Предмет і завдання дисципліни «міжнародні економічні

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Із дисципліни

«Міжнародні економічні відносини»

для студентів галузі знань «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»  усіх форм навчання

Затверджено на засіданні кафедри

зовнішньоекономічної та митної діяльності

Протокол №1  від 27.08.2012 р.

 

Львів 2012

 

Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій для студентів галузі знань «Менеджмент і адміністрування» напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» усіх форм навчання / Укл.: В.Й. Жежуха, А.О. Босак, О.Ю. Григор’єв, Н.Я. Петришин. – Львів: НУ «Львівська політехніка», ІНЕМ, каф. ЗМД, 2012. – 86 с.

 

Укладачі:

Жежуха В.Й., канд. екон. наук, доц., Босак А.О., канд. екон. наук, доц., Григор’єв О.Ю., ст. викладач, Петришин Н.Я., канд. екон. наук, доц.

 

 

Відповідальна за випуск:

Мукан О.В., канд. екон. наук, доцент кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності Національного університету «Львівська політехніка»

 

Рецензенти:	Завербний А.С., канд. екон. наук, доцент кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності
	Моторнюк У.І., канд. екон. наук, доцент кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності

 

ЗМІСТ

 

	Стор.
Вступ ………………………………………………………………………………………	4
Тема 1. Предмет і завдання дисципліни «Міжнародні економічні відносини» ………………………………………………………………………………...	5
Тема 2. Світове господарство та особливості його розвитку ………………………….	7
Тема 3. Еволюційні періоди формування міжнародних економічних відносин ……..	10
Тема 4. Середовище міжнародних економічних відносин  ……………………………	14
Тема 5. Міжнародний поділ праці та кооперація виробництва ……………………….	16
Тема 6. Міжнародна торгівля як провідна форма міжнародних економічних відносин ……………………………………………………………………	20
Тема 7. Міжнародні економічні відносини у сфері послуг ……………………………	27
Тема 8. Міжнародна інвестиційна діяльність і виробниче співробітництво …………	33
Тема 9. Міжнародна міграція робочої сили ……………………………………………	40
Тема 10. Міжнародний науково-технічний обмін ……………………………………...	47
Тема 11. Світова валютна система і міжнародні валютно-фінансові відносини ……………………………………..…………………………………………..	52
Тема 12. Міжнародні кредитні відносини ………………………………………………	61
Тема 13. Міжнародна економічна інтеграція …………………………………………..	65
Тема 14. Міжнародні економічні організації у багатосторонньому економічному співробітництві і регулюванні міжнародних економічних відносин …………………	73
Тема 15. Проблеми інтеграції України до системи світогосподарських зв'язків …….	78
Тема 16. Економічна єдність світу і глобальні проблеми міжнародних економічних відносин …………………………………………………………………………………..	80
Список рекомендованої літератури ……………………………………………………..	85

 

 

ВСТУП

 

Зростаюча глобалізація світової економіки, ускладнення і взаємопереплетення господарських процесів спонукають до пошуків нових шляхів і засобів щодо збереження національних інтересів на світовому ринку. Посилення міжфірмової та міждержавної конкурентної боротьби за ринки збуту і джерела сировини обумовлює необхідність кооперації як фінансових, так і виробничих зусиль територіально суміжних країн, що дає можливості заощаджувати на митних зборах, уникати додаткових витрат виробництва. Інтеграційні процеси, які спочатку розвивалися в кількох регіонах світу, нині вже охопили практично всі континенти та призвели до утворення різноманітних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва.

Саме тому в умовах ринкової трансформації економіки посилюється увага до сфери міжнародних економічних відносин як до системи господарських зв'язків між національними економіками окремих країн.

Мета вивчення дисципліни полягає у формуванні в майбутніх менеджерів системи спеціальних знань з проблем і перспектив розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ) для фундаментальної й спеціальної освіти та практичної діяльності за фахом.

На досягнення зазначеної мети спрямовані такі завдання вивчення дисципліни
студентами:

- розуміти сутність МЕВ, їх еволюцію, чинники і рівні розвитку;

- засвоїти категоріальний апарат, що застосовується для аналізування процесів та явищ сучасного світового економічного розвитку;

- знати форми МЕВ, особливості розвитку інтеграційних процесів та діяльності міжнародних економічних організацій;

- уміти творчо аналізувати стан і тенденції розвитку системи міжнародних економічних відносин, визначати проблеми й перспективи їх розвитку.

Результатом вивчення дисципліни є:

- формування цілісного уявлення про процеси, які характеризують міжнародний рівень взаємодії національних економік;

- оволодіння новіт­німи підходами щодо оцінки еволюційного характеру розвитку системи МЕВ;

- оволодіння культурою сучасного економічного мислення;

- формування у студентів умінь і навичок щодо використання набутих знань для самостійного аналізу світогосподарських процесів;

- уміння визначати показники обсягів, динаміки, результативності та ефективності міжнародних тор­говельних, інвестиційних, валютно-фінансових відносин на різних рівнях господарювання;

- засвоєння методичних підходів до оцінювання поточного стану та прогнозування тенденцій роз­витку основних форм МЕВ;

- уміння використовувати емпіричний та статистичний аналіз стану міжнародного середовища для обґрунтування стратегій зовнішньоекономічної діяльності на рівні окремих під­приємств;

- володіння методиками проведення порівняльного аналізування щодо загроз та переваг для вітчизняних підприємств при виході на різні сегменти міжнародних товарних, фінансових, валютних ринків.

 

 ТЕМА 1

ВІДНОСИНИ»

 

Предмет вивчення дисципліни, її місце серед інших економічних дисциплін, струк­тура і логіка викладання. Значення в підготовці спеціалістів. Мета, завдання і нові підходи до вивчення курсу, його інформаційно-методичне забезпечення.

МЕВ як економічна категорія. Сутність МЕВ, їх значення, об'єктивна основа і пе­редумови розвитку.

Рівні розвитку МЕВ: функціональні, економічні, територіальні, за суб'єктами діяльності. Види та форми МЕВ, їх взаємозв'язок.

Міжнародні економічні відносини є складною системою, що включає в себе безліч елементів. Основу цієї системи утворюють міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне ви­робництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і спо­живання. Кожна з цих фаз світового процесу відтворення як у гло­бальному масштабі, так і в рамках окремих держав залежно від їх місця та частки в цілому, впливає на функціонування всієї світової господарської системи.

Предметом дисципліни «Міжнародні економічні відносини» є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Дана дисципліна також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Об’єктом вивчення міжнародних економічних відносин є не одиничні, випадкові явища, процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються, повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

Теоретичною основою вивчення дисципліни є політична економія, мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ – це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних меж.

Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини).

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку. Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок. Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які «працюють» виключно на зовнішній ринок.

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.

Основними формами МЕВ є:

- міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами;

- міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

- міжнародна міграція робочої сили – переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням, динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ.

ТЕМА 2

ТЕМА 3

ВІДНОСИН

 

Доколоніальний період розвитку МЕВ. Зародження та розвиток міжобщинних господарських зв'язків. Міжнародні торговельні зв'язки стародавнього світу.

Міжнародні економічні відносини епохи Середньовіччя. Зовнішньоторговельні відносини при феодалізмі. Зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі та Гетьманської держави. Зовнішньоекономічні зв'язки країн Сходу – Китаю, країн Південних морів, Середньої та Центральної Азії, Арабського Сходу. Колоніальний період формування МЕВ. Епоха Великих географічних відкриттів та їх вплив на розвиток МЕВ.

МЕВ в умовах становлення індустріальної цивілізації. Зовнішня торгівля періоду пер­вісного нагромадження капіталу. МЕВ капіталізму вільної конкуренції та монополістичного капіталізму. МЕВ у міжвоєнний період.

Новий (неоколоніальний) період розвитку всесвітніх економічних зв'язків. Світогосподарські зв'язки у новітній період. Зростання єдності та взаємозалежності суб'єктів світового господарства.

Історично міжнародні економічні відносини пройшли чималий шлях розвитку. Зародження та розвиток світової економіки розпочалися з ХV – XVI ст., цьому сприяли великі географічні відкриття, формування світової колоніальної системи, «революція цін», зародження світового капіталістичного ринку, мануфактура.

Наступним етапом, який відбувався у XVII – першій половині XIX ст., було формування світового капіталістичного ринку, розвиток міжнародного поділу праці (промисловий переворот, буржуазні революції, перехід від мануфактурної до фабричної системи виробництва), розвиток світової торгівлі як основної форми МЕВ.

Період із середини ХІХ до кінця ХХ ст. був вже третім етапом і характеризувався промисловою революцією; становленням масового виробництва; посиленням взаємозалежності економік усіх країн на основі міжнародного поділу праці; становленням і розвитком форм МЕВ (міжнародна міграція факторів виробництва, світова валютно-фінансова система); розвитком НТР, інтернаціоналізацією господарського життя, економічною інтеграцією, транснаціоналізацією світового господарства та наступними кризовими явищами:

- 1910-30-і рр. – Перша світова війна, соціалістична революція, світова економічна криза («Велика депресія»), тенденції до автаркії;

- 1930-40-і рр. – Друга світова війна, створення світової соціалістичної системи господарства (новий злам структури СГ), згортання світогосподарських зв’язків в поєднанні з їх частковим відновленням;

- 1950-60-і рр. – розпад світової колоніальної системи;

- 1990-і рр. – розпад світової соціалістичної системи і СРСР, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності країн.

