Здійснення валютних операцій

§ 1. Правові засади валютного регулювання та валютно­го контролю в Україні. § 2. Валютні цінності та валютні операції. § 3. Правовий статус резидентів та нерезидентів в Україні. § 4. Ліцензування Національним банком України учасни­ків валютних відносин.

§ 5. Особливості розрахунків в іноземній валюті. § 6. Відповідальність за порушення валютного законо­давства.

§ 1. Правові засади валютного регулювання та валютного контролю в Україні

У радянський період існування валютних відносин об­межувалось лише сферою зовнішньої (торговельної та неторго­вельної) діяльності держави¹⁵². Ця позиція вітчизняних спеціаліс­тів обумовлювалася існуванням в ті часи повної валютної монополії держави, однак вона не відповідає тим економічним умовам, які склалися сьогодні в Україні. В процесі переходу України від адміністративно-командної до ринкової економіки було розширено коло суб'єктів валютних відносин і коло опера­цій з валютними цінностями, які вони можуть здійснювати. Зок­рема, при дотриманні встановлених чинним законодавством ви­мог фізичні та юридичні особи — резиденти України — отримали право використовувати валютні цінності як засіб пла­тежу, застави на території України, відкривати поточні та депо­зитні рахунки в іноземній валюті в українських банках. Тобто, до кола валютних відносин входять як відносини, що виникають в сфері зовнішньоекономічної діяльності, так і внутрішньодержав­ні відносини. У той же час валютному режиму, який існує в

' Айзенберг И. П. Валютная система СССР. — М, 1962. — С. 35.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Україні, притаманні певні обмеження. Враховуючи прагнення України до світових стандартів економіки, економічну політику в цілому та валютну політику зокрема наша держава повинна про­водити, виходячи із міжнародних принципів у зазначеній сфері.

22 липня 1944 р., на Міжнародній валютно-фінансовій конфе­ренції Об'єднаних Націй у Бреттон-Вудсі (США) було ухвалено рішення про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ). Основні принципи валютного регулювання закріплені у Статуті МВФ, який набрав чинності 27 грудня 1945 р. На сьогодні МФВ — провідна міжнародна валютно-кредитна організація, яка з 1947 р. має статус спеціалізованої установи ООН. За членським складом МВФ є глобальною міжнародною організацією, в діяльності якої бере участь переважна кількість країн світу. У 1950 р. членами МВФ були 49 держав, а на початку XXI ст. — 184 держави. Україна набула членства в МВФ 3 вересня 1992 р. Основні за­вдання МВФ — стабілізація валютних курсів, сприяння конвер-тованості валют, надання країнам-членам кредитів для врегулю­вання дефіцитів платіжних балансів, установлення між ними багатосторонньої системи платежів за поточними операціями, надання консультативної допомоги з фінансових та валютних пи­тань, випуск спеціальних прав запозичень (СПЗ)¹⁵³.

За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п'ять основ­них типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї ва­люти; фіксований щодо кошика валют; з обмеженою гнучкістю; з керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс. Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими

плаваючими курсами.

Валютний контроль — це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повер­нення валютних коштів у країну. Валютний контроль може по­ширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із не­від'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих від­критих економіках обмежує коливання процентних ставок та об­мінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову ін­фраструктуру і не стане можливим регулювати рух капіталів, а

й фонд: членський склад, квоти // Вісник

"29І

¹⁵³ Єременко О. Міжнародний валютний НБУ. — Вересень, 2004. — С. 44.

Банківське право

відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процен­тних ставок.

Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість манев­ру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної еко­номіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном¹⁵⁴.

При цьому економісти звертають увагу на те, що валютний кон­троль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефектив­ність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.

Валютний контроль як такий не може замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність обмінного курсу. Такого результату можна досягти лише від бюджетних програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рів­новаги. Однак валютний контроль може знизити ризик спекуля­тивних атак проти національної валюти та відповідно — деваль­вації. Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів лібералізації і має відбутися після створення умов, коли національні накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних конкурентоспроможних фінансових ме­ханізмів. На нинішньому етапі економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного контролю, а вдосконалю­вати його форми¹⁵⁵.

Основні засади валютного регулювання та валютного контро­лю закріплені як в актах загального законодавства, так і в актах спеціального законодавства України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно зако­нами України встановлюється статус національної валюти, а та­кож статус іноземних валют на території України. Згідно із стат­тею 10 Господарського кодексу України валютна політика є одним із основних напрямків економічної політики України, що спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зрос­тання державних валютних резервів та їх ефективне використан­ня. Відповідно до статті 19 цього кодексу однією із сфер, у яких здійснюється державний контроль та нагляд, є сфера валютного регулювання; метою цього контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження дер-

¹⁵⁴ Мусієнко Т. Особливості валютного регулювання в Україні // Вісник НБУ. — Травень 1999. — С. 22—24. — С. 23.

