Попрацюйте з історичною картою

Семінар 1.

Тема. Україна в період ЦР.

Питання для ознайомлення:

1. Лютнева буржуазно-демократична революція і Україна.

2. Утворення Української Центральної Ради.

3. Універсали ЦР. Внутрішня політика уряду.

4. Війна радянської Росії з УНР.

5. Причини падіння та прорахунки ЦР.

Методичні поради

Вивчаючи тему, звертаємо увагу на такі аспекти:

- піднесення національно-визвольного руху в Україні після перемоги Лютневої революції у Петрограді;

- створення Центральної Ради та її заходи по відновленню української державності. Відозва "До українського народу";

- Український національний конгрес та його значення;

- посилення антиукраїнських настроїв у промислових центрах, причини цього явища;

- формування більшовицьких Рад робітничих і солдатських депутатів та їхні відносини з Центральною Радою;

- процес українізації армії;

- різні підходи лідерів національного руху щодо створення власних Збройних Сил;

- І і ІІ військові з`їзди та їх значення.

- переговори Центральної Ради з Тимчасовим урядом про надання автономії України в другій половині травня 1917 р. у Петрограді та причини їх безрезультативності;

- І-ий Універсал Центральної Ради: значення і наслідки;

- утворення першого українського уряду – Генерального Секретаріату;

- відновлення переговорів між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у кінці червня 1917 р. в Києві та визнання останнім автономії України;

- причини видання ІІ-го Універсалу Центральної Ради;

- розробка конституції автономного устрою України в складі Росії і реакція на неї Тимчасового уряду;

- обмеження Тимчасовим урядом прав українського народу - “Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату Тимчасового Правительства на Україні”;

- рішення Центральної Ради про скликання Українських Установчих Зборів, реакція на нього політичних партій, підготовка до виборів та їх результати;

- більшовицький переворот у Петрограді та ставлення до нього Центральної Ради;

- досягнення та прорахунки Центральної Ради на шляху відродження національно-державного життя в Україні з березня по жовтень 1917 р;

- третій український військовий з`їзд та його рішення;

- розстановка політичних сил у Києві після більшовицького перевороту в Петрограді;

- підготовка більшовиками повстання у Києві;

- ІІІ-ій Універсал Центральної Ради і проголошення Української Народної Республіки;

- загострення стосунків між Центральною Радою і петроградським Раднаркомом;

- ультиматум Раднаркому Центральній Раді: зміст та наслідки;

- авантюрна діяльність більшовиків щодо проголошення Радянської влади в Україні;

- агресія більшовицької Росії проти Української Народної Республіки (початок першої українсько-більшовицької війни);

- міжнародне становище і дипломатичні контакти УНР на зламі 1917-1918 рр.;

- початок мирних переговорів між більшовиками та країнами Четвертного союзу в Бресті та приєднання до них делегації УНР;

- проголошення незалежності УНР ІV-им Універсалом;

- наступ більшовицьких військових сил під командуванням Муравйова на Київ;

- збройний опір студентів, національна трагедія під Крутами;

- відступ Центральної Ради з Києва та більшовицький терор;

- відставка уряду В.Винниченка, кабінет В.Голубовича та його діяльність;

- підписання Брестського миру, його умови та додатковий протокол;

- питання західноукраїнських земель в політиці Центральної Ради;

- вступ в Україну німецьких і австро-угорських військ та повернення до Києва Центральної Ради. Відновлення влади уряду УНР;

- розробка Конституції УНР;

- австро-німецький окупаційний режим в Україні - початок анархії і руїни на українських землях;

- зростання опозиційних настроїв щодо Центральної Ради і австро-німецького командування;

- розпуск Центральної Ради шляхом державного перевороту 29 квітня 1918 р.: причини та уроки;

- історичне значення діяльності Центральної Ради.

Основні поняття до теми

Центральна Рада - представницький орган державної влади в Україні 1917-1918 рр. Обрана у складі 118 осіб Українським національним конгресом, який відбувався 6-8.04.1917 р. у Києві. Актами УЦР були універсали, постанови, декларації, ухвали, а з листопада 1917 р. – закони.

