Рівність в галузі сімейного законодавства

Стаття 16

1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у всіх питаннях, що стосуються шлюбу і сімейних стосунків, і, зокрема, забезпечують на основі рівності чоловіків і жінок:

a) однакові права щодо одруження;

b) однакові права на вільний вибір подружжя і на одруження лише зі своєї вільної і повної згоди;

c) однакові права й обов’язки під час шлюбу і після його розірвання;

d) однакові права й обов’язки чоловіків і жінок як батьків, незалежно від їхнього сімейного стану, у питаннях, що стосуються їхніх дітей; у всіх випадках інтереси дітей мають перевагу;

e) однакові права вільно і відповідально вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням і мати доступ до інформації, освіти, а також засобів, що дозволяють їм здійснити це право;

f) однакові права та обов’язки бути опікунами, піклувальниками, довіреними особами та усиновителями дітей чи здійснювати аналогічні функції, коли вони передбачені національним законодавством; у всіх випадках інтереси дітей мають перевагу;

g) рівні особисті права чоловіка і дружини, у тому числі право вибору прізвища, професії і заняття;

h) рівні права подружжя щодо володіння, придбання, управління, користування і розпорядження майном як безкоштовно, так і за плату.

2. Заручення і шлюб дитини не мають юридичної чинності, і вживаються всі необхідні заходи, включаючи законодавчі, з метою визначення мінімального шлюбного віку та обов’язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану.

Стаття 16 стосується проблеми дискримінації жінок у сфері особистого життя, включаючи дискримінацію в галузі сімейного законодавства. У багатьох випадках жінка піддається дискримінації в її власному будинку з боку її чоловіка, членів родини й оточення. У деяких суспільствах молодих жінок чи дівчаток змушують одружуватися з розрахунку. У багатьох районах світу заміжнім жінкам забороняється брати участь на рівноправній основі у вирішенні питання про кількість дітей, їх вихованні і можливості роботи самих цих жінок. Навіть у тих країнах, де жінки користуються значним впливом у своїй сім’ї, глибоко вкорінені стереотипи щодо “властивої” жінці ролі як матері родини і домогосподарки можуть перешкодити їм займатися професійною діяльністю поза домом чи брати участь у прийнятті важливих рішень нарівні з чоловіками.

В основі цієї форми дискримінації лежать, як правило, культурні чи релігійні традиції; таким чином, така дискримінація стосується областей, що найважче піддаються змінам. Разом з тим автори Конвенції добре розуміли, що для забезпечення повної рівності жінок необхідно внести зміни в цю галузь. Для виправлення існуючого становища держави-учасниці повинні насамперед вжити усіх відповідних заходів для скасування чи зміни тих законів або документів про шлюб і сім’ю, в яких жінки зазнають дискримінації. У їхнє число входять, наприклад, закони, що не надають жінкам рівних з чоловіками юридичних прав на розірвання шлюбу і на повторний вступ у шлюб; закони, що не визнають за жінками повних прав на володіння майном; і закони, що не гарантують їм рівних прав щодо турботи про дітей і їхнє піклування як у період перебування в шлюбі, так і після його розірвання. Крім того, держави-учасниці повинні вживати ефективних заходів для надання жінкам таких же прав, що і чоловікам, включаючи право на вільний вступ у шлюб і вибір чоловіка. Визнаючи за жінкою волю вибирати, коли і з ким вона одружиться, закон повинен гарантувати мінімальний вік для вступу в шлюб.

Хоча в статті 16 конкретно не говориться про насильство в родині, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок чітко відзначив, що насильство і жорстоке поводження в родині відноситься до числа порушень прав людини, на які повинна бути звернена увага держав-учасниць. Додаткова інформація про прояви насильства щодо жінок міститься в наведеному нижче коментарі.

Зауваження з приводу проявів насильства щодо жінок

Хоча питання про насильство щодо жінок безпосередньо не розглядається в Конвенції, немає сумнівів, що воно має найважливіше значення для основних положень Конвенції. У своїй Загальній рекомендації № 19, прийнятій на одинадцятій сесії в 1992 році, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок зробив важливий крок, офіційно поширивши загальну заборону дискримінації за ознакою статі на прояви насильства щодо жінок. При цьому Комітет дав цьому явищу наступне визначення (пункт 6):

“Це – насильство, що чиниться над жінкою внаслідок того, що вона – жінка, або насильство, яке справляє на жінок непомірний вплив, що включає в себе дії, які завдають шкоду чи страждання фізичного, психічного чи статевого характеру, загрозу таких дій, примус та інші форми обмеження свободи”.

Комітет підтвердив, що насильство щодо жінки є порушенням її міжнародно-визнаних прав людини незалежно від того, чи є особа, яка скоїла це порушення, державною посадовою чи приватною особою.

