Тема 14. Утворення похідного попиту



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 14. Утворення похідного попиту



Програмні питання:

14.1. Похідний попит. Взаємозв’язок ринків продуктів і факторів виробництва.

14.2. Похідний попит за досконалої конкуренції на ринку товарів.

14.3. Монопольний похідний попит.

14.4. Похідний попит та принцип оплати факторів.

Поведінка суб’єктів ринку та споживачів вивчалася у попередніх частинах курсу на ринку продуктів. Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція — з максимізацією прибутку виробників. Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця, капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит — з максимізації прибутку (або іншої цільової установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

За визначення додаткового обсягу споживання кожного з факторів виробництва потрібно зіставляти їх результативність і витрати на придбання. Для цього використовується інструментарій теорії виробництва. Додаткову кількістьвиробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора називають виторгом від граничного продукту. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту. Так, виторг від граничного продукту праці дорівнює

MRPL = (MPL) (MR) (14.1)

де MRPL — граничний виторг від граничного продукту праці, грош. од.; MPL — граничний продукт праці, натур. од.; MR — граничний виторг від продажу продукту, грош. од.

За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорівнює граничному виторгу, цей вираз спрощується:

MRPL = (MPL)P, (14.2)

де Р — ціна продукту, грош. од.

Зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва, називається граничними факторними витратами. Цей показник обчислюється за формулою

MRCL = (MPL) (MC), (14.3)

де MRCL — граничні факторні витрати, грош. од.; МС — граничні витрати виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора, грош. од.

На досконало конкурентному ринку величини MRC будуть однаковими для всіх одиниць фактора виробництва, що залучаються, і дорівнюватимуть ціні одиниці фактора PL. Умовою максимізації прибутку товаровиробником є залучення такої кількості фактора виробництва, за якої виконується рівність

MRCL = MRPL. (14.4)

У такому випадку умовою максимізації прибутку виробника стає виконання рівності

PL = MRPL (14.5)

Зазначені умови можна сформулювати так, щоб вони відповідали правилу найменших витрат для вибору факторів виробництва, а саме: прибутки максимізуються у тому випадку, коли граничний продукт на грошову одиницю витрат фактора виробництва зрівнюється для кожного фактора:

MPL / PL = MPK / PK = ... = MPN / PN ; (14.6)

MRPL / PL = MRPK / PK = ... = MRPN / PN. (14.7)

Рис. 14.1. Рішення підприємства про наймання праці в умовах досконалої конкуренції

Правило залучення (наймання) факторів виробництва безпосередньо веде до функції похідного попиту виробника на кожен з факторів. Визначення функціональної залежності між кількістю одиниць фактора та його ціною за інших однакових умов здійснюється знаходженням відповідності між ціною ресурсу PL та його виторгом від граничного продукту. Звідси: лінія MRPL є лінією попиту виробника на ресурс (рис. 14.1).

Крива попиту на ресурс з боку виробника показує, як змінюється обсяг потрібних виробнику послуг ресурсу за зміни цін на ці послуги і незмінних заданих чинниках, що впливають на попит. Виробник, що максимізує прибуток і купує трудові послуги за кожною можливою ставкою заробітної плати на конкурентному ринку, коригує обсяг своєї потреби в них доти, поки для кожної можливої ставки заробітної плати не буде виконана умова (14.5). Для виявлення кількості одиниць праці, якої потребує виробник за будь-якого рівня заробітної плати, ставку вибраної заробітної плати (скажімо, PL* на рис. 14.1) слід співвіднести з кількістю одиниць праці (L* на рис.14.1) за допомогою лінії MRPL.

Між заробітною платою і кількістю найманих працівників існує обернений зв’язок. Це наслідок зниження граничного продукту праці в міру використання все більшого обсягу ресурсу (у короткостроковому періоді). Крива попиту на ресурс має низхідний характер.

Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску, так і до ефекту заміщення. Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.

Попит на ресурс визначається не лише його ціною, але й іншими чинниками: попитом на продукцію підприємства; ціною та обсягом ресурсів-замінників і доповнюючих ресурсів; технологічними змінами, що впливають на граничний продукт ресурсу. Зміни у попиті виробника на ресурси, що відбуваються під впливом нецінових детермінант, ведуть до змін в умовах попиту, що графічно ілюструється зміщенням лінії попиту на ресурс праворуч або ліворуч відносно вихідного положення.

