Модель товарного ринку та її провідні компоненти.

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра маркетингу

Методичні рекомендації

до виконання практичних занять

Дисципліна: «Інфраструктура товарного ринку»

Галузь знань: 0305 «Економіка та підприємництво»

Напрям підготовки: 6.030508 „Фінанси і кредит”

ОКР: бакалавр

Термін навчання: повний

 

 

Дніпропетровськ – 2011

Інфраструктура товарного ринку: методичні вказівки для виконання практичних занять. – Дніпропетровськ: ДДАУ, 2011. – 64 с.

 

Методичні вказівки для виконання практичних завдань дисципліни «Інфраструктура товарного ринку» складена на основі освітньо-кваліфікаційної характеристики (ОКХ) і освітньо-професійної програми бакалаврів (ОПП) за напрямом підготовки 6.030507 маркетинг.

 

Укладач: к.е.н., доц. кафедри маркетингу Сиченко О.О.

 

 

Рецензент: к.е.н., доц. кафедри менеджменту організацій Воловик І.А.

 

Затверджено науково-методичною радою факультету «Менеджменту та маркетингу»:

Протокол № ____ від «___» ____________2011 р.

 

 

ЗМІСТ

Вступ
Практичне заняття 1 Модель товарного ринка
Практичне заняття 2 Показники оцінювання стану інфраструктури товарного ринку
Практичне заняття 3 Показники стану та розвитку складових інфраструктури товарного ринку
Практичне заняття 4
Практичне заняття 5
Практичне заняття 6
Практичне заняття 7
Практичне заняття 8
Практичне заняття 9
Практичне заняття 10
Практичне заняття 11
Практичне заняття 12
Практичне заняття 13
Список літературних джерел

ВСТУП

У сучасній економічній ситуації особлива роль відводиться товарному ринку, що відображає взаємодію всіх ланок у процесі руху товару. Функціонуюча система товарного ринку володіє власною інфраструктурою, що є обов’язковим компонентом ринкової економіки. Інфраструктура товарного ринку є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують рух матеріальних ресурсів і ділових відносин і пов’язують ці відносини в єдине ціле. Інфраструктура товарного ринку сприяє взаємодії між виробниками і споживачами, попитом і пропозицією. Від того, наскільки чітким є цей механізм, значною мірою залежить ефективність функціонування всієї економіки країни.

Елементи інфраструктури товарного ринку є об’єктивною необхідністю ринкових відносин, значення їх зростає у міру розвитку і вдосконалення цих відносин.

Метою вивчення дисципліни „Інфраструктура товарного ринку” є формування у студентів знань щодо інфраструктури ринку, технології здійснення операцій купівлі - продажу сировини і виробленої продукції на товарному ринку, теорії розвитку ринкової інфраструктури (зокрема інфраструктури товарного ринку), а також засвоєння практичних вмінь та навичок управління діяльністю з розподілу, просування, збереження й продажу товарів і послуг, забезпечення суспільних і особистих потреб споживачів, виробітку й реалізації рішень стосовно інтенсифікації товарного обігу, підвищення ефективності діяльності інфраструктурного комплексу.

Головними завданнями, що мають бути вирішенні у процесі викладання дисципліни, є надання знань про:

- сутність інфраструктури товарного ринку та її роль у ринковій економіці,

- організацію та планування діяльності підприємств на ринку,

- систему показників інфраструктури товарного ринку,

- методи їх формування.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен знати економічний механізм функціонування ринку, про­блеми які виникають при формуванні ринкової інфраструкту­ри в Україні, основні умови і напрями її розвитку.

Після вивчення дисципліни студент повинен вміти визначати кращі умови діяльності суб’єктів інфраструктури товарного ринку, самостійно визначати та застосовувати методи раціональної організації та планування діяльності інфраструктурного комплексу.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1

МОДЕЛЬ ТОВАРНОГО РИНКУ

1.1. Модель товарного ринку та її провідні компоненти.

1.2. Організаційно-економічні умови функціонування товарного ринку.

1.3. Товарна інфраструктура та її місце в складі інфраструктури комплексу економіки

Організаційно-економічними умовами функціонування товарного ринку.

1) наявність конкуренції товаровиробників;

2) вільне ціноутворення;

3) можливість вільного переміщення матеріальних, фінансових і трудових ресурсів з однієї галузі в іншу;

4) наявність у кожного товаровиробника всебічної інформації про стан ринку, пропозицію і попит, рівень цін та їх динаміку, норми прибутку;

5) повна самостійність, незалежність учасників ринкових відносин один від одного та їх економічна відповідальність.

Роль товарного ринку визначається наступними чинниками: 1) раціональне зосередження і концентрація товарних ресурсів; 2) якість і конкурентоспроможність товарів, що впливають на попит і пропозицію; 3) пристосування структури вироблюваних товарів і їх обсягу через ціни до платоспроможного попиту; 4) оздоровлення ринкового середовища шляхом звільнення її від недієздатних і збиткових підприємств.

Оптовий товарооборот (Топт) становить суму перепродажів товарів без жодних змін (крім звичайних для торгівлі операцій) іншим підприємствам та організаціям (крім населення) для використання або подальшого продажу їх.

Роздрібний товарооборот (Троз) — це виручка від продажу безпосередньо населенню товарів для особистого споживання як за готівку, так і за розрахункові чеки установ банків, банківські платіжні картки через спеціально організовану торгову мережу (магазини, аптеки, ятки, кіоски, автозаправні станції, розвізну і розносну мережу тощо).

Оборот від посередницької діяльності (Тпос) становить суму комісійних, отриманих від надання посередницьких послуг.

Оборот від інших видів діяльності (Тін) охоплює дані про суму виручених коштів від господарської діяльності, не пов’я­заної з актами купівлі-продажу: виробництва, будівництва, транспорту, надання різноманітних видів послуг.

Продаж товарів оптово-торговельними посередниками одне одному для кожного з них слугуватиме чистим товарооборотом, але для всієї сукупності посередників він є внутрішнім товарооборотом. Тобто загальна сума такого продажу становитиме пов­торний рахунок, який під час аналізу слід відрахувати із загального товарообороту підприємств оптової торгівлі. Валовий товарооборот залежить від обсягу проданих товарів кожним торговельним посередником і кількості посередників, тобто ланок товароруху. Це означає, що він не відображає реального обсягу проданих товарів, оскільки включає повторний рахунок.

Валовий товарооборот, звільнений від повторного рахунку, називають чистим товарооборотом.

Тч = Тзаг – Топт – Тпос (2.3)

Коефіцієнт ланковості, або показник числа перепродажів товару, обчислюють як відношення валового товарообороту до чис­того роблять поправку на зміну товарних запасів за формулою:

, (2.4)

 

де Клан — коефіцієнт ланковості;
Твал — валовий товарооборот за звітний період, тис. грн;
Тчис — чистий товарооборот за звітний період, тис. грн.

Розрахунок зміни товарних запасів ведуть за формулою:

, (2.5)

 

де З — зміна запасів;
Зк — запаси на кінець звітного періоду;
Зп — запаси на початок звітного періоду.

Планування обсягів оптового товарообігу

Фінансові показники дають можливість оцінити ефективність діяльності оптового підприємства, проаналізувати джерела вит­рат і формування прибутку, визначити резерви підвищення рентабельності всіх видів діяльності оптового підприємства й поліпшення якості обслуговування споживачів.

Основним видом обороту підприємств оптової торгівлі є оптовий.

