Порядок поточного і підсумкового оцінювання знань з дисципліни

МЕТОДИЧНІ рекомендації

щодо вивчення дисципліни

„Мікроекономіка”

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання

 

 

Кривий Ріг

 

Методичні рекомендації щодо вивчення дисципліни „Мікроекономіка” для студентів усіх спеціальностей та форм навчання. /Укл. І.А. Пан, В.М. Радько, О.В. Третякова, А.Т. Касумян. – Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2010. – 54 с.

 

 

Укладачі: Вікторія Миколаївна Радько, ст. викладач;

Ольга Володимирівна Третякова, асистент;

Арамаіс Тельманович Касумян, асистент.

 

Рецензент: О.М. Проволоцька, к.е.н., доцент кафедри економіки підприємств

 

Відповідальний за випуск: С.В. Волошина, к.е.н., завідувач кафедри економіки підприємств

ВСТУП

 

Переорієнтація економіки України на ринкові механізми потребує належної модернізації підготовки фахівців різних професій. Першочерговою проблемою є формування ринкової психології учасника суспільного виробництва, спроможного здійснити самостійну цивілізовану підприємницьку діяльність.

Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішення окремими економічними суб’єктами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, галузями, громадськими організаціями і державними агентствами тобто мікросистемами). Таким чином, мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає економічні передумови формування свідомого вибору дії окремими суб’єктами, що господарюють в умовах обмеженості ресурсів. Саме мікроекономіка всебічно аналізує економічну поведінку виробників, споживачів, власників виробничих та фінансових ресурсів. Мікроекономіка розкриває економічне підґрунтя раціональної поведінки окремих осіб і виявляє особливості координації їх підприємницької діяльності за допомогою цінових факторів та конкуренції. Використання мікроекономічного аналізу обумовлює розкриття механізму прийняття рішень окремими суб’єктами процесу економічного виробництва – підприємствами, споживачами, робітниками, фермерами, власниками ресурсів.

Мета вивчення дисципліни – допомогти студентам здобути знання поведінки економічних суб’єктів у ринкових умовах, озброїти їх методикою прийняття господарських рішень за наявних обмежених засобів і альтернативних можливостей. Центральні питання мікроекономіки – це відносні ціни на товари, попит і пропозиція, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, поведінка мікросистем у різних ринкових ситуаціях, рівновага споживача, виробника тощо.

Предмет курсу – це поведінка людей і механізм прийняття ними рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів. Знання предмету сприяє більш ефективному розподілу власних коштів, раціональному веденню справ, допомагає в управлінні підприємством.

Основними завданнями по вивченню курсу „Мікроекономіка” є: розкрити механізм прийняття рішень окремими суб’єктами процесу економічного виробництва, визначити взаємодію окремих економічних суб’єктів та дослідити механізм функціонування конкретних ринків, розкрити основні закономірності ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показати механізм прийняття рішень господарюючими суб’єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Об’єктом „Мікроекономіки” є поведінка індивідуумів, домогосподарств, підприємств (фірм) тощо в ринкових умовах.

Методологічні основи курсу – це діалектичний підхід до явищ, системний аналіз, методи дедукції, індукції, абстракції. моделювання, економіко-математичні, графоаналітичні та інші.

Методичні вказівки розроблені у відповідності із вимогами робочої програми дисципліни „Мікроекономіка” для студентів всіх спеціальностей та форм навчання. Методичні вказівки містять плани і стислий матеріал лекційних занять, теоретичні питання для самокон­тролю та перелік рекомендованої літератури.

 

ПОРЯДОК ПОТОЧНОГО І ПІДСУМКОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ

Система поточного і підсумкового контролю оцінювання знань студентів включає наступні складові:

- оцінювання на практичних заняттях виконання теоретичних і практичних завдань;

- оцінювання поза часом проведення практичних занять результатів розв’язання виробничих ситуацій і виконання індивідуальних завдань, які оформлюються у відповідних звітах;

- програмований контроль знань на ЕОМ.

Оцінювання кожного виду робіт здійснюється за п’ятибальною шкалою.

Критерії поточного оцінювання знань студентів денної форми навчання враховують:

1. Виконання модульних завдань – загалом до 20 балів.

Під модульними завданнями з дисципліни розуміються індивідуальні роботи з дисципліни.

1.1. За виконання і захист індивідуальної роботи №1 – до 5 балів.

