VI. Класифікація норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу

Виходячи з організаційно-цільової спрямованості норм та особливостей їх регулюючого впливу, можна здійснити внутрішньотиповий поділ матеріальних та процесуальних норм на види та визначити характерні особливості кожного з цих видів норм права Євросоюзу.

Залежно від організаційно-цільової направленості їх приписів та особливостей їх регулюючого впливу серед визначальних норм треба виділити: а) норми-принципи; б) норми-програми; в) норми-плани; г) оперативні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим досліджуваного типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Залежно від об'єкта регулювання серед норм-принципів треба виділити універсальні принципи, які охоплюють своєю дією всі сфери інтеграційних відносин держав-членів Євросоюзу (наприклад, принципи, зазначені у статтях 4 та 5 Договору про Євросоюз), та спеціальні принципи, покликані регулювати відносини в спеціальних галузях (наприклад} принципи Хартії ЄС про основні права у редакції 2007 р.). Норми-принципи являють собою, як правило, договірні, багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні, імперативні норми, що мають вищу юридичну силу.

Зазначимо, що норми-принципи права Євросоюзу не є чисто декларативними положеннями. Посилання на сприяння гармонійному та збалансованому розвитку економічної діяльності ЄС, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній та соціальній інтеграції, а також солідарності держав-членів тощо підтверджуються у нормах, які регулюють функціонування організаційно-правового механізму європейської інтеграції.

Норми-програми визначають напрям розвитку та цілі процесів інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу (наприклад, норми ст. З Договору про ЄС). Як правило, ці норми являють собою договірні довготермінові норми загальнорегулятивної дії. За своєю юридичною силою норми-програми можуть бути імперативними та факультативними (рекомендаційними).

Норми-плани спрямовані на реалізацію програмних норм у ході здійснення європейської інтеграції. Вони є засобом поетапного виконання приписів правових актів, які вміщують програмні норми (наприклад, ст. 312 Договору про функціонування ЄС щодо багаторічного фінансового рамкового плану стосовно упорядкування видатків Союзу).

Оперативні норми забезпечують безпосереднє виконання запрограмованих та запланованих інтеграційних заходів. Це найбільш чисельний різновид норм, що регулюють процеси інтеграції в рамах Євросоюзу.

Слід підкреслити, що завдяки притаманній процесові європейської інтеграції орієнтації на створення спільного ринку шляхом мінімального втручання у розвиток ринкових відносин з боку держав-членів та інститутів ЄС число норм-програм та норм-планів відносно невелике. Тут основну роль у регулюванні інтеграційних процесів відіграють оперативні норми. Саме ж програмування є насамперед засобом координації економічної політики, а не економічної діяльності суб'єктів господарювання. Воно має переважно індикативний характер та охоплює лише ту частину галузей співробітництва, яка регулюється державами та Євро-союзом.

Серед матеріальних та процесуальних норм треба виділити уніфікаційні норми. Вони встановлюють однакові моделі регулювання суспільних відносин у рамках Євросоюзу. Уніфікаційні норми адресуються насамперед державам-членам та їх фізичним та юридичним особам. Разом із тим, значна частина приписів таких норм може бути спрямована на встановлення прав та обов'язків внутрішньодержавних суб'єктів, тобто фізичних та юридичних осіб, шляхом покладення зобов'язань на держави-члени щодо забезпечення однакового змісту норм свого національного права, які регулюють відносини між цими суб'єктами. Прикладами уніфікаційних норм є норми регламентів та багатьох директив ЄС, конвенцій про усунення подвійного оподаткування, про взаємне визнання товариств та юридичних осіб, про збереження статусу юридичної особи у разі зміни країни місцеперебування.

Своєрідним різновидом уніфікаційних норм є норми визначення. Як елемент юридичної техніки вони, разом із тим, виступають засобом однакового розуміння сторонами змісту правового документа, що є дуже важливим для його правильного застосування. Прикладами норм-визначень виступають деякі норми установчих договорів. Зокрема, ст. 54 Договору про функціонування ЄС дає визначення термінів "компанія" та "фірма", ст. 196 Договору про заснування Євроатому - термінів "особа" та "підприємство".