Система норм права Європейського Союзу

Більш повне уявлення про систему права ЄС та закономірності її формування може дати класифікація його норм. Це пов'язано з тим, що регулювання процесів європейської економічної інтеграції в межах Євросоюзу здійснюється за допомогою системи норм, кожна з яких являє собою первинний складовий елемент цієї системи. Пізнання системи норм права Євросоюзу дає більш глибоке розуміння юридичної природи цього права та закономірностей функціонування всього організаційно-правового механізму європейської інтеграції даного типу.

При класифікації норм права Євросоюзу слід брати до уваги те, що її критеріями можуть бути: соціально-правові характеристики норм та їхня роль у здійсненні інтеграції; особливості предметної сфери дії норм або об'єкта їх регулювання; формально-юридичні ознаки норм; ступінь юридичної сили норм; зміст нормативних приписів та властивості їх регулятивних функцій; організаційно-цільова спрямованість норм та особливості їх регулюючого впливу; методи та способи здійснення приписів норм.

На підставі зазначених критеріїв класифікація має на меті: виявлення найбільш важливих суттєвих та формальних характеристик усіх різновидів норм, що досліджуються; поділ норм на групи, шляхом встановлення порядку співвідношення та зв'язків між ними для того, щоб легше було пізнати закономірності побудови всієї системи досліджуваних норм; визначення ролі кожної з груп норм у функціонуванні механізму правового регулювання інтеграційних процесів у межах Євросоюзу з метою пізнання закономірностей регулятивного впливу досліджуваних норм як системи; встановлення тенденцій розвитку системи досліджуваних норм тощо.

І. Класифікація норм відповідно до їхніх соціально-правових характеристик та їх ролі у здійсненні інтеграції

Правове регулювання цього виду європейської інтеграції зумовлено специфікою економічних відносин та міжнародного розподілу праці, що складаються в межах Євросоюзу. Міжнародний розподіл праці, який існує в системі ЄС, своєю чергою, є частиною системи всесвітнього розподілу праці. Це зумовлює необхідність розвитку відносин держав-членів Євросоюзу та самих інтеграційних об'єднань не тільки одне з одним, а й з іншими суб'єктами міжнародного права.

Правові норми, що регулюють усю сукупність згаданих відносин, розрізняють як за їх соціально-правовими характеристиками, так і за роллю, яку вони відіграють у здійсненні цього виду інтеграції. Ця різниця обумовлена неоднорідністю у соціально-правовому плані суб'єктів міжнародного права, які є творцями та головними дестинаторами цих норм, а також мірою їхньої участі у здійсненні інтеграційних процесів. Зокрема, держави-члени Євросоюзу та безпосередньо інтеграційне об'єднання є основними суб'єктами права Євросоюзу. Завдяки своєму статусу вони беруть участь у здійсненні інтеграційних заходів, тоді як країни, що не є членами Євросоюзу, причетні до них завдяки укладеним спеціальним угодам на встановлених у них умовах. Держави-члени та сам Євросоюз є обов'язковими учасниками даного типу інтеграції, а інші суб'єкти міжнародного права - лише бажаними. Відповідно до цього й норми, що регулюють відносини держав-членів Євросоюзу та самого інтеграційного об'єднання, є основними і служать найбільш важливим інструментом здійснення інтеграції. Норми ж, якими регулюються відносини держав-членів та Євросоюзу з іншими суб'єктами міжнародного права, є допоміжними і лише частково впливають на здійснення інтеграції в рамках Євросоюзу. Важливо також, що ці норми можуть регулювати відносини як між однотипними за своєю соціальною суттю суб'єктами, так і різнотипними.

Таким чином, виходячи із соціально-правової характеристики й ролі згаданих груп норм у здійсненні європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, норми першої з них можна визначити як функціонально необхідні, а другої - як додаткові.

Функціонально необхідні норми створені однотипними за своєю соціальною суттю суб'єктами. Вони покликані регулювати відносини між переважно високорозвиненими європейськими державами. Закономірності розвитку таких відносин визначають природу та характер цих норм, що знаходить свій прояв у спробах створити більш тісний союз народів держав-членів шляхом обмеження державного суверенітету, запровадження принципів зваженого голосування. Як приклад, можна вказати на норми установчих документів, які надають державам-членам Євросоюзу залежно від їхньої величини та рівня економічного розвитку різну кількість голосів при ухваленні в Раді Євросоюзу деяких постанов, що безпосередньо накладають на держави, яким вони адресовані, певні зобов'язання, без їхнього додаткового волевиявлення (ст. 238 Договору про функціонування ЄС).

Функціонально необхідні норми становлять основу всієї системи норм, які регулюють інтеграційні відносини в рамках Євросоюзу.

Додатковими є норми, які регулюють відносинидержав-членів та самого Євросоюзу з іншими суб'єктами міжнародного права. Вони покликані створити оптимальні зовнішні умови для функціонування механізму правового регулювання даного типу економічної інтеграції. Норми, що передбачають у загальному плані можливість встановлення різного роду відносин між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права, закріплені в установчих договорах (статті 207, 216, 217 Договору про функціонування ЄС). Прикладами допоміжних норм є норми угод про асоціацію (наприклад, норми Договору про ЄЕС або договорів про асоціацію і стабілізацію з Балканськими країнами, норми угод з країнами, що розвиваються, норми торговельних угод з третіми країнами тощо). Угоди про асоціацію приділяють основну увагу проблемам створення зони вільної торгівлі між ЄС та асоційованими країнами, вони спрямовані на поширення інтеграції, яка здійснюється в рамках Євросоюзу, на ці країни. Норми угод з країнами, що розвиваються, сприяють включенню цих країн у світову економічну систему.

З метою створення сприятливих умов для товаровиробників у державах-членах ЄС намагається виступати у відносинах з іншими суб'єктами міжнародного права як наднаціональне об'єднання. Цьому, зокрема, повинно сприяти укладання від імені ЄС угод з країнами, що не є членами. Прикладами можуть виступати торгівельні угоди між ЄС та третіми країнами.

Оскільки додаткові норми мають лише допоміжний характер, подальша класифікація буде зосереджена на функціонально необхідних нормах.