Закони навчання Е. Л. Торндайка

1. Закон готовності. Процес навчання відбувається оптимально, коли учень відповідним чином готовий до відповіді. Якщо учень готовий реагувати, коли йому дозволяють це робити, тоді слідує реакція задоволення (нагорода). Якщо відповідати йому не дозволяють він відчуває фрустрацію (покарання). Якщо учень не готовий відповідати, тоді фрустрація полягає в тому, що його заставляють це робити.

2. Закон вправи. Повторення укріплює зв’язок між стимулом та відповіддю (цей закон ще називають законом тренування); акцентує необхідність практики та повторення в класі. Пізніше Е. Л. Торндайк модифікував цей закон, приділивши увагу якості реакції; практика без розуміння не впливає на результати навчання.

3. Закон ефекту. Будь-яка реакція підкріплюється, якщо супроводжується задоволенням чи нагородою. Будь-яка реакція, що супроводжується біллю послаблюється. Закон ефекту стверджує, що навчання залежить від «наслідків вчинків», а не тільки асоціативного зв’язку ідей. Одним із основних результатів використання цього закону виявилося використання конкретних нагород або вербальна похвала.

Критика коннекціонізму. Е. Л. Торндайк розглядав навчання, як механічний процес в результаті якого за допомогою повторення в нервовій системі формуються зв’язки між стимулом та реакцією, його теорія описує як ці зв’язки укріплюються та послаблюються. Вчений не бачив великої різниці між навчанням тварин та людини, тому його теорія здійснила дегуманізуючий вплив на систему освіти. Учні по системі Е. Л. Торндайка – не більше ніж роботи, які програмуються за допомогою формування умовних рефлексів. Однак вклад Е. Л. Торндайка в науку великий; його закон ефекту показав важливість мотивації для навчання. Його теорія створила основу для ідеї оперантного навчання і поклала початок сучасному біхевіоризму.

Теорія оперантного навчання Б. Скінера.

Закон ефекту Е. Л. Торндайка наголошує на тому, що наслідки дії підвищують її імовірність. Цей принцип став основою теорії оперантного навчання розробленою Б. Скінером в 1930 р., в 1950 роки його погляди домінували в педагогічній психології. Якщо в теорії класичного обумовлення реакції мимовільні, вони викликаються конкретними стимулами, то оперантне навчання підкреслює, що нова поведінка виникає в результаті впливу тварин або людей на оточуюче середовище для досягнення цілей, окрім цього реакції свідомі, люди та тварини є їх авторами.

Б. Скінер провів багато дослідів з пацюками та голубами в замкнутому, контрольованому середовищі, що отримало назву «ящика Скінера». В експерименті з пацюками використовується металевий ричав та миска з їжею, при кожному нажаті на ричав пацюк отримував порцію їжі. Пересуваючись по ящику пацюк міг випадково нажати на ричаг, це була його довільна поведінка, деяка реакція (Р) на оточуюче середовище, в результаті дії пацюк отримував їжу, що було підкріплюючим стимулом (С).

Попередні вчені, що вивчали зв'язок між стимулом та реакцією, підкреслювали взаємодію стимулу та викликану стимулом реакцію. Б. Скінер змінив послідовність, вивчаючи зв'язок між реакцією та стимулом, коли за поведінкою слідує підкріплюючий стимул, імовірність подібної поведінки зростає.

Технічні дефініції першого порядку концепції Б. Скінера

1. Підкріплення – це процес використання стимулів для підкріплення конкретної поведінки, підкріпленням може бути будь яка подія, яка слідує одразу після поведінки і підвищує імовірність повторення подібної поведінки.

2. Первинне підкріплення – це стимул, який не залежить від навчання і пов'язаний з потребами або потягами.До первинного підкріплення відноситься їжа, вода, тепло, безпека, секс

3. Вторинне або генералізоване підкріплення – це стимул, який по суті є нейтральним, але за допомогою обумовлення пов’язується з іншими підкріплюючими стимулами (вторинне підкріплення – це престиж, гроші, успіх). Б. Скінер виділяє три типи вторинних підкріплюючих стимулів.

3.1. Соціальні генералізовані стимули – це прийняття, обійми, увага, посмішка.

3.2. Знакові або символічні генералізовані стимули – гроші, ступені, призи, бали.

3.3. Активні генералізовані стимули – вільні ігри, змагання, музика.

Лефрансуа називає таке підкріплення нагородою,Б. Скінер – позитивним підкріпленням при якому ми даємо щось бажане(напр., «Кожний хто відповідає правильно на запитання, отримає пакет пряників». Вчитель роздає пряники тим учням, хто правильно відповідає. «Оцінка за реферат буде вища, якщо ви використаєте не менше десяти джерел»).

4. Негативне підкріплення – характеризується тим, що імовірність бажаної поведінки зростає при ліквідації неприємних стимулів (напр., «Якщо ви вирішете в класі всі п’ять задач у вас не буде домашнього завдання»), тобто ми забираємо щось небажане. Обидві цих дії (позитивне підкріплення та негативне підкріплення) підвищують імовірність бажаної поведінки.

5. Позитивне покарання – характеризується використанням неприємних підкріплюючих стимулів для ліквідації небажаної поведінки, (напр., «Той хто буде погано себе вести отримає три удари»; «Той хто буде розмовляти на уроці залишиться після уроків прибирати мусор»; «Той хто спізниться на урок, повинен буде зробити три додаткових завдання»).

6. Негативне покарання – характеризується ліквідацією позитивних наслідків з метою відмови від небажаної поведінки (напр., «Якщо ти не прибереш кімнату, то набудеш сьогодні вечором дивитись телевізор»; «Зате, що ти зробив підсєчку гравцю іншої команди, твоя команда втрачає 10 балів»; «Якщо ви затримуєте сдачу курсової роботи, із вашої оцінки буде вирахувано 12 балів»).

 

 

	Приємне	Неприємне
Давати	Позитивне підкріплення   («Ти заслужив похвалу»)	Позитивне покарання   («Ти заслужив покарання»)
Брати	Негативне покарання   («Ніякого телевізора сьогодні вечором»)	Негативне підкріплення   («Домашнього завдання сьогодні не буде»)

 

Основна проблема, що пов’язана з позитивним та негативним покаранням: вони не вчать бажаній поведінці, а тільки подавляють небажану. Е. Л. Торндайк виявив, що задоволення формує нові зв’язки більш ефективно, ніж біль ліквідує старі. Б. Скінер встановив, що підкріплення вчить новій поведінці краще, ніж покарання вчить відмові від старої поведінки.

 

Режими підкріплення

Перманентне (неперервне) підкріплення. При неперервному підкріпленні підкріплюючий стимул використовується при кожному випадку поведінки; це найбільш ефективний режим для навчання нової поведінки (напр., сумісне вирішення проблеми крок за кроком, після кожного кроку задавати питання і коли дана правильна відповідь, вона підкріплюється похвалою).

Дискретне (перервне) підкріплення. Підкріплюючий стимул використовується періодично; цей підхід ефективний при підтримці вже вивченої поведінки, чи при її укріпленні. Дискретне підкріплення може бути засновано на часовому інтервалі або співвідношенні реакцій, періодичність може бути постійною або варіативною.

Режим підкріплення з постійним інтервалом. Такий режим предполагає фіксований проміжок часу між підкріпленнями, забезпечує швидкий початок навчання, призводить до зростання діяльності, хоча така поведінка менш стійка і учні працюють тільки безпосередньо перед підкріпленням (напр., кожну п’ятницю вчитель влаштовує опитування, тоді учні готуються тільки по четвергам; або кожний семестр студенти здають іспити і готуються до іспитів в останні ночі), короткі та часті опитування більш ефективні ніж великі та рідкі іспити.

Режим підкріплення з варіативним інтервалом. Підкріплюючі стимули використовуються через довільний проміжок часу (напр., неочікувані перевірки, неочікуванні опитування учнів). Так як таке підкріплення непредсказуєме, учні менше розслабляються, така поведінка більш стійка, і напрацьовані реакції зберігаються набагато довше.

Режим підкріплення з постійним співвідношенням. Підкріплення проводиться після певної кількості реакцій (напр., якщо учні правильно вирішують три задачі їм дозволяється робити домашнє завдання, за кожні 10 листів перекладу тексту студенти отримують один додатковий бал). Робота продовжується поки отримується підкріплення, потім відбувається згасання поведінки.

Режим підкріплення з варіативним співвідношенням. Таке підкріплення предполагає довільну кількість реакцій між підкріпленнями. Такий режим ефективен для досягнення стійких результатів, створює максимальну ступінь стійкості реакції, поведінка виробляється швидко та надовго (напр., найбільш розповсюджений приклад підкріплення з варіативним співвідношенням – це ігрові автомати, люди кидають жетони в апарат та дергають за ричав знову та знову, періодично з автомату випадає декілька жетонів, люди сидять біля автоматів поки не кінчаться гроші; на занятті підкріплення з варіативним співвідношенням відбувається, коли учням іноді задають питання).

Режим випадкового підкріплення. Підкріплення відбувається незалежно від поведінки, при такому режимі можуть встановлюватися помилкові зв’язки між результатами та поведінкою (напр., помилкові асоціації – вірування в чорних кішок, плювання через плече, щасливі рубашки тощо).