Універсали Центральної Ради – політико-правові документи Центральної Ради, що визначали зміни в державно-правовому статусі українських земель колишньої Російської імперії. Відомі чотири таких універсали у формі звернень до українського народу від імені УЦР.

Українська Народна Республіка – офіційна назва держави, яка існувала на українських землях у 1917-1920 рр. Вперше УНР як автономна частина майбутньої федеративної Росії була проголошена Третім Універсалом УЦР (7.11.1917 р.). За Четвертим Універсалом (9.01.1918 р.) УНР була проголошена «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Територією УНР, згідно з Третім Універсалом, були оголошені заселені українцями землі Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії (без Криму).

Генеральний секретаріат – перший уряд України, створений Українською Центральною Радою 15.06.1917 р. Спочатку Генеральний секретаріат визнавався як найвищий народоправний орган українського народу і його найвища влада, але незабаром ЦР узяла на себе функції законодавчого органу і Генеральний секретаріат перетворився на найвищу виконавчу інстанцію України. Головою Генерального секретаріату був В. Винниченко.

Статут про державний устрій, права і вольності УНР – основний закон УНР. Був затверджений в останній день існування Української Центральної Ради 29.04.1918 р. Складається з 8 розділів та 83 статей.

Ключові терміни та поняття

Національно-демократична революція.Генеральний Секретаріат.Центральна Рада. Двовладдя. Громадянська війна. Більшовизм. Соціалізм. Національне питання. Ультиматум. Червона гвардія. Універсали. Тимчасовий уряд. Національно-територіальна автономія.

Попрацюйте з історичною картою

1. Які терени охоплювала УНР?
2. Які держави поділили українські землі в 20-х роках 20 ст.?

Попрацюйте з датами та подіями

· Позначте на стрічці часу дати: утворення Української Центральної Ради та об'єднання ЗУНР й УНР в одну державу. Скільки часу минуло від тих подій?

Попрацюйте з історичними джерелами

· З матеріалів Секретарства справ освітніх Генерального секретаріату України від 13 жовтня 1917 р.:

«...Нині все буде робитись для того, щоб просвітити народ, щоб довести дітей його до такої високої науки, яка потрібна для людського щастя.
Школа [в Україні] віднині буде не тільки вільна по думках і правдива. Вона буде рідна....Досі забороняли в школах розказувати про наше рідне життя, про історію народу, бо боялись, що просвічений народ захоче вернути свої права, відібрані в нього колись. Досі не пускали в школу рідної мови, бо хотіли знищити наш народ; не давали розвиватися його духові. Тепер школа має бути рідна, - в ній діти навчатимуться і чужому і своєму, знатимуть про своїх батьків та дідів, що працювали для нашого щастя. Нині ця наука буде вестись на рідній мові, - для нас, українців, - на український. На рідній мові повинно йти навчання уже з цього року... Нехай же народ віддав дітей своїх до рідної української школи, а ми, з свого боку, будем допомагати справі рідної освіти і порадою, і людьми, і книжками».

· Що зумовило появу цього документа? Про що в ньому йдеться? У чому полягала важливість схвалених рішень для УНР?

Реферати

1. Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки (грудень 1917 - лютий 1918 р.)

2. Брестський мирний договір між Українською Народною Республікою і країнами Четвертного союзу та його наслідки.

3. Акт Злуки ЗУНР і УНР: підготовка, проголошення та результат.

4. С.Петлюра – політик, військовий і державний діяч.

5. Особа М. С. Грушевського в українській історії.

6. Проблеми державотворення в універсалах Центральної Ради.

7. Соціальна база і програма Української Центральної Ради.

