Розділ 4. Особливості захисту майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна

Нині в Україні триває процес корінних змін у системі відносин власності, заміни командно-адміністративних засад в управлінні економікою на ринкові методи, які покликані забезпечити власність усіх форм власності і господарювання. Відносини влас­ності - основна рушійна сила розвитку економіки у будь-якому суспільстві. Від рівня правової урегульованості відносин влас­ності багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

Норми, що регулюють статику відносин власності в їх позитивному стані, звичайно мають визначальне значення в інституті права власності. Однак, без надійних захисних механізмів, без ефективних засобів захисту прав власників взагалі неможливе функціонування інституту права власності та реальне здійснення власниками належного їм суб'єктивного права власності. Права суб'єктів цивільних правовідносин повинні не лише проголошуватися, а й захищатися державою у разі їх порушення. Такою є і вимога Конституції України, яка проголошує принцип захисту прав і свобод громадянина судом.

Проте, як свідчить аналіз правозастосовної практики, ще існує чимало прогалин у регулюванні відносин у сфері захисту права власності і труднощів у застосуванні чинного законодавства при розгляді справ судами.

Тому, на нашу думку, є необхідним в окремому розділі розглянути ті методи та засоби, якими є можливим захищати свої законні майнові права, а також розглянути дані питання в аспекті особливо важливого виду майна – нерухомості.

Отже, особливості правового захисту полягають перш за все в тому, що вони забезпечуються за допомогою речових позовів.

Речево-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи при цьому, що власник речі може отримати захист від будь-якої особи, яка порушує його право. Вони характеризуються тим, що направлені безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб’єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника – володіння, користування і розпорядження – по відношенню до належної йому речі.

Відповідно до положень статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна.

Відповідно до зазначеного слід сказати, що до найбільш поширених способів захисту права на речі відносяться: позов власника про витребування майна (речі) із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов власника про усунення перешкод у реалізації свого права власності (негаторний позов), позов про визнання права власності.

Далі розглянемо віндикаційний позов. Його суттєвими ознаками є:

• він може бути поданий власником або уповноваженою власником особою;

• вимогою є повернення речі;

• належна позивачеві річ перебуває в чужому незаконному володіння.

Під незаконним володінням розуміється усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави.

Витребувати із чужого незаконного володіння можна лише індивідуально-визначене майно (річ), що випливає із сутності даного позову, спрямованого на повернення власником саме того самого майна, що вибуло із його володіння.

Якщо майно придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право на віндикаційний позов тільки якщо майно:

• було загублене власником або особою, якій він передав майно (річ) у володіння;

• було викрадене у власника або особи, якій він передав майно (річ) у володіння;

• вибуло з володіння власника або особи,якій він передав майно (річ) у володіння, не з їхньої волі іншим шляхо.;

Майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому законодавством., але якщо майно було безвідплатно набуте в особи, яка не мала права його відчужувати – таке майно може бути витребуване власником в усіх випадках.

На відміну від індикаційного - негаторний позов – спосіб захисту права власника, який не пов’язаний із позбавленням права володіння. Це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю (і не переставав володіти нею) до третьої особи про усунення перешкод в здійсненні власником правомочностей володіння, користування й розпорядження майном (річчю).

Право на негаторний позов має власник, а також титульний власник, який володіє річчю, але позбавлений можливості користуватися або розпоряджуватися нею. Підставою такого позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування й розпорядження річчю, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у реалізації зазначених правомочностей.

З негаторним позовом власник має право звернутися в момент, коли таке порушення (перешкода у здійсненні своїх правомочностей) ще триває. Тому на такий позов строк позовної давності не поширюється.

Поряд із цим відповідно до положень статті 392 ЦК власник майна (речі) може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такий позов є позадоговірною вимогою власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачеві права власності на спірне майно, не з’єднане з конкретними вимогами про повернення майна або усунення перешкод і користуванні таким майном (річчю).

Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею.

Новелою для сучасного українського цивільного права є такі права на чужу річ як сервітут, емфітевзис та суперфіций.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними й строковими.

Установлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він установлений.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

• право проходу та проїзду на велосипеді;

• право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

• право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

• право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

• право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

• право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

• право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

• право прогону худоби по наявному шляху;

• право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів із метою ремонту будівель та споруд;

• інші земельні сервітути.

Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут установлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких установлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.