1.2. За виконання і захист індивідуальної роботи №2 – до 10 балів.

1.3. За виконання і захист індивідуальної роботи №3 – до 5 балів.

За несвоєчасність виконання індивідуальних робіт знімається по 1 балу.

2. За активність роботи на практичних заняттях протягом семестру – до 20 балів загалом, в тому числі:

2.1. За відвідування практичних занять – до 5 балів:

- в межах 80-100% від загальної кількості занять – до 5 балів;

- в межах 50-75% від загальної кількості занять – 3 бали.

2.2. За активність на практичних заняттях та показаний при цьому рівень знань – до 10 балів:

- при середньому балі поточної успішності 5 – 10 балів;

- при середньому балі поточної успішності 4,5 – 5 балів;

- при середньому балі поточної успішності 3,5-4 – 3 бали.

2.3. За участь у предметній конференції – до 5 балів:

- за перемогу на конференції (1-3 місця) – 5 балів;

- за участь у конференції – 3 бали.

3. За виконання завдань для самостійного вивчення дисципліни – до10 балів:

- в межах 80-100% від загального обсягу завдань для самостійного опрацювання – до 10 балів;

- в межах 50-75% від загального обсягу завдань для самостійного опрацювання – 5 балів.

Загальна оцінка за поточну успішність визначається як підсумок за всіма видами робіт, відображених в цих критеріях і не може перевищувати 50 балів.

Об’єктом поточного оцінювання знань за дисципліною для студентів заочної форми навчання виступає виконання домашньої письмової контрольної роботи, яка являє собою обґрунтування теоретичних питань та виконання практичних завдань прикладного характеру, а також підсумкове тестування з дисципліни, за виконання яких студент може отримати не більше 50 балів.

Загалом за вірне і своєчасне виконання усіх завдань контрольної роботи кожен студент може отримати 30 балів, у тому числі за завданнями: 1-7, 2 – 7, 3 – 7, 4 – 9 балів, та 20 балів за тестування по курсу.

При надходженні контрольної роботи на перевірку після встановленого терміну (за один місяць до початку екзаменаційної сесії) діє наступна система пониження балів:

а) якщо робота здається до початку сесії, але пізніше ніж за місяць, то за кожен тиждень запізнення знімається по 1 балу;

б) якщо робота здається в період сесії, то оцінка знижується на 10 балів.

Остаточна оцінка за контрольну роботу виставляється викладачем під час її захисту і залежить від активності студента.

Формою підсумкового контролю знань студентів за дисципліною є семестровий іспит.

Метою складання іспиту є перевірка ступеня засвоєння студентами навчального матеріалу та оволодіння ними необхідними практичними навичками.

Екзаменаційний білет містить 5 завдань, з них 3 – теоретичного та 2 – практичного характеру. Кожне завдання оцінюється за шкалою від 2 до 5 балів. Для переведення результатів екзамену до 100 бальної шкали, набрані бали множаться на 2 (крім незадовільної оцінки) (табл. 1).

Таблиця 1

Переведення даних 100 бальної шкали оцінювання в 4-х бальну та шкалу за системою ЕСТS

Оцінка за шкалою, що використовується в КНЕУ	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за шкалою ЕСТS
90-100	Відмінно	А
80-89	Добре	В
70-79	С
66-69	Задовільно	Д
60-65	Е
30-59	Незадовільно з можливістю повторного складання	FX
1-29	Незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	F

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗА МОДУЛЯМИ І ТЕМАМИ

Модуль 1. Теорія поведінки споживача

Тема 5. Ринковий попит

Програмні питання:

5.1. Попит і закон попиту.

5.2. Аналіз зміни попиту в цілому та величини (обсягу) попиту.

5.3. Цінова еластичність попиту.

5.4. Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту.

Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами — можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Такими є основні контури моделі в теорії попиту і пропозиції, що посідає одне з найважливіших місць у поясненні поведінки ринкових суб'єктів як на мікро-, так і на макрорівні. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:

Q_D = f (P), (5.1)

де Q_D — обсяг (величина) попиту на товар, одиниць за проміжок часу; Р — ціна на товар, грош. од.

Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.

Умови, в яких формується попит, характеризують середовище, в якому здійснюють свій вибір споживачі. Основними чинниками (детермінантами) попиту, окрім ціни даного товару (5.1), вважаються:

— ціни товарів-замінників (P_I^C, …, P_N^C);

— ціни доповнюючих товарів (Р_I^K..., Р_N^K);

— дохід споживачів (I);

— уподобання споживачів (M);

— очікування споживачів щодо змін на ринку (О);

— природні (зовнішні) умови споживання (Z).

