Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності

Держава приймає участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк України, Фонд державного майна України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг, Державний антимонопольний комітет.

Прямий вплив держави на інвестування здійснюється в адміністративній і цільовій формі. Адміністративна форма – це пряме дотаційне фінансування, що здійснюється згідно спеціальних законів. Цільова форма – елемент системи контрактних відносин, за яких укладаються угоди між підрядником і замовником. Це може бути конкретне фінансування шляхом державних цільових програм підтримки інвестицій.

Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві — одна з основних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Замовлення (контракт) розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності того чи іншого замовлення. Об'єкти державного замовлення (державного контракту) приймаються до експлуатації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

При виконанні державного замовлення (державного контракту) можуть встановлюватись пільги. Зокрема, за встановленою Концепцією державного замовлення з метою підтримки державного замовлення щодо запровадження в дію виробничих потужностей. об'єктів було передбачено:

зменшення ставки оподаткування доходу, отриманого від виконання державного замовлення;

надання пріоритетного права на одержання коротко- і довгострокових позик у комерційних банках-контрагентах Уряду;

проведення прискореної амортизації активної частини основних фондів.

Державні, міждержавні ти регіональні інвестиційні проекти та програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, створюваними Верховною Радою України.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою. Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві:

– надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, внаслідок чого основним фондам промисловості, транспорту та будівництва властиве 50-60%-не зношення;

– зниження інвестиційної активності суб'єктів господарської діяльності — підприємств, організацій, інших юридичних осіб;

– різке зниження питомої ваги нагромадження, яка становить близько 17,4% національного доходу;

– деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер;

– зниження питомої ваги амортизаційних відрахувань у структурі витрат на фінансування технічного розвитку підприємств;

– напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

З огляду на це інвестиційна політика України включає:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. Приріст виробничих потужностей за рахунок нового будівництва здійснюватиметься лише у випадках, коли запровадження такої потужності визначене як пріоритетне. Для активізації діяльності підприємств у технічному переозброєнні виробництва пропонується використовувати кошти, отримані від приватизації. 50% коштів від приватизації держава повинна віддати на підтримку його технічного розвитку як кредит на максимально пільгових умовах, включаючи і безпроцентний кредит.

2. Нарощування у міру можливості частки нагромаджень у національному доході і внутрішньому валовому продукті. З цією метою пропонується на наступні 3—5 років встановити, що у видатках бюджету України обсяг витрат на інвестування розвитку народного господарства повинен бути фіксованим щодо обсягу валового національного продукту.

3. Збільшення частки капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств і скорочення питомої ваги централізованих капітальних вкладень. Спрямування державних інвестицій на будівництво об'єктів пріоритетних галузей у кожному конкретному випадку може здійснюватися лише за умов, що вони є частиною реалізації конкретної програми, а їх реалізація забезпечує: технологічний прорив економіки, оновлення виробничого апарату і розвиток експортного потенціалу; жорстку економію, ресурсозбереження, зниження ма­теріаломісткості, застосування економічно чистих технологій; проведення робіт з технічного переозброєння і модернізації у межах 1—2 років з метою поліпшення якості і підвищення конкурентоздатносгі виробів.

4. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є:

технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної;

структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту;

розвиток паливно-енергетичного комплексу України для теплоенергозабезпечення потреб держави і підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості, пов'язаних з випуском полімерних прогресивних і конструкційних матеріалів та виробів; підтримка металургійної промисловості;

підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів.

Пріоритети, звичайно, уточнюватимуться у міру змін, що відбуватимуться в економіці України, але вони матимуть соціальну орієнтацію.

5. Розширення джерел фінансування капітальних вкладень. Окрім традиційних (централізовані капітальні вкладення за рахунок державного і місцевих бюджетів, кошти підприємств і організацій, колгоспів), розширюється частка державного кредиту, коштів населення, кредитів комерційних банків. Поступово передбачається створення одного з найважливіших елементів ранкової економіки — ринку капіталів. Нині діють лише окремі його елементи (банківська система, випуск акцій, державних цінних паперів).

6. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання, яке визначається: 1) показниками економічного і соціального розвитку України; 2) програмами розвитку народного господарства; 3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є прогнози економічного і соціального розвитку України; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково-технічні і комплексні програми; техніко-економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій. Виконання функцій щодо прийняття рішень з бюджетних асигнувань в інвестиції вимагає створення системного підходу до визначення пріоритетів. На сьогодні вибір пріоритетних напрямів в Україні пов'язується з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довгостроковими завданнями, спрямованими на перебудову економіки, і завданнями піднести рівень життя населення до раціональних нормативів й європейських стандартів.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв'язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів. Незважаючи на те, що Міністерство економіки України визначило пріоритетні напрями здійснення інвестицій у розвиток народного господарства України, державну підтримку мають програми, що є невідкладними,

Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері передбачається дві форми інвестування — у вигляді: а) бюджетних асигнувань; б) державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку України.

Поряд із державним управлінням і державним фінансуванням інвестицій здійснюється регулювання умов інвестиційної діяльності, тобто реалізується побічний вплив держави на інвестування. Основні важелі такого регулювання:

– система податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховна Рада України може ввести диференційований податок на інвестиції;

– проведення кредитної та амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискореної амортизації основних фондів (пільги з амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування);

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва;

– державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; роздержавлення та приватизація;

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політика ціноутворення;

– проведення експертизи інвестиційних проектів; інші заходи.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо.