VII. Класифікація норм за методами та способами здійснення їх приписів

Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, їх треба підрозділяти на норми прямої дії; норми, які потребують національно-правової імплементації; норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, та норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

Норми прямої дії є характерною ознакою права Євросоюзу. Вони згадуються в статтях установчих договорів про ЄС, де визначаються види актів, які ухвалюють інститути Євросоюзу, і де, зокрема, вказується на те, що регламенти мають пряму дію в усіх державах-членах Євросоюзу (ст. 288 Договору про функціонування ЄС). Завдяки практиці Суду ЄС як такими, що закріплюють норми прямої дії, визнані також певні положення Договору про заснування ЄС (статті 28, 30, 34,63), деяких директив, міжнародних угод ЄС та актів органів асоціацій з Євро-союзом.

Набрання чинності нормами прямої дії (зокрема, тими, що закріплені в регламентах ЄС) відбувається із зазначеної дати або, за її відсутності, на двадцятий день після їх опублікування в "Офіційному віснику ЄС".

Юридичними засадами для застосування норм прямої дії в державах-членах Євросоюзу виступають акти державної влади країн-членів про ратифікацію або схвалення установчих договорів про ЄС, акти про приєднання країн до Євросоюзу тощо. їх можна розглядати як генеральні трансформаційні акти. Однак на практиці норми прямої дії після свого ухвалення інститутами ЄС діють на територіях держав-членів у кожномуконкретному випадку ніби автоматично, не вимагаючи санкціонування з боку національних властей.

Щодо доктрини, то в ній під нормами прямої дії розуміють норми, які проникають у внутрішні правопорядки держав-членів Євросоюзу без ухвалення спеціальних актів з їх імплементації органами виконавчої або законодавчої влади цих держав.

Норми прямої дії становлять значну частину норм права Євросоюзу. їх існування означає закріплення в практиці Євросоюзу ідеї наднаціональності, оскільки держави-члени ЄС і, насамперед, національні парламенти обмежуються у своїх можливостях самостійно вирішувати питання стосовно способів здійснення приписів права Євросоюзу на національній території.

Формами фіксації норм прямої дії є Договір про функціонування ЄС, регламенти, певні директиви та рішення Ради, міжнародні угоди Євросоюзу, акти органів асоціації.

Норми, що потребують національно-правової імплементації, являють собою норми, які реалізуються кожною державою-членом Євросоюзу на національному рівні.

Приписи таких норм після набрання ними чинності та опублікування вимагають покладання певних обов'язків на органи держави, а отже, й ухвалення необхідних внутрішніх правових актів та/або адміністративно-розпорядчих заходів для їхнього застосування. Найчастіше формою фіксації таких норм є директиви Ради та Комісії.

Норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, - це норми, які після набрання ними чинності для свого здійснення, вимагають від держав-членів, інститутів Євросоюзу вироблення відповідних правових актів. Специфіка застосування таких норм полягає у тому, що у подібних випадках засобом нормозастосування завжди є міжнародна нормотворчість.

Слід підкреслити, що бажання регулювати інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу на наднаціональній основі зумовлює існування в системі права ЄС порівняно незначної кількості норм, що вимагають міжнародно-правової імплементації.

Серед групи норм, що забезпечують імплементацію норм права Євросоюзу, залежно від способу їх здійснення, слід розрізняти контрольно-корегуючі та виконавчі норми.

Контрольно-корегуючі норми - це норми, приписи яких надають повноваження органам Євросоюзу здійснювати контроль за ходом виконання суб'єктами права ЄС своїх зобов'язань та, у разі необхідності, направляти державам-членам або їх фізичним та юридичним особам відповідні постанови.

Прикладами таких норм є норми ст. 105 Договору про функціонування ЄС, яка надає Комісії повноваження щодо спостереження за дотриманням правил конкуренції та ухвалення постанов, які адресуються державам-членам та стосуються прийняття необхідних заходів для виправлення становища.

Наділення інститутів Євросоюзу широкими повноваженнями у сфері контролю за виконанням приписів права ЄС є також проявом наднаціональності в діяльності об'єднання, оскільки постанови, які виносяться у цьому зв'язку компетентними органами Євросоюзу, зобов'язують держави-члени без їх попередньої згоди в силу одностороннього акту об'єднання. Тим самим обмежується суверенітет держав-членів Євросоюзу.

Виконавчі норми - це процесуальні норми, які застосовуються при врегулюванні проблем, пов'язаних з реалізацією права Євросоюзу на міждержавному рівні та у внутрішніх правопорядках держав-членів. До них належать, зокрема, норми, які регулюють питання тлумачення норм, перебігу виконання їх окремих пунктів, внесення змін або доповнень до старих норм тощо.

Виконавчими нормами є, як правило, норми добровільного виконання, якими є вже згадані раніше організаційні, процедурні, протокольні та церемоніальні норми.

У межах виконавчих норм особливе місце займають юдикаційні норми. Вони покликані забезпечувати за допомогою Суду ЄС або Комісії примусове виконання правових норм у разі порушення одним із суб'єктів прав Євросоюзу своїх зобов'язань. Прикладами юдикаційних норм є норми відповідних статей установчих договорів, які встановлюють процедуру врегулювання суперечок між інститутами Союзу, між інститутами та державами-членами, а також між цим останніми, щодо виконання положень зазначених договорів-статутів (норми статей 258-259 Договору про функціонування ЄС).

Існування юдикаційних процесуальних норм віддзеркалює специфіку правового регулювання в системі Євросоюзу. Необхідність у таких нормах спричинена спробами забезпечити виконання суб'єктами права Євросоюзу своїх зобов'язань за допомогою наднаціональних органів.

Слід зазначити, що в цілому для правового регулювання інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу характерним є превалювання норм, здійснюваних за допомогою інституційного механізму ЄС, що є ще одним проявом виявленої раніше тенденції до обмеження самостійності держав-членів.

Таким чином, класифікація норм права Євросоюзу дозволяє глибше зрозуміти закономірності побудови та функціонування всієї системи цих норм, а також роль кожної з класифікованих груп норм у регулюванні інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу. Вона може допомогти подальшому вивченню особливостей правового регулювання відносин, що складаються у зв'язку зі здійсненням даного типу інтеграції як між Євро-союзом та державами-членами, так і між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права.