Зміна соціальних і культурних моделей поведінки

Стаття 5

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів з метою:

a) змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викорінювання забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї з статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок;

b) забезпечити, щоб сімейне виховання містило в собі правильне розуміння материнства як соціальної функції і визнання загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання і розвиток своїх дітей за умови, що у всіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Важливе значення Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок полягає в тому, що на додаток до інших міжнародних договорів, що також стосуються питань рівності і заборони дискримінації, вона містить нові істотні положення. У статті 5 визнається, що навіть у випадку забезпечення юридичної рівності жінок і вживання спеціальних заходів з метою сприяння їхній фактичній рівності, для досягнення справжньої рівності необхідно здійснити зміни на іншому рівні. Державам варто докладати зусиль для викорінювання соціальних, культурних і традиційних моделей поведінки, що закріплюють стереотипність ролі чоловіків і жінок, а також для створення в суспільстві таких умов, що сприяють здійсненню повною мірою прав жінок.

Перевага стереотипів у поведінці чоловіків і жінок особливо наочно виявляється в традиційній ролі жінок у веденні домашнього господарства. Багато жінок позбавлені можливості одержати освіту, оскільки вважається, що їхня роль зводиться в першу чергу до обслуговування членів родини. Більш того, існує думка, що ця функція не настільки важлива і для її виконання вчитися не треба. У підпункті b) статті 5 державам-учасницям пропонується забезпечити, щоб сімейне виховання містило в собі правильне розуміння важливої ролі материнства як соціальної функції. У ньому також передбачається, що держави повинні визнати загальну відповідальність чоловіків і жінок за виховання дітей, і що цю задачу повинні виконувати не тільки жінки. З цього випливає необхідність розвитку соціальної інфраструктури (наприклад, системи надання відпусток по догляду за дітьми), що створює умови для поділу батьківських обов’язків.

Припинення експлуатації жінок

Стаття 6

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо припинення усіх видів торгівлі жінками та використання проституції жінок.

Стаття 6 закликає держави вжити усіх відповідних заходів для боротьби проти торгівлі жінками й експлуатації проституції. При розв’язанні цих проблем важливо, щоб у своїх діях держави враховували ті фактори, що є першопричиною жіночої проституції: недостатній розвиток, убогість, вживання наркотиків, неграмотність, а також неможливість отримати професійну підготовку, освіту та одержати роботу. Держави-учасниці повинні також надавати жінкам інші альтернативи шляхом створення можливостей за допомогою програм реабілітації, професійної підготовки і перекваліфікації.

Держави, що миряться з існуванням проституції, дитячої проституції і порнографії (які завжди являють собою ту чи іншу форму експлуатації), а також з іншою, схожою з рабством практикою, грубо порушують свої зобов’язання, які випливають з даної статті. Недостатньо прийняти закони про заборону такої практики; для адекватного виконання своїх обов’язків держави-учасниці повинні забезпечувати вживання заходів для безумовного й ефективного застосування кримінальних санкцій.

Рівність у політичному і громадському житті
на національному рівні

Стаття 7

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право:

a) голосувати на всіх виборах і публічних референдумах і бути обраними до всіх публічно виборних органів;

b) брати участь у формулюванні і здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління;

c) брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського і політичного життя країни.

Стаття 7 наказує державам-учасницям вживати заходи на двох рівнях для забезпечення рівності жінок у політичному і громадському житті. По-перше, держави повинні розширити права, проголошені в статті 25 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, і забезпечити жінкам право голосувати на всіх виборах і публічних референдумах. Особливе значення для жінок має право голосувати анонімно. Жінки, яким не дозволяється голосувати анонімно, найчастіше змушені голосувати так, як голосують їхні чоловіки, у результаті чого вони позбавляються права висловлювати свою власну думку.

По-друге, у статті 7 визнається, що, хоча право голосувати має найважливіше значення, саме по собі воно є недостатнім для гарантування реальної й ефективної участі жінок у політичному процесі. Тому дана стаття ставить за обов’язок державам забезпечити жінкам право обиратися в державні органи, займати інші урядові посади і посади в неурядових організаціях. Ці зобов’язання можуть бути виконані за допомогою включення жінок у списки урядових кандидатів, вживання позитивних заходів і введення квот, скасування обмежень за ознакою статі для деяких посад, розширення практики просування жінок службовими сходами і розробки урядових програм із залучення більшого числа жінок для заняття важливих (а не просто номінальних) політичних керівних посад.

Рівність в політичному і громадському житті
на міжнародному рівні

Стаття 8

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів, щоб забезпечити жінкам можливість на рівних умовах з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій.