Галузевий попит на ресурс складається з обсягів попиту окремих виробників як сума їх значень за кожної можливої ціни. За умов досконалої конкуренції вплив окремого виробника на ціну продукції може проявитися лише в одночасній та односпрямованій зміні попиту на ресурс. Це явище можна простежити у такому порядку: зниження ринкових ставок заробітної плати Þ збільшення обсягу попиту на ресурс кожного виробника Þ збільшення галузевого попиту на працю Þ збільшення пропозиції на ринку продукції Þ зниження рівноважної ціни продукції Þ зниження виторгу від граничного продукту праці Þ зниження попиту на працю.

Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіцієнта еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Наприклад, еластичність попиту на працю за заробітною платою становить:

EL = (DL / L) / (DW / W), (14.8)

де L — кількість праці, од.; W — галузева ринкова ставка заробітної плати, грош. од.

Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

· цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);

· технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);

· еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);

· час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим еластичніший).

Ринковий попит на ресурс — це сума обсягів попиту на ресурс з боку всіх галузей за відповідною ціною на нього. Цінова еластичність ринкового попиту пов’язана із ціновою еластичністю попиту в кожній з галузей, які утворюють ринок, а також із пропозицією, в якій ресурси використовуються в різних галузях.

Крива пропозиції ресурсів у межах галузі, як правило, висхідна. Проте крива пропозиції для окремого виробника горизонтальна за умови ринкової ціни на ресурси. Це відповідає припущенню, що конкурентна фірма приймає ціну кінцевого продукту як задану навіть за ситуації, коли існує стрімко низхідний попит на продукцію підприємства.

Монопольна влада на ринках готової продукції може вплинути на попит на фактори виробництва. Виробники, які володіють ринковою владою, прагнуть виробляти менше, ніж конкурентні підприємства. В результаті цього їм потрібна менша кількість ресурсів, ніж конкурентним підприємствам. Граничний виторг від додаткового випуску для монополістів менший від його ціни. Це призводить до того, що виторг від граничних продуктів виробничих ресурсів нижчий від вартості їх граничного продукту.

Монопсонія на ринку ресурсів виникає тоді, коли великій кількості неорганізованих працівників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець — підприємство або спілка підприємців. Як тоді, коли продавець має монопольну владу, хоча він не єдиний продавець на ринку, підприємство може володіти ситуацією-монопсонією, навіть конкуруючи з іншими покупцями. Важливо те, що підприємство може чинити вплив на ринкову ціну ресурсу, змінюючи обсяг його купівлі.

Великий наймач у малому місті часто має повну монопсонічну владу.

Запитання для самоконтролю:

1. Ринки факторів виробництва, їх функції в економіці. Яке значення має формування цін на ресурси в ринковій економіці?

2. Поясніть, у чому відмінність чинників, що визначають попит на ресурси, від чинників, що визначають попит на продукти?

3. У чому зміст і значення твердження про те, що попит на ресурси є похідним попитом?

4. У чому різниця між зміною попиту на ресурс та зміною кількості ресурсу, на який пред’явлено попит? Які, зокрема, чинники це визначають?

5. Які чинники визначають еластичність попиту на ресурс?

Проблемні запитання:

1. Споживання факторів виробництва: цілі і обмеження.

2. Особливості поведінки підприємства – покупця на монопсонічному ринку факторів виробництва.

3. Порівняння похідних попитів за монополії та досконалої конкуренції.

4. Функції ринків ресурсів в економіці.

Тема 15. Ринок праці

Програмні питання:

15.1. Загальна характеристика ринку факторів виробництва.

15.2. Попит на працю за умов досконало конкурентного ринку ресурсів.

15.3. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.

15.4. Ринок праці з недосконалою конкуренцією.

Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв’язаних ринків — ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

· суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

· винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

· проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.

Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:

· у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;

· існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;

· ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC = W (15.1)

де W — заробітна плата, грош. од.

Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.

Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат, або ж:

МRР = MRC = W. (15.2)

Повертаючись до графічного зображення на рис. 15.1, можна визначити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарплату: площі прямокутника OHoEIo.

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 – Н0, де Н0 — вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І0 становитиме

I0 = W(24 – H0) (15.3)

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 15.1.

Рис. 15.1. Вибір між працею і дозвіллям

Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (–W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

MRSHI = W (15.4)

За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 15.2.

Рис. 15.2. Лінія індивідуальної пропозиції праці Рис. 15.3. Модель монопсонії на ринку праці

На першому етапі збільшення заробітної плати з W1 до W2 веде до збільшення кількості робочого часу з f1 до f2 — ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W2 до W3 не відображається на збільшенні тривалості робочого дня — ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W3 до W4 веде до скорочення робочого дня з f2 до f3 — ефект заміщення менше ефекту доходу.

