Тема: Загальне вчення про право.

План

1. Поняття, ознаки та функції права.
2. Джерела права.
3. Система права та її елементи.
4. Правопорушення: поняття, ознаки та види.
5. Поняття, види та функції юридичної відповідальності.

 

1. Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або усього суспільства, є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечуються державою.

Право, як і держава, є результатом суспільного розвитку. Воно виникає в державно організованому суспільстві й розглядається як основний регулятор суспільних відносин. Із зародженням держави звичаї, моральні та релігійні норми поступово відходять на задній план, поступаючись правовому регулюванню суспільних відносин.

Правові норми є різновидом норм соціальних. Вони мають усі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

Ознаки права:

Ø право встановлюється або санкціонується державою:

Ø право має нормативний характер;

Ø виконання права забезпечується можливістю застосування державного примусу;

Ø формальна визначеність права, тобто надання йому офіційної форми виразу через закони та інші нормативні акти;

Ø системність права.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Вирізняють регулятивну та охоронну функції права. Регулятивна функція полягає у запровадженні певних правил поведінки, а охоронна - у застосуванні заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності.

2. Джерела права

Правові норми мають бути загальновідомими, а тому вони доносяться до людей у певній формі (т.зв. джерелах права).

Форми (джерела) права – це вихідні від держави офіційно-документальні форми вираження та закріплення правових норм.

Виділяють наступні види джерел права:

Правовий звичай - санкціоноване державою правило поведінки, що склалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей. Це найдавніше джерело права. (Як приклади збірок таких звичаїв можна згадати "Руську правду", "Закони XII таблиць", "Закони Ману", "Артхашастру").

Правовий прецедент - рішення вищого судового органу з конкретної справи, якому надається загальнообов'язкового значення при розгляді усіх наступних аналогічних справ. (В Україні як джерето права застосовуються рішення Європейського Суду з прав людини).

Нормативно-правовий договір - добровільно узгоджені декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою (міжнародно-правові угоди, колективні договори).

Нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Нормативно-правовий акт є домінуючим джерелом права.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на Закони та підзаконні нормативні акти.

Закон – це акт законодавчого органу державної влади, який регулює найважливіші суспільні відносини та має вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів.

На рівні із Законами діють Кодекси (кодифіковані закони), які об’єднують правові норми, що регулюють окрему сферу однорідних суспільних відносин (наприклад: Цивільний Кодекс, Кримінальний Кодекс, Сімейний, Житловий, Земельний, Господарський, Податковий та ін. Кодекси).

Підзаконні нормативні акти - це акти органів держави, які видаються на основі законів, у відповідності до законів, та з метою їх виконання. Вони теж мають юридичну силу, але не таку велику, як закони.

Види підзаконних актів в Україні:

1) укази Президента України;

2) постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

3) інструкції та нормативні накази керівників міністерств та інших відомств;

4) розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

5) нормативпо-правові акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів;

6) нормативні накази й інструкції адміністрацій підприємств, установ, організацій.

3. Система права - це внутрішньо узгоджена сукупність правових норм окремої держави, яка передбачає наявність та певне взаєморозташування складових частин права, тобто поділ його на галузі та інститути права.

Галузь права - це сукупність юридичних норм, які регулюють певну сферу однорідних відносин.

Наприклад, галузь цивільного права регулює майнові та особисті немайнові відносини, галузь адміністративного права - відносини, які виникають у сфері державного управління і т.д.

Інститут права - це система юридичних норм, що регулюють певне коло однорідних відносин.

Зокрема, у цивільному праві мають місце такі інститути як інститут договору, зобов’язання, спадкування тощо, у трудовому праві – інститут робочого часу, оплати праці, охорони праці, зайнятості і т. д.

Первинним елементом системи права є норма права.

Норма права є найменшою частинкою права, яка містить правило фізичної поведінки і встановлює покарання за його невиконання.

Норма права має певну структуру. Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утворюють:

Ø гіпотези;

Ø диспозиції;

Ø санкції.

Гіпотеза - частина норми, в якій зазначаються обставини, за яких ця норма буде діяти. Такими обставинами можуть бути дії людей чи події.

Диспозиція - частина норми, в якій зазначаються права чи обов'язки суб'єктів права.

Санкція - частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу у разі порушення диспозиції правової норми.

 

4. Правопорушення - це суспільна небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке суперечить вимогам правових норм, і за яке законом передбачено юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

Ø це діяння, яке може проявитися у формі дії або бездіяльності;

Ø це протиправний акт, тобто такий, що порушує саме правову норму, а не будь-яку іншу соціальну норму;

Ø це свідомий, вольовий акт поведінки, тобто скоєний особою, яка розуміє характер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками;

Ø це винне діяння, тобто скоєне умисно або з необережності;

Ø для правопорушення характерна наявність причинного зв'язку між діянням і суспільна небезпечними чи шкідливими наслідками, що наступили;

Ø правопорушення завдає суспільству певної шкоди або несе загрозу заподіяння такої шкоди.

Склад правопорушення - це сукупність закріплених у законі ознак об'єктивного та суб'єктивного характеру, при наявності яких суспільно небезпечне чи шкідливе діяння визнається правопорушенням.

Об’єкт правопорушення - це ті соціальні цінності (матеріальні або нематеріальні), які охороняє правова норма і на які посягнув правопорушник.

Об’єктивна сторона - це зовнішня сторона правопорушення, яку складають діяння (дія або бездіяльність), вчинені ним у суспільстві, небезпечні або шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

Суб’єкт правопорушення - це осудна дієздатна особа або організація, яка скоїла правопорушення.

Суб’єктивна сторона - це внутрішня психічна діяльність особи, що вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є вина (у формі умислу або необереж­ності), мотив і мета правопорушення.

 

Злочин розглядається як суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

 

Проступки - це усі інші правопорушення, не віднесені до злочинів, які є суспільно чи особистісно шкідливими, але не небезпечними.

 

5. Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - це засіб захисту інтересів особи; це реакція 11 держави на вчинене правопорушення. Міра юридичної відповідальності визначається тільки державою.

Ознаки юридичної відповідальності:

Ø підставою є тільки правопорушення;

Ø існує зв'язок юридичної відповідальності з державним примусом;

Ø вона проявляється у застосуванні до винного певних обмежень чи позбавлень.

Мета і функції юридичної відповідальності:

1) захист правопорядку (захисна функція);

2) виховання у громадян поваги до права (виховна функція);

3) відновлення порушених прав су б'єктів правовідносин (відновлювальна функція);

4) покарання правопорушника (функція покарання).

Отже, мета і функції юридичної відповідальності мають дуже важливе значення для кожного члена суспільства і для суспільства в цілому. Саме через це законодавство приділяє особливу увагу питанням, що регулюють підстави і порядок притягнення до юридичної відповідальності, а також порядок виконання накладених стягнень.

 

Види юридичної відповідальності:

Ø цивільно-правова відповідальність, настає за вчинення цивільного правопорушення; має, зазвичай, компенсаційний характер. Полягає в покладенні на особу обов’язку відшкодувати завдані нею збитки, а у випадках, передбачених договором, сплатити неустойку.

Ø дисциплінарна відповідальність; вона є наслідком порушення трудової, військової, навчальної дисципліни. Передбачає такі види стягнень, як догана та звільнення, а також спеціальні дисциплінарні стягнення, передбачені дисциплінарними статутами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників (службовців).

Ø адміністративна відповідальність, є наслідком вчинення адміністра­тивного правопорушення. Характеризується такими стягненнями як попередження, штраф, виправні роботи (до 2-х місяців), адміністративний арешт (до 15 діб) тощо.

Ø кримінальна відповідальність; настає за скоєння злочину та передбачає найжорсткіші санкції, які застосовуються лише в судовому порядку.

Конституція України закріплює основи юридичної відповідальності особи. За Конституцією України:

1) ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення;

2) юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

3) ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність має певні цілі, передбачувані результати. До них належать:

Ø захист прав і свобод громадян;

Ø утвердження законності;

Ø охорона державного ладу;

Ø виховання правопорушника;

Ø запобігання правопорушенням.