Зазначені чинники (Р_I^C,..., Р_N^C; Р_I^K..., Р_N^K; I; М; О; Z), що їх називають неціновими детермінантами попиту, визначають умови, в яких формується попит. Внаслідок їх впливу змінюється попит у цілому (або умови попиту). Не за кожним з них можна визначити кількісно міру впливу, але напрям змін — напевне.

Математичне дослідження моделі попиту здійснюється за функціональною залежністю, що враховує вплив одного з наведених вище чинників, найчастіше — цінової детермінанти (5.1). Таку залежність для певного товару можна вивести в результаті спостережень, якщо абстрагуватися від впливу інших детермінант (прийняти їх дію за незмінну). Попри всю різноманітність визначуваних таким чином конкретних функцій попиту їх об'єднує обернений характер залежності, а саме: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Цю емпірично визначену залежність називають законом попиту. Графічно така залежність має вигляд лінії з від'ємним нахилом (рис. 5.1).

Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (a → b), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту(D₁→D₂).

Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).

Передбачення напряму і величини коливань попиту під впливом різних чинників здійснюється за допомогою спеціального показника — еластичності як міри реагування. Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант попиту, найчастіше кількісно визначеної: ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни на взаємозв'язаний товар. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та доходом, перехресну еластичність, які кількісно визначаються коефіцієнтами.

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1%. У загальному випадку

. (5.2)

Оскільки обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни, то коефіцієнт цінової еластичності – величина від’ємна. Як правило, увага звертається на абсолютне значення коефіцієнта. Розрізняють попит нееластичний (Е_Р<1), одиничної еластичності (Е_Р =1) та еластичний (Е_Р>1). У разі абсолютної нееластичності (Е_Р = 0) лінія попиту розміщена паралельно осі ординат, у разі абсолютної еластичності вона паралельна осі абсцис. Формула для обчислення Е_р така:

. (5.3)

Якщо процентні зміни ціни та обсягу попиту досить великі, тобто такі, що ведуть до істотного просування вздовж кривої попиту, наприклад, від a до b (рис. 5.2), то коефіцієнт Е_р обчислюється за формулою дугової еластичності. Для цього використовується:

Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від реалізації товару. Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, наприклад, в точці А (рис. 5.2), можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного перпендикулярами від даної точки з обома осями.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг (рис. 5.2, а). При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає (рис. 5.2, в). За одиничної еластичності площі прямокутників однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну (рис. 5.2, б).

Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямку що й ціна. За еластичного попиту напрямки зміни цих величин протилежні.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (Е ху) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (х) на зміну ціни іншого товару (у). Е ху показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар х за зміни ціни товару у на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Для незалежних товарів Е ху = 0, для замінників Е ху>0, для взаємодоповнюючих товарів Е ху<0.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Е ₁) характеризує міру реалізації обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. Е₁ показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Якщо Е ₁>0, то товар вважається повноцінним. Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0<E₁<1) та предмети розкоші (E₁>1).

Запитання для самоконтролю:

1. Закон попиту та обґрунтування його дії. Які фактори визначають попит?

2. Цінова еластичність попиту: поняття, методика розрахунку показників.

3. Чому для виміру чутливості попиту споживачів використовуються проценти, а не абсолютні величини? Чи може набувати від’ємного значення коефіцієнт цінової еластичності попиту?

4. Як оцінюється еластичність попиту за доходом? У чому суть перехресної цінової еластичності попиту?

Проблемні запитання:

1. Покажіть механізм взаємодії цінових та нецінових детермінантів попиту.

2. У чому полягає різниця між зміною попиту та обсягу попиту?

3. Розкрийте чинники цінової еластичності попиту та особливості їх впливу.

4. В чому полягає практичне значення коефіцієнта цінової еластичності попиту та коефіцієнта перехресної еластичності попиту?

ВИРОБНИЧА СІТКА

(обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

 

Капітал, од.	Праця, од.

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 7.3).

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (МRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

(7.1)

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

(7.2)

Можливості взаємозаміщення факторів виробництва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис. 7.4, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання (рис. 7.4, б).