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня (рис. 15.3).

Кривою попиту виступає крива виторгу монопсонії від граничного продукту праці MRPL. Крива ринкової пропозиції перед монопсонією постає у вигляді кривої середніх витрат на закупку праці АС. Побудована відповідно до неї крива граничних витрат у точці її перетину з кривою попиту визначає кількість праці, необхідної для максимізації прибутку монопсоніста (на рис. 15.3 — fM). Ця кількість є меншою, ніж за досконалої конкуренції (fK), і зарплата також є меншою (WK > WM).

Двостороння монополія (або монополія — монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці теж не визначено однозначно: залежно від нахилів ліній попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути більше, менше або однаковим з обсягом попиту. Графічний аналіз двосторонньої монополії можна зробити за рис. 15.4.

Рис. 15.4. Двостороння монополія на ринку праці

 

 

За умов досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці Е1, при цьому було б зайнято lK робітників, а рівень заробітної плати склав би WK. Виробник-монополіст буде прагнути знизити зарплату до рівня WM шляхом скорочення зайнятих від lK до lM. Профспілка, в свою чергу, намагатиметься підняти рівень зарплати до WN, також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно невеликих відмінностях у чисельності працівників (lM та lN) підходи до визначення зарплати різко відрізняються (WM і WN).

Завдання для самоконтролю:

1. Як формується ціна праці на досконало конкурентному ринку? Якого характеру набуває еластичність пропозиції для окремого підприємства.

2. Як здійснюється вибір між працею і дозвіллям? Поясніть механізм досягнення рівноваги.

3. Чим характерна монопсонія на ринку праці?

4. Яка роль профспілок на конкурентному ринку праці? У чому проявляється ринкова влада профспілок у ситуації з чистою монополією?

5. Чим характерна двостороння монополія на ринку праці? Чи може привести вона до конкурентного результату.

Проблемні запитання:

1. Суть та особливості використання поняття заробітної плати.

2. Прийняття рішення про наймання на монополістичному ринку праці.

3. Дискримінація на ринку робочої сили.

4. Диференціація ставок заробітної плати. Людський капітал.

Тема 16. Ринок капіталу

Програмні питання:

16.1. Капітал і процентний дохід.

16.2. Пропозиція заощаджень.

16.3. Визначення ринкової ставки позичкового процента за умов досконалої конкуренції.

Капітал є ресурсом тривалого користування, який застосовується з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об'єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з'являється в даний період у виробництві. Підприємства пред'являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об'єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Грошові кошти акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка (або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).

Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Отже, домашні господарства або інші ринкові суб'єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів ґрунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового активу обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі РV обчислюватиметься за формулою:

PV = N / i , (16.1)

де і — ринкова процентна ставка, виражена десятковим дробом.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формулою:

РV = N1 / ( 1 + i) + N2 / ( 1 + і)2 + N3 / ( 1 + i)3 + … + Nn / (1 + i)n, (16.2)

де N1, N2, N3, …Nn - щорічний дохід, грош. од.;

1, 2, 3, ..., n — роки, протягом яких очікуються відповідні суми доходів.

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою:

РV=FVn / ( 1+і )n. (16.3)

У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і процентну ставку i.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.

Рис.16.1. Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді



r, і

Рис. 16.2. Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді
К
Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рис.16.1.

Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктивності капіталу.

 

 

Крива попиту D на рис. 16.1 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.

Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рис. 16.2 подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е*
 
спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання, її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рис. 16.3 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно нееластична.

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов'язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти (16.3 ). Лінія попиту на землю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику капіталу як фактора виробництва довгострокового користування.

2. Ставка процента та її вплив на обсяг і структуру капітальних товарів.

3. Яким чином ціна попиту та ціна пропозиції капітального товару впливають на інвестиційне рішення підприємства?

Проблемні запитання:

1. Як норма відсотку впливає на рівень інвестування в економіку?

2. Чи буде підприємству байдуже, якою є ставка позичкового відсотку, якщо інвестування діяльності підприємства здійснюється за рахунок прибутку (шляхом самофінансування)?

3. З якою метою людина здійснює вибір у часі? Як чинник часу враховується при визначенні доцільності того чи іншого варіанту вкладення капіталу?



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.029 с.)