Норми, вироблені тільки інтеграційним об'єднанням.

Серед них необхідно розрізняти:

- норми юридичних актів ЄС, які регулюють діяльність його органів. Вони закріплюються в правилах процедури органів Євросоюзу, постановах щодо скасування тих або інших органів та створення нових тощо.

- норми юридичних актів інтеграційного об'єднання, що адресуються державам-членам Євросоюзу, фізичним і юридичним особам. До них можна віднести норми більшості постанов інститутів Євросоюзу та ЄС.

- норми угод, які укладаються між інститутами Євросоюзу (наприклад, норми міжінституційних угод про вдосконалення бюджетного процесу, таких як угода 1993 р. щодо бюджетної дисципліни та вдосконалення бюджетної процедури; угода 1999 р. щодо фінансових прогнозів тощо).

3. Норми змішаного характеру, вироблені державами-членами та ЄС.

Прикладом можуть служити норми угод, які стосуються питань місцеперебування на території цих держав органів ЄС.

Відповідно до положень установчих договорів більшість інтеграційних заходів у рамках ЄС має здійснюватися за допомогою норм, що виробляються органами об'єднання. Відповідним чином зменшується значення норм, що виробляються тільки державами і які становлять порівняно невелику частину всієї сукупності норм права Євросоюзу. Це посилює контроль за діяльністю суб'єктів права Євросоюзу з боку його інститутів.

За типом форм (джерел) норми, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, можна поділити на чотири групи: договірні, резолюційні, звичаєві та юдикаційні.

1. Договірні норми з акріплюються в різного роду угодах держав-членів та самого Євросоюзу (статутах, конвенціях, протоколах, актах представників держав, що засідають у Раді Євросоюзу, тощо) незалежно від їх назви.

Серед договірних норм слід розрізняти:

- договірні норми, сторонами яких є тільки держави-члени Євросоюзу;

- договірні норми, сторонами яких є держави-члени та ЄС;

- договірні норми, сторонами яких виступають органи об'єднання.

Вони покликані служити насамперед основою і правовим інструментом розвитку інституційного механізму Євросоюзу, а також одним із засобів імплементації положень договорів про європейське інтеграційне об'єднання.

2. Революційні норми фіксуються в різного роду постановах (регламентах, директивах, рішеннях, рекомендаціях, висновках тощо) Євросоюзу.

Серед революційних норм необхідно розрізняти:

- норми, що забезпечують функціонування механізму ЄС та регулюють окремі питання його діяльності. До них належать норми положень стосовно органів Євросоюзу, а також норми правил їх процедури, рішень щодо компетенції якого-небудь з органів, його чисельного складу тощо;

- норми, що безпосередньо регулюють здійснення інтеграційних заходів у рамках Євросоюзу. Такі норми закріплені у більшості постанов інститутів ЄС, які адресуються державам-членам, їх фізичним та юридичним особам, європейським співтовариствам;

- норми, що забезпечують співробітництво між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права. До них належать норми постанов компетентних органів ЄС про затвердження угод, укладених державами-члена-ми та Союзом з іншими суб'єктами міжнародного права. Вони покликані надавати чинності положенням таких угод. Однією з особливостей здійснення даного типу європейської інтеграції є укладання ЄС від свого імені міжнародних угод (зокрема, про торгівлю та тарифи), норми яких безпосередньо зобов'язують держави-члени в силу ухвалення інститутами Євросоюзу актів про затвердження, тобто без попередньої згоди цих держав. Це є результатом передачі повноважень з боку держав-членів ЄС у зовнішньоекономічній сфері.

Резолюційні норми є основним засобом функціонування інституційного механізму Євросоюзу.

3. Звичаєві норми виникають з мовчазної згоди суб'єктів у ході здійснення ними інтеграції в межах Євросоюзу.

Серед них треба розрізняти:

- традиційні звичаєві норми, що виникають у взаємовідносинах держав-членів;

- норми, які формуються на підставі взаємовідносин держав-членів та ЄС;

- норми, які виникають у взаємовідносинах інститутів ЄС (наприклад, норми, що регулюють проведення періодичних звітів перед Євро-парламентом з боку інших інститутів Євросоюзу, виникли у формі звичаїв).

У цілому, роль звичаєвих норм відносно невелика та обмежена, насамперед, заповненням прогалин, які не врегульовані договірними або резолюційними нормами.

4. Юдикаційні норми закріплюють моделі належної поведінки та спрямовані на відновлення порушеного правопорядку. їх поява пов'язана із специфікою правового регулювання в системі Євросоюзу, що здійснюється на умовах забезпечення верховенства права, а також вирішення суперечок, які виникають між суб'єктами даного типу інтеграції, за допомогою наднаціональних органів і, насамперед, Суду ЄС. Для винесення Судом ЄС рішень, які мають обов'язковий характер, достатньо скарги лише однієї сторони - держави-члена, інтеграційного об'єднання, фізичної або юридичної особи.

Серед юдикаційних норм слід розрізняти:

- норми, спрямовані на врегулювання конфліктів усередині об'єднання. Вони закріплюються в рішеннях Суду ЄС, які стосуються розв'язання суперечок між органами Євросоюзу (наприклад, норми рішення Суду ЄС у справі 22/70 Commission v. Council [ 1971] щодо розмежування повноважень Ради Євросоюзу та Комісії ЄС);

- норми, спрямовані на врегулювання конфліктів між ЄС та державами-членами, а також між самими державами-членами (наприклад, норми рішення Суду ЄС у справі 7/68 Commissiom v. Italy [1968] стосовно порушення Італією положень Договору про заснування Європейського співтовариства щодо скасування державами-членами у своїх взаємовідносинах митних зборів та рівнозначних за своїми наслідками зборів на експорт);

- норми преюдиціальних роз'яснень Суду ЄС, адресовані національним судам держав-членів європейських інтеграційних об'єднань (ст. 267 Договору про функціонування ЄС).

