Класифікація інформаційних систем

Розмаїтість сфер економічної діяльності сприяє появі великої кількості інформаційних систем економічного характеру, які вбирають у себе всі особливості структури управління, схеми декомпозиції управлінських завдань і предметних технологій. Відповідно до сфери застосування виділяють такі інформаційні системи: банківські, страхові, податкові, фондо­вого ринку, промислових підприємств.

В економічній літературі немає єдності щодо класифікації інформаційних систем, хоча це дуже важливо для створення оптимальних інформаційних потоків, що забезпечують потреби управління. Інформаційні системи можна класифікувати за різними ознаками.

Продуктом інформаційної системи, призначеної для завдань управління виробниц­т­вом, є перетворена інформація. Оперативність отримання цієї інформації має першочергове значення для оптимізації рішень, які приймаються, а також для контролю за їх виконанням. Технічні засоби перетворення інформації є основним критерієм при класифікації інформа­ці­йних систем. Під автоматизованою системою управління (АСУ) розуміють систему управлі­н­ня, “...яка орієнтована на широке і комплексне використання технічних засобів й економіко-математичних методів для вирішення інформаційних задач управління ”.

За ступенем автоматизації перетворення економічної інформації інформаційні, сис­теми поділяються на такі групи: немеханізовані (ручні), напівмеханізовані, механізовані, ав­томатизовані та автоматичні.

До немеханізованих систем належать ті, в яких обробку обліково-економічної інфор­мації здійснюють вручну, а найпростішу обчислювальну техніку, зокрема арифмометри і калькулятори, використовують в індивідуальному порядку для окремих обчислень.

До напівмеханізованих інформаційних систем належать такі, в яких обробку обліково-економічної інформації виконували за допомогою обчислювальних машин з ручним введенням даних (клавішні машини), котрі були в експлуатації в машинно-рахункових бюро.

До механізованих систем належать такі, в яких обробку обліково-економічної інфор­мації виконували за допомогою обчислювальних машин з механізованим введенням даних, зафіксованих на машинних носіях. Це перфораційні обчислювальні машини, котрі експлуа­тувалися на машинно-рахункових станціях.

До автоматизованих інформаційних систем належать такі, в яких фіксацію, збір та обробку обліково-економічної інформації виконують за допомогою електронних обчислюва­льних машин, технічних засобів зв'язку, периферійного електронного обладнання. В автома­тизованих системах частина функцій (підсистем) управління або обробки даних здійснюється автоматично, а частину здійснює людина.

В автоматичних інформаційних системах усі функції управління й обробки даних здійснюють технічними засобами без участі людини (наприклад, автоматичне управління технологічними процесами).

За сферою застосування можна виділити такі класи комп'ютерних інформаційних систем:

· системи для наукових досліджень;

· системи автоматизованого проектування;

· системи організаційного управління;

· системи управління технологічними процесами.

З названих класів детальніше визначимо два:

Інформаційні системи організаційного управління призначені для автоматизації фун­кцій адміністративного (управлінського) персоналу. До цього класу належать системи управ­ління як промисловими (підприємства), так і непромисловими об'єктами (банки, біржі, стра­хові компанії, готелі тощо) й окремими офісами (офісні системи).

Інформаційні системи управління технологічними процесами призначені для автома­тизації технологічних процесів (гнучкі виробничі процеси, металургія, енергетика тощо).

Технологія "клієнт—сервер"

Створення архітектури "клієнт—сервер" знаменувало новий етап розвитку мережних IT. Це стало можливим завдяки збільшенню ємностей внутрішньої та зовнішньої пам'яті, під­вищенню швидкодії ЕОМ, збільшенню швидкості передачі даних.

Концепція "клієнт—сервер" пов'язана з комп'ютерами спільного користування (сер­ве­рами), які керують спільними ресурсами, що надають доступ до цих ресурсів як сервісу своїм клієнтам.

Обчислювальні мережі, побудовані на основі концепції "клієнт—сервер", дають змогу: реалізувати кооперативне управління ресурсами ОМ; виробити розподіл доступу до даних і процесів їх оброблення між безліччю робочих стан­цій та сервером; організувати ПЗ на основі концепції від­критих систем.

Сервер — одно- або багатопроцесорна персональна чи віртуаль на ЕОМ  з розподілю­ва­ною пам'яттю, розподілюваним оброблен ням даних, розподілюваними комунікаційними засо­бами та засобами управління периферійним обладнанням.

Як сервер застосовують потужні ЕОМ, що мають вели­кий дисковий простір і швидкоді­йні процесори.

Основна роль серверу полягає в управлінні клієнтами, які спільно користуються ресу­рсами системи в заданий момент часу: принтерами, БД, зовнішньою пам'яттю, програмами та ін. За функціями розрізняють файл-сервер, обчислювальний сервер, принт-сервер, комуні­каційний сервер тощо.