Хоча багато рішень, які безпосередньо стосуються життя жінок, приймаються в їхніх власних країнах, важливі політичні, юридичні і соціальні тенденції виникають і закріплюються на міжнародному рівні. Тому вкрай важливо, щоб жінки були адекватним чином представлені на міжнародних форумах як члени урядових делегацій і службовців міжнародних організацій.

Ще має бути багато чого зроблено для розв’язання завдань із забезпечення рівного представництва жінок на міжнародному рівні. У своїй Загальній рекомендації № 8, прийнятій на його сьомій сесії в 1988 році, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок рекомендував державам-учасницям використовувати в рамках здійснення статті 8 Конвенції такі тимчасові спеціальні заходи, як дії з підтримки і позитивної дискримінації, передбачені в статті 4. Держави повинні також використовувати свій вплив у міжнародних організаціях для забезпечення адекватного і рівного представництва жінок.

Забезпечення рівності в законах про громадянство

Стаття 9

1. Держави-учасниці надають жінкам рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни або збереження громадянства. Вони, зокрема, забезпечують, що ні одруження з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіка під час шлюбу не тягнуть автоматичної зміни громадянства дружини, не перетворюють її на особу без громадянства і не можуть змусити її прийняти громадянство чоловіка.

2. Держави-учасниці надають жінкам рівні з чоловіками права щодо громадянства їхніх дітей.

У контексті статті 9 громадянство означає приналежність до громадян тієї чи іншої держави. З факту громадянства прямо випливають багато прав людини, особливо політичні права.

У статті 9 закріплюються два основних зобов’язання. По-перше, ця стаття наказує державам-учасницям гарантувати жінкам рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни чи збереження їхнього громадянства. У багатьох країнах існує, наприклад, дискримінація щодо жінок, які, будучи громадянками цих країн, виходять заміж за іноземців. Дружині-іноземці, яка вийшла заміж за громадянина тієї чи іншої країни, може бути дозволено отримати громадянство її чоловіка, однак чоловік-іноземець такого права не має. У результаті в подібних випадках чоловікам, що одружилися на іноземках, дозволяється зберегти громадянство країни свого походження, а жінок, що вийшли заміж за іноземців, можуть змусити виїхати в країну походження їхнього чоловіка. Такий закон повинен кваліфікуватися як дискримінаційний і вимагає відповідних змін.

По-друге, стаття 9 наказує державам-учасницям надати жінкам рівні з чоловіками права щодо громадянства їхніх дітей. У багатьох країнах діти автоматично одержують громадянство батька. У рамках здійснення цієї статті держави повинні встановити офіційну юридичну рівність між чоловіками і жінками щодо набуття, зміни чи збереження громадянства і передачі громадянства їхньому чоловіку чи дітям.

Рівність в галузі освіти

Стаття 10

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для того, щоб ліквідувати дискримінацію щодо жінок, з тим щоб забезпечити їм рівні права з чоловіками в галузі освіти і, зокрема, забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок:

a) однакові умови для орієнтації у виборі професії або спеціальності, для доступу до освіти й одержання дипломів у навчальних закладах усіх категорій як у сільських, так і в міських районах; ця рівність забезпечується в дошкільній, загальній, спеціальній і вищій технічній освіті, а також у всіх видах професійної підготовки;

b) доступ до однакових програм навчання, однакових іспитів, викладацького складу однакової кваліфікації, шкільних приміщень і обладнання рівної якості;

c) усунення будь-якої стереотипної концепції ролі чоловіків і жінок на всіх рівнях і у всіх формах навчання шляхом заохочення спільного навчання та інших видів навчання, що сприятимуть досягненню цієї мети, і, зокрема, шляхом перегляду учбових посібників та шкільних програм і адаптації методів навчання;

d) однакові можливості одержання стипендій та іншої допомоги на освіту;

e) однакові можливості доступу до програм продовження освіти, включаючи програми поширення грамотності серед дорослих і програми функціональної грамотності, спрямовані, зокрема, на скорочення якомога скоріше будь-якого розриву в знаннях чоловіків і жінок;

f) скорочення числа дівчат, які не закінчують школи, та розроблення програм для дівчат і жінок, які передчасно залишили школу;

g) однакові можливості активно брати участь у заняттях спортом і фізичною підготовкою;

h) доступ до спеціальної інформації освітнього характеру з метою сприяння забезпеченню здоров’я і добробуту сімей, включаючи інформацію і консультації про планування розміру сім’ї.

