Вивчення та конспектування літератури за темою роботи

 

Вивчення літератури рекомендується розпочинати з тих робіт, у яких досліджувана проблема висвітлюється в цілому, а пізніше пе­рейти до джерел, де відображаються більш вужчі, окремі, вибрані питання. Починати ознайомлення з виданням треба з титульної сторінки, щоб з'ясувати де, коли, ким було видано, переглянути зміст, прочитати анотацію чи передмову, де розкрито призначення видання, завдання, які ставив автор у ньому.

Читати текст треба уважно, щоб збагнути хід авторської думки, виокремити висновки, головні положення, факти,та аргументи. Слід особливо вияснити зміст тези і аргументів, знайти відповідь на пи­тання, чи є між ними відповідне відношення; аналізувати, чи достатньо означені поняття, що використовуються, визначити, які з тверджень носять проблематичний, гіпотетичний характер, які з фрагментів тексту містять «приховані» питання тощо. Цих вимог треба дотри­муватись і при формуванні основного тексту своєї роботи.

Необхідні цитати, цифри, факти, висновки, які мають відношен­ня до теми роботи, виписують на окремому аркуші стандартного роз­міру, що сприяє кращій орієнтації у накопиченому матеріалі, систематизації його за розділами, проблемами. Після кожної цитати, прикладу чи іншого матеріалу слід вказувати точний опис джерела з позначенням сторінок, на яких опублікований цей матеріал. Це необхідно для забезпечення вимог правильного оформлення, якщо такий матеріал буде використовуватись при створенні тексту.

Композиція роботи передбачає формулювання назви теми, ви­кладення вступного матеріалу, основного тексту і висновків. При цьому необхідно пам'ятати, що усі частини тексту - вступ, основна частина і висновки - підпорядковуються темі. Конкретні вимоги до цих частин випускної роботи були розглянуті вище. Тут ми розкриваємо лише загальні питання.

Спочатку слід домогтись логічного правильного розроблення структури роботи, що є запорукою успіху розкриття теми. Така структура допомогає побачити окремі розділи та підрозділи роботи у їх взаємозв'язку, контролювати порядок, у якому мають міститися окремі частини тексту, визначити шляхи дій, побачити нерозкриті питання, спланувати та організувати працю самого автора дослідження, написати зміст роботи. Розроблену структуру потрібно погодити з науковим керівником. Процес створення структури може уточнюватись протягом усієї роботи над темою.

Потім доцільно скласти повний список використаної літератури, щоб при написанні тексту зразу ж можна було робити відповідні посилання на літературу, оскільки, як свідчить практика, на завершальному етапі роботи над текстом без такого списку дослідникам доводиться витрачати багато часу на перероблення та уточнення посилань.

Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (параграфів). Кожний розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) - окрему частину цього питання.

Починаючи працювати над розділом, слід усвідомити його го­ловну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези мають підтвер­джуватись фактами (аргументами), висновками різних авторів, результатами теоретичних досліджень, експериментів, аналізом конкретного практичного досвіду.

Вступ роботи є початковою частиною тексту. Він, як правило, пишеться після того, як написана основна частина роботи.

Зміст теми розкривається в основній частині тексту. Ця частина найбільша за обсягом, значуща і відповідальна. Тут виключна увага надається аналізу досліджуваної проблеми і аргументації одержаних результатів, оскільки основна частина складається, як правило, з декількох розділів. У цій частині має бути виконано два головні завдання: перше - обґрунтувати (довести, пояснити, розтлумачити, підтвердити, виправдати, спростувати) сформульовані положення; друге - розкрити їх у доступній і переконливій формі, причому так, щоб можна було оцінити достовірність інформації, відтворити за необхідності результати і використати для інших цілей викладений матеріал.

Огляд літератури з досліджуваної теми має включати найбільш цінні, актуальні роботи (50 джерел). Огляд літературних джерел доцільно групувати: роботи, де висвітлюється історія розвитку проблеми;, теоретичні роботи, які повністю присвячені темі; потім ті, що розкривають тему частково, окремі її сторони; роботи, у яких тема чи окремі її сторони висвітлюються чи оцінюються неоднозначно, суперечливо. Автор роботи має назвати ті питання (якщо такі виявить), що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у вирішенні проблеми. Огляд закінчується коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми.

