Структура та види ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку поряд з грошовим і кредитним ринками.

На грошовому ринку здійснюються в основному короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-ощадні операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб. На кредитному ринку продають і купують довгострокові кредитні ресурси, а також цінні папери зі строком обігу більше року.

Таким чином, оскільки на ринку цінних паперів обертаються фінансові інструменти різних строків обігу, цей ринок є невід’ємною частиною і грошового, і кредитного ринків.
Він складається з фондового ринку та сфери обігу боргових інструментів з різними строками погашення. Такими чином, ринок цінних паперів ширше фондового, хоча значення останнього є величезним.

Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.06 № 3480-ІV ототожнює фондовий ринок з ринком цінних паперів: фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Мета ринку цінних паперів – акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу через вдосконалення різноманітних операцій з цінними паперами різними учасниками ринку, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.

Ринок цінних паперів – одночасно об’єкт вкладень вільних грошових коштів підприємств, організацій і домогосподарств в якості сфери, де відбувається збільшення капіталу. Однак капітал можна збільшити за допомогою банківських депозитів, валютного ринку або вкладення в певну виробничу діяльність, нерухомість, антикваріат тощо. Можна сказати, що ринок цінних паперів об’єктивно конкурує з іншими сферами вкладання капіталу, тому все залежить від того, наскільки він привабливий з точки зору дохідності інструментів ринку; умов оподаткування операцій з цінними паперами; рівня ризику вкладень у цінні папери; зручностей, наданих на даному ринку його учасникам тощо. В інструменти ринку цінних паперів у розвинутих країнах вкладається близько 25-30 % вільних грошових коштів населення і приблизно стільки ж опосередковано через страхові компанії та пенсійні фонди, які переважну частину своїх активів тримають в цінних паперах.

Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад нафти, полягає в тому, що якщо товари виробляються (вирощуються, видобуваються тощо), то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів – інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися і купуватися необмежену кількість разів.

Задачами ринку цінних паперів є:

· мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення інвестицій;

· формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам;

· розвиток вторинного ринку;

· активізація маркетингових досліджень;

· трансформація відносин власності;

· удосконалення ринкового механізму і системи управління;

· забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на основі державного регулювання;

· зменшення інвестиційного ризику;

· формування портфельних стратегій;

· розвиток ціноутворення;

· прогнозування перспективних напрямів розвитку.

Основні функції ринку цінних паперів:

Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та юридичними і фізичними особами. Під час фінансуванні дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Функція перерозподілу ризиків – це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім похідних інструментів (деривативів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхування від ризику), точніше функцією хеджування.

Облікова функціяполягає в обов’язковому обліку у спеціальних списках (реєстрах) всіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функціяпередбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на ринку цінних паперів шляхом проведення операцій із цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, наданням прав на участь в управлінні підприємством (акції), на отримання доходу (процентів за облігаціями, дивідендами за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації).

Регулююча функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів. Наприклад, шляхом проведення операцій із цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а їхня купівля, навпаки, збільшує його.

Існують різні підходи до класифікації ринків цінних паперів. Їх відмінності пов’язані зі спектром операцій з цінними паперами і з суб’єктивною інтерпретацією дослідниками об’єктивної реальності, яка проявляється в тих чи інших формах залежно від конкретних обставин.

1. За рівнем розвитку інституційного середовища ринки цінних паперів можна класифікувати на розвинуті і ринки, що розвивається.

Розвинуті ринки характеризуються ефективними торговельними та правовими системами, де прозоро відстежується рух фінансових потоків. Розвинуті ринки по праву асоціюються з високо розвинутими країнами, що мають, в переважній більшості, понад сторічну історію власного державотворення.

Термін “ринки, щорозвиваються” (emerging markets) був введений у вжиток експертами Міжнародної фінансової корпорації (МФК) і Групи Світового банку в середині 80-х рр., коли ними розроблялась концепція створення фондів і розвитку ринків капіталу в найменш розвинених регіонах світу.