У статті 10 визнається, що рівність в галузі освіти є основою для здійснення жінками їхніх прав у всіх сферах: на робочому місці, у колі родини й у суспільстві в цілому. Саме за допомогою освіти можна викорінити ті традиції і уявлення, що підсилюють нерівноправність між чоловіками і жінками, і сприяти тим самим ліквідації легітимності дискримінації, що переходить від одного покоління до іншого.

Зобов’язання держав-учасниць, що випливають зі статті 10, можна умовно розділити на три категорії.

Перше зобов’язання полягає в забезпеченні рівного доступу. Майже ніде у світі жінкам не відмовлено офіційно в праві на одержання освіти. Однак справжня рівність у сфері освіти вимагає розробки конкретних і ефективних гарантій того, щоб жінкам, які вчаться, надавався доступ до тих самих навчальних програм і можливості навчання й одержання стипендій, що й чоловікам, які вчаться. У багатьох країнах батьки не розраховують на те, що їхні дочки будуть працювати за межами дому. Відповідно дівчатам пропонують припинити навчання відразу ж після закінчення середньої чи початкової школи. Навіть на рівні початкової школи учням-хлопчикам може пропонуватися більш насичена і складна навчальна програма, ніж їхнім однокласницям. Держави-учасниці повинні провести реформу системи освіти, для того щоб вона більше не передбачала чи не допускала наявності роздільних стандартів і можливостей для юнаків і дівчат. Крім того, держави повинні, якщо це необхідно, розробити спеціальні програми, що заохочують дівчаток, які вчаться, продовжувати навчання, а їхніх батьків – давати на це свою згоду. Такі заходи могли б здійснюватися у вигляді створення фондів для надання стипендій дівчатам, які навчаються у вищих навчальних закладах, технікумах і ремісничих училищах.

По-друге, держави-учасниці зобов’язані усунути стереотипні уявлення про роль чоловіків і жінок усередині системи освіти за допомогою внесення до неї відповідних змін. Підручники, що використовуються в школах, найчастіше закріплюють традиційні стереотипи нерівності, особливо в тому, що стосується зайнятості, виконання домашніх і батьківських обов’язків. Нерідко самі викладачі заохочують такі стереотипи, відговорюючи дівчаток, які навчаються, від занять математикою, природничими науками, спортом та іншими, так званими, “чоловічими” предметами. Держави повинні, якщо це необхідно, переглянути навчальні посібники й організувати спеціальні навчальні курси для викладачів з метою боротьби проти дискримінації за ознакою статі.

Третє зобов’язання держав-учасниць полягає в зменшенні існуючих відмінностей у рівнях навчання чоловіків і жінок. Держави повинні розробити програми, які дають жінкам можливість поновити навчання в школі чи відвідувати спеціальні навчальні курси. Таким чином, жінкам, які у минулому не одержали рівної з чоловіками освіти, буде надано можливість “надолужити згаяне”, для того щоб відігравати рівну роль на виробництві й у суспільстві в цілому.

Рівність в галузі зайнятості і прав,
пов’язаних з трудовою діяльністю

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:

a) право на працю як невід’ємне право всіх людей;

b) право на однакові можливості при найманні на роботу, в тому числі застосування однакових критеріїв вибору при найманні;

c) право на вільний вибір професії чи роду роботи, на просування по службі та гарантію зайнятості, а також на користування всіма пільгами й умовами роботи, на одержання професійної підготовки і перепідготовки, включаючи учнівство, професійну підготовку підвищеного рівня і регулярну перепідготовку;

d) право на рівну винагороду, включаючи одержання пільг, на рівні умови щодо рівноцінної праці, а також на рівний підхід до оцінки якості роботи;

e) право на соціальне забезпечення, зокрема при виході на пенсію, безробітті, хворобі, інвалідності, по старості та в інших випадках втрати працездатності, а також право на оплачувану відпустку;

f) право на охорону здоров’я і безпечні умови праці, включаючи захист репродуктивної функції.

2. Для запобігання дискримінації щодо жінок після одруження або народження дитини і гарантування їм ефективного права на працю Держави-учасниці вживають відповідних заходів для того, щоб:

a) заборонити, під загрозою застосування санкцій, звільнення з роботи на підставі вагітності чи відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами чи дискримінацію з огляду на сімейний стан при звільненні;

b) ввести оплачувані відпустки чи відпустки з порівняльною соціальною допомогою по вагітності та пологах без втрати попереднього місця роботи, старшинства або соціальної допомоги;

c) заохочувати надання необхідних додаткових соціальних послуг, для того щоб дозволити батькам поєднувати виконання сімейних обов’язків з трудовою діяльністю та участю в громадському житті, зокрема за допомогою створення і розширення мережі закладів по догляду за дітьми;

d) забезпечувати жінкам особливий захист у період вагітності на тих видах робіт, шкідливість яких для здоров’я доведена.