Література

Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995. 2. Грушевський М На порозі нової України. — К.,1992. 3. Історико-політичні уроки української державності. — Київ-Донецьк, 1998. 4. Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради. — К.,1992. 5. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с. 6. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995. 7. Реєнт О. Українська революція. – К., 1996. 8. Українська ідея. Постаті на тлі революції. — К.,1994. 9. Українська суспільно-політична думка в 20 ст. Т.1. — К.,1990. 10. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т. 1. – К., 1996; Т. 2. – К., 1997.

http://www.s-bilokin.name/Terror/CentralRada.html

http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/ukrainska-centralna-rada-1-ta-2-universali

www.archives.gov.ua/Archives/index.php?.

 

Семінар 2.

Термінологічний словник

Акт злуки УНР та ЗУНР – проголошення об'єднання двох українських державних утворень: УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Незважаючи на те, що в силу внутрішніх та зовнішніх причин об'єднати українські землі не вдалося, цей акт вважається символом споконвічного прагнення українського народу до об'єднання в єдиній державі.

Анархізм – суспільно-політична течія, що виступає за негайне знищення державної влади і впровадження добровільних асоціацій осіб та груп. Засобом здійснення своєї мети вважали насилля, навіть терор.

Більшовизм – політична течія (фракція) в російському соціал-демократичному русі на чолі з В.І.Ульяновим (Леніним). З 1912 р. остаточно оформилися в окрему партію РСДРП(б) (з 1918 р. – РКП(б), з 1925 р. – ВКП(б), з 1952 р. – КПРС. Виступали за негайне здійснення марксистської програми соціалістичних перетворень. З жовтня 1917 р. – правляча партія в Росії, що своїми діями прискорила початок громадянської війни, яку розпочали, спираючись на загони своїх прихильників («Червона гвардія»). З розгортанням громадянської війни почали здійснювати політику «воєнного комунізму» (див.), створили потужню Червону Армію, завдяки якій здобули кінцеву перемогу над своїми супротивниками. Відносно України більшовицька позиція була неоднозначною: визнаючи право українців на самовизначення (аж до створення власної держави), виступали проти її відокремлення від Росії. В 1918 р. утворили КП(б)У як територіальну філію Російської комуністичної партії (більшовиків).

Білогвардійці – основні супротивники «червоних» (прихильників більшовиків) в громадянській війні. Прихильники відновлення дореволюційних порядків, насамперед – повернення приватної власності колишнім господарям, чимала частина – за відновлення монархії. Виступаючи за відтворення «єдиної та неподільної» Росії, категорично заперечували автономію чи, тим більше, незалежність України. Останнє довело до збройного протистояння з українськими національно-державницькими силами. На території України білогвардійські війська очолювали генерали колишньої царської армії А.Денікін (1919 р.) і П.Врангель (з 1920 р.).

"Воєнний комунізм" – економічна політика радянського уряду в умовах громадянської війни і господарської руїни 1918–1920 років. Найважливішими складовими політики були: націоналізація усієї великої, середньої і більшої частини дрібної промисловості, продрозкладка; повна заборона приватної торгівлі; впровадження карткової системи; загальна трудова повинність; встановлення контролю за виробництвом та розподілом. Підпорядковуючи суспільні, групові та індивідуальні інтереси населення державним інтересам, більшовики розраховували здійснити швидкий перехід до соціалізму.

Гетьманський переворот –державний переворот, здійснений 29 квітня 1918 року у Києві прихильниками генерала П. Скоропадського за підтримки німецького командування. Внаслідок перевороту було розігнано Центральну Раду, а Українську Народну Республіку – ліквідовано.

Громадянська війна –організована збройна боротьба за державну владу між політичними силами, соціальними групами однієї країни.

Директорія – тимчасовий революційний орган, утворений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 року на засіданні Українського Національного Союзу для організації та керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після усунення останнього верховний орган влади УНР складався з п'яти членів. Директорія намагалась провести ряд важливих політичних та економічних реформ в Україні. Але суперечності серед членів Директорії, а також несприятлива зовнішньополітична ситуація зірвали здійснення цих реформ і привели до краху самої Директорії. 10 лютого 1919 року подав у відставку голова Директорії В. Винниченко. З 20 листопада 1920 року одноосібним керівником (диктатором) вже неіснуючої УНР став С. Петлюра.

Політичний компроміс – політична угода, досягнена на основі взаємних поступок.

Українська Центральна Рада – заснована у Києві громадсько-політична організація, яка під впливом революційних подій в Україні перетворилась у лідера національно-визвольного руху. З листопада 1917 року (після проголошення III Універсалу та Української Народної Республіки) виконувала роль вищого законодавчого органу України. Існувала до 29 квітня 1918 року.

Українсько-польська війна (1918 – 1919) –збройний конфлікт між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Універсали Центральної Ради – акти законодавчого характеру, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.

Проблемні питання

1. Які проблеми – національні чи соціальні – насамперед турбували більшість населення України в 1917–1921 рр.?

2. З чим пов’язані успіхи й невдачі політичних режимів, що на деякий час встановлювалися в Україні (особливо – протягом 1919 р.)?

3. Чому з усіх політичних сил, що боролися за владу на території України, перемогу здобули більшовики? В чому причини невдач українських національно-державницьких сил?

Теми доповідей і повідомлень

1. Білогвардійський рух на території України. 2.Політика “воєнного комунізму” та її здійснення в Україні. 3. УГА: від армії ЗУНР до ЧУГА.

Навчально-методична і наукова література

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2 кн. – К., 1994. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навч. закладів. – К., 1999. – С. 280–324. Бровкин В.Н. Россия в гражданской войне: власть и общественные силы // Вопросы истории. – 1994. – № 5.

Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. – К., 1992. Верстюк В. Махновщина. – К., 1992. Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1990. – Ч. 1– 3. Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. – К., 1994. Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995. Грушевський М.С. Новий період історії України (за роки від 1914 до 1919). – К., 1992. Деникин А.И. Поход на Москву (“Очерки русской смуты”). – К., 1990. Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. – К., 1995. Захаренко П. Селянська війна в Україні. Рік 1918. – К., 1997. Історія Академії наук України (1918–1923 рр.): Документи і матеріали. – К., 1993; Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 рік). – Львів, 1993. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів, 1996. – С. 218–251. Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України: Навч. пос. / Під заг. ред. В.А.Смолія; керівник авт. кол. – С.В.Кульчицький. – К., 1997. – С. 184–261.

Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К., 1995. Конституційні акти України. 1917–1920 рр. Невідомі конституції України. – К., 1992. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. Махно Н. Воспоминания. – Киев-Париж, 1991 – Т. 1-3. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994. Останій гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–1945 рр. – К., 1993. Петлюра С.В. Вибрані твори та документи. – К., 1994. Тухачевский М. Поход за Вислу. – Пилсудский Ю. Война 1920. – М., 1992. Революция на Украине по мемуарам белых. – К., 1990. Скоропадський П. Спомини. – К., 1992. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993. – С. 423-467.

Семінар 3.

Тема. Україна в період боротьби за збереження державності.

Питання для ознайомлення:

1. Історичні джерела до теми.

2. Особа в історії. Видатні постаті української революції.

3. Надбання і прорахунки влади (Тимчасовий уряд, ЦР, Гетьманат, більшовики, Директорія.

 

 

Історичні джерела.

Брестський мир – мирний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією – з другого, підписаний 27 січня 1918 року. Став першим мирним договором, укладеним у Першій світовій війні. Сторони відмовлялись від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювались військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні стосунки. Центральна Рада зобов'язувалась поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, іншу сільськогосподарську продукцію та промислову сировину. У свою чергу, німецько-австрійська сторона повинна була змусити Радянську Росію вивести свої війська з України, визнати законність уряду Центральної Ради та Українську Народну Республіку.

Варшавський договір – угода між УНР та Польщею, укладена в квітні 1920 року у Варшаві. За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу в державі. Складовою частиною договору була військова конвенція, яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ, що контролювали більшу частину України. С.Петлюра згоджувався на анексію Польщею частини українських земель: Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини, а також брав на себе зобов’язання постачання польської армії продуктами й фуражем (у разі невиконання цього польська армія мала право на самостійні реквізиції). Договір викликав непорозуміння та розходження серед українських політичних сил.

