Тема: Основи сімейного права України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема: Основи сімейного права України



План

Поняття сім’єї та шлюбу. Підстави недійсності шлюбу.

Правовий режим майна подружжя. Права та обов'язки подружжя.

Підстави припинення шлюбу

1. Сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Згідно ст.3 Сімейного кодекса України – сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Термін шлюб походить від старослов'янського сьлюбь (обіцянка). Згідно ст. 21 Сімейного кодексу, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Право на шлюб органічно пов'язане із досягненням шлюбного віку на день реєстрації шлюбу (для жінок - 17, а для чоловіків - 18 років). Судом право на шлюб може також бути надано особі, яка досягла 14 років, за умови відповідності такого рішення її інтересам. Право на шлюб не обмежується максимальним віком або віковою різницею осіб, які бажають одружитися.

Шлюб є добровільним союзом. Ст. 51 Конституції України, як і ст. 24 Сімейного кодексу, передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Ця вимога закону означає відсутність щодо них фізичного насильства та психологічного тиску з приводу укладення шлюбу, а також усвідомлення цими особами значення своїх дій та спроможність керувати ними на момент вчинення ними волевиявлення щодо одруження. Особа, визнана судом недієздатною, не має права на укладання шлюбу.

Свобода шлюбу включає право вступу в шлюб, вибір другого з подружжя, а також свободу розлучення. На укладення шлюбу особам, що не досягли повноліття не потрібна згода батьків чи піклувальників. Але ст. 26 Сімейного кодексу встановлює і певні межі такої свободи: у шлюбі між собою не можуть перебувати родичі прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні), двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Державна реєстрація шлюбу є вимогою для правозгідності шлюбу і виникнення прав та обов'язків подружжя. Порядок реєстрації шлюбу регулюється, крім Сімейного кодексу, Правилами реєстрації актів цивільного стану, затвердженими наказом Міністерства юстиції України у новій редакції від 3 вересня 2002 р. Релігійний обряд шлюбу має такі ж правові наслідки лише у випадках, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану особи вважаються зарученими. Заручини - це домовленість про укладення в майбутньому шлюбу. Вона не створює обов'язку одружитися, але особа, яка її порушила без поважних причин, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати на весілля. Поважність відмови від шлюбу може бути обумовлена, зокрема, протиправною, аморальною поведінкою другої сторони, приховуванням обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

Недотримання вимог закону щодо право згідності шлюбу є підставами для його недійсності. Враховуючи правову природу кожної із підстав, законодавець класифікував їх на три групи:

- перша група об'єднує підстави, за наявності яких шлюб є недійсним, якщо він зареєстрований з недієздатною особою або такою, що вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а також між родичами прямої лінії споріднення, рідними братом та сестрою. При наявності однієї із таких обставин за заявою заінтересованої особи орган реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про такий шлюб;

- до другої групи закон відносить відсутність вільної згоди та фіктивність шлюбу, при встановленні яких в судовому порядку шлюб визнається недійсним;

- до третьої групи належать ті факти, за яких шлюб може бути визнаний недійсним у судовому порядку, а саме: недосягнення шлюбного віку, приховання тяжкої або небезпечної для членів сім'ї хвороби одним із подружжя, укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

Отже, презумпція дійсності (правозгідності) шлюбу може бути спростована в судовому порядку, і шлюб вважатиметься недійсним з моменту його укладення.

Загальні правові наслідки недійсності шлюбу є особистого та майнового характеру. Анулюються усі подружні права та обов'язки. Майно, набуте за цей період, вважається таким, що належить квазіподружжю на праві спільної часткової власності. Одержані одним із квазіподружжя аліменти підлягають поверненню, але не більше ніж за три роки. Набуте у зв'язку із реєстрацією шлюбу прізвище підлягає зміні на дошлюбне. Також особа може бути виселена із житлового приміщення другої сторони. Щодо добросовісної особи, яка, вступаючи у шлюбні відносини, не знала і не повинна була знати про наявні перешкоди, закон містить особливі правові наслідки недійсності укладеного нею шлюбу, аналогічні наслідкам розірвання шлюбу, а саме:

- поділ майна за правилами про поділ спільної сумісної власності подружжя;

- залишається право на вибір прізвища ( набутого в шлюбі чи дошлюбного);

- залишається право на аліменти та на житлове приміщення, в яке ця особа вселилися у зв'язку із вступом у шлюб.

 

 

2. Вступ до шлюбу призводить до певних матеріальних наслідків, чи не найголовнішим з-поміж яких є особливий режим власності подружжя.

У сімейному законодавстві передбачено два режими майна подружжя – особиста приватна та спільна сумісна власність.

Зазвичай частину майна, що належить чоловікові та дружині на праві особистої приватної власності, становить майно, яке було набуте ними до моменту реєстрації шлюбу. Проте це не означає, що все майно, набуте вже після реєстрації шлюбу, матиме статус спільного сумісного. Так, досить поширеною підставою набуття особистої приватної власності одним із подружжя є отримання ним майна як спадщини чи подарунка. Крім згаданих випадків набуття майна кожним з подружжя до шлюбу або на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, за правилами ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини та чоловіка слід вважати: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (щоправда, суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії чи нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяв її одержанню; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Решта майна, набутого подружжям за час шлюбу, відповідно до ст. 60 СК належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (через ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку. При цьому не має жодного значення, якими були юридичні підстави його набуття (купівля, обмін тощо, окрім вже згаданих випадків отримання майна у подарунок чи у спадщину) та на чиє ім’я було придбане майно – важливим є лише той факт, що придбання відбулося під час шлюбу.

Режим спільності майна подружжя означає, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності.

Тим часом, слід взяти до уваги, що сімейне законодавство передбачає обставини, за яких особисте приватне майно кожного з подружжя може бути визнане спільною сумісною власністю. Так, у ст. 62 СК наголошується, що у разі якщо майно дружини чи чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Сімейний кодекс закріплює права подружжя на:

1) материнство і батьківство. Небажання чи нездатність мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;

2) повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподо­бань;

3) фізичний і духовний розвиток, одержання освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та від­починку;

4) заміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі ОРАЦС видає нове свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

5) розподіл між собою обов'язків у родині та спільне рішення питань життя родини на підставі рівності;

6) вільний вибір місця проживання;

7) припинення шлюбних відносин.

Обов’язки подружжя:

1) спільно опікуватися побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпеч сім'ї;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини: дружині-матері — умови для поєднання материнства та здійсненням нею інших прав і обов'язків.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одно­го. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є не­працездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що дру­гий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке ви­никло у неї (нього) за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має пра­во на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом 1 року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дру­жина може надавати матеріальну допомогу.

Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Дружина, чоловік взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, то той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання.

Не має права на одержання аліментів чоловік або дру­жина, чия поведінка в шлюбі була негідною або він (вона) став непрацездатним у зв'язку зі скоєнням ним навмисного злочину.

 

3. У теорії сімейного права під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу.

Згідно зі ст. 104 СК шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим чи внаслідок розірвання шлюбу. Це вичерпний перелік підстав припинення останнього.

Право та дієздатність особи припиняються з настанням її смерті — певного юридичного факту, який підтверджується довідкою закладу охорони здоров'я або показаннями свідків. При цьому реєстрація припинення шлюбу в органі РАЦСу не потрібна, реєструється лише сам факт смерті.

Порядок та умови оголошення фізичної особи померлою визначаються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 46 ЦК особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Питання про оголошення особи померлою вирішується судом за місцем проживання заявника. Юридичні наслідки судового рішення прирівнюються до тих же наслідків, що настають у разі смерті особи. З моменту винесення судом рішення про оголошення особи померлою шлюб з нею вважається припиненим.

Якщо ж особа, яка була оголошена померлою, з'явилася і відповідне рішення суду скасоване відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі (ст. 118 СК). При цьому жодних заяв про поновлення шлюбу не потрібно.

Щодо розірвання шлюбу – Сімейний кодекс передбачає такі випадки розірвання шлюбу безпосередньо органом РАЦСу:

1) за заявою чоловіка і дружини, які не мають дітей (ч. 1 ст. 106).

2) за заявою одного з подружжя, якщо другий з них визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

До компетенції органу РАЦСу не належить вирішення спорів, що виникають між подружжям у зв'язку з розірванням шлюбу. Так, згідно з ч. З ст. 106 СК шлюб розривається незалежно від наявності між дружиною та чоловіком майнового спору (щодо набутого за час шлюбу майна, надання утримання тощо). Будь-який майновий спір має вирішуватися у судовому порядку.

Шлюб розривається у судовому порядку, якщо один із подружжя, які не мають дітей, не дає згоди на це або коли дружина і чоловік мають спільних неповнолітніх дітей. Судом мають також розглядатися справи про розірвання шлюбу, якщо один із подружжя, заявляючи про свою згоду на розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органі РАЦСу, тобто відмовляється подати до нього спільну заяву, не з'являється для реєстрації розлучення, а також якщо місце проживання одного з подружжя невідоме.

Правові наслідки розірвання шлюбу дістають вияв у припиненні особистих і майнових прав колишнього подружжя. Причому одні права припиняються відразу після розлучення, а інші можуть бути збережені або за бажанням одного з подружжя (наприклад, право на вибір прізвища), або в силу прямого припису закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 76 СК непрацездатна особа, яка потребує матеріальної допомоги, зберігає право на одержання утримання від колишнього чоловіка, колишньої дружини, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розлучення.

Після розірвання шлюбу припиняються й права, передбачені іншими галузями права, зокрема право на одержання одним із колишнього подружжя спадщини після смерті другого з них, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою годувальника тощо. Однак розірвання шлюбу, яке припиняє правовідносини між подружжям, не призводить до припинення правовідносин між батьками й дітьми.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.012 с.)