ТОП 10:

Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж



 

СОЦІОЛОГІЯ

 

 

Конспект лекцій

для студентів денної форми навчання

 

 

Тернопіль - 2012

 

Лекція №1

Тема: Предмет, об’єкт, структура та функції соціології

1.Об'єкт і предмет соціології.

2.Система соціологічних знань та її елементи.

3.Місце соціології в системі суспільствознавства, її зв'язок з іншими науками.

 

Рекомендована література

1. Дворецька Г. В.Соціологія: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. – С. 4 - 24

2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – С. 16-33

3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – С. 29-46

4. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. –К., Каравела, 2000. – с.6-16

5. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – С.9-35

6. Танчин І.З. Соціологія: Навч. посіб.– К.: Знання.2007.С. 8 -28

7. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К.: Знання, 2009. – С.10- 55

Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство.Таким чином, соціологія — це наука про суспільство як єдину соціальну систему. Вона вивчає закономірності й випадкові чинники виникнення, становлення, функціонування й розвитку суспільства, його структуру та організацію, поведінку людей у суспільстві.

Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг французьким філософом Огюстом Контом (1798—1867), який вже в 30-х роках CIC ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук.

Об’єктом соціологічного пізнання є:

– суспільство як цілісна соціальна реальність;

– об’єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;

– розвиток і функціонування суспільства;

– такі об’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути.

Предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії. Предмет соціології — це те, на що спрямовані соціологічні дослідницькі дії та результат соціологічних досліджень, тобто вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, які мають назву «соціальні». Соціальне — це сукупність тих чи інших властивостей, особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється у їхніх взаємовідносинах, у ставленні їх до свого становища в суспільстві, до явищ та процесів суспільного життя.

Таким чином, предметом соціології є істотні властивості, зв’язки й відношення об’єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних та практичних проблем функціонування й розвитку соціальної сфери суспільства.

Соціологія — це не просто сукупність теорій суспільства, а органічна єдність теорії особи й теорії соціальних спільностей, теорії соціальної структури та соціальних процесів, теорії соціальних інститутів (економіки, політики, сім’ї, культури, освіти, науки тощо), соціальних і суспільних відносин.

Кожна галузь науки виконує певні завдання, досліджує різноманітні проблеми. Для цього визначаються відповідні напрями досліджень та аналізу соціальної реальності, а практична реалізація цих досліджень здійснюється на певних рівнях спеціальними кваліфікованими науковими закладами.

Соціологія, як і будь-яка інша наука, має свою структуру, що зумовлено її змістом та завданнями. Передусім самі соціологічні знання мають три основних рівні:

– фундаментальні соціологічні теорії;

– теорії середнього рівня;

– емпіричні соціологічні дослідження.

Соціологічні знання — це єдність теорії та соціальної практики.

Теорії та концепції, розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію.

Спеціальні соціологічні теорії, або теорії середнього рівня, вивчають закономірності та випадковості розвитку й відтворення окремих соціальних спільностей (соціологія міста, села, етнічної групи, демографічної групи тощо). До середнього рівня належать галузеві теорії, що розкривають закономірності, випадковості та механізми життєдіяльності соціальних спільностей в окремих сферах (соціологія праці, соціологія освіти, соціологія побуту, економічна соціологія, соціологія управління тощо), та теорії, що аналізують окремі елементи соціального механізму (теорії комунікації, соціальної активності, соціологія організацій тощо).

Емпірична соціологія вивчає, аналізує та узагальнює соціальні факти. Вона використовує методи конкретних соціологічних досліджень.

Між різними рівнями соціального знання немає абсолютної межі. Теоретичні та емпіричні знання тісно пов’язані між собою. Теоретичні знання необхідні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соціологія забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненими соціальними фактами.

Зміст, рівні та завдання соціології визначають її функції. Функції соціології як науки — це виконання притаманних їй завдань для створення соціологічних теорій і концепцій, а також забезпечення соціального розвитку й удосконалення соціальних відносин суспільства.

Соціологія як самостійна наука виконує дві групи функцій: 1) гносеологічні (теоретико-пізнавальні); 2) соціальні функції.

До гносеологічних функцій соціології належать теоретико-пізнавальна, методологічна, критична функції, які забезпечують найповніше й конкретне пізнання тих чи інших явищ і процесів соціального життя.

Теоретико-пізнавальна функція соціології полягає у тому, що вона забезпечує здобуття й нагромадження знань про суспільство, його соціальні відносини, систематизацію цих знань і на цій основі — створення соціальних теорій та концепцій. Водночас соціологія вивчає закономірності й випадковості соціального життя суспільства, розкриває їх сутність, місце й роль у пізнанні соціальних явищ і процесів, їх регулюванні, управлінні та перетворенні, тобто виконує методологічну функцію, формулюючи закономірності, випадковості, визначаючи методи пізнання та створюючи вчення про ці закономірності й випадковості, методи пізнання соціальної сфери суспільства, її функціонування та розвитку. Соціологічну методологію використовують й інші науки про суспільство.

Реалізуючи критичну функцію, соціологія, з одного боку, обґрунтовує і показує все те позитивне, що можна і треба зберігати, зміцнювати, розвивати та використовувати, з іншого — виявляє і висвітлює те, що є негативним, що вимагає радикальних змін або повного усунення із суспільного життя.

Що стосується соціальних функцій, то вони повинні забезпечити надійну інформацію про різноманітні соціальні процеси та явища, про зміни соціальної структури, сім’ї, національних відносин та ін.

Інформаційна функція — це отримання та систематизація інформації про реальний стан соціальних відносин, явищ і процесів, про їхній розвиток та взаємозв’язки.

Прогностична функція соціології виявляється у формуванні соціальних прогнозів розвитку соціальних явищ і процесів. Соціальні прогнози можуть бути короткостроковими або довгостроковими. В соціальній практиці використовуються частіше короткострокові прогнози розвитку соціальних об’єктів та суб’єктів.

Сутність перетворювальної функції полягає у тому, що висновки, рекомендації та пропозиції соціологічної науки є основою для вироблення та прийняття рішень.

Управлінська функція соціології — це вироблення соціального механізму впровадження у практику рішень щодо функціонування, розвитку й удосконалення соціальних відносин. Ця функція забезпечує ефективну діяльність органів соціального управління та конкретних керівників. Відсутність або ігнорування соціального механізму реалізації управлінських рішень призводить до зниження ефективності соціального управління або до його втрати, що є основною причиною негативних наслідків розвитку суспільства.

Світоглядна функція соціології виявляється у використанні справді конкретних вивірених кількісних та якісних показників і фактів соціального життя людини і суспільства, що тільки й здатні переконати в чомусь сучасну людину, сформувати в її свідомості не тільки систему знань про суспільство, а й розуміння своїх власних місця, ролі та відповідальності в даному суспільстві.

Соціологія як наука виконує цілу низку інших допоміжних функцій у життєдіяльності людини, сім’ї, національних груп, суспільства загалом.

Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками.

Соціологія нерозривно пов’язана з іншими суспільними науками, особливо з економічною теорією, політологією та філософією.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, а не універсальний характер. З одного боку, соціологія, як наука про суспільство, включає загальну соціологічну теорію, що може бути теорією та методологією для всіх інших суспільних наук. З іншого боку, філософія обґрунтовує всезагальні закономірності й випадковості розвитку природи і суспільства, філософські категорії та принципи, які лежать в основі наукового аналізу суспільних відносин, соціальних зв’язків, соціальних дій тощо.

Зв’язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності й можливі випадковості політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому, як єдиної соціальної системи, по-друге, саме суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на нього політичних структур та різноманітних режимів.

Економічна теорія найтісніше пов’язана з соціологією. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо пов’язані з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія тощо) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки. З одного боку, соціологія вивчає соціальне: носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, їх закріплення, соціальні механізми, що забезпечують функціонування та розвиток економіки. З іншого боку, економічна теорія вивчає економічні відносини, економічну свідомість, економічні нормативи, організації та установки, що є елементами структури соціальних механізмів в економіці. Якщо економічна теорія розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як одну з основних умов виробництва, то соціологія вивчає людину як суб’єкта економічних і соціальних процесів, що безперервно взаємодіють.

 

Також соціологія тісно взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві. Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи «людина — техніка» соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії (шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Таким чином, соціологія в системі суспільних наук, що мають справу із світом людини і соціальних груп, виконує роль генератора ідей, теорій і концепцій про людину в системі соціальних зв’язків, і саме тому вона є соціальною теорією та методологією всіх інших суспільних наук

Лекція №2

Тема:Основні етапи історії соціологічної думки

1.Період протосоціології.