Загальною рисою ринків, що розвиваються, приваблюючою портфельних інвесторів, є потенційно більш висока дохідність операцій з цінними паперами. Обумовлено це стрімким економічним зростанням і постійним розширенням фінансового сектора багатьох країн, що розвиваються, що стимулює появу нових компаній і впливає на зміну котирувань їхніх цінних паперів.

У силу швидкого зростання ринків, що розвиваються, критерієм віднесення до таких ринків останнім часом став місячний обсяг торгів не менш ніж 2 млрд доларів і число зареєстрованих компаній не менш ніж 100.

2. За ступенем задоволення попиту (потреб) клієнтів ринок цінних паперів можна поділити на універсальний та неуніверсальний.

Універсальнимназивається ринок цінних паперів, на якому попит клієнтів задовольняється повністю з незначними транзакційними витратами. Натомість неуніверсальнийринок створює проблеми щодо розміщення вільних ресурсів для постачальників капіталу і щодо мобілізації капіталу для тих, хто його потребує.

Універсальні ринки порівняно з неуніверсальними є більш ліквідними, конкурентними і організованими.

3. За регіональною ознакою ринки цінних паперів класифікують на національні та міжнародні.

Національний ринок цінних паперівявляє собою ринкові відносини, що встановлюються та існують на території певної країни щодо цінних паперів, випущених емітентами, зареєстрованими відповідно до законодавства цієї країни. В Україні національним ринкомцінних паперів вважається первинний і вторинний ринок, на якому укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів.

Міжнародним ринком, як правило, називаються ринки країн, на яких перебувають в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами. В іншому випадку, цим терміном можуть охоплюватися ринки, участь у яких вільно можуть приймати як національні інвестори, так і іноземні. Також поняттям “міжнародний ринок” можуть охоплюватися випадки, коли одні й ті ж самі цінні папери знаходяться в обігу на територіях різних країн.

4. За способом організації розміщення і наступного обігу фінансових активів ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів – це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або може здійснюватися через брокерів і дилерів. Доходи від продажу належать емітенту.

Вторинний ринокє ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінності паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.

5. За формою організації торгівлі активами ринок цінних паперів (вторинний) може бути біржовим і позабіржовим.

Біржовий ринок – це торгівля фінансовими інструментами (цінними паперами), що здійснюється на фондовій біржі. Потрібно зазначити, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів фінансові інструменти, що на них котируються, не купують і не продають. Їхнє призначення полягає у створенні та впровадженні організаційно-технічної системи, яка б надавала можливість швидко, упорядковано та ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

Позабіржовий ринок – це сфера обігу цінних паперів поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.

5. За рівнем організації торгівлі активами ринок цінних паперів поділяється на організований і неорганізований.

Організований ринок – це офіційно зареєстрована і ліцензована мережа організаторів торгівлі. Неорганізований ринок є сферою вільної торгівлі фінансовими активами за домовленістю поза межами організованих майданчиків.

6. За типом торгівлі ринок цінних паперів має дві основні форми – публічну та комп’ютеризовану.

Публічний ринок – це традиційна форма торгівлі цінними паперами, коли продавці та покупці цінних паперів безпосередньо зустрічаються у певному місці і відбуваються публічні торги (як у випадку біржової торгівлі) або ведуться закриті торги, переговори, які за тих або інших обставин не підлягають широкому розголосу. Комп’ютеризований ринок – це різноманітні форми торгівлі цінними паперами на основі використання комп’ютерних мереж і сучасних засобів зв’язку.

7. За строками, на які укладаються угоди з цінними паперами, ринок цінних паперів поділяється на касовий і строковий.

Касовий ринок (ринок “спот”, ринок “кеш”) – це ринок негайного виконання укладених угод, при цьому чисто технічно воно може розтягуватися на строк 1-3 днів у разі вимоги поставки самого фінансового інструменту у фізичному вигляді. Строковий ринок цінних паперів– це ринок з відстроченим, частіше всього на декілька місяців, виконанням угоди. Зазвичай традиційні інструменти (акції, облігації) обертаються на касовому ринку, а контракти на похідні інструменти – на строковому ринку.

8. За механізмом виплати доходів ринок цінних паперів класифікують на ринок з очікуваним фіксованим доходом і ринок з очікуваним плаваючим доходом.