Планування оптового товарообороту на наступний за звітним період здійснюють на підставі даних стосовно прогнозованого обсягу закупівлі товарів для реалізації споживачам у вартісному обчисленні (Тз) очікуваних залишків товарів, призначених для реалізації, на складах оптового підприємства на початок прогнозованого періоду (Зп) та норм товарних запасів на кінець прогнозованого періоду (Зк) за формулою:

. (4.1)

 

Нормативний запас на кінець прогнозованого періоду (Зк) обчислюють як добуток одноденного обсягу реалізації (Од) на встановлений норматив товарних запасів на кінець прогнозованого періоду в днях (Зн):

. (4.2)

Величину одноденної реалізації визначають за формулою:

, (4.3)

де 365 — тривалість прогнозованого періоду в днях (рік).

Ці розрахунки необхідні для формування інших взаємопов’я­заних показників: витрат обігу, прибутку тощо.

4.2. Фінансові показники діяльності підприємств оптової
торгівлі.

До фінансових показників діяльності оптового підприємства належать:

1. доходи за видами діяльності;
2. витрати за видами діяльності;
3. прибуток (збиток) від звичайної та надзвичайної діяльності;
4. чистий прибуток (збиток) оптового підприємства.

На підставі фінансових показників в абсолютному обчисленні розраховують низку відносних показників. Це передусім коефіцієнт прибутковості. Об’ємним фінансовим показником основної операційної діяльності є валовий обсяг продаж (виручка від реалізації товарів) (Др).

Валовий обсяг продаж (Др) визначають як загальну суму виручки від реалізації товарів у цінах продажу.

Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів (Дч) визначають як різницю між валовим обсягом продаж (Др) та сумами вирахувань з доходу: суми податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають відрахуванню до бюджету, вартість повернених покупцем товарів та інших вирахувань (Вп)

. (4.4)

 

Валовий прибуток від реалізації (Пр) формується як різниця між чистим доходом від реалізації (Дч) та собівартістю реалізованої продукції (товарів) (Ср):

Пр = Дч – Ср. (4.5)

 

Первинна вартість, або собівартість товарів, призначених для реалізації, визначається на підставі цін закупівлі товарів, так званої первинної вартості товару без податку на додану вартість. Склад витрат, які включають у первинну вартість без ПДВ, предс­тавлено на рис. 4.1. Наприклад, підприємство оптової торгівлі закупило 40 одиниць товару, за які сплатило товаровиробникові 8200 грн та 164 грн ПДВ. Послуги посередника обійшлися у 80 грн, транспортні витрати — 420 грн, витрати на відрядження агента — 100 грн.
Загальна первинна вартість становить:

8200 + 80 + 420 + 100 = 8800 грн,

а одиниці товару — 220 грн.

Рис.4.1. Схема формування первинної
вартості товарів (ціна закупівлі).

До первинної вартості не включають:

1. наднормативні втрати і недостачі товарів;
2. відсотки за користування позиками;
3. витрати на збут;
4. загальногосподарські та інші аналогічні витрати, безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою товарів.

Згідно із чинним законодавством, ці витрати включають до відповідних статей витрат обігу. Закупівельна ціна (первинна вартість товару) становить підгрунтя визначення ціни продажу. Оскільки до собівартості товару не входить сума податку на додану вартість, нарахована (сплачена) у зв’язку з придбанням товарів, а продажна вартість включає ПДВ, торгівельна націнка складається з націнки на первинну вартість товару і суми ПДВ. Схему формування торговельної націнки наведено на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Склад продажної ціни товару

Після визначення валового прибутку (збитку) від реалізації як основної операційної діяльності, обчислюють дохід від іншої операційної діяльності. Інші операційні доходи включають суму надходжень від оренди складських приміщень та інших активів, надання транспортних, виробничо-технологічних та інших послуг, отримання і сплати пені, штрафів, неустойок та інших санкцій тощо (Діо).

Суму інших операційних доходів (Діо) враховують при визначенні фінансових результатів від операційної діяльності: прибуток (Поп), збиток (Зоп).
Прибуток від операційної діяльності визначають як різницю між сумою валового прибутку від реалізації (Пр) та інших операційних доходів (Діо) і загальною сумою витрат операційної діяльності оптового підприємства (Во) за формулою:

Поп = (Пр + Діо) – Во. (4.6)

 

Витрати операційної діяльності становлять частину поточних витрат підприємства оптової торгівлі.

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі — це грошове відбиття витрат живої та вречевленої праці на здійснення поточної господарсько-торговельної діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових і фінансових ресурсів.

До складу поточних витрат підприємства оптової торгівлі належать витрати обігу — представлені в грошовій формі підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до покупця та пов’язаних зі зміною форм вартості. Витратами не визнаються:

1. платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
2. погашення отриманих позик;
3. попередня оплата товарів (робіт, послуг);
4. інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, які не призводять до зменшення власного капіталу підприємства;
5. витрати, які відображаються шляхом зменшення власного капіталу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (надані знижки, повернення товарів тощо).

Поточні витрати підприємств оптової торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати.

До складу витрат обігу включають операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані товари, та відсотки за кредит, що належать до витрат фінансової діяльності. Витрати операційної діяльності поділяють на:

1. витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції, послуг);
2. адміністративні витрати;
3. витрати на збут;
4. інші операційні витрати.

Собівартість реалізованих товарів складається з таких фактич­них витрат:

1. суми, що сплачуються постачальникові згідно із договором (продавцеві);
2. суми, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші аналогічні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням товарів;
3. суми ввізного мита;
4. суми непрямих податків у зв’язку з придбанням товарів, які не відшкодовуються підприємству;
5. витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до місця їх зберігання, включно із вит­ратами зі страхування ризиків транспортування;
6. інші витрати, що безпосередньо пов’язані із придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до реалізації.

Ці витрати формують первинну ціну товару. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості товарів, поділяють на адміністративні вит­рати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування й управління підприємством, наприклад:

1. витрати на службові відрядження, зарплати управлінському персоналу і нарахування на неї;
2. витрати на утримання офісу (ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід, охорона);
3. виплата винагород за аудиторські послуги;
4. оплата послуг зв’язку (телефон, пошта тощо);
5. амортизація нематеріальних активів;
6. податки, збори та інші передбачені законодавством обов’яз­кові платежі (інноваційний фонд, комунальний податок);
7. плата за розрахунково-касове обслуговування та інші пос­луги банків;
8. інші.

Витрати на збут — це витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), наприклад:

1. оплата праці й комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;
2. витрати на рекламу і дослідження ринку (маркетинг);
3. витрати на передпродажну підготовку товарів;
4. відрядні виплати працівникам, зайнятим збутом;
5. витрати на утримання складу магазину (ремонт, опалення, освітлення, охорона);
6. витрати на транспортування, перевалку товарів та страхування їх, оплата транспортно-експедиційних та інших послуг, пов’язаних з транспортуванням товарів відповідно до умов договору (базису) поставки;
7. інші.

До складу інших операційних витрат включають:

1. собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахування іноземної валюти у гривні за курсом НБУ на дату продажу валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
2. суми безнадійної дебіторської заборгованості й відрахуван­ня до резерву сумнівних боргів;
3. втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, пов’яза­ними з операційною діяльністю підприємства);
4. втрати від знецінення запасів;
5. недостачі й втрати від псування цінностей;
6. визнані штрафи, пеня, неустойка;
7. витрати на виплату матеріальної допомоги;

Загальна сума адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат становить витрати операційної діяльності підприємств оптової торгівлі (Во). Крім операційної діяльності деякі підприємства оптової торгів­лі здійснюють інвестиційну й фінансову діяльність. Доходи від цих видів діяльності (Ді, Дф) та відповідні витрати Ві, Вф враховують при визначенні фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування прибутку чи збитку (Пзв, Ззв):

. (4.7)

Після вирахування з прибутку від звичайної діяльності до оподаткування суми податку на цей прибуток (Впз), визначеної за встановленою ставкою оподаткування, отримують кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності (Пк):

Пк = Пзв – Впз. (4.8)

Чистий прибуток П оптового підприємства визначають після врахування доходів (Дн), витрат (Вн) та податку на прибуток від надзвичайної діяльності (Впн):

. (4.9)

Коефіцієнт прибутковості (Кп) обчислюють як відношення чистого прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації товарів за формулою:

, (4.10)

де П — чистий прибуток підприємства оптової торгівлі, тис. грн;
Дч — чистий дохід (виручка) від реалізації товарів.

Коефіцієнт прибутковості використовують як узагальнювальний показник ефективності діяльності оптового підприємства. Іноді з цією метою розраховують показник рентабельності операційної діяльності як відношення прибутку від операційної діяльності до суми відповідних витрат оптового підприємства:

, (4.11)

де Кр — коефіцієнт рентабельності, %;

Поп — прибуток від операційної діяльності, тис. грн;

Во — сума витрат операційної діяльності за звітний період, тис. грн.

Рис. 6.1. Цілі закупівельної діяльності

Комерційна діяльність з оптової закупівлі передбачає комп­лекс взаємопов’язаних операцій, виконуваних у певній послідов­ності:

1. вивчення й прогнозування попиту з метою обґрунтування комерційних рішень щодо оптових закупівель товарів;
2. виявлення й вивчення джерел надходження та постачальників товару;
3. визначення конкретних обсягів закупівлі окремих товарів та необхідних для цього коштів;
4. встановлення й оформлення комерційних зв’язків із постачальниками, узгодження й укладання контрактів купівлі-прода­жу, договорів поставки;
5. контроль над виконанням укладених угод, організація закупівлі, завезення та приймання товарів.

Оптову закупівлю можна здійснювати безпосередньо у підпри­ємств-товаровиробників, у оптово-торговельних підприємств, а також через оптових посередників: товарні біржі, аукціони
тощо.

6 .2. Вивчення й прогнозування попиту споживачів.

На підставі розрахунків прогнозованого обсягу попиту окремих груп товарів і даних про рух товарних запасів визначають необхідний загальний обсяг закупівлі товару на прогнозований період у натуральному та вартісному обчисленні. Для цього мож­на скористатися формулою:

, (6.1)

де — загальний обсяг закупівлі і -го товару на весь прогнозований період;
— обсяг попиту споживачів і -го товару на прогнозований період;
— нормативний запас і -го товару на кінець прогнозованого періоду;
— очікуваний залишок і -го товару на початок прогнозованого періоду.

Своєю чергою, очікуваний залишок і -го товару на початок прогнозованого періоду обчислюють за формулою:

, (6.2)

де — фактичний залишок і -го товару на початок місяця на складах оптово-торговельного підприємства, в якому роблять розрахунок;
— очікуваний обсяг оптової закупівлі і -го товару від початку місяця, в якому робиться розрахунок, і до кінця поточного періоду, згідно з укладеними угодами (контрактами);
— очікуваний обсяг реалізації (товарообороту) за цей самий період.

Рис. 6.2. Маркетингові вимоги до постачальників

 

Тісна співпраця з товаровиробниками вможливлює доведення до них вимог покупців щодо якості й асортименту товарів, а також закупівель товарів, які цілком відповідають цим вимогам. Вивчення постачальників здійснюють також з метою оцінювання надійності та стабільності.

Для закупівлі товарів оптовик формує замовлення на поставку їх конкретним товаровиробникам. При цьому на підставі даних щодо стану товарних запасів визначають строки наступного надходження товару та оптимальний розмір замовлюваної партії поставки. Важливо врахувати всі витрати на закупівлю й доставку товару, його розвантаження та розміщення за місцями збереження.

 

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7

Ефективність інформаційних
та організаційно-комерційних послуг

7.1. Параметрична модель оцінювання ефективності інформаційного продукту.

7.2. Оцінка ефективності організаційно-комерційних послуг.

Угоди з реальним товаром

Вони є основним об'єктом уваги брокерів, оскільки в умовах нинішнього дефіциту і економічної кризи надійніше мати справу з реальним товаром. По суті, це угоди купівлі-продажу оптових партій, або бартерні операції. Товар під час торгів може знаходитися у місці, що вказане продавцем, або на території біржі, або бути відвантаженим, або знаходитися в дорозі. При цьому брокерам і їхнім клієнтам необхідно знати, що витрати на зберігання товарів у приміщенні біржі до продажу відносяться на рахунок продавця, а після продажу - на рахунок покупця.

З розрахунку на подальше підвищення цін проводиться закупівля на біржі готівкового товару з негайною поставкою і на термін з тим, щоб до моменту виконання контракту продати його як реальний товар за більш високу ціну.
З розрахунку на подальше зниження цін проводиться продаж реального товару і контрактів на термін (з поставкою у майбутньому). До моменту виконання контрактів на термін продавець розраховує купити на ринку готівковий товар за нижчою ціною і отримати прибуток за рахунок різниці між ціною в день укладення контракту і ціною в момент його виконання.

Угоди з реальним товаром можуть бути з коротким терміном поставки. У світовій практиці їх називають операціями "спот". Вони можуть бути і з поставкою через більш тривалий час - операції "форвард", або форвардні операції.

Одним з видів форвардних операцій є операція із заставою. Це операція, згідно якої один контрагент виплачує іншому в момент укладення угоди суму, яка обумовлена договором між ними, у вигляді гарантії виконання своїх зобов'язань. Ця сума може складати від 8 до 100% вартості товару, що пропонується до операції. Заставою може виступати не тільки грошовий внесок, а й сам товар. Якщо платником застави є покупець, то операція буде із заставою на купівлю, а якщо продавець - із заставою на продаж.

Операції на строк

Крім операцій з реальним товаром існує досить широкий перелік операцій на строк без реального товару. На західних біржах ці операції активно використовуються брокерами, оскільки дають можливість проявити свої професійні якості і отримати підвищений прибуток.

Контракт на майбутню поставку - це договір, який укладається на поставку ще не виробленої продукції за фіксованою ціною. Цей контракт є проміжним між традиційним форвар-контрактом (операція з реальним товаром) і ф'ючерсною операцією. Наприклад, на Українській аграрній біржі (УАБ) укладаються контракти на поставку зерна майбутнього урожаю. Укладення такої угоди в сучасних умовах надає продавцю додаткових фінансових можливостей, а покупця певним чином страхує від інфляційних ризиків.

Ф'ючерсні угоди укладаються, як правило, не з метою купівлі або продажу товару, а з метою страхування (хеджування) угод з реальним товаром. Вони укладаються за фіксованою в момент укладення угоди ціною, з виконанням її через певний проміжок часу. Для виконання угоди, як гарантія, вноситься невелика сума. Розрахунки здійснюються через розрахункову або клірингову палату (на наших біржах тільки розробляється положення про клірингову палату), яка стає посередником між покупцем і продавцем і гарантує виконання зобов'язань. Предметом угоди є не реальний товар, а біржовий контракт - ф'ючерс. При настанні терміну сплати реальних активів або зобов'язань, ф'ючерсні операції зараховуються зворотними операціями, що дозволяє компенсувати втрати на реальному ринку прибутком на біржі, і навпаки.
Широкого поширення набули спекулятивні угоди з ф'ючерсними контрактами. Розраховуючи на подальше підвищення цін, спекулянти купують через брокерів ф'ючерсні контракти на біржі, і навпаки, розраховуючи на подальше зниження цін, продають їх. Контракт, куплений з розрахунку на подальше підвищення цін, називається "лонг", "довгий", а покупець таких контрактів знаходиться в позиції "лонг".
Контракт, що проданий з розрахунку на зниження цін "шот", "короткий", а продавець контрактів, не покритих реальним товаром, знаходиться в позиції "шот".
Спекулянт, що скупив біржові контракти з розрахунку на підвищення цін, виявиться в позиції "лонг", і навпаки, контракт, що продав з розрахунку на зниження - в позиції "шот".

Таким чином, при підвищенні цін покупець ф'ючерсних контрактів виграє, а продавець втрачає, а при зниженні - навпаки.

При спекулятивних угодах з ф'ючерсними контрактами між продавцем і покупцем безпосередньо ніякі розрахунки не проводяться. Для кожного з них протилежною стороною є розрахункова палата біржі. Вона сплачує стороні, що виграла, і отримує від тієї, що програла, різницю між вартістю контракту в момент його укладення і обумовленого терміну виконання.

Ф'ючерсна угода може бути ліквідована у будь-який момент, шляхом сплати різниці між ціною продажу контракту і поточною ціною при його ліквідації. Це називається викупом раніше проданих або продажем раніше куплених контрактів.
Широкого поширення на західних біржах набули і операції з преміями (опціони). До них належать операції, в яких один з контрагентів, заплативши премію, набуває права на опціон, а також право на основі заяви до певного дня зробити той чи інший вибір, що стосується угоди. Існує декілька видів таких угод.

Угоди з премією (опціони)

Простий опціон (або проста угода з премією). За цією угодою, якщо покупець заплатив і придбав опціон, то він має право зажадати від свого контрагента виконання його зобов'язань, або повністю відмовитися від операції (право відходу). Якщо опціон купує покупець товару, то маємо справу з умовною купівлею, а якщо продавець - то з умовним продажем. Премія може бути окремою від вартості товару і сплачуватися при укладенні угоди, а може входити до вартості товару. У цьому випадку сума угоди з умовною купівлею збільшується на величину премії, а сума угоди з умовним продажем зменшується на суму премії. Оплата премії у разі відмовлення від угоди здійснюється в день повідомлення про це (відступна премія), у разі виконання угоди - у день виконання.
Подвійний опціон - це операція, при якій платник премії набуває права вибору між позицією покупця і позицією продавця, а також права відмовитися від операції. Ми бачимо, що права платника премії збільшуються вдвічі у порівнянні з правами при простому опціоні, тому і величина премії встановлюється у подвійному розмірі. Як і в простому опціоні, премія може враховуватися окремо від суми операції або включатися до суми операції ("стелаж"). При "стелажі" вартість товару збільшується (у разі операції на купівлю) або зменшується (при операції на продаж) на розмір премії.
Складний опціон - це операція, що поєднує дві протилежні угоди з премією, які укладаються однією і тією ж брокерською конторою з двома іншими учасниками біржової торгівлі. Якщо брокерська контора, що укладає угоду, є платником премії, то їй належить право відмовлення від операції.

Якщо брокерська контора отримує премію, то право відходу від операції належить її контрагентам. Складний опціон, як операція, відкриває для брокера широкі можливості маневру. Кратний опціон - це операція, при якій один з контрагентів набуває права за певну премію на користь іншої сторони збільшити в декілька разів кількість товару, що підлягає передачі або прийому. Кратність проявляється у тому, що більша кількість товару повинна знаходитися у кратному відношенні до обов'язкового (твердого) мінімуму, перевищувати його в 2, 3, 4 рази і т.д., але в межах максимуму, встановленого договором.
Кратні операції з премією бувають двох видів: з вибором покупця і з вибором продавця. Кратний опціон являє собою поєднання твердої операції з умовною операцією, оскільки деяка мінімальна кількість товару у будь-якому випадку повинна бути передана або прийнята.

Хеджування

Хеджові операції є певною мірою проміжними між операціями на ринку реального товару (строковими) і операціями на ф'ючерсній біржі. Хеджування - це продаж (купівля) ф'ючерсного контракту на рівні купівлі (продажу) аналогічної кількості того ж товару, що передувала еквівалентній кількості іншого товару, ціна якого змінюється паралельно ціні даного товару. Хеджування полягає у врегулюванні між зобов'язаннями на ринку реального товару і протилежними за змістом зобов'язаннями на ф'ючерсному ринку.
За технікою здійснення хеджових операцій розрізняють два основних типи: хеджування продажем (коротке), коли фірма продає ф'ючерсні контракти, і хеджування купівлею (його часто називають довгим), коли фірма набуває права на ф'ючерсні контракти. Крім того, хеджування може бути здійснене за допомогою особливого виду біржових операцій - опціону.

Коротке хеджування, як правило, використовується для забезпечення ціни продажу реального товару, який знаходиться або буде знаходитися у власності торговця, фірми, яка добуває або переробляє сировину.

Довге хеджування застосовується як засіб, що гарантує закупівельну ціну для торговців і фірм, що переробляють і споживають сировину.
Залежно від цілей виділяють такі види хеджування: звичайне (чисте), арбітражне, селективне і передбачуване.

Звичайне (чисте) хеджування, здійснюється для уникнення цінових ризиків і укладається у певному балансуванні за часом і кількістю протилежних за напрямом зобов'язань на ринку реального товару і ф'ючерсному ринку. Чисте хеджування в сучасній діловій практиці не відіграє важливої ролі.

Арбітражне хеджування враховує витрати на зберігання і здійснюється виключно для одержання вигоди з очікуваної сприятливої зміни у співвідношенні цін реального товару і біржового котирування з різними термінами поставки. При надлишку товару це співвідношення цін (котирування на далекі терміни поставки вище, ніж на ближні), як правило, дозволяє завдяки хеджуванню фінансувати витрати за зберігання товару. Воно застосовується в основному торговцями.

Селективне хеджування відрізняється тим, що операція на ф'ючерсному ринку проводиться не одночасно з укладенням угоди на реальний товар і не на адекватну кількість. Здійснення операції на біржі значною мірою базується на очікуваному напрямі і рівню зміни цін реального товару. Так, якщо очікується підвищення цін, то селективний хеджер не буде хеджувати свої запаси реального товару, розраховуючи отримати прибуток від підвищення їх вартості.

Передбачуване хеджування полягає в купівлі або продажу ф'ючерсного контракту ще до того, як завершиться операція з реальним товаром. Передбачуваний хедж виступає тимчасовим замінником торгового контракту, який буде укладено пізніше.
Особливий вид біржових угод - міжбіржові угоди. Це біржові угоди, які укладаються сторонами через посередництво двох або більше бірж. Між біржею, в якій бере участь продавець, і біржею з участю покупця може бути одна або декілька бірж-посередників. Важливо підкреслити, що міжбіржові угоди укладаються членами бірж, а не самими біржами. Останні, як і в звичайних "внутрібіржових" угодах, виконують виключно організаційні функції. Як посередники в міжбіржових угодах беруть участь біржові маклери бірж.

Розширення міжбіржових угод має виняткове значення для розвитку повноцінного ринку товарів і капіталів. Основними умовами, що забезпечують цей процес, повинні стати: вдосконалення стандартизації продукції і товарів (міжбіржова торгівля здійснюється виключно за стандартами, проте це на 90% стосується і внутрібіржових угод); розвиток інформаційної інфраструктури і сучасних засобів зв'язку; нарешті, певне законодавче регулювання міжбіржової торгової практики, що забезпечує юридичні гарантії належного виконання зобов'язань, що виникають при цьому і встановлення в певних розмірах сум винагороди за посередництво.

Питання, пов'язані з правовим забезпеченням міжбіржової торгівлі, можуть вирішуватися і на основі угод, що укладаються біржами.