2.О. Кoнт як засновник науки "Соціологія".

3.Історія соціології в Україні.

 

 

Рекомендована література

Л1. Дворецька Г.В. Соціологія:Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – с.25-84;

Л3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – с.9-28

Л4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – с.56-78

Л5. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. –К., Каравела, 2000. – с.17-44

Л6. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – с.36-112

І

Соціологія як специфічна самостійна галузь знань, як наука про суспільство, про соціальні відносини сформувалася пізніше багатьох суспільних наук, лише в середині ХІХ ст., коли в Європі склалися капіталістичні суспільні відносини, коли людина отримала певний рівень свободи і мала право розпоряджатися своєю здатністю працювати, обирати вид і форму діяльності, вступати в певні соціальні, економічні та політичні відносини з іншими людьми та соціальними групами. Однак знання про суспільство, суспільні відносини та відносини між людьми своїми коренями сягають сивої давнини.

Людина в процесі своєї трудової діяльності поступово набувала більш-менш досконалих властивостей життя. В пошуку досконаліших властивостей життя люди формувалися в колективи, що дозволило їм не лише зберегтися як біологічному виду, а й створити основу й певні умови для перетворення людини біологічної в людину соціальну вже у первісному суспільстві.

Стародавні політичні та соціальні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Палестині, Китаї, Греції та інших регіонах Землі відображали лише основні характеристики ранніх типів суспільств, що прийшли на зміну первісному суспільству.

Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди тісно перепліталися з філософськими, моральними та іншими уявленнями. Більшість цих уявлень зафіксовано в Біблії та інших джерелах стародавнього світу.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук — філософії, історії, теорії політики, права, природознавства — містили в собі елементи соціологічних знань.

Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і суті соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки.

ІІ

Перша половина ХІХ ст. — період бурхливого промислового розвитку передових країн, що пов’язано з використанням досягнень науки й техніки, фундаментальними відкриттями практично в усіх галузях природознавства. В той же час відбуваються складні масштабні та гострі соціально-політичні конфлікти та зміни, особливо у Франції.

На цьому фоні рельєфно виявилось серйозне відставання знань людей про самих себе та про суспільство, де вони живуть і працюють. І аналогічно тому, як вищий, на той час, рівень розвитку капіталістичних економічних відносин в Англії став сприятливою умовою для виникнення класичної політичної економії Адама Сміта та Девіда Рікардо, так і найвищий рівень соціально-політичних відносин у Франції викликав необхідність та став сприятливою основою для формування соціології як самостійної науки, засновником якої став Огюст Конт (1798—1857).

Огюст Контувійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням.

Новаторською стала вимога О. Конта до соціології: вивчати закони явищ, що спостерігаються, а не шукати апріорних, тобто існуючих до будь-якого досвіду, первісних, неземних причин; обґрунтовувати достовірність, істинність своїх висновків на фактах та на зв’язках, а не на філософській інтерпретації розуміння історії.

Соціологію О. Конт ділить на дві частини — соціальну статику та соціальну динаміку.

Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). Вона покликана вивчати умови панування та закони функціонування соціальних систем.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних си­стем та їх зміни. Тобто соціальна динаміка, за О. Контом, — це позитивна теорія соціального розвитку реальних явищ і процесів соціального життя суспільства, реальних соціальних систем.

Таким чином, О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Г. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільності, у суспільство як цілісний організм.
Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно.

На відміну від О. Конта, Г. Спенсер не розглядав соціальну еволюцію як прямолінійний процес, добре усвідомлюючи обмежений характер «створення нарису емпіричної соціології» та ін. Ідеї Г. Спен­сера згодом використані й далі розвинуті сучасною західною соціологією, зокрема структурним функціоналізмом Талкотта Парсонса.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концептуальними положеннями та висновками:

Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.

У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби. У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату. Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Треба зазначити, що марксизм розглядає ідеї в комплексі соціально-культурних цінностей суспільного розвитку, що існували тоді в реальному житті суспільства. Тому неправомірно ототожнювати погляди К. Маркса та Ф. Енгельса з ленінізмом, троцькіз­мом, сталінізмом, марксизмом тощо.