Межа ХХ і ХХІ ст. – новий (сучасний) етап світового розвитку, пов’язаний з глобалізацією світової економіки і переходом ключових позицій в її розвитку до ТНК і ТНБ.

Історично міжнародні економічні відносини пройшли декілька фаз свого розвитку, про що свідчить існування низки теорій міжнародної торгівлі.

Меркантилістська теорі я

Перша теорія міжнародної торгівлі (ТМТ) - теорія меркантилізму (mercantilism) - була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (Tomas Mun) (1571-1641), Чарльзом Дейвіантом (Сharles Davenant) (1656-1714), Жаном Батістом Колбертом (Jaen Baptiste Colbert) (1619-1683), сером Вільямом Петті (Sir William Petty) (1623-1687).

Меркантилізм - це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму. Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Модель «ціни-золото-потоки» Д.Х’юма

Англійський економіст Дейвід Х’юм (David Hume) (1711-1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії «цін - золота – потоків» («price - specie – flow»).

Д.Х’юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота, і, що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зросту зарплати та цін, а це у свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни.

Теорія неомеркантилізму

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм (neomercantilism). Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад, намагатися досягти повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експортуючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звітам.

Теорія абсолютних переваг

Адам Сміт (Adam Smith, 1723-1790) у своїй книзі «Дослідження про природу та причини багатства народів» (Aninquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations), що вийшла у 1776 р. піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Для визначання того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А.Сміт пропонував враховувати природні переваги (nature advantage) та придбані переваги (acquired advantage) країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або через володіння деякими природними ресурсами.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Теорія порівняльних переваг

Давід Рікардо (David Ricardo, 1772-1823 рр.), довів, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг виходить із тих самих припущень, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Вони являють собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Теорія розміру країни

Теорія розміру країни (Theory of Country Size) – через те, що країни з більшою територією зазвичай мають більш різноманітні кліматичні умови та природні ресурси, вони у загальному ближче до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Більшість великих країн, наприклад, США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад, Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте, є і винятки: Північна Корея, Куба – невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія співвідношення факторів виробництва

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eli F. Hecksher, 1879-1952) та Бертіл Олін (Bertil Ohlin, 1899-1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка пізніше отримала назву теорії Хекшера-Оліна (Hecksher-Ohlin Theory). У своїх дослідженнях вони, не відкидаючи трудової теорії вартості, доповнили її думкою про те, що у створенні вартості беруть участь крім праці також і інші фактори виробництва, такі як земля та капітал. Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном (Paul Samuelson, 1915). Він ввів жорсткі передумови, при дотриманні яких твердження Хекшера-Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

- існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2х2х2);

- пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

- країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

- в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає, за словами Оліна, у наступному:

«Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва». Або, інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 році американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва (Factor Price Equalization Theorem), яка отримала назву теореми Хекшера-Оліна-Самуельсона - міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у торгуючих країнах.

Гомогенний капітал – це капітал, який має однакову продуктивність та ризикованість; гомогенна праця – це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенна земля - це земля з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

«Парадокс Леонтьєва» та його пояснення

В.Леонтьєв у своїй роботі піддав тестуванню висновок теорії Хекшера-Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові і тому більш дешеві для них фактори виробництва, і імпортують товари, у виробництві яких ці фактори використовуються менш інтенсивно. Точніше він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера-Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал у більшому ступені надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, у відповідності з теорією, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Теорія життєвого циклу товару

Підхід до технології як до фактора виробництва, який отримує факторний дохід, розширює рамки теорії Хекшера-Оліна, яка розглядає забезпеченість факторами та відмінності у інтенсивності їх використання як ключові моменти у поясненні структури міжнародної торгівлі. Включення в аналіз науково-технічного прогресу дозволяє виявити закономірності зміни структури міжнародної торгівлі, чого не дозволяє зробити статична модель Хекшера-Оліна.

У 1961 році англієць М.Познер (M.Pozner) запропонував теорію технологічного розриву (Theory of Technological Gap), яка є особливим частинним випадком теорії Хекшера-Оліна з введеним у неї додатково технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку у якій-небудь галузі в одній з торгуючих країн. Внаслідок цього обмін технікою та технологією носить асиметричний характер. Країна-іноватор володіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукоємну продукцію. З часом технологічний розрив скорочується за рахунок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Теорія подібності країн або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної торгівлі має місце між країнами з подібними характеристиками – між промислово розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розміщені у поміркованому кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжнародної торгівлі базувались не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан Б.Ліндер (Stefan B.Linder) у 1961 році у своїй роботі «An Essay on Trade and Transformation». Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40-50-х роках він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розробки цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім здобули зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився більш схильним до споживання нових дороговартісних товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

Теорія конкурентних переваг

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеохоплююча теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, – представлена у фундаментальній праці Майкла Портера «Конкурентна перевага країн» (The Competitive Advantage of Nations), опублікованій у 1991 році Нью-йоркським видавництвом Free Press.

