Створення ефективної системи спостереження

Розширивши свою інформаційну базу і доклавши зусиль для роз’яснення норм, закріплених у Конвенції, Комітет зробив перші важливі кроки в створенні ефективної системи спостереження.

Разом з тим проблеми залишаються. Одна з них полягає в забезпеченні своєчасності й ефективності процедури представлення доповідей. З метою надання допомоги державам, які не представили вчасно свої доповіді, Комітет затвердив процедури, відповідно до яких державам дозволяється поєднувати доповіді. Разом з тим найменша серед усіх договірних органів тривалість сесій Комітету (два тижні) призвела до нагромадження великої кількості нерозглянутих доповідей. В даний час з моменту представлення доповіді тою чи іншою державі-учасницею і до розгляду цієї доповіді Комітетом, у середньому, проходить три роки. Це аж ніяк не стимулює своєчасне представлення доповідей і призводить до того, що держави змушені направляти додаткову інформацію для поновлення своїх доповідей.

Як тимчасовий захід було прийнято рішення про проведення тритижневих сесій доти, доки не буде ліквідовано нагромаджену заборгованість по доповідях. Однак, незважаючи на активні зусилля Комітету, мабуть, тимчасове продовження сесій вирішити цю проблему не зможе. Тому на своїй тринадцятій сесії в 1994 році Комітет рекомендував державам-учасницям змінити статтю 20 Конвенції, для того щоб дозволити йому “щорічно проводити засідання” для розгляду доповідей (виключивши з тексту слова “як правило, протягом періоду, що не перевищує двох тижнів”). Крім того, він рекомендував, щоб до внесення цієї зміни Генеральна Асамблея дозволила Комітету проводити дві сесії тривалістю три тижні кожна, починаючи з 1995 року протягом дворічного періоду 1996-1998 років.

Поза рамками Комітету були внесені пропозиції про те, щоб усі договірні органи системи Організації Об’єднаних Націй з прав людини здійснили спільні зусилля для забезпечення своєчасності і підвищення якості доповідей держав за допомогою координації різних провідних вказівок щодо представлення доповідей. У випадку існування єдиного методу представлення доповідей у відповідності з усіма конвенціями це дозволило б знизити адміністративні витрати держав. Однакова система представлення доповідей також підвищила б оперативність і ефективність діяльності різних комітетів при розгляді й аналізі ними доповідей у ході щорічних сесій.

Своєчасність і якість доповідей, що представляються державами-учасницями Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, можна було б також підвищити за допомогою професійної підготовки державних посадових осіб, що займаються складанням таких доповідей. Відділ з покращення становища жінок регулярно проводить такі навчальні заняття. Навчальні курси з питань представлення доповідей у відповідності з усіма основними конвенціями з прав людини організуються також Центром Організації Об’єднаних Націй з прав людини в рамках його програми надання технічної допомоги.

Процедура розгляду індивідуальних скарг

У Віденській декларації і Програмі дій, прийнятих на Всесвітній конференції з прав людини в 1993 році, було рекомендовано розглянути можливість установлення права на подачу петицій шляхом підготовки факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (аналогічного Факультативному протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). У рамках реалізації рішень цієї Конференції Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок і Комісія щодо становища жінок вивчать таку можливість. Подібний протокол дозволив би громадянам держав-учасниць подавати скарги до Комітету на порушення їхніх прав, закріплених у Конвенції. Він міг би також забезпечити можливість взаємної подачі скарг державами. Очевидно, що таке нововведення значно підвищило б авторитет Комітету і його здатність впливати на вирішення проблеми дискримінації.

Поки ж існує декілька шляхів, за допомогою яких жінки можуть привернути увагу міжнародного співтовариства до випадків дискримінації. Комісія щодо становища жінок є одним з органів Організації Об’єднаних Націй, якому доручено, зокрема, розробляти рекомендації і пропозиції щодо вживання заходів з невідкладних проблем, що стосуються прав жінок. Комісія може одержувати від окремих осіб і груп повідомлення про дискримінацію щодо жінок. За індивідуальними скаргами заходи не вживаються. Разом з тим ця процедура спрямована на те, щоб виявляти нові тенденції і форми дискримінації щодо жінок з метою розробки політичних рекомендацій з розв’язання поширених проблем. Повідомлення можуть спрямовуватися до Комісії через Відділ Організації Об’єднаних Націй щодо покращення становища жінок (адресу див. у частині 1, вище).

