Рівний доступ до медичного обслуговування

Стаття 12

1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в галузі охорони здоров’я, для того щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї.

2. Поряд з положеннями пункту 1 цієї статті, Держави-учасниці забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безкоштовні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності та годування.

Доступ до медичного обслуговування є тією проблемою, яка стосується жінок, чоловіків і дітей у багатьох районах світу. Однак, як визнається в статті 12, саме жінки, внаслідок їхнього нерівноправного положення й особливої вразливості, зустрічаються з безліччю перешкод в одержанні адекватного медичного обслуговування.

Пункт 1 статті 12 конкретно приписує державам-учасницям забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок доступ до медичного обслуговування. Це передбачає усунення всіх юридичних і соціальних бар’єрів, що можуть заважати чи перешкоджати жінкам повною мірою користуватися наданими медичними послугами. Необхідно зробити кроки для забезпечення доступу до медичного обслуговування всіх жінок, включаючи тих з них, які можуть відчувати труднощі, зумовлені нестачею коштів, неграмотністю чи фізичною ізоляцією (див. також “Жінки в сільських районах”, стор.????, нижче).

Хоча саме по собі це право і не є поки загальновизнаним, здатність жінки контролювати власну фертильність має найважливіше значення для того, щоб вона могла повною мірою користуватися всіма визнаними за нею правами людини, включаючи право на здоров’я. На підтвердження цього факту в статті 12 особлива увага приділяється питанню про планування розміру сім’ї. Як жінки, так і чоловіки повинні мати можливість безперешкодно планувати свою сім’ю, а держави зобов’язані надавати інформацію й організовувати навчання належним і санкціонованим методом планування розміру сім’ї. Будь-які закони, що обмежують доступ жінок до планування сім’ї чи до будь-яких інших медичних послуг (передбачаючи, наприклад, попереднє одержання дозволу її чоловіка чи будь-якого близького родича як попередню умову для одержання медичної допомоги чи відповідної інформації), суперечать положенням цієї статті і, отже, вимагають внесення змін. При існуванні змінених згодом законів, які вимагали дозволу чоловіка для одержання медичних послуг чи послуг в галузі планування розміру сім’ї, держави-учасниці повинні забезпечити, щоб співробітники системи охорони здоров’я і все населення в цілому, були поінформовані про те, що подібного дозволу більше не потрібно, і що така практика є порушенням прав жінок.

У пункті 2 статті 12 визнається, що жінки мають потребу в додатковому обслуговуванні й увазі під час вагітності й у післяпологовий період. Держави-учасниці повинні визнавати потреби жінок, що надають і одержують медичне обслуговування в цей період, і забезпечити їм доступ до відповідних медичних послуг і ресурсів, включаючи адекватне харчування до і після вагітності.

Відповідно до оцінок, щорічно щонайменше півмільйона жінок помирає з причин, пов’язаних з вагітністю і народженням дитини, причому більшість таких випадків має місце в країнах, що розвиваються, Азії й Африки [World Health Organization, Maternal Mortality: A Global Factbook (Geneva, 1991), p.3]. Здійснення положень статті 12 є першим найважливішим кроком на шляху зниження високого рівня материнської смертності.

При розгляді сфери дії і застосування статті 12 Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок приділяє особливу увагу викоріненню дискримінації щодо жінок у національних стратегіях боротьби проти СНІДу. У Загальній рекомендації № 15, прийнятої Комітетом на його дев’ятій сесії в 1990 році, державам-учасницям рекомендується вжити заходів з посилення ролі жінок як осіб, що забезпечують догляд, працівників охорони здоров’я і просвітителів з питань профілактики інфікування ВІЛ, приділивши особливу увагу підлеглому положенню жінок у деяких суспільствах, що робить їх особливо вразливими до інфікування ВІЛ.

