Тема. Особистість у системі соціальних зв’язків

 

1.Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві
2.Соціологічна структура особистості
3.Соціалізація особистості
4.Соціальний статус та соціальна роль особистості

Рекомендована література

1. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. – С. 91-97

2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005.

3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – С. 123-139

4. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. –К., Каравела, 2000 – С. 90-99

5. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – С.141-156

6. Танчин І.З. Соціологія: Навч. посіб.– К.: Знання.2007. – С. 80-98

7. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К.: Знання, 2009. – С.170-190

 

Розглядаючи поняття особистості, необхідно з’ясувати такі поняття, як людина, індивід, індивідуальність, особистість.

Поняття «людина» вказує лише на якісні відмінності людей від тварин і майже нічого не говорить про соціально обумовлені відмінності між самими людьми.

Індивід—це окремий, відособлений член соціальної спільності: народу, суспільства, даної соціальної групи. В соціології поняття «індивід» вживається в тих випадках, коли розглядаються окремі представники соціальних спільностей, вибіркової сукупності (в емпіричному аналізі), які описуються за належністю до даної сукупності. Специфічні особливості реального життя і діяльності конкретної людини в зміст поняття не входять.

Термін «індивідуальність» означає те особливе, специфічне, що відрізняє людину від усіх інших, включаючи природні і соціальні якості.

Поняття «особистість» допомагає охарактеризувати в людині соціальну основу її життєдіяльності, ті властивості і якості, які людина реалізує в соціальних зв'язках, соціальних інститутах, культурі, тобто в суспільному житті, в процесі взаємодії з іншими людьми. Поняття особистості показує, як у кожній людині індивідуально відображаються соціальні якості та проявляється її сутність через сукупність всіх суспільних відносин.

Соціологія прагне виявити соціальні засади формування особистісних якостей, соціальний зміст і соціальні функції різних типів особистостей, тобто вивчити особистість як джерело суспільного життя та його реального носія.

Якщо індивідом народжуються, то особистістю стають в процесі соціалізації. Соціалізація — це процес входження індивіда в соціальне середовище через засвоєння норм, ідеалів, цінностей і т. п.

Процес соціалізації триває протягом всього життя людини.

В процесі соціалізації виділяють три стадії: дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової діяльності—дитинство і період навчання), трудова (період зрілості людини, її активної участі в трудовій діяльності) і після трудова, яка відноситься до періоду життя людини, що збігається з пенсійним віком. На кожній стадії існують особливі інститути соціалізації. На дотрудовій стадії соціалізації головним інститутом є сім'я, також важливими є дошкільні заклади, школа. Трудовий колектив є основним інститутом соціалізації на трудовій стадії. Досить важливе значення в процесі соціалізації відіграють неформальні об'єднання, групи за інтересами.

Будь-яка особистість не існує поза соціумом, вона обов'язково є членом певної соціальної групи, соціальної спільності, тобто кожна особистість має своє, чітко визначене місце в суспільстві.

Соціальний статус особистості — це певне місце людини в суспільній ієрархії, яке обумовлене його походженням, професією, віком, статтю, сімейним станом.

Кожна людина має не один соціальний статус, оскільки включена не в один соціальний зв'язок і здійснює різні соціальні функції. Так, сучасна людина може мати одночасно статуси громадянина певної держави, студента, члена сім'ї, члена політичної партії і т. п.

В соціології розрізняють приписувані статуси і статуси набуті. Приписувані статуси дані людині від народження. Прикладами приписуваних статусів можуть бути стать, національність, місце народження. Набуті статуси — ті, які набуваються людиною протягом життя (освіта, професія, кваліфікація).

Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, яке відображає значимість в суспільстві або соціальній спільності положення, яке займає людина. Престижними можуть бути професії, посади, види діяльності.

Динамічний аспектом соціального статусу є соціальна роль.

Соціальна роль — це модель поведінки, яка об'єктивно задана соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин.

Кожний соціальний статус має свій ролевий набір, тобто дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу.

Зрозуміло, що кожна людина виконує багатоманітні ролі. Це породжує і внутрішні конфлікти особистості, які називаються ролевими конфліктами, тобто існує не тільки ієрархія ролей, а й ієрархія статусів. Кожний індивід має своє соціальне призначення, тобто має призначений йому набір статусів. Коли він використовує права і виконує обов'язки, які складають його статус, він грає роль. Роль і статус е нероздільними. Не існує ролей без статусів, як і статусів без ролей. Кожен індивід має серію ролей, які випливають з різних структур, в яких він бере участь. Ці ролі визначають те, що він повинен робити для суспільства і що суспільство може очікувати від нього.

Статуси і ролі невід'ємні від тих структур, які їх задають.

Суспільство стикається з дилемою розвитку двох статусів: приписуваних і набутих.

Приписувані статуси — це ті, які надані індивідам безвідносно до їх вроджених відмінностей або здатностей.

Набуті статуси — ті, які потребують як мінімум особливих якостей. Вони досягаються завдяки змаганням й індивідуальним зусиллям.

Соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм.

Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини.

Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяльності, які породжують певні потреби і інтереси.

Потребу в соціологи визначають як потребу в чомусь, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси.

Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови.

Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами.

Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (особистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням задовольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей.

Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну від стимула, тобто впливу об'єктивних умов.

Стимул перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно значимим, відповідає потребам суб'єкта. Наприклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення.

Будь-яка діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації.

Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог.

Ціннісні орієнтації виступають соціальними установками особистості, регулюють її діяльність.

 

Лекція №8