Рис. 7.4. Ізокванти для виробничих функцій: а – з ідеальною взаємозамінністю;

б – з фіксованою пропорцією факторів виробництва.

 

Розширюючи виробництво для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу й більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу виробництва. Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим. Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від зміни масштабу виробництва (рис. 7.5).

Виробництво продукції пов'язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

 

Рис. 7.5. Постійний (а), зростаючий (б) та спадний (в) ефекти від збільшення масштабу виробництва.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником:

, (7.3)

де МР_L, МР_К, МР_n — граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу в грошовому виразі;

P_L, Р_к, Р_n— ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами Р_L і Р_K, то рівняння ізокости має вигляд:

TC = LP_L + KP_K . (7.4)

Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 7.6). Нахил ізокости дорівнює

(-P_L/P_K) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 7.6).

Рис. 7.6. Графічне зображення рівноваги виробника Рис. 7.7. Лінія росту

У точці дотику кут нахилу ізокости (ринкова норма взаємозаміщення) та ізокванти (норма взаємозаміщення факторів за технологією) той самий, тобто виконується рівність:

MRTS_KL = , (7.5)

або . (7.6)

Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою.

Для кожної іншої величини обсягу випуску можна знайти оптимальну комбінацію ресурсів, тобто комбінацію, що мінімізує витрати. Поєднання таких точок на ізоквантно-ізокостній діаграмі утворює лінію (рис. 7.7), яка називається шлях (крива) росту (лінія експансії, або траєкторія розвитку, розширення виробничої діяльності) підприємства у довгостроковому періоді.

Запитання для самоконтролю:

1. Поняття та параметри однофакторної виробничої функції. Виробнича функція з двома змінними факторами.

2. Що таке ізокванта? Карта ізоквант?

3. Як Ви розумієте взаємозаміщеність ресурсів (виробничих факторів). Наведіть приклади.

4. В яких межах може відбуватися взаємозаміщення одних факторів іншими?

5. Наведіть словесно і графічно виробничу функцію з постійною, спадною і зростаючою віддачею від масштабів виробництва.

6. Ізоморфізм теорії виробництва і теорії споживання.

Проблемні запитання:

1. В чому полягає феномен „згасання” виробничої функції?

2. Які можливості має конфігурація ізоквант?

3. Причини позитивного і негативного ефекту від масштабу виробництва.

4. Що визначає графік однакового продукту та однакових витрат?

 

Тема 8. Витрати виробництва

Програмні питання:

8.1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

8.2. Витрати на довгострокових інтервалах.

Витрати виробництва — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Тема 9. Ринкова пропозиція

Програмні питання:

9.1. Пропозиція і закон пропозиції.

9.2. Аналіз змін у пропозиції та в обсязі пропозиції.

9.3. Еластичність пропозиції.

9.4. Перехресна еластичність пропозиції.

Розглянемо фактори, що впливають на поведінку підприємства при прийнятті рішення щодо обсягу продукції, який пропонуватиметься для продажу на ринку.

Пропозиція (S) — це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції (Q_s) — це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов.

На пропозицію, як і на попит, впливають цінові та нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї, виражає функція пропозиції

Q_SX = f (P_X, P_Y, P_Z, K, П, З, С,...), (9.1)

де Q_SX — обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Р_Х — ціна товару Х; Р_Y — ціни альтернативних (які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Р_Z — ціни на ресурси; К — технологія, використовувана при виробництві товару; П— податки і дотації; З — стабільність законодавства та визначеність правового поля; С — специфічні фактори (кліматичні умови, зміна моди, психологічна мотивація тощо);... — інші можливі фактори (структура ринку, очікування щодо майбутніх економічних умов).

Вважаючи вплив нецінових факторів незмінним, встановимо залежність пропозиції від ціни: Q_SX = f (P_X) — так званий закон пропозиції. Закон пропозиції визначає, що чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюються виробництво і продаж саме цього товару. Відповідний графік — крива з додатним тангенсом кута нахилу (рис. 9.1).

Зміна ціни (від Р ₁ до Р ₂) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього, зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч — у противному разі (рис. 9.2).

 

Рис. 9.1. Крива пропозиції Рис. 9.2. Зміна пропозиції

Еластичність пропозиції характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропозиції від ціни Е_S показує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

. (9.2)

Рис. 9.3. Еластичність пропозиції

 

Коли Е_S = 0, пропозиція не реагує на зміну ціни (на рис. 9.3 це зображено вертикальною прямою).