Крім того, Комітет з прав людини, що спостерігає за здійсненням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, може одержувати скарги про порушення положень Пакту, що стосуються рівності чоловіків і жінок, зокрема положень статті 26. Заборону дискримінації за ознакою статі було поширено на права, закріплені в інших документах, включаючи право на соціальне забезпечення, що гарантується в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (стаття 9) [Див., наприклад, S.W.M. Broeks v. the Netherlands, Communication No. 172/1984 (9 April 1987), Selected Decisions of the Human Rights Committee under the Optional Protocol, International Covenant on Civil and Political Rights, Volume 2. Seventeenth to Thirty-second Sessions (October 1982 – April 1988) (United Nations publication. Sales No. E.89.XIV.1), p. 196]. Процедурою розгляду індивідуальних скарг у Комітеті з прав людини можуть скористатися особи в 76 країнах, що ратифікували Факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права. Отже, жінки в цих країнах можуть подавати скарги на зазіхання на їхню рівноправність, що гарантується цим Пактом, а також Пактом про економічні, соціальні і культурні права і, можливо, іншими міжнародними конвенціями з прав людини, за тієї умови, що їхня країна також є учасником цих міжнародних договорів.

Додатки

ДОДАТОК I

Конвенція про ліквідацію всіх форм
дискримінації щодо жінок

Прийнята і відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї 34/180 від 18 грудня 1979 року.

Набрання чинності: 3 вересня 1981 року відповідно до статті 27 (1).

Держави-учасниці цієї Конвенції,

враховуючи, що Статут Організації Об’єднаних Націй знову утвердив віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок,

враховуючи, що Загальна декларація прав людини підтверджує принцип недопущення дискримінації і проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах і що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені в ній, без будь-якої різниці, в тому числі щодо статі,

враховуючи, що на держав-учасниць Міжнародних пактів про права людини покладається зобов’язання забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користуватися всіма економічними, соціальними, культурними, громадянськими і політичними правами,

беручи до уваги міжнародні конвенції, укладені під егідою Організації Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ з метою сприяння рівноправності чоловіків і жінок,

враховуючи також резолюції, декларації та рекомендації, прийняті Організацією Об’єднаних Націй та її спеціалізованих установ з метою сприяння рівноправності чоловіків і жінок, будучи, проте, занепокоєні тим, що незважаючи на ці документи, як і раніше, має місце значна дискримінація щодо жінок,

нагадуючи, що дискримінація жінок порушує принцип рівноправності і поваги людської гідності, перешкоджає участі жінок нарівні з чоловіками у політичному, соціальному, економічному і культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім’ї та ще більше перешкоджає повному розкриттю можливостей жінок на благо своїх країн та людства,

будучи занепокоєні тим, що в умовах злиднів жінки мають найменший доступ до продовольства, охорони здоров’я, освіти, професійної підготовки та можливостей для працевлаштування, а також до інших можливостей,

будучи впевненими, що встановлення нового міжнародного економічного порядку, заснованого на рівності і справедливості, значно сприятиме забезпеченню рівності між чоловіками і жінками,

підкреслюючи, що ліквідація апартеїду, всіх форм расизму, расової дискримінації, колоніалізму, неоколоніалізму, агресії, іноземної окупації і панування та втручання у внутрішні справи держав є необхідною для повного здійснення прав чоловіків і жінок,

підтверджуючи, що зміцнення міжнародного миру і безпеки, ослаблення міжнародної напруженості, взаємне співробітництво між усіма державами незалежно від їх соціальних і економічних систем, загальне і повне роззброєння і особливо ядерне роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем, утвердження принципів справедливості, рівності і взаємної вигоди у відносинах між країнами та здійснення права народів, що перебувають під іноземним і колоніальним пануванням та іноземною окупацією, на самовизначення і незалежність, а також повага національного суверенітету і територіальної цілісності держав будуть сприяти соціальному прогресу і розвитку і, як наслідок цього, сприятимуть досягненню повної рівності між чоловіками і жінками,

будучи впевнені, що повний розвиток країни, добробут всього світу і справа миру вимагають максимальної участі жінок нарівні з чоловіками в усіх сферах,

враховуючи значення вкладу жінок у добробут сім’ї та у розвиток суспільства, що до цього часу не одержав повного визнання, соціальне значення материнства та ролі обох батьків у сім’ї і у вихованні дітей та усвідомлюючи, що роль жінки у продовженні роду не повинна бути причиною дискримінації, оскільки виховання дітей вимагає спільної відповідальності чоловіків і жінок та всього суспільства в цілому,

визнаючи, що для досягнення повної рівності між чоловіками і жінками необхідно змінити традиційну роль як чоловіків, так і жінок у суспільстві та в сім’ї;

сповнені рішимості здійснити принципи, проголошені в Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок, із цією метою вжити заходів, необхідних для ліквідації такої дискримінації в усіх її формах і проявах,

погодились про нижченаведене:

ЧАСТИНА I

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції поняття “дискримінація щодо жінок” означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення чи зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.

Стаття 2

Держави-учасниці засуджують дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погоджуються негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов’язуються:

а) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону й інших відповідних заходів практичне здійснення цього принципу;

b) вживати відповідних законодавчих та інших заходів, включаючи санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок;

с) встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками та забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації,

d) утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок та гарантувати, що державні органи і установи діятимуть відповідно до цього зобов’язання;

е) вживати всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;

f) вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для зміни або скасування діючих законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо жінок;

g) скасувати всі положення свого кримінального законодавства, що являють собою дискримінацію щодо жінок.

Стаття 3

Держави-учасниці вживають в усіх галузях, і, зокрема в політичній, соціальній, економічній і культурній, всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок, з тим, щоб гарантувати їм здійснення і користування правами людини і основними свободами на основі рівності з чоловіками.

Стаття 4

1. Вжиття державами-учасницями тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками і жінками, не вважається, як це визначається цією Конвенцією, дискримінаційним, проте воно ні в якому разі не повинно тягнути за собою збереження нерівноправних або диференційованих стандартів; ці заходи повинні бути скасовані, коли будуть досягнуті цілі рівності можливостей і рівноправного відношення.

2. Вжиття державами-учасницями спеціальних заходів, спрямованих на охорону материнства, включаючи заходи, що містяться в цій Конвенції, не вважається дискримінаційним.

Стаття 5

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів з метою:

а) змінити соціальні і культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викорінення забобонів, звичаїв та всієї іншої практики, заснованих на ідеї неповноцінності або зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок;

b) забезпечити, щоб сімейне виховання включало в себе вірне розуміння материнства як соціальної функції і визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання і розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Стаття 6

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для припинення всіх видів торгівлі жінками та експлуатації, проституції жінок.

ЧАСТИНА II

Стаття 7

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному і суспільному житті країни, і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: а) голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та обиратися в усі публічно виборні органи;

b) брати участь у формуванні і здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління;

с) брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського і політичного життя країни.

Стаття 8

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів, щоб забезпечити жінкам можливість на рівних умовах з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій.

Стаття 9

1. Держави-учасниці надають жінкам рівні з чоловіками права набуття, зміни або збереження громадянства. Вони, зокрема, забезпечують, що ні одруження з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіка під час шлюбу не тягнуть за собою автоматичної зміни громадянства дружини, не перетворюють її в особу без громадянства і не можуть змусити її приймати громадянство чоловіка.

2. Держави-учасниці надають жінкам рівні з чоловіками права щодо громадянства їх дітей.

ЧАСТИНА III

Стаття 10

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для того, щоб ліквідувати дискримінацію щодо жінок, з тим, щоб забезпечити їм рівні права з чоловіками в галузі освіти, і, зокрема, забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок: а) однакові умови для орієнтації у виборі професії або спеціальності, для доступу до освіти і одержання дипломів у навчальних закладах усіх категорій як у сільських, так і у міських районах; ця рівність забезпечується в дошкільній, загальній, спеціальній і вищій технічній освіті, а також в усіх випадках професійної підготовки;

b) доступ до однакових програм навчання, однакових іспитів, викладацького складу однакової кваліфікації, шкільних приміщень і обладнання рівної якості;

с) усунення будь-якої стереотипної концепції ролі чоловіків в усіх формах навчання шляхом заохочення спільного навчання та інших видів навчання, що сприятимуть досягненню цієї мети, і, зокрема, шляхом перегляду учбових посібників та шкільних програм і адаптації методів навчання;

d) однакові можливості одержання стипендій та іншої допомоги на освіту;

е) однакові можливості доступу до програм продовження освіти, включаючи програми поширення грамотності серед дорослих і програми функціональної грамотності, спрямовані, зокрема, на скорочення якомога скоріше будь-якого розриву в знаннях чоловіків і жінок;

f) скорочення числа дівчат, які не закінчують школи, та розробку програм для дівчат і жінок, які передчасно залишили школу;

g) однакові можливості активно брати участь у заняттях спортом і фізичною підготовкою;

h) доступ до спеціальної інформації освітнього характеру для сприяння забезпеченню здоров’я і добробуту сімей, включаючи інформацію і консультації про планування розміру сім’ї.

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:

а) право на працю як невід’ємне право всіх людей;

b) право на однакові можливості при наймі на роботу, в тому числі застосування однакових критеріїв вибору при наймі;

с) право на вільний вибір професії чи роду роботи, на просування по службі і гарантію зайнятості, а також на користування по службі всіма пільгами і умовами роботи, на одержання професійної підготовки і перепідготовки, включаючи учнівство, професійну підготовку підвищеного рівня та регулярну перепідготовку;

d) право на рівну винагороду, включаючи одержання пільг, на рівні умови щодо рівноцінної праці, а також на рівний підхід до оцінки якості роботи;

е) право на соціальне забезпечення, зокрема при виході на пенсію, безробітті, хворобі, інвалідності, по старості та в інших випадках втрати працездатності, а також право на оплачувану відпуску.

2. Для запобігання дискримінації щодо жінок через одруження або материнство та гарантування їм ефективного права на працю держави-учасниці вживають відповідних заходів для того, щоб:

а) заборонити, під загрозою застосування санкцій, звільнення з роботи на підставі вагітності або відпустки по вагітності і пологах чи дискримінації з огляду на сімейний стан при звільненні;

b) ввести оплачувані відпустки або відпустки з порівнянною соціальною допомогою з вагітності і пологах без втрати попереднього місця праці, старшинства або соціальної допомоги;

с) заохочувати надання необхідних додаткових соціальних послуг з тим, щоб дозволити батькам поєднувати виконання сімейних обов’язків з трудовою діяльністю і участю в громадському житті, зокрема шляхом створення і розширення мережі закладів з догляду за дітьми;

d) забезпечувати жінкам особливий захист у період вагітності на тих видах робіт, шкідливість яких для здоров’я доведена.

3. Законодавство, що стосується захисту прав, про які йдеться в цій статті, періодично розглядається в світлі науково-технічних знань, а також переглядається, скасовується або розширюється, наскільки це необхідно.

Стаття 12

1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі охорони здоров’я з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї.

2. Поряд з положенням пункту 1 цієї статті держави-учасниці забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності і годування.

Стаття 13

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в інших галузях економічного і соціального життя з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:

а) право на сімейну допомогу;

b) право на одержання позик, закладів під нерухоме майно та інших форм фінансового кредиту;

с) право брати участь у заходах, пов’язаних з відпочинком, заняттям спортом, та в усіх галузях культурного життя.

Стаття 14

1. Держави-учасниці беруть до уваги особливі проблеми, з якими зустрічаються жінки, що мешкають у сільській місцевості, та значну роль, яку вони відіграють у забезпеченні економічного добробуту своїх сімей, в тому числі їх діяльність у нетоварних галузях господарства, та вживають усіх відповідних заходів для забезпечення застосування положень цієї Конвенції до жінок, що мешкають у сільській місцевості.

2. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку, і, зокрема, забезпечують таким жінкам право:

а) брати участь у розробці і здійсненні планів розвитку на всіх рівнях;

b) на доступ до відповідного медичного обслуговування, включаючи інформацію, консультації та обслуговування з питань планування розміру сім’ї;

с) безпосередньо користуватися благами програм соціального страхування;

d) одержувати всі види підготовки та формальної і неформальної освіти, включаючи функціональну грамотність, а також користуватися послугами всіх засобів общинного обслуговування, консультативних служб з сільскогосподарських питань, зокрема для підвищення їх технологічного рівня;

е) організовувати групи самодопомоги і кооперативи з тим, щоб забезпечити рівний доступ до економічних можливостей шляхом роботи за наймом або незалежної трудової діяльності;

f) брати участь в усіх видах колективної діяльності;

g) на доступ до сільськогосподарських кредитів і позик, системи збуту, відповідної технології та на рівний статус у земельних і аграрних реформах;

h) користуватися належними послугами, електро- і водозабезпеченням, а також транспортом і засобами зв’язку.

ЧАСТИНА IV

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають за жінками рівність з чоловіками перед законом.

2. Держави-учасниці надають жінкам однакову з чоловіками громадянську правоздатність і однакові можливості її реалізації. Вони, зокрема, забезпечують їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне відношення до них на всіх етапах розгляду в судах і трибуналах.

3. Держави-учасниці погоджуються, що всі договори та всі інші приватні документи будь-якого роду, правовим наслідком яких є обмеження правоздатності жінок, вважаються недійсними.

4. Держави-учасниці надають чоловікам і жінкам однакові права щодо законодавства, яке стосується пересування осіб і свободи вибору місця проживання і фактичного місцеперебування.

Стаття 16

1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу і сімейних відносин, і, зокрема, забезпечують на основі рівності чоловіків і жінок:

а) однакові права щодо одруження;

b) однакові права на вільний вибір дружини і на одруження лише з своєї вільної і повної згоди;

с) однакові права і обов’язки під час шлюбу і після його розірвання;

d) однакові права і обов’язки чоловіків і жінок як батьків незалежно від їх сімейного стану у питаннях, що стосуються їх дітей; в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу;

е) однакові права вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням та доступу до інформації, освіти, а також засобів, які дозволяють їм здійснити це право;

f) однакові права і обов’язки бути опікунами, попечителями, довіреними особами і всиновлювачами дітей або здійснювати аналогічні функції, коли вони передбачені національним законодавством; в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу;

g) рівні особисті права чоловіка і дружини, в тому числі вибору прізвища, професії, заняття;

h) рівні права подружжя щодо володіння, придбання, управління, користування і розпорядження майном як безплатне, так і за плату.

2. Заручини і шлюб дитини не мають юридичної сили, і вживаються всі необхідні заходи, включаючи законодавчі, з метою визначення мінімального шлюбного віку та обов’язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану.

ЧАСТИНА V

Стаття 17

1. Для розгляду ходу здійснення цієї Конвенції засновується Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (далі іменується “Комітет”), який складається в момент набрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти, а після її ратифікації або приєднання до неї тридцять п’ятої держави-учасниці з двадцяти трьох експертів, що мають високі моральні якості і компетентність у галузі, яка охоплюється цією Конвенцією. Ці експерти обираються державами-учасницями із числа громадян і виступають у своїй особистій якості, при цьому враховується справедливий географічний розподіл і представництво різних форм цивілізації, а також основних правових систем.

2. Члени Комітету обираються таємним голосуванням з числа внесених у список осіб, висунутих державами-учасницями. Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян.

3. Первісні вибори проводяться через шість місяців з дня набрання чинності цією Конвенцією. Принаймні за три місяці до дати проведення кожних виборів Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй направляє державам-учасницям листа с пропозицією подати свої кандидатури протягом двох місяців. Генеральний секретар готує список, в якому в алфавітному порядку внесені всі висунуті таким чином особи із зазначенням держав-учасниць, які їх висунули, і представляє цей список державам-учасницям.

4. Обрання членів Комітету проводиться на засіданні держав-учасниць, що скликається Генеральним секретарем в центральних установах Організації Об’єднаних Націй. На цьому засіданні, де дві третини держав-учасниць складають кворум, особами, обраними в Комітет, вважаються ті кандидати, які дістають найбільшу кількість голосів та абсолютну більшість голосів представників держав-учасниць, що присутні і беруть участь у голосуванні.

5. Члени Комітету обираються на чотирирічний строк. Проте строк повноважень дев’яти членів, обраних на перших виборах, закінчується через два роки; одразу ж після проведення перших виборів прізвища цих дев’яти членів визначає жеребом голова Комітету.

6. Обрання п’яти додаткових членів Комітету проводиться відповідно до положень пунктів 2, 3 і 4 цієї статті після ратифікації або приєднання до Конвенції тридцять п’ятої держави. Строк повноважень двох додаткових членів, обраних таким чином, закінчується через два роки, прізвища цих двох членів визначаються жеребом головою Комітету.

7. Для заповнення непередбачених вакансій держава-учасниця, експерт якої перестав функціонувати як член Комітету, призначає іншого експерта із числа своїх громадян за умови схвалення Комітетом.

8. Члени Комітету одержують затверджувану Генеральною Асамблеєю винагороду з коштів Організації Об’єднаних Націй в порядку і на умовах, встановлюваних Асамблеєю з урахуванням важливості обов’язків Комітету.

9. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй надає необхідний персонал і матеріальні засоби для ефективного здійснення функцій Комітету відповідно до цієї Конвенції.

Стаття 18

1. Держави-учасниці зобов’язуються подавати Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй для розгляду Комітетом доповідь про законодавчі, судові, адміністративні або інші заходи, вжиті ними на виконання положень цієї Конвенції, та про прогрес, досягнутий в цьому відношенні:

а) протягом одного року після набрання чинності цією Конвенцією щодо даної держави та

b) після цього принаймні через кожні чотири роки і надалі тоді, коли цього вимагає Комітет.

2. У доповідях можуть зазначатися фактори та ускладнення, що впливають на виконання зобов’язань за Конвенцією.

Стаття 19

1. Комітет встановлює свої власні правила процедури.

2. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний строк.

Стаття 20

1. Комітет щорічно проводить засідання, як правило, протягом періоду, що не перевищує двох тижнів, з метою розгляду доповідей, поданих відповідно до статті 18 цієї Конвенції.

2. Засідання Комітету, як правило, проводяться в центральних установах Організації Об’єднаних Націй або в будь-якому іншому місці, визначеному Комітетом.

Стаття 21

1. Комітет щорічно через Економічну і Соціальну раду подає доповідь Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй про свою діяльність та може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, що ґрунтуються на вивченні доповідей та інформації, одержаних від держав-учасниць. Такі пропозиції і рекомендації загального характеру включаються у доповідь Комітету поряд із зауваженнями держав-учасниць, якщо такі є.

2. Генеральний секретар надсилає доповіді Комітету Комісії щодо становища жінок для її інформації.

Стаття 22

Спеціалізовані установи мають право бути представленими при розгляді питань про здійснення таких положень цієї Конвенції, що входять у сферу їх діяльності. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам подавати доповіді про здійснення Конвенції в галузях, що входять у сферу їх діяльності.

ЧАСТИНА VI

Стаття 23

Ніщо в цій Конвенції не зачіпає будь-яких положень, які більше сприяють рівноправності між чоловіками і жінками і можуть бути:

а) в законодавстві держави-учасниці або

b) в будь-якій іншій міжнародній конвенції, договорі чи угоді, що мають силу для такої держави.

Стаття 24

Держави-учасниці зобов’язуються вживати всіх необхідних заходів на національному рівні для досягнення певної реалізації прав, визнаних у цій Конвенції.

Стаття 25

1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами.

2. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй призначається депозитарієм цієї Конвенції.

3. Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

4. Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї всіх держав. Приєднання здійснюється шляхом здачі документів про приєднання на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 26

1. Прохання про перегляд цієї Конвенції може бути подане у будь-який час будь-якою з держав-учасниць шляхом письмового повідомлення на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.

2. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй, якщо вона визнає необхідним вжиття будь-яких заходів, приймає рішення про те, яких саме заходів потрібно вжити щодо такого прохання.

Стаття 27

1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документу про приєднання, ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 28

1. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй одержує і розсилає всім державам текст застережень, зроблених державами в момент ратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісне з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускається.

3. Застереження можуть бути зняті в будь-який час шляхом відповідного повідомлення, направленого на ім’я Генерального секретаря, який потім повідомляє про це всі держави-учасниці. Таке повідомлення набирає чинності з дня його отримання.

Стаття 29

1. Будь-який спір між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, не вирішений шляхом переговорів, передається на прохання однієї із сторін на арбітражний розгляд. Якщо протягом шести місяців з моменту подачі заяви про арбітражний розгляд сторонам не вдалося досягти згоди щодо організації арбітражного розгляду, будь-яка з цих сторін може передати даний спір у Міжнародний Суд шляхом подачі заяви відповідно до Статуту Суду.

2. Кожна держава-учасниця може під час підписання чи ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе зв’язаною зобов’язаннями, що містяться в пункті 1 цієї статті. Інші держави-учасниці не несуть зобов’язань, що випливають із зазначеного пункту даної статті, щодо будь-якої держави-учасниці, яка зробила подібне застереження.

3. Будь-яка держава учасниця, що зробила застереження відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час зняти своє застереження шляхом повідомлення Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 30

Ця Конвенція, тексти якої англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є цілком автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.