Однак слід чітко визначити й аналізувати категоричні помилки марксизму, його висновки про абсолютність класової боротьби, неминучість диктатури, роль насильства, які не підтвердились історичним розвитком і призвели до великих втрат у багатьох країнах світу.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917). Його численні праці впливали й продовжують впливати на розвиток соціологічної думки.

Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е.Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. Головна особливість методу Е. Дюркгейма — з’ясувати соціальне соціальним — полягає у тому, що цінності та ідеї втілюються в соціальні норми й стають важелями соціальної регуляції.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності.Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеціальну функцію, формується новий тип солідарності. Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом’якшенню або навіть зняттю конфліктів.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

Головна ідея соціології М. Вебера — обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей. Методологічні принципи соціології М. Вебера пов’язані з іншими теоретичними системами, характерними для суспільствознавства, — позитивізмом О. Конта та Е. Дюркгейма, соціологією марксизму та ін. М. Вебер розглядав цінності як вираження загальних установок певного періоду розвитку суспільства, тому вони, як інструменти розуміння явищ, процесів, людського суспільства в цілому та поведінки окремих його членів, визначаються характером історичної епохи, накреслюючи спільну лінію прогресу цивілізації. Щоб з’ясувати справжні причинні зв’язки явищ у суспільстві та дати осмислене тлумачення людської поведінки, доцільно сконструювати недійсне — запозичені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, які виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Такий ідеальний тип розглядається М. Вебером як засіб, що дозволяє розкрити загальні правила подій.

Ідеальний тип як методологічний засіб, на думку М. Вебера, дозволяє:

сконструювати явище або людські дії такими, якими б вони були в ідеальних умовах; розглядати явище або дію незалежно від локальних умов.

Соціологія є «розуміючою» наукою, оскільки вивчає поведінку особи, вкладаючи в свої дії певний сенс. Дії людини набувають характеру соціальної дії, якщо в ній присутні два моменти: суб’єктивна мотивація індивіда та його орієнтація на інших.

Таким чином, М. Вебер обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками М. Вебер немовби завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ—на початку ХХ ст.

 

ІІІ

Соціально-політичні вчення в Україні, які дійшли до нашого часу у вигляді написаних праць, виникли в ХІ ст. під впливом якісного перевороту в світогляді людей, що був зумовлений хрещенням Русі в 988 р. За тих умов освічені, талановиті діячі церкви, держави та суспільства прагнули відображати власні інтереси народів Русі, відбивати їхні повсякденні нагальні потреби. Тоді ж теоретична думка намагалась усвідомити та розкрити процес становлення державності Київської Русі, принципи та закони функціонування й розвитку суспільного життя у всіх його проявах.

В ХІ ст. з’явився один із найдавніших документів давньоруської писемності — «Слово про закон і благодать», автором якого є давньоруський письменник, перший київський митрополит із руських Іларіон. У цьому творі він відкидає твердження про існування в світі того чи іншого обраного Богом народу та про необхідність «всепоглинаючої вселенської імперії та церкви», обґрунтовує та обстоює ідею самостійності Русі, необхідність створення сприятливих умов життя людини.

У ХІІ ст. літописець, монах Києво-Печерського монастиря Нестор написав «Повість временних літ». У цьому літописі відображені соціологічні, суспільно-політичні ідеї того часу. В центрі уваги цього історичного документу — людина, умови її життя, а головна думка літопису — єдність та незалежність Русі в боротьбі з численними ворогами.

Велике значення для формування й розвитку соціологічної думки в Україні мають «Повчання» Володимира Мономаха, написані в ХІІ ст., головними тут є соціально-політичні ідеї єдності Київської Русі, взаємної допомоги та підтримки у боротьбі з ворогами. В «Повчаннях» та інших творах мислителів того часу знайшли відбиття моральні принципи та настанови, роздуми про історію, місце та роль держави, сутність та значення влади у побудові сильної та незалежної України-Русі.

Соціально-політичні ідеї єдності та незалежності України особливо інтенсивно розвивалися в часи Запорізької Січі. В центрі уваги мислителів того часу були демократичні принципи соціального ладу та суспільної організації, що й зумовило утворення української державності. Характерними соціальними рисами козацької держави Запорізької Січі були: демократизм, справедливість, відповідальність, турбота про соціальний розвиток суспільства, розвиток освіти, виховання в молоді почуття патріотизму.

