Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Об'єктом дослідження в роботі є об’єкт цивільних прав, а предметом – поняття об’єкту цивільних прав.

Метою роботи є досягнення глибшого розуміння сутності правочину. Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1) охарактеризувати поняття та загальна характеристика об’єктів цивільних прав;

2) класифікувати речі як об’єкти цивільних прав;

3) охарактеризувати цінні папери;

4) показати дії та послуги у цивільному праві;

5) охарактеризувати нематеріальні блага у цивільному праві;

Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. За допомогою історико-правового методу досліджувалось вітчизняне цивільне законодавство, яке стосується об’єкту цивільних прав. Широке застосування у роботі знайшли способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. У процесі дослідження також використовувалися, структурно-функціональний, спеціально-правовий та інші методи.

Визначення об'єкта цивільних правовідносин є одним із найбільш дискусійних у теорії цивільного права. Проблемами, пов'язаними з об'єктом цивільних правовідносин, займалися такі вчені, як М. М. Агарков, Є. Р. Бирлінг, О. С. Іоффе, Я. М. Магазинер, Ю. К. Толстой, Р. О. Халфіна та інші, наукові надбання яких і були використані при написанні даної роботи.

Відповідно до мети в роботі поставлені наступні завдання:

- визначити загальне визначення об’єкта цивільного права;

- розглянути класифікацію об’єктів цивільного права;

- дати загальну характеристику окремих видів об’єктів;

- проаналізувати методи та засоби захисту майнових прав.

Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел.

Інформаційною базою роботи є наукові публікації, монографічні видання, підручники та інші джерела.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОБЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Кожні правовідносини виникають з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній теорії та у законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав.

Отже, об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) — суб'єктом цього обов'язку.

Таким чином, можемо зробити висновок, що об'єктом цивільних прав є все те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин.

Теоретичні дослідження об'єкта цивільного права науковці зачисляють до найбільш заплутаних. І це справедливо: на багато питань вченими так і не було дано узгодженої, належним чином обґрунтованої відповіді. Йдеться, зокрема про співвідношення таких понять як «об’єкт права» та «об’єкт правовідносин», а також «об’єкт правовідносин» та «предмет правовідносин».

Поняття «об'єкт», як і левова доля юридичних термінів має походження з римського права. Від латинського «objectus» маємо українське слово «предмет», тому у радянському законодавстві вживався останній варіант. У Цивільному кодексі Української РСР 1922 р. розділ III Загальної частини мав назву «Об'єкти прав (майно)», хоча у жодній із статей цього кодексу слово «об'єкт» не вживалося. Натомість ст. 54 визначала «предмет» приватної власності. У Цивільному кодексі Української РСР 1963 р. слово «об'єкт» не було використано жодного разу. Перші вживання законодавцями поняття «об’єкт» можемо знайти у Законі України «Про власність», де словосполучення «об'єкт права власності» було використано неодноразово.

Вже у сучасному ЦК України об'єктам цивільних прав у Книзі третій присвячено окремий розділ. Отже, термін «об'єкт» цивільного права набув законодавчого закріплення. Однак неминучий процес українізації правової лексики повинен би привести до визнання термінів «предмет» та «об'єкт» такими, що мають однакове цивільно-правове значення.

У літературі радянського періоду «об'єкт» правовідносин не трактувався однозначно. Найбільш поширеними були дві точки зору: «об'єкт - це те, на що спрямовані цивільні права та обов'язки» і «об'єкт - це те, з приводу чого виникають цивільні права та обов'язки». В окремих джерелах об'єктом називали одне і друге.

Такий погляд на проблему був підтриманий у новітній українській правничій літературі.

Доцент Ю. П. Космін дещо відійшов від наведених точок зору, він пише про об'єкт цивільних прав як про «те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних прав та інтересів».

Однак така позиція є спірною. Насамперед, у зв’язку з нетотожністю змісту словосполучень «те, з приводу чого» і «те, заради чого». Слово «заради» означає мету, а не об'єкт права. Наприклад, В. продала квартиру у Києві і купила квартиру у Ялті у зв'язку з важкою хворобою дитини. То у цьому договорі є свій мотив і своя мета, але ні перше, ні друге не є об'єктом права.

Отже, об’єктом цивільного права є благо (майнове або немайнове право), з приводу якого виникають цивільні правовідносини.

Законодавець не дає нам визначення об’єкта цивільного права, а одразу переходить до видів об’єктів: ст. 177 ЦК України містить перелік об'єктів цивільних прав. До видів об’єктів законодавець відносить речі, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага. Зазначимо, що даний перелік не є вичерпним.

Такий поділ об'єктів цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим цивільно-правового обігу, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти.

Звернемо увагу, що у зазначеній статті не розкривається конкретний зміст перелічених видів майна. Це зроблено в наступних главах ЦК України. Проте, щодо деяких видів об’єктів законодавець не передбачив спеціальної глави. Зокрема, це стосується результатів робіт та послуг. Спільним фактором, який об'єднує ці два види об'єктів є те, що вони мають прояв в діях суб'єктів правовідносин. Однак у ЦК України ці дії юридично розмежовані і поділені на дві групи. До першої віднесені дії-роботи, які завершуються матеріалізованим результатом (наприклад, підрядні роботи). До другої групи віднесені дії-послуги, які, як правило, не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта (наприклад, за договорами перевезень, доручення, комісії, страхування). Юридична значимість такого поділу полягає в тому, що у ЦК України виділяється окрема група договорів про надання послуг. За договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

В принципі об'єктом цивільних прав може бути і бездіяльність, а вірніше — утримання від вчинення певних дій, що притаманні зокрема абсолютним цивільним правовідносинам власності. Цей висновок випливає також з окремих норм цивільного законодавства. Наприклад, зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний на користь кредитора не лише вчинити певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а й утриматися від певної дії.

Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як в стані статики, наприклад, право власності на ту чи іншу річ, так і в стані динаміки, наприклад, у разі переходу речі від одних осіб до інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Однак не усі об'єкти цивільних прав можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті немайнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.

В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставами такого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво. Так, при сингулярному правонаступництві, яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї сторони до іншої переходять лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язків.