Співвідношення Е_S = ¥ означає, що нескінченно мале збільшення ціни призведе до безмежного росту обсягу пропозиції або до повного її зникнення при зменшенні ціни. У разі Е_S < 1 пропозиція вважається нееластичною, тобто коливання ціни товару не викликає помітного зменшення (збільшення) обсягу випуску товару. Якщо E_S > 1, то пропозиція еластична.

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

¾ мобільність товаровиробника, гнучкість і рівень завантаження виробничої потужності підприємства;

¾ характер застосовуваної технології;

¾ можливості мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення;

¾ фактор часу. Пропозиція реагує на зміну ціни зазвичай з певним часовим лагом. Тому еластичність пропозиції тим вища, чим більше часу має виробник для зміни обсягу пропозиції.

Перехресна еластичність пропозиції – це зміна пропозиції в залежності від зміни ставки відсотку на капітал, рівня зарплати, цін на сировину, матеріали, енергоносії тощо.

Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання (рис. 9.4) або через множення обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.

Рис. 9.4. Індивідуальна та ринкова пропозиція

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке „пропозиція»? Закон пропозиції. Форми представлення пропозиції: аналітична, таблична та графічна.

2. Які фактори впливають на пропозицію? Що відбувається з лінією пропозиції, якщо діє кожен з них?

3. У чому різниця між термінами „зміни обсягу пропозиції” та „зміни в пропозиції”? Наведіть приклади причинно-наслідкових зв’язків.

4. Фактори, що впливають на еластичність пропозиції.

5. Що означають поняття „абсолютно еластична пропозиція” та „абсолютно нееластична пропозиція”? Якого вигляду набуває крива пропозиції в цих випадках.

Проблемні запитання:

1. У чому полягає різниця між зміною пропозиції та обсягу пропозиції?

2. Перехресна еластичність пропозиції та вплив її на стратегію товаровиробника.

Тема 11. Монопольний ринок

Програмні питання:

11.1. Модель чистої монополії та ї характеристика.

11.2. Монопольний ринок у короткостроковому періоді.

11.3. Монопольний ринок у довгостроковому періоді.

11.4. Особливості функціонування реальних монополізованих ринків.

Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар'єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно, підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, — монопольним ринком.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кривою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахилу (рис.11.1).

Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («рrісе-tакеr») є «шукачем ціни» (рrісе-mакеr), оскільки він не приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу.

Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар'єри для вступу конкурентів до галузі, тобто обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на монопольному ринку, а саме:

— виключні права;

— патенти, авторські права, ліцензії;

— власність на всю пропозицію виробничого фактора;

— ефект масштабу великого виробництва тощо.

Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (МR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС (рис.11.2).

Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію щодо еластичності попиту Е_D, а також дані, що характеризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчислити ціну продукції Р за формулою:

P = . (11.1)

0 Q Рис.11.1. Ціна, попит і граничний виторг підприємства-монополіста Рис. 11.2. Максимізація прибутку підприємством-монополістом

 

 

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 11.3 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і .

Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду:

.(11.2)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів. У деяких випадках монополіст може здійснювати цінову дискримінацію — встановлювати різні ціни на той самий продукт для різних покупців.

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

- продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

- продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту;

- покупці не мають бажання та умов перепродавати придбану продукцію іншим покупцям.

Графічну ілюстрацію цінової дискримінації щодо двох груп покупців наведено на рис. 11.4.

Рис. 11.4. Графічна ілюстрація цінової дискримінації щодо двох груп покупців

 

Якщо монополія встановлює різну ціну для кожного покупця, то це означає, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін.

Класифікацію видів цінової дискримінації, представлено в табл. 11.1.

 

Таблиця 11.1

Тема 12. Олігополія

Програмні питання:

12.1. Основні ознаки олігополії.

12.2. Теоретичні моделі олігополії.

12.3. Особливості організації олігополістичного ринку.

12.4. Ефективність олігополії.

Олігополістична структура ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

• на ринку діє невелика кількість підприємств;

• окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

• підприємства мають неоднакову ринкову владу;

• вступ до галузі ускладнений через різні бар'єри;

• може мати місце нецінова конкуренція.

Але головна риса олігополістичного ринку — загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. Тому не існує загальної універсальної теорії олігополії. Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку.

Дуополія — це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками.

Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації:

1) перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а