¹⁵⁵ Там само. — С. 24.

Ю. В. ВАЩЕНКО

жавних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення ва­лютного контролю, відповідальність за порушення валютного за­конодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (далі — Декрет).

Слід зазначити, що чинним законодавством України не даєть­ся визначення понять «валютне регулювання» та «валютний кон­троль». Проте у Декреті визначені органи, уповноважені здійс­нювати валютне регулювання, та їхні повноваження. Згідно з нормами Декрету органи, які здійснюють валютне регулювання:

♦ Кабінет Міністрів України;

♦ Національний банк України.

Повноваження зазначених органів закріплені у статті 11 Декрету. Відповідно до цієї статті Кабінет Міністрів України має такі повноваження у сфері валютного регулювання:

♦ визначає і подає на затвердження до Верховної Ради Украї­
ни ліміт зовнішнього державного боргу України;

♦ бере участь у складанні платіжного балансу України;

♦ забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в
частині, що стосується руху валютних цінностей;

♦ забезпечує формування і виступає розпорядником Держав­
ного валютного фонду України згідно із статтею 14 Декрету;

♦ визначає порядок використання надходжень у міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у
торговельному обороті з іноземними державами, а також у неко-
нвертованих іноземних валютах, які використовуються у нетор­
говельному обороті з іноземними державами на підставі поло­
жень міжнародних договорів України.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

♦ здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної
економічної політики України;

♦ складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба­
ланс України;

♦ контролює дотримання затвердженого Верховною Радою
України ліміту зовнішнього державного боргу України;

♦ визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інозем­
ній валюті уповноважених банків нерезидентам;

♦ видає у межах, передбачених Декретом, обов'язкові для ви­
конання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютно­
му ринку України;

*293

Банківське право

-^

♦ нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних
цінностей для здійснення державної валютної політики;

♦ видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає
рішення про їх скасування;

♦ установлює способи визначення і використання валютних (об­
мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, кур­
сів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розраху­
нкових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 Декрету;

♦ установлює за погодженням з Міністерством статистики Украї­
ни єдині форми обліку, звітності та документації про валютні опера­
ції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

♦ забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції
та операції уповноважених банків.

Повноваження Національного банку України в сфері валютно­го регулювання, безумовно, закріплені також у Законі України «Про Національний банк України». Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону Національний банк здійснює відповід­но до визначених спеціальним законом повноважень валютне ре­гулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті; організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Націо­нального банку на здійснення валютних операцій.

Повноваження Національного банку України у зазначеній сфері закріплені у статті 44 Закону України «Про Національний банк України». Згідно з цією статтею Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регу­лювання та контролю належать:

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валют­
них операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у то­
му числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок,
за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та
нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на
здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валю­
тного законодавства;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків
та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних і
фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил
валютного регулювання й валютного контролю.

/О. В. ВАЩЕНКО

Відповідно до статті 45 цього Закону Національний банк ви­значає структуру валютного ринку України та організовує торгі­влю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавст­ва України про валютне регулювання.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк проводить дисконтну та девізну ва­лютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні об­меження. Національний банк здійснює дисконтну валютну полі­тику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зо­бов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на під­ставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансо­вих ринках.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про Національний банк України» для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабі­льності грошової одиниці України Національний банк має золо­товалютний резерв, що складається з таких активів:

• монетарне золото;

• спеціальні права запозичення;

• резервна позиція в МВФ;

• іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на

рахунках за кордоном;

• цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній ва­
люті;

• будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови

забезпечення їх надійності та ліквідності.

Згідно зі статтею 48 вказаного Закону поповнення золотова­лютних резервів проводиться Національним банком шляхом:

1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти;

2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, бан­
ківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервни­
ми активами;

3) залучення Національним банком валютних коштів від між­
народних фінансових організацій, центральних банків іноземних
держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Націо­нальним банком на такі цілі:

Банківське право

1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення гро­шово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

 

2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.

Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Відповідно до статті 49 зазначеного Закону Національний банк є зберігачем державного золотого запасу, а також дорого­цінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей.

Сфера валютного контролю визначена у статті 12 Декрету. Відповідно до цієї статті валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному конт­ролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валют­них цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан бан­ківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, ви­значених статтею 13 Декрету, а також про майно, що підлягає де­кларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 Декрету.

Згідно зі статтею 13 Декрету Національний банк України є го­ловним органом валютного контролю, що:

• здійснює контроль за виконанням правил регулювання ва­
лютних операцій на території України з усіх питань, не віднесе­
них Декретом до компетенції інших державних органів;

• забезпечує виконання уповноваженими банками функцій
щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та ін­
шими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними опе­раціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Вони є агентами валютного контролю.

Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додер­жанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за до­держанням правил переміщення валютних цінностей через мит­ний кордон України.

Таким чином, валютне регулювання можна визначити, як уре­гульовану нормами законодавства діяльність уповноважених ор-

Ю. В. ВАЩЕНКО

ганів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль — як діяльність уповноважених органів державної вла­ди, інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій.

§ 2. Валютні цінності та валютні операції

Як ми вже з'ясували, валютному регулюванню та ва­лютному контролю підлягають саме валютні операції, тобто, операції, об'єктом яких виступають валютні цінності. Отже, не­обхідно з'ясувати, що саме розуміє законодавець під валютними

цінностями.

Відповідно до статті 1 Декрету до категорії валютних ціннос­тей відносяться:

• валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, каз­
начейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в
обігу та є законним платіжним засобом на території України, а
також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але під­
лягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, ко­
шти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-
фінансових установах на території України;

• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, ку­
пони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви,
чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, ін­
ші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

 

• іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банк­
нотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є
законним платіжним засобом на території відповідної іноземної
держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з
нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебува­
ють в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і
міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебу­
вають на рахунках або вносяться до банківських та інших креди­
тно-фінансових установ за межами України;

• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації,
купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви,
чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та

"297

Банківське право

банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківсь­ких металах;

• банківські метали — це золото, срібло, платина, метали пла­
тинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно
до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифі­
кат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Слід підкреслити, що об'єктом валютного контролю можуть бути не будь-які операції з валютними цінностями, а саме ті, які чітко визначені у Декреті Кабінету Міністрів України «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно з цим нормативно-правовим актом до валютних операцій відно­сяться:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні
цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидента­
ми у валюті України;

• операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в
міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням забор­
гованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні
цінності;

• операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і переси­
ланням на територію України та вивезенням, переказуванням і
пересиланням за її межі валютних цінностей.

§ 3. Правовий статус резидентів та нерезидентів в Україні

Обсяг прав та обов'язків учасників валютних право­відносин залежить від того, є вони резидентами, чи нерезидента­ми за валютним законодавством України.

Визначення понять «резиденти» та «нерезиденти» містяться у пункті 5 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно з Декретом резидентами є:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо­
би без громадянства), які мають постійне місце проживання на
території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за
кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що
не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо),

Ю. В. ВАЩЕНКО

з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дип­ломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприєм­ницької діяльності;

В свою чергу, до нерезидентів відносяться:

♦ фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо­
би без громадянства), які мають постійне місце проживання за
межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на

території України;

♦ юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що
не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо),
з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють
відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі
юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з
участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької дія­
льності України;

♦ розташовані на території України іноземні дипломатичні,
консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжна­
родні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні
привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не
здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів

України.

Необхідно зазначити, що на практиці тривалий час існувала проблема при тлумаченні зазначеного положення в частині ви­значення резидентності представництв іноземних юридичних осіб в Україні. Серед спеціалістів існувала точка зору, що у ва­лютному законодавстві України (на відміну від податкового за­конодавства) взагалі не міститься поняття «представництво нере­зидентів», і якщо його розглядати окремо, то взагалі виклю­чається можливість застосування валютного законодавства до представництв нерезидентів як у негативному, так і в позитив­ному плані¹⁵⁶. Проте, безумовно, з такою позицією не можна по­годитися. Відповідно до законодавства України (зокрема, стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність») в Україні можуть ство-

¹⁵⁶ Головач В. В. Чинність законодавства в сфері валютного регулювання // Економі­ка. Фінанси. Право. — 1996. — Вип. 2. — С. 6—8.

Банківське право

рюватися ^так' ^ВИД^И представництв суб'єктів підприємницької

діяльності.

• пості^иН1 представництва, через які не здійснюється підпри­
ємницька ді^яльн'^{сть на} підставі законів України;

• пості^иН' ^пР^еД^ставництва, через які повністю або частково
здійснюєт^ьСЯ підприємницька діяльність на підставі законів

Пооан£*^л'³У^{вавши П}У^НКТИ 5, 6 статті 1 Декрету Кабінету Мініс­трів Укра'*^{нИ <<Г|}ро систему валютного регулювання і валютного контролюй ^можна зробити висновок, що класифікація юридич­них осіб т^{а 1Х} представництв на резидентів та нерезидентів відпо­відно до законодавства України здійснюється на підставі двох

критеріїв:.....

♦ місц^^{зНаходження} (^на тсритор¹¹ України чи за п межами);

♦ здійс^нСННЯ підприємницької діяльності на підставі Законів
України (здійснюється чи ні);

Це озн^^чає' Щ° якщо представництво нерезидента розташова­не на терИ^т0Р^и України, то визначення його резидентності зале­жатиме віД ^того> ^чи здійснюється через нього повністю або част­ково підґ>Р^{иємницька} Діяльність на підставі законів України. Якшо чер^^{3 нього} повністю або частково здійснюється підприєм­ницька діяльність на підставі законів України, то це представни­цтво відН^{оСИТЬСЯ до катего}РІЇ «резидент», якщо ні, то, відповід­но _І_ до категорії «нерезидент».