Разом з Підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок приділяє особливу увагу питанню про традиційну практику, яка завдає шкоду здоров’ю жінок. Така практика включає операції на вульві, які калічать, небезпечні методи прийому пологів і краще ставлення до народження сина, ніж дочки. У своїй Загальній рекомендації № 14 (дев’ята сесія, 1990 рік) Комітет рекомендував державам-учасницям уживати відповідних заходів з метою викорінення практики операцій, що калічать, у жінок. Такі заходи могли б включати прийняття відповідних освітніх і навчальних програм і проведення семінарів, розробку національної політики в галузі охорони здоров’я, спрямованої на ліквідацію практики подібних операцій у жінок державних медичних установах, а також надання підтримки національним організаціям, що займаються розв’язанням цих задач.

Фінансові засоби та соціальне забезпечення

Стаття 13

Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в інших галузях економічного і соціального життя, для того щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема:

a) право на сімейну допомогу;

b) право на одержання позик, застав під нерухоме майно та інші форми фінансового кредиту;

c) право брати участь у заходах, пов’язаних з відпочинком, заняттях спортом та у всіх галузях культурного життя.

У статті 13 визнається, що, якщо держави-учасниці не гарантують жінкам фінансову незалежність, то останні не будуть мати справжньої рівності з чоловіками, оскільки при цьому вони не зможуть очолювати свої домашні господарства, володіти будинками і відкривати власну справу. Багато приватних підприємств проводять дискримінаційну політику щодо своїх службовців-жінок, позбавляючи їх можливості одержувати сімейну допомогу і страхові виплати; кредитні та іпотечні заклади також найчастіше пред’являють до жінок більш високі вимоги і вимагають внесення більш високих внесків чи застав для одержання кредиту. У рамках системи соціального забезпечення дискримінації можуть піддаватися одинокі матері, оскільки передбачається, що вони матеріально залежать від чоловіків. Держави повинні вживати заходів для забезпечення жінкам рівного з чоловіками доступу до одержання кредитів і позик, а також рівного доступу до допомоги сім’ї.

Рівні права на участь у спортивних, розважальних і культурних заходах припускає наявність реального доступу до цих заходів. Для досягнення цієї мети державам слід усунути всі правові чи соціальні перешкоди, що заважають повноцінній участі жінок у цих заходах, а також забезпечити надання фінансових коштів, дотацій та інших форм матеріальної підтримки відповідно до принципу рівності можливостей.

Жінки в сільських районах

Стаття 14

1. Держави-учасниці беруть до уваги особливі проблеми, з якими зустрічаються жінки, які проживають у сільській місцевості, та значну роль, яку вони відіграють у забезпеченні економічного добробуту своїх сімей, у тому числі їх діяльність у нетоварних галузях господарства, та вживають усіх відповідних заходів щодо забезпечення застосування положень цієї Конвенції до жінок, які проживають у сільській місцевості.

2. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах, з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку, і, зокрема, забезпечують таким жінкам право:

a) брати участь в опрацюванні і здійсненні планів розвитку на всіх рівнях;

b) на доступ до відповідного медичного обслуговування, включаючи інформацію, консультації й обслуговування з питань планування розміру родини;

c) безпосередньо користуватися благами програм соціального страхування;

d) одержувати усі види підготовки і формальної та неформальної освіти, включаючи функціональну грамотність, а також користуватися послугами всіх засобів общинного обслуговування, консультативних служб із сільськогосподарських питань, зокрема, для підвищення їх технологічного рівня;

е) організовувати групи самодопомоги і кооперативи, з тим щоб забезпечити рівний доступ до економічних можливостей шляхом роботи за наймом або незалежної трудової діяльності;

f) брати участь у всіх видах колективної діяльності;

д) на доступ до сільськогосподарських кредитів і позик, системи збуту, відповідної технології та на рівний статус у земельних і аграрних реформах, а також у планах перезаселення земель;

h) користуватися належними умовами життя, особливо житловими умовами, санітарними послугами, електро- і водозабезпеченням, а також транспортом і засобами зв’язку.

У багатьох частинах світу жінки, що проживають у сільських районах, несуть непомірно важкий трудовий тягар. Крім того, найчастіше їхня праця не одержує практично ніякого визнання, і вони не мають можливості скористатися плодами своєї праці чи благами розвитку. Крім цього, багато працюючих жінок, чия праця залишається “непоміченою” і невизнаною, не мають право на захист і допомогу, які надаються працюючим в офіційному секторі.

