Інвестиційний ринок та його інфраструктура

 

У найбільш широкому розумінні інвестиційний ринок – це місце, де громадяни та організації, які хочуть позичити гроші, зустрічаються із тими, у кого ці гроші є.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, не вистачає. Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позичковий або залучений (акціонерний капітал) з метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності.

Стан інвестиційного ринку в цілому і окремих складових його сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція

В країнах з ринковою економікою інвестиційний попит і пропозиція врівноважуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на об’єкти інвестування. Система цін рівноваги формується мікроекономічними пропорціями у народному господарстві, основною з яких є співвідношення: інвестиції – приріст інвестиційних товарів. При цьому ринок характеризується випереджуючим розвитком інвестиційної пропозиції і відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни рівноваги знаходить свій вираз у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток (дохід) за мінімальних витрат. Він віддає перевагу активам з найбільшою нормою прибутку на вкладений капітал. Зазначені активи приваблюють велику масу капіталу, що призводить до структурних зрушень на інвестиційному ринку. Попит на активи починає перевищувати пропозицію, і їх ціна збільшується. Їх висока ринкова ціна є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зору віддачі на вкладений капітал.

Переливання інвестицій у вказані активи призведе, у підсумку, до розширення їх пропозиції і, як наслідок, до зниження ціни. Інвестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових видів вкладень.

Економічна теорія і практика країн з ринковою економікою виробили різноманітні комплекси заходів впливу, що стимулюють або обмежують інвестиційні попит і пропозицію.

В залежності від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності держбюджету тощо) застосовуються різні концепції державного регулювання. При цьому будь-яка концепція базується на двох поставлених цілях:

1) кінцева – зростання національного доходу, зайнятість населення, зниження темпів інфляції;

2) проміжна – співвідношення між попитом і пропозицією на інвестиції, процентні ставки, динаміка грошової маси.

Досягнення проміжних цілей означає зміну фінансових (грошових) факторів, які потім впливають на сферу виробництва у заданому поставленими цілями напрямі.

Загальними макроекономічними задачами є: збільшення обсягів виробництва і зайнятості, стабілізація цін, збільшення темпів зростання національного доходу, оптимізація платіжного балансу. Вирішення цих задач є основою стабільного розвитку кожної країни.

Кожному інвестору потрібно знати, на який ступінь активності інвестиційного ринку йому необхідно орієнтуватися при розробці інвестиційної стратегії і формуванні інвестиційного портфеля.

Для кон’юктури інвестиційного ринку характерні такі стадії: підйом кон’юнктури, кон’юнктурний бум, послаблення кон’юнктури, кон’юнктурний спад (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Стадії кон’юнктури інвестиційного ринку

Підйом кон’юнктури пов’язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв’язку з пожвавленням економіки в цілому. Обсяг попиту на об’єкти інвестування зростає, ціни також, розвивається конкуренція серед інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний бум характеризує стрімке зростання попиту на всі об’єкти інвестування, яке пропозиція задовольнити не може. Ціни на об’єкти інвестування зростають, підвищуються доходи й інвестиційних посередників.

Послаблення кон’юнктури пов’язане зі зниженням інвестиційної активності у зв’язку з економічним спадом, відносно повним насиченням попиту на об’єкти інвестування і деяким надлишком їхньої пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і зниження рівня цін на більшість об’єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний спад на інвестиційному ринку є найбільш несприятливим періодом з позиції інвестиційної активності. Він характеризується найнижчим рівнем попиту і скороченням обсягів пропозиції об’єктів інвестування. Ціни на ці об’єкти знижуються. Інвестиційна діяльність стає збитковою.

Інвестиційний ринок розвивається циклічно. Тому потрібно систематично вивчати стан кон’юнктури для формування ефективної інвестиційної стратегії і прийняття економічно обґрунтованих рішень.

Процес вивчення інвестиційного ринку складається з низки послідовних етапів, на яких здійснюється оцінка і прогнозування:

1) макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності;

2) інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;

3) інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки використовуються для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо у сфері реального інвестування;

4) привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність вивчення інвестиційного ринку і окремих його сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки інвестиційної стратегії.