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: «Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?» полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості:

- факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі;

- умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю;

- споріднені (related) та підтримуючі галузі, тобто наявність чи відсутність у країні споріднених чи підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку;

- стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто які умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, та який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

 

ТЕМА 4

ТЕМА 5

ТЕМА 6

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 

Зростання ролі міжнародної торгівлі (МТ) на сучасному етапі. Міжнародна торгівля як форма МЕВ. Основні фактори зростання міжнародного товарообігу. Особливості розвитку МТ. Вплив НТР на структуру міжнародної торгівлі. Зміни в товарній структурі МТ. Стандартизація товарів на світовому ринку. Міжнародні товарні номенклатури. Штрихові коди. Міжнародна асоціація товарної нумерації «081». Асоціація «ЄБ1-Україна».

Регіональна структура (географічний розподіл) МТ. Структура світового товарообігу. Головні причини і наслідки збільшення взаємної торгівлі економічно розвинених країн. Роль країн, що розвиваються в МТ. Місце нових індустріальних країн (НІК) у світовій торгівлі. Країни з перехідною економікою в МТ. Проблеми реструктуризації зовнішньої торгівлі нових незалежних держав (ННД).

Монополізація світової торгівлі. Види товарних ринків за ступенем монополізації. Закритий і відкритий сектори світового ринку, їх особливості.

Кон'юнктура товарних ринків – сутність, фактори формування і розвитку, система показників вивчення й основні форми виявлення.

Ціноутворення на світовому ринку. Ціна як важливий показник кон'юнктури товарних ринків. Світова ціна, її ознаки. Ціноутворювальні фактори. Множинність цін на світовому ринку. Рівні світових цін. Інформаційна система світових цін товарних ринків. Проблеми нееквівалентного обміну. Поняття «умови торгівлі» і його економічний зміст.

Види і форми МТ. Зустрічна торгівля. Міжнародні торги (тендери). Міжнародні ярмарки і виставки. Міжнародні аукціони. Особливості біржової торгівлі, її еволюція, організація і функції. Біржові товари. Найбільші міжнародні товарні біржі, їх вплив на міжнародну торгівлю. Види біржових угод. Консигнаційна торгівля.

Особливості розвитку зовнішньоторговельної політики держав. Протекціонізм і лібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі – загальна проблема сучасних МЕВ.

Засоби зовнішньоторговельної політики. Вияви дискримінації в МТ. Регіональне тор­говельне співробітництво.

Регулювання міжнародних торговельних відносин. Діяльність міжнародних торго­вельних організацій. ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) та ЮНКТАД (Конференція ООН з питань торгівлі й розвитку). Перетворення ГАТТ на Світову організацію торгівлі (СОТ). Реорганізація КОКОМ (Координаційна рада з експортного контролю). Значення торговельних угод у сучасних умовах. Діяльність Міжнародної торговельної палати.

Передумови й особливості участі України в МТ.

У світовому господарстві все більше розвивається така спе­цифічна форма міжнародних відносин, як світова (міжнародна) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (міжнародна) торгівля – це торгівля, яка передба­чає переміщення товарів та послуг за межі державних кор­донів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою ви­везення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші «неви­димі» блага. У ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Характерною рисою світової торгівлі другої половини XX і початку XXI ст. є прискорений розвиток торгівлі товарами і послугами. Зовнішня торгівля товарами на сучасному етапі є надзви­чайно динамічною. Це зумовлено значною мірою розвитком спеціалізації та кооперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній тор­гівлі, високими темпами розвитку «нових індустріальних країн».

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньо­торговельної політики. Ними держава намагається забезпечи­ти найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної полі­тики:

- політика вільної торгівлі;

- політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політи­ка базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи ви­конують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутріш­нього ринку від іноземної конкуренції з використанням систе­ми обмежень імпорту.

Вирізняють декілька форм протекціонізму:

- селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

- галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований – здійснюється методами внутрішньої еко­номічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика віль­ної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузь­ких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів.

Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками:

За специфікою об’єкту:

а) торгівля товарами:

- сировинними;

- паливними;

- продовольчими;

- напівфабрикатами;

- готовими виробами:

1) виробничого призначення;

2) невиробничого призначення;

б) торгівля послугами:

- виробничими;

- транспортними;

- експедиторськими;

- консультаційними;

- консигнаційними;

- посередницькими;

- туристичними;

- маркетинговими;

- обліковими;

- орендними;

- ліцензійними;

- іншими послугами.

За специфікою взаємодії суб’єктів:

- традиційна (проста) торгівля – експортні та імпортні операції товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів;

- торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;

- зустрічна (компенсаційна) торгівля – торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

За специфікою регулювання:

- звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування імпортних товарів тощо;

- торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок