ТОП 10:

Тема: Соціологія праці та управління



 

1.Предмет соціології праці.

2.Соціально-трудові відносини, їх основні види.

3.Трудовий колектив як соціальна спільнота.

Рекомендована література

1. Дворецька Г. В.Соціологія: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. – С. 91-97

2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005.

3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – С. 123-139

4. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. –К., Каравела, 2000 – С. 90-99

5. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – С.141-156

6. Танчин І.З. Соціологія: Навч. посіб.– К.: Знання.2007. – С. 80-98

7. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К.: Знання, 2009. – С.170-190

Соціологія праці -- це галузь соціології, що вивчає характер, зміст, організацію та умови праці, ставлення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею.

Предметом соціології праці є суспільна праця, що може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною, навколо неї будується система категорій цієї галузевої соціології.

Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Загальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ. Праця є головною формою життєдіяльності суспільства, запорука його буття, що визначає ставлення людини до світу й інших людей.

Трудова діяльність має соціально-психологічну структуру, основні елементи її такі:

• мета - свідоме бачення результатів, ідеальний план дій;

• ставлення до праці — усвідомлення необхідності праці, бажання змінити навколишнє середовище за власним планом;

• стимули праці - зовнішні фактори, що спонукають до праці;

• мотиви праці—внутрішні стимули, пов'язані із задоволенням важливих для людини потреб;

• цінності та ціннісні орієнтації - етичні мотиви трудової діяльності.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи.

Характер і зміст праці формують ставлення до неї — історично змінну характеристику трудової діяльності.

Залежно від змісту і характеру праці переважає ставлення до неї, як до засобу, що забезпечує існування, чи як до первинної життєвої потреби. У першому випадку праця має для людини лише інструментальну цінність, бо виступає як засіб реалізації інших потреб, що можуть перебувати поза самою працею.

Cтавлення до праці може бути:

– як до соціально життєвої цінності, що виражає місце трудової діяльності в загальній системі цінностей суспільства та особистості;

– як до конкретного виду трудової діяльності, професії, що має певний суспільний статус і престиж;

–як до конкретної роботи з урахуванням змісту та умов праці потреб і мотивів, зв'язаних з даною роботою, на даному робочом) місці, у даній виробничій організації.

Об'єктивними показниками ставлення до праці є рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.

Суб'єктивними показниками ставлення до праці є загальне задоволення працею та її умовами — заробітною платою, змістом праці, взаємовідносинами з керівником та колегами, виробничими умовами тощо.

Розрізняють такі типи ставлення до праці:

– супернормативне — виключно сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам;

– субнормативне —- недостатньо сумлінне;

– ненормативне — несумлінне.

 

Стимулювання праці —спонукання до праці через заохочення, винагороди за трудові зусилля. Це форма опосередкованого впливу на поведінку людей на відміну від наказів, розпоряджень, завдань, норм, які є елементами примусового управління працею. Стимули — це зовнішні чинники: виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо,

Мотивація праці — спонукання до активної трудової діяльності, засноване на задоволенні важливих для людини потреб у визнанні, самореалізації, належності до певних соціальних кіл тощо.

Мотиви є внутрішніми чинниками. Вони тісно зв'язані з цінностями й ціннісними орієнтаціями.

Міра задоволення працею— це суб'єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а й умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо. Цей показник є головним у трудовій адаптації працівників.

Поведінка людини у трудовій діяльності має дуже складну структуру. З одного боку, людина підпорядковує свої дії приписам і нормам професійного середовища, а з іншого — вона як активний і відносно самостійний агент вибирає альтернативні напрямки поведінки. Трудова поведінка людини свідчить про те, як людина розуміє соціальне оточення, як саме визначає своє місце в суспільному виробництві, що вважає найбільш значущим для реалізації професійного потенціалу. Свої трудові вчинки людина здійснює, усвідомлюючи і порівнюючи соціокультурні й нормативні компоненти трудового середовища із власними інтересами, потребами та професійними можливостями

Особливе місце в системі мотивації належить соціальним установкам, особистісним диспозиціям, які акумулюють природні задатки індивіда, його соціальний досвід і мотивують його поведінку.

Група людей, які об'єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин називається трудовим колективом.

Трудовий колектив –це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна й неформальна система відносин.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія.

Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, І йому притаманний розподіл на соціальні групи.

Основні функції трудового колективу:

–виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

соціальна, що полягає в задоволенні соціальних потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання природних здібностей, організація відпочинку тощо);

– духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.

Трудові колективи поділяються на різні типи:

–за організаційними зв'язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), проміжний (середнього рівня) і первинний (нижчого рівня);

– стадіями розвитку — колектив, що формується, зрілий колектив;

– величиною -— великі, середні та малі колективи.

Важливою соціальною характеристикою є згуртованість колективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що грунтується на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єдність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колективу під час реалізації спільних цілей і завдань.

Однією із основних умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів поведінки.

Центральне місце в організації вирішення проблем колективу належить керівникові.

Керівник — це представник державної влади в колективі, який має певні права (формальний лідер) і зобов'язаний об'єднувати і спрямовувати людей до визначеної мети. Для ефективної діяльності він має оволодіти різними методами керівництва, тобто сукупністю прийомів, які використовуються в процесі керівництва.

Відомі такі групи методів:

– адміністративні, що породжуються адміністративно-нормативними відносинами і грунтуються на можливості примусу;

– економічні, за яких становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників і стимулів;

–соціально-психологічні, що полягають у створенні в колективі таких умов, за яких вибір підлеглими бажаної для керівника поведінки відбувається під впливом психологічного клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.

Стиль керівництва — це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежить від особистих здібностей І особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться з підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав'язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії підлеглих максимально контролюються.

Для керівника трудового колективу особливо актуальними є проблеми, зв'язані з трудовими конфліктами, як міжособистісними, так і більш широкого соціального плану, зокрема страйками. Для розв'язування конфліктів застосовуються різні методи: адміністрування, товариська критика, переговори, дружні бесіди. При цьому можуть використовуватися тактика заспокоєння, компроміси, зміна позицій, перебудова відносин та ін.

Лекція №9







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.162 (0.009 с.)