Юдикаційні норми є важливим засобом правозастосування в рамках Євросоюзу. Вони також є основою для формування прецедентного права ЄС.

Особливістю правового регулювання в системі Євросоюзу є широке використання резолюційних та юдикаційних норм, що являють собою односторонні приписи інтеграційного об'єднання, які адресуються суб'єктам права Євросоюзу. Регулювання інтеграційних процесів тут здійснюється насамперед не на основі вироблення договірних норм, що є результатом згоди між суб'єктами, а шляхом ухвалення інститутами Євросоюзу, які мають наднаціональні повноваження, обов'язкових та рекомендаційних приписів.

Відповідно до кількісного складу суб'єктів норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, поділяються на двосторонні (наприклад, норми більшості постанов Ради Євросоюзу, що приймаються у формі директив та рішень) та багатосторонні (приміром, норми договорів, що заснували Євросоюз). Спираючись на той же самий критерій, серед багатосторонніх норм можна виділити групові норми, вплив яких охоплює лише частину учасників інтеграції (наприклад, норми конвенцій, які укладаються в рамках СПБО), та загальні норми, що регулюють відносини між усіма державами-членами Євросоюзу.

Характерно, що двосторонні, групові та загальні норми можуть бути як договірними, так і резолюційними, звичаєвими, а також юдикаційними.

Відповідно до термінів дії норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, поділяють на безстрокові та строкові.

До безстрокових належать норми, дія яких жодним чином не обмежена будь-яким формальним терміном. Безстроковий характер найчастіше надають багатостороннім договорам та резолюційним нормам, які встановлюють звичайний режим співробітництва, та тим, що розраховані на багаторазове застосування (наприклад, норми договорів про заснування Євросоюзу, що встановлюють цілі, принципи та завдання співробітництва сторін щодо здійснення інтеграції). Окрім цього, до безстрокових норм завдяки особливостям їх формування належать також звичаєві норми.

Строковими є норми, дія яких розрахована на визначений термін. Серед таких треба розрізняти норми з опосередковано визначеним терміном дії та точно встановленим терміном такої дії. Ці останні, своєю чергою, поділяються на довгострокові, які розраховані на 10-20 років (наприклад, норми Договору про заснування Європейського співтовариства, дія яких була обмежена рамками 12-річного перехідного періоду); середньотермінові, розраховані на 5-6 років (приміром, норми Конвенції 1951 року щодо постанов перехідного періоду, встановленого на 5 років); короткострокові, розраховані на 1-2 роки (наприклад, норми постанов, що ухвалюють щорічний бюджет ЄС).

Відповідно до об'ємно-функціонального характеру своїх приписів правові норми, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, доцільно поділити на загально-регулятивні та конкретні (індивідуальні).

До загальнорегулятивних належать норми багаторазової дії, покликані регулювати відносини в ситуаціях, що повторюються. Вони бувають безстроковими або довгостроковими та діють аж до їх скасування Судом ЄС або анулювання за взаємною згодою (такими, зокрема, є більшість норм, що визначають правові засади діяльності інститутів Євросоюзу).

Конкретні або індивідуальні норми являють собою норми разової дії для даного конкретного випадку. Вони зазвичай мають короткотерміновий характер та припиняють свою дію після досягнення бажаного результату (наприклад, норми рішень Комісії, які дозволяють державі-члену запроваджувати запобіжні заходи у випадках важкого економічного стану).

Якщо загальнорегулятивні норми встановлюють правила поведінки, якими сторони повинні керуватися при регулюванні взаємовідносин в якихось галузях, то конкретні норми визначають індивідуалізовані правила та обов'язки сторін для даного випадку.

Відповідно до засобів вираження нормативних приписів правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамах Євросоюзу, серед них треба вирізняти однозначні, альтернативні, відсилочні та бланкетні норми.

До однозначних належать норми, приписи яких закріплюють кваліфікацію такого варіанта поведінки, що вимагається (дозволяється або забороняється) чи є бажаним. Такими нормами є багатосторонні та, як правило, безстрокові загальнорегулятивні норми (наприклад, норми установчих договорів про ЄС).

До альтернативних належать норми, приписи яких надають Союзу або державам-членам право вибору одного з кількох варіантів поведінки, що в них зазначені (приміром, норми, що надають інститутам Євросоюзу право вибрати одну із форм постанов).

Відсилочні норми - це норми, приписи яких закріплюють лише загальний опис поведінки, що вимагається або є бажаною, але безпосередньо відсилають до конкретної угоди, звичаю, постанови інтеграційного об'єднання, норми національного права, що містить детальну кваліфікацію такої поведінки. Подібного роду норми забезпечують можливість використання раніше вироблених норм. Прикладами відсилочних норм можуть слугувати норми ст. 164 Договору про заснування Євроатому, приписи якої відсилають до чинних у кожній державі-члені правових норм для здійснення примусового виконання рішень Комісії ЄС щодо накладання на підприємство грошових зобов'язань.

Бланкетні норми - це норми, приписи яких, окрім загального опису поведінки, що вимагається або є бажаною, вміщують невизначені вказівки на норми, які вже вироблені, можуть бути чи повинні бути вироблені з метою регламентації поведінки, що згадується у бланкетній нормі (наприклад, норми ст. 341 Договору про функціонування ЄС: "Місцезнаходження інститутів Співтовариства визначається за спільною згодою урядів держав-членів").

Класифікація норм відповідно до їх формально юридичних ознак свідчить про різноманітність юридичних форм, що використовуються для регулювання інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу.