Мета і завдання курсової роботи

ВСТУП

 

Курсова робота є невід'ємною складовою частиною підготовки фахівців спеціальності 5.03050702 «Комерційна діяльність» у навчальних закладах. Вона повинна засвідчити рівень підготовленості студента - майбутнього молодшого спеціаліста - за навчальною дисципліною «Комерційна діяльність» продемонструвати уміння синтезувати здобуті теоретичні знання і використовувати їх під час дослідження практичних проблем; показати рівень володіння ним законодавчою та нормативно- методичною базою; засвідчити уміння оформляти у цілісному документі результати теоретичних досліджень, використовуючи для цього комп'ютерну техніку (за необхідності); продемонструвати здатність формулювати висновки про напрями вирішення проблеми.

Курсова робота має комплексний характер і пов'язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок із спеціальних дисциплін; робота виконується на підставі вивчення відповідної законодавчої та нормативної бази, вітчизняної та іноземної літератури за спеціальністю (підручників, навчальних посібників, періодичних видань тощо), результатів фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства за ряд років (не менше трьох років).

Терміни виконання курсової роботи встановлюються навчаль­ним планом.

 

МЕТА І ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

Курсова робота є однією з найефективніших форм самостійної роботи студентів.

Мета курсової роботи - допомогти студентові закріпити та поглибити теоретичні знання, здобуті у процесі вивчення дисципліни «Комерційна діяльність». Курсова робота як важлива форма навчального процесу покликана навчити майбутнього фахівця самостійно узагальнювати й аналізувати інформаційні джерела (монографії, підручники, навчальні посібники, публікації періодичної преси), статистичні і практичні матеріали, що характеризують комерційні процеси на різних рівнях господарювання.

Курсова робота свідчить, наскільки знання, здобуті студентами у процесі вивчення курсу «Комерційна діяльність», є глибокими і фундаменталь­ними; характеризує вміння студентів самостійно дослідити поставлені питання обраної теми, застосовувати здобуті знання при дослідженні теми роботи, систематично поновлювати свої знання та творчо застосовувати їх у практичній діяльності.

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

У другому семестрі студенти освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст зі спеціальності 5.03050702 «Комерційна діяльність» виконують курсову роботу з навчальної дисципліни «Комерційна діяльність», яка повинна відповідати встановленим вимогам.

Курсова робота виконується після засвоєння теоретичного курсу «Комерційна діяльність» і повинна:

- засвідчити певний рівень підготовленості студента - майбутнього спеціаліста з питань комерційної діяльності, продемонструвати уміння систематизувати здобуті теоретичні знання і використовувати їх при дослідженні практичних проблем; показати рівень володіння ним законодавчою та нормативно-методичною базою;

- засвідчити уміння оформляти у цілісному документі результа­ти теоретичних досліджень, використовуючи для цього комп'ютерну техніку; продемонструвати здатність формулювати висновки про на­прямки розв'язання проблеми.

Курсова робота виконується на підставі вивчення відповідної законодавчої та нормативної бази, вітчизняної та іноземної літератури за спеціальністю (підручників, навчальних посібників, монографій, періодичних видань тощо), а також статистичних даних фінансово-кредитної установи.

У курсовій роботі студент має показати:

- знання і правильне розуміння закономірностей, що складаються в організації комерційної діяльності;

- уміння працювати з інформаційними джерелами, користува­тись законодавчим та інструктивним матеріалом, викладати свою точку зору на проблемні питання та робити обґрунтовані висновки щодо поліпшення організації комерційної діяльності на підприємстві.

Здатність використовувати здобуті теоретичні знання у процесі аналізу та узагальнення цифрового матеріалу, застосовувати сучасну методику дослідження з використанням таблиць, графіків, схем, діаграм та інших графічних рисунків.

У курсовій роботі студент повинен глибоко і всебічно розкрити зміст обраної теми, показати розуміння конкретних особливостей організації комерційної діяльності у різних сферах суспільної діяльності. Якщо в економічній літературі відсутня єдина точка зору з питань, які досліджуються, слід навести думки кількох авторів, дати їх критичну оцінку та висловити свої міркування з даних питань. Це допоможе більш глибокому засвоєнню матеріалу.

Виконання курсової роботи передбачає такі етапи:

- вибір геми;

- підбір та вивчення літератури;

- складання попереднього плану;

- консультація з викладачем-керівником й уточнення плану курсової роботи;

- написання та оформлення тексту курсової роботи;

- передання завершеної курсової роботи керівникові для рецензування;

- доопрацювання роботи згідно із зауваженнями керівника;

- захист курсової роботи.

Вибір теми курсової роботи

Підготовку до написання курсової роботи починають з вибору теми. Студентам надається право самостійно вибрати тему курсової роботи згідно з тематикою курсових робіт для спеціальності 5.03050702 «Комерційна діяльність», розробленою та затвердженою цикловою комісією. Обрана тематика може підлягати періодичному перегляду, якщо цього потребують певні зміни в умовах розвитку економічної політики системи країни. Також студент має право запропонувати свою тему з обґрунтуванням доцільності її розроблення. У такому випадку вибрана тема і план роботи повинні бути узгоджені з викладачем, який читає дисципліну «Комерційна діяльність» та керівником курсової роботи. За необхідності студент може отримати кваліфіковану консультацію наукового керівника.

Тема курсової роботи має бути актуальною, відображати повний спектр діяльності за сучасних умов розвитку фінансів і економіки підприємств всіх форм власності. Кожному студентові при виборі теми слід врахувати чинні власні напрацювання, а саме: наслідки навчально-дослідницької роботи, тем доповідей на гуртках, конференціях, метою отримання науково обґрунтованих висновків та пропозицій, формулювання теми курсової роботи повинно супроводжуватися чітко визначеним колом питань. Перед написанням курсової роботи необхідно переконатися у достатній наявності відповідних інформацій­них джерел (літератури, документації, теоретичних розроблень). Це дасть можливість накопичувати за певний період законодавчі та нормативні документи, більш детально вивчати спеціальну літературу, ознайомлюватись з впровадженням прогресивних форм та методів організації комерційної діяльності.

Обравши тему, студент має чітко визначити мету курсової ро­боти, підібрати відповідну наукову літературу та нормативно-інструктивні матеріали.

Літературні джерела студент підбирає самостійно. Роботу з літературою потрібно починати зі складання повного списку книг, статей, законів та нормативних документів. Для складання картотеки рекомендується використовувати такі каталоги:

• систематичний каталог наукової, навчальної та довідкової літератури університетської бібліотеки;

• каталог періодичних видань, довідників і нормативних ма­теріалів - у читальному залі бібліотеки;.

• систематичні каталоги інших бібліотек.

Після обрання теми курсової роботи, вона закріплюється за студентом, обов'язково повинна бути затверджена та підписана керівником. Завдання на курсову роботу оформляється в одному примірнику, який підшивається до курсової роботи.

Наступним етапом розроблення теми є складання плану роботи згідно із завданням.

На основі вивчення спеціальної літератури, нормативних до­кументів, статистичних збірників студент складає розгорнутий план курсової роботи (можливо, в кількох варіантах), який погоджує з викладачем - керівником курсової роботи.

План - це основа роботи, тому його складання є одним із най­важливіших етапів її підготовки. План повинен відобразити напрями дослідження обраної теми, логічний зв'язок між її окремими складовими частинами, проблемну постановку окремих питань. Із складеного плану видно, наскільки студент засвоїв матеріал обраної теми, як він зрозумів проблему в цілому і зумів виділити суттєві, головні напрями дослідження. Від правильно складеного плану багато в чому залежить кінцевий результат виконаної роботи.

Після узгодження плану студент починає писати курсову ро­боту. Під час її написання план може уточнюватись. Уточнення додатково погоджуються з керівником.

Вимоги до курсової роботи

 

Курсова робота повинна бути написана чи надрукована і містити:

- титульну сторінку, яка оформляється на стандартному бланку (додаток 1,2);

- зміст курсової роботи;

- вступ (орієнтовно 5% від загального обсягу);

- теоретичну частину: огляд наукової та навчально-методичної літератури за проблемою та нормативно-правове забезпечення вивчен­ня проблеми (орієнтовно 35%);

- основна частина теми;

- висновки;

- список використаної літератури; 60%

- додатки (за необхідності).

До написання курсової роботи ставляться наступні вимоги:

- творчий підхід до вибору теми досліджень, визначення змісту і структури роботи;

- системність, послідовність і конкретність викладання мате­ріалу, процесу написання і оформлення роботи;

- глибоке теоретичне висвітлення теми та практичного розроб­лення теми досліджень на прикладі конкретно.

- наукове обґрунтування результатів досліджень, аналізу вміння робити узагальнення та висновки;

- використання комп'ютерної техніки, економіко-математичних методів дослідження, підготовки висновків і рекомендацій з удосконалення;

- виділення в тексті окремих абзаців, адже занадто громіздке речення і великі фрагменти не сприяють його розумінню.

Зміст роботи треба викладати відповідно до плану, стисло, лако­нічно, не припускаючи повторень та непотрібних відступів від теми.

Текст курсової роботи має бути написаний чітким, розбірливим почерком без пропусків та скорочень слів або надрукований на машинці чи набраний на комп'ютері.

Курсова робота повинна бути написана самостійно. Усі наведені в тексті цитати та цифровий матеріал потрібно супроводжувати по­силаннями на відповідні джерела. Якщо аналізується практичний матеріал, то слід указати об'єкт аналізу. Обов'язковим для розкриття теми курсової роботи є залучення цифрових даних. Джерелом їх можуть бути статистичні щорічники, спеціальні видання Міністерства фінансів чи Міністерства економіки України, а також фактичний матеріал, зібраний за місцем роботи.

При написанні курсової роботи студент повинен чітко і лаконічно формулювати свої думки, висновки, рекомендації, врахувати в роботі чинне законодавство з питань оподаткування, останні досягнення науки, техніки, передового досвіду, грамотно виконувати всі розрахунки і обчислення.

Цифровий матеріал має бути поданий у вигляді таблиць, схем, діаграм, графіків. Особливу увагу слід приділити їх правильному оформленню. Таблиці, схеми, діаграми тощо повинні бути логічним продовженням викладених теоретичних положень.

На кожну таблицю та інші ілюстрації треба давати посилання на джерело, супроводжувати їх аналізом змісту та висновками.

Одна з головних вимог до графічного і табличного матеріалу - їх наочність. Заголовки (назви) таблиць, схем, графіків, діаграм, мають відображати основний зміст ілюстрованого матеріалу та вказувати на об'єкт і період, якого стосуються дані, У таблицях вказуються одиниці виміру, а в графіках та діаграмах - масштаб.

Наявність у роботі ілюстрацій, які називаються «рисунками» (схеми, діаграми, графіки), дає змогу викласти матеріал більш доказово, полегшує його сприйняття.

 

Оформлення таблиць

 

Таблиці у роботі нумеруються послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті пишеться слово «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається із номера розділу і порядкового номера таблиці, розді­лених крапкою, наприклад, «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). При посиланні на таблицю вказують її повний номер, а слово «Таблиця» пишуть у скороченому вигляді, наприклад, (табл.. 1.2.) Якщо у роботі тільки одна таблиця, то її нумерують і слово «Таблиця» не пишуть.

Під словом «Таблиця» розміщується заголовок таблиці симетри­чно до форми таблиці. Слово «Таблиця» і заголовок починаються з великої літери. Назва не підкреслюється, а її назва виділяється жирним шрифтом.

Таблиці потрібно розташовувати після першої згадки її у тексті так, щоб її зручно було розглядати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою. Якщо на даній сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайом­лення формі, тобто, щоб для вивчення таблиці сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою.

При переносі таблиці на наступну сторінку нумерацію колонок необхідно повторити, а над нею розмістити слова «Продовження табл.» із зазначенням її номера, наприклад, «Продовження табл. 1.2».

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш, при цьому назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою у межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то у першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її шапку, в другому випадку - боковик.

Заголовки граф таблиці пишуться з великої букви, підзаголовки граф - з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони мають самостійне значення. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу «№ з/п» у таблицю включати не потрібно (крім випадків, коли на рядок таблиці є посилання у тексті). Якщо текст, який повторюється у графі таблиці складається з одного слова, то його можна замінити лапками, якщо текст повторюється і складається з двох чи більше слів, то при першому повторенні його замінюють на слова «Те ж», а далі - лапками.

Замість цифр, марок, знаків, букв, математичних чи хімічних символів лапки не допускаються. Якщо цифрові дані у якомусь рядку таблиці не наводяться, то у ньому ставиться прочерк.

Кожна таблиця повинна, як правило, розміщуватися на одній сторінці. Перенесення її на наступну сторінку допускається, якщо в ній містяться взаємопов'язані характеристики об'єкта дослідження. У разі перенесення таблиці у правому верхньому кутку наступної сторінки слід писати: «Продовження (або закінчення) таблиці...».

Якщо всі показники таблиці мають однакові одиниці виміру, їх виносять у заголовок, якщо різні - вказують у боковику. Позначення одиниць виміру повинно відповідати стандартам. Якщо текст у таблиці повторюється і складається з двох або більше слів, при першому повторенні його замінюють словосполученням «те саме», а далі - лапками. Не дозволяється ставити лапки замість повторюваних цифр, знаків, математичних символів. Якщо цифрові дані відсутні, то ставлять пропуск – «–».

Цифри у графах потрібно проставляти у такий спосіб, щоб відповідні розряди чисел по всіх графах були розміщені один під од­ним. Потрібно дотримуватись однакової кількості десяткових знаків для всіх значень цифрових величин в одній колонці.

Таблицю розміщують по тексту після першого посилання на неї. Громіздкі таблиці та схеми допоміжного чи довідкового характеру слід винести у додатки, які нумерують окремо і поміщають після списку літератури. Таблиці й інші ілюстрації повинні мати окрему нумерацію.

 

Оформлення формул

Формули, на які є посилання в тексті, нумеруються в межах розділу арабськими цифрами. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера у розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули пишеться з правої сторони аркуша на рівні відповідної формули (якщо формула велика, то на рівні нижнього рядка формули, до якої він відноситься) в круглих дужках, наприклад, (2.2) (друга формула другого розділу). Пояснення позначень символів чи числових коефіцієнтів наводиться безпосередньо під формулою у тій послідовності, у якій вони подані у формулі. Це пояснення подається з нового рядка, починаючи зі слова «де», двокрапка після якого не₃ ставиться. Значення кожного символу чи числового коефіцієнта подається з нового рядка. Розмірність одного і того ж параметра у межах роботи має бути однаковою. При посиланні у тексті на формулу, необхідно подати її повний номер у дужках, наприклад, «У формулі (1.2)».

Рівняння і формули виділяються з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

Оформлення ілюстрацій

 

Ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, графіки тощо) нази­ваються рисунками, які нумеруються послідовно у межах розділу або наскрізне (якщо рисунків небагато) арабськими цифрами. Якщо рисунків багато, то номер рисунка має складатися із номера розділу і порядкового номера рисунка, розділених крапкою, наприклад, «Рис. 1.2» (другий рисунок першого розділу), а далі йде назва рисунка першого розділу), а далі йде назва рисунка. При посиланні на рисунок перший раз необхідно вписувати його повний номер, наприклад, «(рис. 1.2)».

Подальші посилання на рисунки виконуються разом із скороченням словом «дивись», наприклад «(див. рис. 1.2)». Рисунки мають розташовуватись на них у тексті. Якщо на цій сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі, тобто, щоб для вивчення цього рисунка сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою. Номер рисунка, його назва і пояснювальні підписи розміщуються послідовно під рисунком.

Оформлення приміток

 

Якщо у тексті є необхідність у примітках, в яких вказують довідкові чи пояснювальні дані, то пишеться слово «Примітка» чи «Примітки». Якщо приміток на одному аркуші в одному пункті чи підпункті декілька, то після слова «Примітки» ставиться двокрапка і примітки нумеруються, наприклад:

Примітки:

Якщо є одна примітка, то її нумерують і після слова «Примітка» ставиться крапка.

 

Оформлення додатків

Додатки оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку посилань у тексті роботи. Кожний додаток починається з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої літерами симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток...» і велика літера української абетки" наприклад «Додаток», «Додаток Б». Додатки слід позначати послідовно відповідно до літер алфавіту, за винятком букв Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Текст кожного додатка може поділятись на розділи та підрозді­ли, які нумеруються у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним додатком ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А. 2 - другий розділ додатка А; В.3.1. - підрозділ перший третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули у додатках нумеруються у межах кожного додатка, наприклад, А 1.2. - другий рисунок першого розділу додатка А; формула (В. 1) - перша формула додатка В.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титу­льному аркуші роботи під її назвою друкують великими буквами слово «ДОДАТКИ».

 

ПОРАДИ СТУДЕНТАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ТЕКСТУ РОБОТИ

 

Як свідчить практика,написання роботи викликає у студентів значні труднощі організаційного характеру, зокрема при пошуку і підборі необхідної літератури та роботі з літературними джерелами, при компонуванні опрацьованого матеріалу та виборі методу викладення тексту, при формуванні висновків та підготовці виступу на захист роботи.

Пошук і відбір необхідної літератури - один з першочергових кроків практичної реалізації поставлених завдань студентом при підготовці роботи. Для більш повного виявлення основних літератур­них джерел, а при необхідності архівних документів, статистичних даних тощо з теми дослідження, використовують каталоги чи картотеки кафедр та бібліотек вищого закладу освіти, провідних та спеціалізованих бібліотек міста, області, бібліотечні спеціальні видання, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски та посилання у підручниках, монографіях, словниках тощо.

Бібліографічні записи джерел краще робити на каталожних кар­тках, оскільки з них швидко можна скласти робочу картотеку і зручно поповнювати її. Сукупність таких карток доцільно групувати за розділами роботи, метою чи періодом опрацювання. Якщо у різних розділах роботи використовується одне й те ж джерело, то при групуванні за розділами і підрозділами слід дублювати картки. Бібліографічні описи на картках треба робити повними, відповідно до вимог стандарту, оскільки ці картки в подальшому використовуються для складання списку використаної літератури.

Складену з теми роботи картотеку бажано показати керівникові, який може порекомендувати додаткові джерела, дати певні поради щодо першочерговості опрацювання, необхідності та доцільності ви­користання тих чи інших джерел.

 

Перелік тем курсових робіт

1.	Організація та ефективність збуту сільськогосподарської продукції в агрофірмі.
2.	Планування, організація та ефективність закупівельної діяльності підприємства.
3.	Планування, організація та ефективність збутової діяльності підприємства.
4.	Формування та ефективність комерційних зв’язків підприємства з партнерами.
5.	Організація та особливості збутової діяльності на переробному підприємстві.
7.	Формування асортименту товарів в торговельному підприємстві.
8.	Якість та конкурентоспроможність продукції підприємства.
9.	Планування, організація та ефективність закупівельної діяльності підприємства за прямими зв’язками.
10.	Планування, організація та ефективність ярмарково-виставкової діяльності підприємства.
11.	Організація вивчення споживчого попиту на продукцію підприємства.
12.	Організація, підготовка та ефективність презентації в комерційній діяльності підприємства.
13.	Організація, зміст та ефективність діяльності комерційної служби підприємства.
14.	Розробка та застосування сучасних схем оптового продажу підприємства.
15.	Організація та ефективність маркетингової політики підприємства.
16.	Організація та ефективність діяльності складського господарства підприємства.
17.	Організація та ефективність торгово-технологічного процесу у фірмовій торгівлі.
18.	Організація та ефективність товаропостачання продукції до кінцевого споживача.
19.	Організація централізованого постачання товарів в торгівельну мережу та шляхи її удосконалення.
20.	Стан та шліхи удосконалення складського господарства переробного підприємства.
21.	Технологія приймання товарів по кількості та якості в магазині.
22.	Організація підготовки і проведення ярмарок. Ефективність ярмарок.
23.	Організація підготовки і проведення аукціонів. Ефективність аукціонів.
24.	Організація і ефективність збуту зернових культур.
25.	Організація і ефективність збуту молочної сировини.
26.	Організація і ефективність збуту худоби (птиці).
27.	Ефективність форм роздрібного продажу товарів та сервісного обслуговування покупців.
28.	Організація та ефективність зберігання зерна з наступною реалізацією на підприємстві.
29.	Організація та ефективність транспортування та приймання зерна на підприємстві.
30.	Особливості та зміст комерційної діяльності в роздрібній торгівлі.
31.	Організація та ефективність зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
32.	Організація та ефективність продажу товарів зі складів оптових баз.

5.2. Орієнтовні плани до окремих тем курсових робіт

Тема: Планування, організація та ефективність закупівельної діяльності підприємства

Вступ

Розділ 1. Стан та проблеми галузі, до якої належить підприємство

Розділ 2. Теоретичні основи закупівельної діяльності підприємства

Розділ 3. Планування та організація закупівельної діяльності підприємства

3.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

3.2. Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах

3.3. Вивчення ринку сировини і матеріалів. Вибір постачальників

3.4. Налагодження комерційних зв’язків

3.5. Транспортування, приймання сировини і матеріалів. Документальне оформлення

3.6. Організація зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства

Розділ 4. Ефективність закупівельної діяльності підприємства

В исновки та пропозиції

Додатки

 

Тема: Планування, організація та ефективність збутової діяльності підприємства

Вступ

Розділ 1. Стан та проблеми галузі, до якої належить підприємство

Розділ 2. Теоретичні основи збутової діяльності підприємства

Розділ 3. Планування та організація збутової діяльності підприємства

3.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

3.2. Планування збутової діяльності підприємства

3.3. Вибір каналів збуту продукції. Встановлення господарських зв’язків

3.4. Комунікаційна політика у збутові діяльності

3.5. Оперативно-збутова діяльність на підприємстві

3.6. Транспортування готової продукції в торгівельну мережу.

Розділ 4. Ефективність збутової діяльності підприємства

Висновки та пропозиції

Додатки

Записки курсової роботи

Тема: «Планування, організація та ефективність закупівельної діяльності на підприємстві"

(на прикладі молокопереробного підприємства)

Анотація

Зміст

Планування потреби в сировині і матеріалах

Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах є складовою частиною планування та важливим фактором, що впливає на результати його діяльності

 

 

	Рис.1 Визначення потреби в матеріальних ресурсах за напрямком витрат.

 

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

Методи визначення потреби в ресурсах — це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби — це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах у залежності від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (П_м) визначається за формулою:

(1)

де Н_ві — норма витрат матеріалу на і-й виріб;

N _i; — виробництво і -го виробу в плановому періоді;

п — кількість видів виробів, для яких використовується даний вид

матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі по-детальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К_вм), який визначається як відношення чистої маси виробу (т_ч) до норми витрат матеріалу (H_в):

(2)

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (П_м) визначається за формулою:

(3)

де Н_вб — норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N_н — запланований випуск нового виробу в натуральному вираженні;

К — коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу.

За такий коефіцієнт може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу. При багатономенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

(4)

де Н _вт — норма витрат на типового представника;

Н_г — програма випуску всіх виробів даної групи.

 

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (Прям) залежить від ти­пу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

На підприємствах за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

(5)

де — коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуговування;

Н_вк — норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;

R₁, R₂, R₃ — сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капітальному, середньому і малому ремонтам;

— коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

— коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при малому і капітальному ремонтах.

Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають з різної його участі у виробничому процесі в порівнянні з матеріалами.

Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.

Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основними напрямами використання обладнання є:

· укомплектування виробничих об'єктів, що будуються;

· заміна фізично та морально застарілого обладнання;

· поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.

Залежно від конкретних особливостей роботи машин норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.

Потреба в паливі частіше за все визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному вираженні розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).

Рис. 2. Аналіз транспортних умов при вивченні ринку сировини і матеріалів

Особливо важливе значення при аналізі пропозиції мають ціни на матеріальні ресурси, оскільки ціни у ряді випадків відіграють вирішальну роль при виборі постачальників. Залежно від форм купівлі-продажу, сфер економіки, ціни на матеріальні ресурси в умовах ринку поділяються на договірні, гуртові, закупівельні, роздрібні.

Договірна ціна встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) та споживачем (покупцем) на визначені обсяги продукції.

Гуртові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, а також закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з фактичних витрат, включаючи собівартість продукції, а також прибутку, необхідного для нормальної діяльності підприємства з врахуванням кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції. Гуртові ціни збільшуються на суму податку на додану вартість, а гуртові ціни на товари народного споживання, оподатковувані акцизами, — на суму акцизів.

Вільні (закупівельні) ціни заготівельних, постачальницько-збутових, гуртово-посередницьких, торгово-закупівельних організацій включають гуртову відпускну ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акциз, а також витрати цих організацій і прибуток, необ