На рис. 1.4 наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.

У загальній теорії інвестицій загальновизнаним вихідним положенням є рішення домогосподарств про розподіл їх доходу на споживання і заощадження, де заощадження через систему фінансових посередників чи прямо спрямовуються для потреб інвестування. Визначальною в цьому є споживча економічна поведінка, гранична схильність до споживання або заощадження.

Проявом другої половини ХХ сторіччя, коли в більшості країн світу утвердились стабільні інфляційні тенденції, споживча поведінка людей змінилась. Замість заощадження коштів на «чорний день» чи з метою накопичення коштів на коштовну покупку громадяни беруть кредити.

Набагато більше, ніж споживча поведінка населення, в сучасному ринково-демократичному суспільстві на стан інвестицій впливають рішення підприємств про розподіл прибутків для дивідендів чи реінвестування, інституційні рішення держави про норми амортизації та ставки оподаткування, менеджерські рішення корпорації про стратегію корпоративного розвитку щодо розширення ринку чи галузевої переорієнтації тощо.

Інвестиційний ринок є більш динамічним і нестабільним, порівняно з ринком споживчих товарів. Якщо досліджувати трендові характеристики руху споживчих та інвестиційних витрат, то вони близькі до значення позитивного зростання відповідно до трендових характеристик зростання ВВП чи національного доходу. Проте у коротко- та середньострокових періодах спостерігаються більш глибокі коливання інвестиційних витрат порівняно зі споживчими.

Ринок реальних активів (іноді застосовується термін: матеріальних або фізичних активів) пропонує інвестиційні товари і послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідні, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, “ноу-хау”, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На ринку робочої сили реалізується робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом. До ринку реальних активів також відносять інвестиції у предмети колекціонування, у дорогоцінні метали та інші матеріальні цінності.

Реальні активи можуть реалізовуватися на умовах “спот” (в прямому розумінні впродовж декількох днів) або за ф’ючерсними контрактами, тобто поставки товарів здійснюються по закінченні певного часу, наприклад, шести місяців або року.

Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідних, будівельних, монтажних підприємств, організацій, фірм та постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес.

Зазвичай ринок інвестиційних товарів формується в рамках певного регіону, оскільки ці об’єкти, як правило, прив’язані до місця їхнього споживання. Цей ринок тільки тоді добре виконує свої функції, коли на роль підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а декілька. Чим більше у регіоні фірм, що спеціалізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вище рівень конкуренції і нижче ціна реалізації.

Ринок фінансових активіввключає грошовий, кредитний і фондовий ринки.

На грошовому ринкуздійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов’язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, короткострокові облігації тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб’єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на грошовому ринку більш ліквідні і характеризуються меншими коливаннями цін, ніж на рикну капіталів, тому здійснення інвестицій на цьому ринку менш ризикове.

Ринок капіталівоб’єднує кредитний і фондовий ринки. На ньому надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності – акції, інвестиційні сертифікати, для яких термін обігу не встановлюється.Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капіталів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації залучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінансові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забезпечують економічне зростання та економічну стабільність фінансового інституту.Рух інвестиційних товарів та фінансових активів на інвестиційному ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури (рис. 1.4). В країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів дуже розгалужена. Основна задача інвестиційної інфраструктури – обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

 

Рис. 1.4. Інфраструктура інвестиційного ринку

 

Оскільки інвестиційний ринок – це вільне від державного управління підприємництво, що базується на різних, переважно приватних, формах власності і вільному обміні інвестиційних активів між виробниками і споживачами з цінами попиту і пропозиції, то і число представників кожного елементу інвестиційної інфраструктури повинне бути значним. В іншому випадку монополізація функцій того чи іншого елементу інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний актив і породжує інфляційні процеси.

Таким чином, інвестиційний ринок – це система, що включає:

1) суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації тощо);

2) об’єкти (матеріальні і нематеріальні);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, недержані пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо).

4) ринковий механізм;

5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.