Усе це дало поштовх активізації соціально-політичної думки в Україні в XVI—XVII ст., головним змістом якої був розвиток національно-патріотичних ідей, протест проти гноблення українського народу з боку загарбників з Литви, Польщі та інших держав, а пізніше — з боку російського царизму.

Величезний вплив на розвиток соціологічної думки в Україні справляла Києво-Могилянська академія, що була офіційно створена в 1644 р. на базі Київської братської школи. На честь видатного просвітника та організатора, високоосвіченої людини Петра Могили (1574—1647) Київська академія стала іменуватися Києво-Могилянською.

Значну увагу Петро Могила приділяв соціально-політичним проблемам та вченням. Заслугою його є те, що він уперше в Україні відокремив державу та суспільство і чітко визначив завдання держави відносно людини. Він зробив висновок про те, що держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людини на основі закону, організовує господарську діяльність, захищає людину, опікується її вихованням та розвитком її душі й тіла.

Значний внесок у розвиток соціальної думки в Україні у XVIII ст. зробив відомий гуманіст, поет, філософ Григорій Савич Сковорода (1733—1794). Він палко відстоював рівність між людьми, право кожного на щастя й свободу. Шлях до ідеального суспільства мислитель вбачав у вихованні людини через її самовиховання на основі праці відповідно до життєвого покликання, висловлював переконання, що людина може формуватися і само
реалізовуватися лише через «сродну працю».

Плідно розвивалась соціологічна думка в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст. Особливо змістовною є багатопланова діяльність Михайла Петровича Драгоманова (1841—1895), одного з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті. Його соціально-політична концепція поєднувала в собі соціалістичні ідеї, ідеї соціаль­ної рівності, справедливості та буржуазно-демократичні ідеї конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідності політичної боротьби, захисту прав та свобод людини. Однак він вважав, що головне — у поступі людини й громади, поступі політичному, соціальному, культурному, а національ­ність є тільки ґрунтом, формою та способом. При цьому Драгоманов недооцінював чинник національного державного суверенітету.

Друга половина ХІХ ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Сергій Андрійович Подолинський, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші обґрунтували ряд положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, механізму діяльності самоврядних общин, прогнозування соціально-де­мографічного вибуху, шляхів національного визволення.

Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені в Україні на початку ХХ ст. видатним істориком, політологом, соціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866—1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. На його думку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів — колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М. С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)», написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні. В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства.

М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людську множинність. Він був глибоко обізнаний у творчому доробку вітчизняних учених, а також провідних західних соціологів О. Кон­та, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Марк­са та інших. У своїх творах він акумулює та розвиває вітчизняну і зарубіжну соціологічну думку. М. С. Грушевський своїми працями завершує важливий етап розвитку соціологічної думки в Україні та упевнено накреслює активні напрями її подальшого розвитку М. С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував досвідчених науковців у різних галузях соціології.

У 30-ті роки ХХ ст. в Радянському Союзі самі поняття «відчуження», «соціальна динаміка», «соціологія праці», «соціологія сім’ї», «соціологія релігії» та інші були практично заборонені, але розвиток соціологічної думки в Україні не припинявся: проблемами соціології займалися науковці Інституту філософії Академії наук.

І лише на початку 90-х років у системі Академії наук України створюється Інститут соціології. Головними завданнями цього вкрай необхідного наукового закладу стали: виявлення закономір­ностей та випадковостей розвитку українського суспільства; проб­леми розбудови демократичної, суверенної, правової соціальної держави; шляхи забезпечення єдності української політичної нації; захисту та реалізації прав і свобод людини; формування середнього класу та встановлення реального діючого соціального партнерства тощо.

Розробкою цих питань займаються сучасні українські соціологи:
В. Андрущенко, В. Ворона, В. Волович, В. Піча, В. Оссовський, М. Горлач, В. Пазенок, А. Черниш, А. Ручка, О. Якуба та інші.

Таким чином, українська соціологічна думка є вагомим внеском у розвиток світової науки про суспільство. Сьогодні в Україні соціологія як наука вийшла на новий рівень свого розвитку, вона забезпечує ефективне розв’язання соціально-політичних проблем.


Лекція № 3







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.167.166 (0.023 с.)