У статті 14 визнається, що жінки в сільських районах складають групу населення, що зіштовхується з особливими проблемами, які вимагають уважного ставлення і розгляду з боку держав-учасниць. Крім того, поширюючи положення Конвенції на жінок, що проживають у сільських районах, держави-учасниці однозначно визнають важливість праці таких жінок і їхній внесок у забезпечення добробуту родин і економіку їхніх країн. Цей акцент на аспектах розвитку є унікальним для міжнародних договорів з прав людини і являє собою чітке визнання того основного зв’язку, що існує між досягненням рівності й участю жінок у процесі розвитку.

Стаття 14 вимагає від держав-учасниць ліквідувати дискримінацію щодо жінок у сільських районах; здійснити їхнє право на адекватні умови життя; і вжити спеціальних заходів для забезпечення рівної з чоловіками участі в розвитку сільських районів і одержанні вигод від такого розвитку. Спеціальні заходи, спрямовані на досягнення цих цілей, можуть включати: забезпечення участі жінок, особливо жінок у сільських районах, у розробці і здійсненні планів розвитку, для того щоб вони могли вносити свій внесок у створення кращих умов життя; заохочення і надання сприяння в організації груп самодопомоги і кооперативів; а також надання жінкам у сільських районах доступу до відповідного медичного обслуговування, до послуг в області планування розміру сім’ї і до програм соціального забезпечення для підвищення їх фінансової і соціальної незалежності в побудові свого життя. Державам варто також надати жінкам, що проживають у сільських районах, можливість змінити традиційний уклад життя й обрати власний життєвий шлях, забезпечивши їм рівний доступ до професійної підготовки та освіти, а також до сільськогосподарських кредитів, позик і системи збуту.

Рівність у правових та цивільних питаннях

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають за жінками рівність з чоловіками перед законом.

2. Держави-учасниці надають жінкам однакову з чоловіками громадянську правоздатність і однакові можливості її реалізації. Вони, зокрема, забезпечують їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне відношення до них на всіх етапах розгляду в судах і трибуналах.

3. Держави-учасниці погоджуються, що всі договори і всі інші приватні документи будь-якого роду, що мають своїм правовим наслідком обмеження правоздатності жінок, вважаються недійсними.

4. Держави-учасниці надають чоловікам і жінкам однакові права щодо законодавства, що стосується пересування осіб і свободи вибору місця проживання та фактичного місця перебування.

Стаття 15 підтверджує рівність жінок і чоловіків перед законом і, крім того, наказує державам-учасницям забезпечити рівність жінок і чоловіків в областях цивільного права, де жінки традиційно піддаються дискримінації. Так, наприклад, у багатьох країнах жінки не мають рівних з чоловіками прав власності: традиційні закони про власність найчастіше дискримінують жінок, тому що лише діти чоловічої статі можуть успадковувати приналежні родині земельні угіддя і після весілля у власність чоловіка автоматично переходить уся власність дружини. Крім того, у законодавстві цілого ряду країн передбачається, що керування сімейною власністю повинне здійснюватися чоловіком – главою родини, внаслідок чого це право за жінками не визнається. Багато правових систем забороняють жінці самостійно укладати будь-які договори і вимагають наявності підпису її чоловіка для того, щоб такий договір був чинним навіть у тих випадках, коли мова йде про її власне майно чи доходи. Стаття 15 вимагає від держав-учасниць вживання позитивних заходів для забезпечення повної рівноправності жінок в галузі цивільного права. Тому держави повинні скасувати чи змінити будь-які закони чи документи, правовим наслідком яких є обмеження правоздатності жінок.

Пункт 4 статті 15 наказує забезпечення в законодавчому порядку рівності щодо пересування осіб і свободи вибору місця проживання і фактичного місця перебування. Закон, що ставить місце проживання жінки в залежність від місця проживання її чоловіка, розглядається відповідно до цього положення як дискримінаційний, як і закон, що обмежує право жінок (в тому числі заміжніх жінок) вибирати місце, де вони будуть жити.