У зобов’язання держав-учасниць, що випливають з Конвенції, входить також ліквідація дискримінації за ознакою статі, здійснюваної будь-якою особою, організацією чи підприємством. Таким чином, можна говорити про відповідальність держав, не тільки коли мова йде про здійснення якої-небудь насильницької дії за ознакою статі тою чи іншою державною посадовою особою, але і коли держави не виявляють належної турботи для запобігання порушень прав, вчинених приватними особами, чи для розслідування подібних актів насильства, покарання винних і виплати компенсацій.

У тій же Загальній рекомендації (пункт 24 t)) Комітет закликав держави-учасниці вжити усіх заходів, необхідних для запобігання насильств за ознакою статі. Такі заходи включають не тільки заходи правового характеру, цивільно-правові засоби захисту і порядок виплати компенсацій, але і такі превентивні заходи, як програми в області суспільної інформації і виховання, а також заходи для забезпечення захисту, включаючи послуги з надання підтримки жертвам насильства.

Діяльність Комітету в цій області підкріплюється іншими прийнятими на міжнародному рівні заходами. У 1993 році Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про викорінювання насильства щодо жінок (резолюція 48/104). У цій Декларації визначені заходи, які повинні вживати держави і міжнародне співтовариство для викорінювання усіх форм насильства щодо жінок, як у громадському, так і в особистому житті.

Застереження до Конвенції

Якщо договір це допускає, – як це має місце у випадку даної Конвенції, – держави-учасниці можуть зробити застереження, тобто офіційну заяву про те, що вони не вважають для себе обов’язковим те чи інше положення або ті чи інші положення договору.

У статті 28 Конвенції (пункт 2) говориться:

“Застереження, не сумісне з цілями і завданнями цієї Конвенції, не допускається”.

Це положення підтверджує основну норму міжнародного права договорів про те, що застереження до будь-якої конвенції, що суперечить її цілям і задачам, є неприпустимим.

До Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок було висловлено більше застережень, ніж до будь-якого іншого міжнародного договору в галузі прав людини. Станом на жовтень 1993 року 41 держава-учасниця зробили, і пізніше не зняли, застереження до Конвенції. Деякі з цих застережень стосуються питань, що не мають істотного значення для цілей і задач даного договору. Інші торкаються положення Конвенції, що стосуються процедури розгляду суперечок (стаття 29). Деякі застереження настільки широкі і невизначені, що важко точно визначити, у чому полягає їхня суть. Порівняно велике число держав-учасниць висловили істотні застереження щодо основних статей, включаючи положення, що стосуються заборони дискримінації в сімейному законодавстві, правоздатність і громадянство. Деякі держави навіть висловили застереження щодо дуже важливої статті 2, яка містить головне зобов’язання сторін викорінити усі форми дискримінації щодо жінок, включаючи дискримінацію за ознакою статі. Багато застережень стосуються тих положень, які спрямовані на ліквідацію дискримінації в “приватній” сфері роботи, побуту і сімейних відносин.

Такі істотні застереження можуть значно обмежити зобов’язання держав, які їх представили, що негативно позначиться на реалізації цілей і задач Конвенції.

У ході своєї роботи Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок регулярно пропонує державам-учасницям переглянути і зняти їх застереження. Комітет не уповноважений вирішувати питання про те, якою мірою застереження сумісні з цілями і завданнями Конвенції. Відповідь на питання про сумісність може дати Міжнародний Суд, однак дотепер жодна держава не просила консультативного висновку Суду щодо сумісності застережень, ступінь їхньої конкретизації і не заперечувала в цьому органі дій іншої держави.

Як відзначалося на Всесвітній конференції з прав людини, яка проходила в 1993 році, питання про застереження до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок має важливий характер. Кількість і характер застережень, а також той факт, що офіційна процедура, встановлена у Віденській конвенції 1969 року про право міжнародних договорів і те, що стосується питання про законну силу застережень, так жодного разу і не піднімалося, викликають серйозні суперечки. Деякі держави-учасниці висловили рішучі заперечення з приводу багатьох застережень на тій підставі, що вони не сумісні з буквою і духом Конвенції, у той час, як інші держави рішуче відстоюють своє право на внесення застережень.

На своїй тринадцятій сесії в 1994 році Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок висловив згоду з думкою Всесвітньої конференції про те, що державам варто розглянути можливість обмеження сфери дії будь-яких застережень, які ними висловлюються, до міжнародних договорів з прав людини, формулювати будь-які застереження якнайточніше і якнайвужче, забезпечувати, щоб усі застереження були сумісні з цілями і задачами договору, і регулярно переглядати всі застереження з метою їхнього зняття. На тій же сесії Комітет зробив ряд конкретних кроків, для того щоб привернути увагу інших органів Організації Об’єднаних Націй, включаючи Комісію щодо становища жінок і Комісію з прав людини, на питання про застереження. Крім того, Комітет підготував конкретні керівні вказівки щодо представлення державами-учасницями інформації про застереження, які ті висловили до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок.

Зведена таблиця застережень до Конвенції міститься в додатку II до цього Викладу фактів.