3. Законодавство, що стосується захисту прав, про які йдеться в цій статті, періодично розглядається у світлі науково-технічних знань, а також переглядається, скасовується чи розширюється, наскільки це необхідно.

Рівність в галузі зайнятості і прав, пов’язаних із трудовою діяльністю, уже давно вважається одним з важливих факторів у боротьбі за права людини жінок. Дотепер активну роль у цій боротьбі на міжнародному рівні відігравала Міжнародна організація праці (МОП). У статті 11 повторюються і розвиваються багато з тих прав жінок, що були проголошені МОП.

У статті 11 чітко встановлюється, що жінки повинні користуватися правом, що є невід’ємним правом усіх людей. Потім у статті наводиться вичерпний перелік зобов’язань держав-учасниць для забезпечення того, щоб це право було цілком і ефективно реалізоване.

По-перше, держави-учасниці повинні гарантувати жінкам такі ж, як і чоловікам, права і можливості в сфері зайнятості. Недостатньо, щоб держава заборонила в законодавчому порядку дискримінаційну практику наймання на роботу. Рівні можливості в цій галузі припускають, зокрема, рівність можливостей у сфері підготовки до трудової діяльності за допомогою звичайного і професійного навчання. При прийнятті на роботу до жінок повинні застосовуватися ті ж критерії добору, що і до чоловіків.

По-друге, жінки повинні мати право на вільний вибір професії і не повинні автоматично спрямовуватися в традиційні “жіночі” професійні сфери. Для виконання цього зобов’язання держави-учасниці повинні гарантувати жінкам повну рівність в галузі освіти і сфері зайнятості та вживати заходів для створення таких соціальних і культурних умов, при яких усі члени суспільства сприяли б участі жінок у всіх сферах трудової діяльності.

По-третє, жінки на виробництві повинні мати право на рівну винагороду і на одержання всіх, пов’язаних з роботою, пільг. Держави-учасниці повинні гарантувати жінкам рівну оплату за рівну працю, а також рівні умови щодо праці рівної цінності і рівний підхід до оцінки якості роботи. Крім того, жінкам повинен бути забезпечений захист у рамках системи соціального забезпечення. Повинні бути вжиті відповідні заходи для надання їм оплачуваної відпустки, а також допомоги у випадку виходу на пенсію, безробіття, хвороби і по старості.

По-четверте, жінки на робочому місці повинні бути захищені від дискримінації внаслідок заміжжя чи материнства. Це положення сформульоване дуже чітко. Держави-учасниці повинні заборонити роботодавцям використовувати вагітність чи сімейний стан у якості одного з критеріїв при найманні чи звільненні працюючих жінок. Держави повинні також вжити заходів, для того щоб дозволити батькам поєднувати сімейні обов’язки зі службовими функціями, надавши їм такі пільги, як оплачувана відпустка в зв’язку з вагітністю та пологами, допомога по догляду за дитиною і спеціальним медичним захистом у період вагітності.

І нарешті, справжня рівність в галузі зайнятості вимагає вживання заходів, спрямованих на захист жінок від усіх форм насильства на робочому місці. Однією з найбільш розповсюджених форм такого насильства є сексуальні домагання з боку співслужбовців-чоловіків. Замість того, щоб відноситися до жінок як до рівноправних колег по роботі, чоловіки найчастіше розглядають їх лише як об’єкт сексуальних домагань. Для вирішення цієї широко розповсюдженої проблеми Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок у своїй Загальній рекомендації № 12, прийнятій на його восьмій сесії в 1989 році, закликав держави-учасниці включати в їхні доповіді Комітету інформацію про закони, спрямовані проти сексуальних домагань на робочому місці. У 1992 році Комітет рекомендував державам-учасницям вжити ефективних заходів правового характеру, включаючи заходи кримінального покарання, цивільно-правові засоби і положення, що стосуються відшкодування збитків з метою захисту жінок від усіх видів насильства, включаючи сексуальні зазіхання і сексуальні домагання на робочому місці (Загальна рекомендація № 19 (одинадцята сесія), пункт 24 t) i)).

Важливо відзначити, що гарантії рівності та недискримінації, закріплені в статті 11, застосовні тільки до жінок, офіційно прийнятих на роботу, внаслідок чого в уразливому положенні як і раніше залишаються багато жінок, робота яких вдома, на земельних ділянках і інших місцях офіційно не визнається, і права яких, отже, як і раніше позбавлені захисту (див. також “Жінки в сільських районах”, стор.???, нижче).