Юридична характеристика та види речей

Визначивши у п. 2.1 речі як предмети, властивості та відносини, що мають матеріальний зміст і охоплюються сферою дії цивільного права, можемо приступити до юридичної характеристики даного об'єкту цивільного права.

Законодавець встановлює правовий режим щодо порядку набуття, володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Отже, залежно від особливостей правового режиму та цільового призначення речей можна навести декілька класифікацій, які розглянемо нижче.

По-перше, речі класифікують в залежності від їх природних властивостей: речі рухомі й нерухомі.

До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення або зміни їх призначення.

Таким чином, до нерухомих речей відносяться всі ті, що постійно знаходяться в одному і тому ж місці, нерозривно зв’язані із землею або водною поверхнею, не можуть передаватись без передачі земельної ділянки або не можуть бути використані за призначенням без зв’язку із землею, або водною поверхнею. Усі речі, які відносяться до нерухомості мають індивідуальні ознаки, є незамінними. Варто зазначити, що до нерухомості ЦК України прирівнює деякі рухомі за своїми природними властивостями речі – повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти.

Нерухомим речам законодавець надає особливий режим правового регулювання, який розглянемо нижче, у Розділі 4.

Рухомим майном визнаються речі, включаючи гроші і цінні папери, які не віднесені ЦК та іншими законами до нерухомого майна.

По-друге, розрізняють речі в залежності від можливості їх індивідуалізації: речі індивідуально-визначені і визначені родовими ознаками.

Індивідуально-визначені речі – це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

1) виділені із загальної маси речей такого роду;

2) єдині у своєму роді;

Відрізняються від інших за індивідуальними ознаками.

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об’ємом (10 м³ води, 1000 тон пшениці, 1000 деталей тощо).

ЦК України між тим також характеризує індивідуально-визначені речі як незамінні, а речі, що мають лише родові ознаки – замінними.

Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені і родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обов’язку передати її кредитору, але відповідно зобов’язаний компенсувати кредитору вартість його майна в грошовому виразі.

Тобто, якщо предметом зобов’язання виступає індивідуально-визначена річ, яка є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. В іншому випадку зазначене зобов’язання втрачає свій сенс.

У випадку загибелі речей, які мають єдині родові ознаки, за загальним правилом боржник не звільняється від виконання свого зобов’язання у натурі, оскільки у нього є можливість замінити річ, що загинула іншою річчю того ж роду. (ст. 678 ЦК України).

Науковці виділяють ще один аспект правового значення поділу речей на індивідуально-визначені і родові, воно полягає в тому, що об’єктом одних цивільно-правових відносин можуть бути тільки індивідуально-визначені речі (наприклад, в договорах майнового найму), а об’єктом інших – тільки речі, визначені родовими ознаками (в договорі займу, біржових угодах). Крім того, певні договори можуть укладатись як щодо індивідуально-визначених, так і щодо родових речей (купівля-продаж, міна, дарування).

По-третє, можемо дати класифікацію речей в залежності від здатності речей зберігати при подрібненні свою сутність: тобто речі подільні й неподільні.

Наприклад, поділ яблука або дині на частині не міняють споживчих характеристик зазначених речей, оскільки кожна їх частина зберігає основне призначення речі і може бути використана таким же чином, як і цілі яблуко або диня, отже – останні є речами подільними.

Телевізор неможливо поділити на декілька частин без зміни його споживчих характеристик – після відділення, скажімо, кінескопа – телевізор свої споживчі характеристики втратить – отже тут маємо справу з неподільною річчю.

Неподільними в науковій літературі визнають також складні речі, які представляють собою комплекс самостійних предметів, пов’язаних загальним господарським або іншим призначенням (сервіз, меблевий гарнітур тощо).

Класифікація речей на подільні й неподільні провадиться залежно від їх природних властивостей і має правове значення, зокрема, для поділу майна, яке знаходиться у спільній власності та відокремлення певної частки. Рухомі речі можуть бути розподілені між власниками з виділом кожному з них його частки в натурі.

Також правове значення класифікації речей на подільні та неподільні виявляється у зобов’язальних правовідносинах.

Так, при розділі майна, яке перебуває у загальній власності, неподільна річ не підлягає подрібненню. Така річ або продається і в такому випадку поділу підлягають гроші, які виручені від цього продажу, або зберігається за одним із власників із наданням іншим грошової, або іншої компенсації.

В залежності від подільності або неподільності речі визначається також дольовий або субсидіарний характер зобов’язання, яке виникає з приводу даної речі.

По-четверте, речі у цивільному праві характеризуються за ознакою ступеня збереження цілісності речі при її використанні: речі споживні й непоживні.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина) називаються споживними.

Неспоживними визнаються речі, які в процесі використання мають здатність зношуватись, амортизуватись), але зберігають свою властивість протягом тривалого часу.

Аналізуючи правове значення такого поділу слід зазначити, що споживні й неспоживні речі внаслідок своїх властивостей повинні бути предметом лише певних угод.

Так, предметом договору майнового найму може бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач повинен повернути ту саму річ, що неможливо при майновому наймі споживної речі, наприклад, палива. Навпаки, за договором позики не можна передати неспоживні речі, оскільки закон встановлює зобов’язання позичальника повернути позикодавцеві не ту саму річ, яку він позичав, а річ подібну – за інших умов договір утрачає цивільний зміст позики, і стає договором майнового найму. Але деякі договори, наприклад купівлі-продажу, поставки, міни, схову – можуть укладатись з приводу як споживних, так і неспоживних речей.

Наступною, п’ятою юридичною характеристикою речі є її значення в процесі використання. Такі речі поділяються на головні й приналежні.

Головна річ і приналежність у матеріальному, фізичному сенсі є різними об’єктами які відокремлені один від одного. Проте в юридичному сенсі, в рамках цивільно-правових відносин вони тісно пов’язані між собою.

Різниця між головною річчю й приналежністю полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без приналежності, а приналежність за її призначенням без головної речі використовуватись не може. Наприклад окуляри є головною річчю, а футляр – приналежністю.

При укладенні договору купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві відповідно передаються рама, футляр, при цьому – за загальним правилом, - одночасно з головною річчю.

Належність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, яким визначається комплектність продукції.

Проте правило про наслідування належності головної речі носить диспозитивний характер. Сторони про укладенні правочинів вправі самостійно передбачати, що передається тільки головна річ.

Маємо зазначити, що, окрім наведених вище класифікацій речей у цивільному обороті, розрізняють декілька окремих характеристик, які пов’язані з матеріальним існуванням речей.

Будь-яка річ може мати складові частини – це такі частини, які конструктивно пов’язані з річчю, при їх відокремленні річ утрачає своє першочергове призначення. Річ можна розглядати як самостійний об’єкт, річ може бути частиною іншої складної речі, складовою частиною цієї речі. Окремі предмети, які входять до її складу, не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Правове значення відокремлення складових частин речі полягає в тому, що вони виступають предметом цивільного обороту як єдине ціле. На окремі складові частини речі право власності може виникнути тільки в тому випадку, коли ця річ як самостійний об’єкт цивільно-правових відносин перестане існувати. Так, будинок, який складається із багатьох цеглин у загальному випадку є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, його складові частини – цеглини, стають окремими об’єктами зазначених відносин після руйнування будинку.

Особливою характеристикою окремих видів речей є те, що річ у процесі її використання може приносити приріст майна. Такий приріст має вигляд продукції, плодів або доходів, які були отримані від його використання. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

Отже, плоди – це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, урожай). Доходи – це те, що приносить річ, перебуває в експлуатації, цивільному обороті (орендна плата, плата за комунальні послуги).

Продукція, плоди й доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад закон установлює виключення із загального правила приналежності доходів власнику речі у випадку віндикації цієї речі у сумлінного володільця. (ч. 2 ст. 189 ЦК)