Та його заповіді сімейного виховання

Й.Г.Песталоцці (1746-1827) – швейцарський педагог – демократ – зробив величезний внесок у розвиток прогресивної педагогічної думки. Проте навіть серед високоосвічених людей. Які добре знають, хто такий Колумб, Магеллан, Коперник, мало кому відоме ім’я і значення діяльності Й.Г.Песталоцці, хоч його спадщина має для людства більше значення, ніж відкриття Америки, чи подорож навколо Землі.

Доречно згадати такий випадок з його життя. 1766 року 20-річний Й.Песталоцці – бідний юнак – покохав Анну – дівчину із сім’ї багатого купця. Одного дня він написав коханій: “Нам доведеться прожити життя, повне горя і праці, тому що на біду батьківщини і на щастя друзів я буду дивитися як на свою власну. А коли б мова зайшла про врятування батьківщини я забув би і дружину, і дітей”. Він перелічив також недоліки власного характеру і вказав на своє слабке здоров’я. Але дівчина, відома своїм багатством, красою і розумом прийняла його руку.

 

Песталоцці не обманув нареченої, все сталося так, як він писав, - 30 років вони прожили у надзвичайній бідності. "Плакали діти-сироти, і я плакав разом з ними", - писав він. Але після 30 років відчаю і 20-годинної праці на добу Й. Пе­сталоцці став відомим на весь світ. Ви­датні філософи і політичні діячі, педагоги й імператори йшли до нього по досвід. Революційні французькі Законодавчі збори, серед 18 іноземців, присвоїли йому звання Почесного громадянина Франції. Вся теоретична і практична діяльність, якій він віддав понад п'ятде­сят років життя, була спрямована на те, щоб докорінно змінити справу вихован­ня й освіти дітей трудового народу. Про­тягом третини століття Песталоцці керу­вав дослідними навчально-виховними закладами: притулком для убогих се­лянських дітей у Нейгофі, сирітським притулком у Сганце; інститутами в Бурдорфі й Івердоні. Народні школи того ча­су він порівнював з бездушними маши­нами, що подавляють природні сили і здібності дитини, заважають її розвитку.

З юних років Песталоцці пройнявся гарячим співчуттям до людей праці, прагненням полегшити долю селянсь­ких дітей, позбавлених елементарних умов для повноцінного фізичного, ро­зумового і морального розвитку. У процесі дослідницької роботи в керо­ваних ним навчально-виховних закла­дах він здійснював і розвивав свої пе­дагогічні ідеї. Особливий інтерес явля­ють його ідеї про природовідповідність виховання і навчання дитини, що ви­кладені в багатьох працях, але особли­вий інтерес викликає його "Лебедина пісня" (1826). Саме в ній знаходимо всі актуальні й нині сентенції:

- критикуючи зубріння і відрив на­вчання від життя, Песталоцці писав,
що дітям до п'яти років дають мож­ливість тішитися природою і раптом
тиранічно віднімають у них всю при­вабливість природності й свободи: як
овець, зігнаних докупи, кидають дітей в яку-небудь кімнату, цілими година­ми, днями, місяцями й роками невбла­ганно тримають на розгляданні жа­люгідних, невідомих і одноманітних літер, вводять у життя, до такої міри відмінне від попереднього, що можна втратити розум;

- дитина в школі повинна почувати себе так само природно й вільно, як і
серед природи;

- сама природа спонукає людину: око хоче дивитись, вухо - чути, нога -
ходити, рука - хапати, серце хоче віри­ти і любити, розум хоче мислити;

- ідею елементарної освіти слід розглядати як ідею природовідповідного розвитку і формування сил та задатків людського серця, людсько­го розуму і людських умінь;

- кожна окрема сила людської природи розвивається за вічними, незмінни-ми законами, і її розвиток природовідповідний лише остільки, оскільки він знаходиться у злагоді з цими вічними законами нашої приро­ди;

- природа вклала в серце матері першу і найсуттєвішу турботу про збереження спокою в ранній період життя дитини. Ця турбота проявляється у людей скрізь у вигляді властивої ма­тері сили і материнської відданості. Відсутність цієї сили і відданості супе­речить природі;

- коло людської любові і людської віри дитини все більше поширюється.
Кого любить мати, того любить і дитя;

- яким чином в людині природовідповідно розвиваються основи її духовного життя, основи її здібностей мислити, досліджувати, міркувати? Че­рез враження, які ми отримуємо в про­цесі чуттєвого сприйняття (споглядан­ня) всіх предметів, оскільки вони, тор­каючись наших внутрішніх і зовнішніх чуттів, пробуджують і оживлюють гли­боко властиве силам розуму прагнен­ня до саморозвитку;

- розумовий розвиток і залежна від нього культура людства потребують
постійного вдосконалення логічних за­собів мистецтва з метою приро-довідповідного розвитку наших здібно­стей думати, наших здатностей до
дослідження і міркування, до усвідо­млення і використання;

- усі три сили разом - здатність до спостереження, здатність до мовлення і здатність до мислення - слід вважати сукупністю всіх засобів розвитку розу­мових сил;

- здатність до мовлення має бути розвинена настільки, щоб дитина мог­ла висловити враження від чуттєвого сприйняття навколишнього середови­ща і навколишніх умов з такою ж виз­наченістю, з якою вона собі їх усвідо­мила засобами спостереження. Якщо, навчаючи дитину мови, не довести її до такого ступеня володіння мовлен­ням, то між формуванням її здатностей до спостережень і розвитком її здібно­стей мислити проляже прірва;

- людина повинна самостійно зі­ставляти, відрізняти і порівнювати предмети власного спостереження в якості засобу навчитися мислити про них;

- віра і любов - альфа і омега природовідповідного, а значить елемен-тарного формування людяності;

- батьківський дім - то школа моралі;

- домашнє виховання найтіснішим чином пов язане з усім, що дитина має засвоїти в школі.

 

Викликає великий інтерес у сучас­них педагогів та батьків і пам'ятна за­писка Й. Песталоцці, яка називається "Метод". У ній він, зокрема, пише:

- моєю найсуттєвішою, вихідною точкою зору є така: спостереження (чуттєве сприйняття) людиною самої природи є єдиним справжнім фунда­ментом навчання, оскільки воно (спостереження) є єдиною основою людсь­кого пізнання.

А далі він пропонує цілу програму "мистецтва навчання людини":

- приведи в своїй свідомості всівзаємопов'язані між собою предмети
до того зв'язку, в якому вони перебу­вають у природі;

- на перше місце постав враження від природи;

- не надавай ніяким речам більшо­го значення, ніж те, яке ця річ має в природі;

- систематизуй існуючі на світі предмети за їх подібністю;

- навчаючи всіх, добре вчити кожного;

- наочність - основний принцип на­вчання - основа будь-якого пізнання;

- механізм природи у всьому своєму обсязі досконалий і в той же час простий. Людино, наслідуй його!

- спостерігай за тим, як досконала природа піклується про кожну окрему частину, як вона її оберігає;

- механізм чуттєвої людської при­роди по суті своїй підкоряється тим же законам, згідно з якими фізична при­рода скрізь розвиває свої сили;

- пізнання самого себе за суттю своєю є подвійним: це пізнання своєї фізичної природи... і пізнання власної внутрішньої самостійності, усвідо­млення своєї волі самому добиватися власного благополуччя, усвідомлення свого обов'язку залишатися вірним власним поглядам;

- людині необхідно не тільки знати істину, вона повинна бути в змозі ро­бити те, що є правильним, і бажати ро­бити це;

- спростити методику початкової освіти, щоб нею з успіхом могли кори­стуватися і вчитель, і будь-яка мати-селянка.

 

Сучасних учителів і керівників на­вчальних закладів має зацікавити його "Пам'ятна записка про семінарії в кан­тоні Во". Ось її короткий зміст:

- першою вимогою до подібного закладу є така його організація, яка
обов'язково веде до того, що кожна школа щодо морального виховання стає могутнім засобом розвитку мо­ральних задатків учнів;

- кожна із шкіл стає закладом, в якому у повній відповідності з духом і сутністю сімейного життя виховуються любов, доброзичливість, дух това­риськості, дитяча невинність та вдячна й довірлива прихильність;

- школа повинна прищеплювати своїм вихованцям такі навички логічно­го мислення, які гармонували б із са­мою природою людини;

- школа повинна володіти психо­логічно вмотивованим засобом пробу-джувати й оживляти всі фізичні задат­ки й сили дитини;

- найприкрішим є те, що в школі відсутність людяності, слабкий розви­ток розуму і безпорадність нерідко прикриваються німбом всезнайства і словесного лушпиння, що ніколи не справляло справжнього благотворного впливу на людську натуру уявною пе­дагогічною майстерністю;

- як і в хорошій сім'ї, кожне слово у нас, сказане з метою виховання, включає в себе навчання, а навчання є водночас і вихованням;

- за законами природи слова лю­бові не виголошуються раніше, ніж визріють почуття;

- шкільна педагогіка у всіх відно­шеннях так же далеко відстає від сімейної, як далека любов до дітей з боку вчителя від материнської любові; надзвичайно рідко педагог розуміє в своїй справі так багато, як мати в своїй;

- без освіти, яка дає людям силу і закладену в ній істину, без заснованої
на цій силі й істині освіти, що готує до праці в індустрії, розрахунок на будь-яку підвищену культуру народу навіть у найвіддаленішому майбутньому є хи­мерою;

- у природи є власні способи ком­пенсації, хоч ми їх рідко помічаємо.

 

Свою "Лебедину пісню" Й. Песталоцці закінчує словами: "Піддавайте все випробуванню, збережіть хороше, а якщо у вас самих визріло щось кра­ще, то правдиво і з любов'ю приєднай­те до того, що я намагаюсь також правдиво і з любов'ю дати вам на цих сторінках".

Оцінюючи вклад Й. Г. Песталоцці в світову педагогіку, К. Д. Ушинський за­значав, що його педагогічну діяльність можна назвати відкриттям, яке дало більше користі людству, ніж відкриття Америки. На надмогильному пам'ятни­ку Песталоцці написані його слова "Все для інших, нічого для себе".

Любов Й. Г. Песталоцці до дітей, його педагогічна система мали, мають і будуть мати великий вплив на підго­товку нових поколінь педагогів, які в своїй діяльності найвище ставитимуть дитину.

 

“Народна педагогія” О.В.Духновича – один з