Залежно від конфігурації технічних і програмних за­собів використовують різні конце­пції мережного оброблення даних ("файл—сервер", "клієнт—сервер").

Концепція "файл—сервер" передбачає наявність комп'ютера, виділеного під файловий сервер, в якому знаходяться ядро мережної ОС і файли, що централізовано зберігаються. Для цієї архітектури характерний колективний доступ до спільної БД на файловому сервері. Від конкретного АРМу на сервер надходить запит, оброблення якого зумовлює передачу по мере­жі на АРМ всієї інформації запитуваного файла. Вибір записів, що задовольняють умови запи­ту, буде здійснений на самому АРМі засобами СУБД. Це приводить до того, що в момент пере­дачі по мережі інформації файла доступ до нього інших АРМів блокується.

Одночасний доступ багатьох користувачів до інтегрованої БД реалізуються в концепції "клієнт—сервер", згідно з якою серверу належить більш активна роль. Запит на оброблення даних посилається клієнтом (АРМом) по мережі на сервер БД. На сервері здійснюються пошук даних і їх оброблення засобами СУБД. Оброблені дані передаються по мережі від серверу до клієнта (на АРМі). Специфі­кою архітектури "клієнт—сервер" є використання мови структур­рованих запитів SQL (Structured Queries Language) до БД, що забезпечує роботу зі спільними даними з різ­нотипних додатків у мережі.

Мережний сервер підтримує реалізацію функцій ме­режної ОС, термінальний — функ­цій з багатьма користувачами системи. Кожний сервер БД може працювати з певним комп'ю­тером і мережною ОС.

Операційні системи серверів — це DOS версії не нижче 5.0, XENIX, UNIX, Windows NT, OS/2 та ін. Найчастіше використовують SQL-server, SQLBASE-server, ORACLE-server тощо.

Відносно серверів решта ЕОМ, які запрошують інформацію, є клієнтами.

Клієнт — робоча станція, що взаємодіє з користувачем, здатна виконувати пот­­рі­б­ні обчислення і забезпечує приєднання до об числювальних ресурсів та БД засобів їх оброблення, а також за собів організації інтерфейсів.

Як ЕОМ клієнта може бути використана будь-яка ЕОМ.

Концепція "клієнт—сервер" означає, що кожна технологічна процедура потребує ная­вності трьох елементів: клієнта, який запрошує інформацію; серверу, що цю інформацію на­дає; власне мережі. Сервер можна розглядати: як елемент апаратури, який забезпечує спільно використовуваний сервіс у мережному середовищі; як програмний компонент, що надає спіль­ний функціональний сервіс іншим програмним компонентам; як поєднання ЕОМ і програми. Клієнта можна розглядати: як ЕОМ; як додаток, що формує і спрямовує запит до серверу. Він відповідає за оброблення, виведення інформації та передачу запитів серверу. Програма-сервер приймає запит, обробляє його і відправляє результат клієнту. Користувач взаємодіє тільки з програмою-клієнтом. При цьому в концепції "клієнт—сервер" програми клієнта та його запити зберігаються окремо від СУБД.

Основна ідея концепції "клієнт—сервер" полягає в тому, щоб сервери розмістити на по­тужних ЕОМ, а додатки клієнтів — на менш потужних. Завдяки цьому будуть задіяні ресурси більш потужного серверу і менш потужних ЕОМ клієнтів. Введення-виведення до бази ґрунту­ється не на фізичному дробленні даних, а на логічному, тобто сервер відправляє клієнтам не повну копію бази, а тільки логічно необхідні порції. Завдяки цьому скорочується гра­фік мере­жі — потік повідомлень. Сервер обробляє запити клієнтів, вибирає потрібні дані з БД, посилає їх клієнтам по мережі, поновлює інформацію, забезпечує цілісність і збереження даних.

Концепція "клієнт—сервер", будучи більш потужною, замінила концепцію "файл—сервер". Вона дала змогу поєднати позитивні якості систем з одним користувачем (високий рівень діалогової підтримки, дружній інтерфейс, низька ціна) з перевагами великих комп'ю­терних систем (підтримка цілісності, захист даних, багатозадачність).

Завдяки архітектурі "клієнт—сервер" реалізується механізм доступу великої кілько­сті користувачів до інформації на сервері. З іншого боку, вплив концепції "клієнт—сервер" на основі ОМ виявився у тому, що вона вперше реалізувала адаптивну ОМ з можливістю нарощування її ресурсів. Ця ОМ здатна плавно адаптувати свою потужність до кількості користувачів, які працюють у ній. Конфігурація ОМ, забезпечуючи вимоги користувачів, не перевантажується і не вичерпується. При цьому сервери, що додаються, розташовуються ближче до користувача.