Якщо представництва нерезидентів розташовані за межами України і ДІ^ЮТЬ відповідно до законодавства іноземних держав, то вони відносяться до категорії «нерезиденти».

§ 4. Ліцензування Національним банком України учасників валютних відносин

 

Відповідно до статті 5 Декрету Національний банк України в^иД^ає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснен­ня валюті^іИХ операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим _ТН(>фінансовим установам України на здійснення валютних операцій ^ц1° ^не потребують індивідуальної ліцензії, на весь пері­од дії ре'я^іИМУ валютного регулювання. Уповноважені банки та

інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну лі­цензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкри­вати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами

-— резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують

такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України ва­лютних цінностей, за винятком:

• вивезення, переказування і пересилання за межі України фі­
зичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що
визначається Національним банком України;

• вивезення, переказування і пересилання за межі України фі­
зичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної ва­
люти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних під­
ставах;

• платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами
за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед не­
резидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелек­
туальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати
валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, сві­
доцтвами, сертифікатами) страхування життя;

 

• платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді про­
центів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

• вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній
валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинен­
ня інвестиційної діяльності;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти
України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті З

Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній ва­
люті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встанов­
лені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як за­
собу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за
межами України, за винятком:

♦ відкриття фізичними особами — резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

"301

Банківське право

 

♦ відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими ба­
нками;

♦ відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазна­
ченими в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 Декрету;

є) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом при­дбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших ко­рпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидента­ми як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необ­хідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або господарському суді.

Відповідно до статті 7 Декрету у розрахунках між резидента­ми і нерезидентами в межах торговельного обороту використову­ється як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійс­нюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерези-денти здійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України готівкою або у безготівковій формі. Здійснення розраху­нків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання ін­дивідуальної ліцензії Національного банку України.

З приводу відкриття рахунків у банках інших держав звертає­мо увагу на наступне. Відповідно до статті 386 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності ма­ють право відкривати будь-які не заборонені законом валютні ра­хунки в банківських установах, розташованих на території інших держав. Порядок відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав регулюється законодавст­вом відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоеко­номічної діяльності зобов'язаний повідомити про це Національ­ний банк України не пізніш як у триденний строк. Порушення ці­єї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку, встановленому законом. Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономі­чної діяльності, у статутному фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного май-

на України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зо­бов'язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у порядку, встановленому законо­давством.

Порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України ре­гламентується Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резиден­тами (юридичним та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженим постановою Прав­ління Національного банку від 14 жовтня 2004 р. № 485 (зареєст­ровано в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2004 р. за 1413/10012). Згідно з пунктом 1.4 цього Положення без ліцензії з дотриманням законодавства України розміщують валютні цінно­сті та здійснюють інші операції через рахунки такі резиденти:

• уповноважений банк (якщо зазначені рахунки є кореспонде­
нтськими);

• фізична особа під час її перебування за кордоном;

• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні
представництва України за кордоном, які користуються імуніте­
том і дипломатичними привілеями.

Для отримання ліцензії або зміни умов раніше отриманої лі­цензії заявник має подати документи (копії документів), перелік яких визначено вказаним Положенням:

• територіальному управлінню Національного банку за місце­
знаходженням (місцем проживання) резидента — для фізичних
осіб, які не є підприємцями;

• Генеральному департаменту банківського нагляду Націона­
льного банку — для юридичних осіб та фізичних осіб-під-

приємців.

Строк дії ліцензії не може перевищувати одного календарного року. Ліцензія видається без права передавання іншим особам. Про факт відкриття рахунку резидент у триденний строк зо­бов'язаний повідомити територіальне управління Національного банку за своїм місцезнаходженням/місцем проживання. Надання ліцензії є платною послугою НБУ.

Порядок надання Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентується Положенням, затвердженим по­становою Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

"зоз

2004 р. за № 1429/10028). Згідно з цим Положенням використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється:

• якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є
уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій
уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк
видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійс­
нення операції з валютними цінностями);

• у випадках, передбачених законами України.

У всіх інших випадках використання іноземної валюти як за­собу платежу на території України дозволяється виключно на підставі ліцензії.

Національний банк надає ліцензію виключно за умови достат­ньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як за­собу платежу. При цьому ліцензія має бути отримана до здійснення відповідної валютної операції. Одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою сто­роною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купле­ної за гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Порядок видачі Національним банком індивідуальних ліцен­зій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах тор­говельного обороту у валюті України встановлений Положенням, яке затверджено постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 484 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1430/10029).

Порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іно­земної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій регламентується Поло­женням НБУ, затверджен