Достовірність висновків та результатів, що відображаються у роботі, загалом підтверджуються вивченням практичного досвіду ро­боти конкретних організацій (підприємства, державної податкової інспекції чи іншої установи, їх підрозділів тощо). Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх достовірність, знаходити найбільш істотні ознаки для порівняння, характеристики, опису, аналізу і синтезу, узагальнення. Порівняння допомагає виділити головне, типове у подіях, що розглядаються, простежити зміни за певний період, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів, визначити тенденції та перспективи тощо. Аналіз зібраних матеріалів слід проводити у сукупності, з урахуванням різних чинників впливу на даний об'єкт. На основі синтезу необхідно поєднати окремі частини, що були вивчені у процесі аналізу, і розглянути предмет дослідження як єдине ціле, зробити узагальнення і певні висновки.

Широке використання різних методів, особливо у комплексному їх застосуванні, дає змогу поєднати різні роз'єднані знання у цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності чи окремої організації та її підрозділів.

Основна частина переважно має свій власній план викладення. При складанні цього плану можуть бути використані найрізноманіт­ніші процедури: розподіл, класифікація, розчленування, періодизація, типологія тощо. Це залежить від специфіки дослідження і рівня, на якому воно проводиться. На емпіричному рівні, наприклад, широко використовується класифікація, на теоретичному - типологія, для історичного дослідження суттєвого значення набуває періодизація.

При формуванні тексту слід визначитись (це залежить від теми, методів дослідження, наявного фактичного матеріалу тощо) у способах викладення текстового матеріалу.

Найважливішими методами викладення матеріалу є дедуктив­ний та індуктивний. При дедуктивному методі вихідними є окремі загальні положення, кінцевими, як правило, - часткові чи одиничні, які логічно виводяться із цих загальних. При індуктивному методі, навпаки, вихідними є часткові чи одиничні положення, факти, а кінцевим - загальне твердження, яке індуктивно виводиться з цих часткових чи одиничних.

Дедуктивний виклад є більш суворим, послідовним, систематич­ним, доказовим. Разом з тим, цей метод не забезпечує достатнього наочно-образного переконання. Індуктивний метод викладення є більш цікавим, доступним і переконливим, але у теоретичному плані індукція є менш доказовою, думки не оформляються у строгу логічну систему. На практиці, як правило, виклад матеріалу здійснюється комбіновано,.з використанням дедуктивного та індуктивного методів.

Коли виникає необхідність висловити свою власну думку з того чи іншого питання, проінтерпретувати висловлення інших авторів, то часто вдаються до аналогії.

Заключна частина с логічним завершенням роботи. У висновках коротко і стисло викладаються одержані основні результати та їх обгрунтування в основній частині тексту. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Надзвичайно важливим є те, щоб вони відповідали поставленим за­вданням. У висновках зазначається не лише те позитивне, ідо вдалось виявити у результаті вивчення теми, але й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Можуть накреслюватись шляхи подальшого розвитку теми. У першому пункті, як правило, коротко оцінюється стан питання. Далі розкриваються методи вирішення поставленої у роботі проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. Допоміжні результати, слабо обґрунтовані твердження до висновку не включають.

Після підготовки тексту, ілюстрацій, літературної і технічної ко­рекції автор роботи готує тези виступу, з якими він має виступити під час захисту своєї роботи. У виступі доцільно висвітлити такі важливі питання: аргументувати вибір теми і обґрунтувати її актуальність; розкрити мету, завдання і об'єкт дослідження; показати, чи вдалось встановити, виявити, довести чи спростувати і якими методами це досягалось; викристалізувати елементи, які становлять цінність і є основою, механізмом реалізації завдань роботи; з якими труднощами довелось зіткнутись у процесі дослідження, які теоретичні положення вдалось підтвердити на практиці, а що не знайшло підтвердження; як виконуються вимоги відповідних законодавчих актів та нормативних документів; які зроблено висновки. Виступ не повинен перевищувати 5-7 хвилин.