"Грамота до всього українського народу" – маніфест гетьмана П. Скоропадського 29 квітня 1918 р., яким він проголосив себе гетьманом усієї України і оголосив про розпуск Центральної Ради, скасування законодавства УЦР і Тимчасового уряду. Згідно з цим документом, відновлювалась приватна власність, зокрема на землю, свобода торгівлі та підприємництва, передбачалось проведення аграрної реформи.

Ризький мирний договір – угода між Польщею та РСФРР і УСРР, укладена в березні 1921 р. після завершення польсько-радянської війни 1920 р. Сторони припиняли воєнні дії, анулювали Варшавський договір 1920 року. Встановлювався новий кордон, за яким західноукраїнські землі та частина колишньої підросійської України (Західні Волинь і Поділля, Підляшшя, Посянна і Холмщина) відходили Польщі. Польща визнала радянську владу в Україні як єдину законну і зобов’язувалась не допомагати її супротивникам, а також надати українцям, росіянам та білорусам, що проживали в межах Польської держави, права, які забезпечували б вільний розвиток культури, мови, віросповідання.

Біографічні довідки.

Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (1883-1938) –радянський військовий діяч, дипломат. З 1903 року – член РСДРП. З листопада 1917 року – член комітету у військових і морських справах Раднаркому. Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. Навесні 1918 року був членом Народного Секретаріату та верховним головнокомандуючим військами Радянської України. У січні-червні 1919 року командував Українським фронтом. У 1922–1924 роки – начальник політуправління Реввійськради. Розстріляний НКВС СРСР.

Винниченко Володимир Кирилович (1880 – 1951) – відомий український громадсько-політичний діяч, визначний письменник. Зі студентських років брав участь в українському національному русі. Член київської Громади. Один із засновників РУП. Брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії, редагував її друкований орган – газету „Боротьба ". Як один з лідерів УСРДП у 1917–1919 рр. відігравав помітну роль в українському національно-визвольному русі. З березня 1917 року – заступник голови Української Центральної Ради, згодом – заступник голови Малої Ради. З червня 1917 року – голова першого українського уряду – Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов'язків генерального секретаря внутрішніх справ. У січні 1918 року очолив Раду Народних Міністрів УНР і міністерство внутрішніх справ. Очолював Український національний союз і був одним з організаторів і керівників повстання проти гетьмана П.Скоропадського. 14 грудня 1918 року був обраний головою Директорії, але в лютому 1919 р. вийшов з її складу. Емігрував. Після перемоги більшовиків вів з ними переговори про повернення в Україну і брав участь у роботі більшовицького уряду. Живучи у Відні, гостро критикував національну політику більшовицького уряду. Автор численних оповідань, новел, романів, кіносценаріїв, спогадів.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 – 1934) – визначний український історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, видатний громадсько-політичний і державний діяч. Активну науково-організаційнудіяльність розпочав у Науковому товаристві ім. Шевченка, з 1897 по 1913 рік був його головою, створив Львівську наукову школу істориків України. Після революції 1905–1907 років повернувся до Києва, де продовжив наукову діяльність. Суспільно-політичну і громадську діяльність розпочав у Галичині, брав участь у створенні Української національно-демократичної партії (1899). В Петербурзі в 1906 році став одним із засновників часопису,,Український вісник" – органу української думської громади. Один з лідерів українського позапартійного об'єднання – Товариства українських поступовців. Відстоював принципи конституційного парламентаризму і автономії України.

З березня 1917 до кінця квітня 1918 року – голова і незмінний лідер Української Центральної Ради. На останньому засіданні Ради був обраний Президентом УНР. Після державного перевороту П. Скоропадського перейшов на нелегальне становище і відійшов від активної політичної діяльності. Займався науковою діяльністю. Після повернення (1924) до УСРР працював академіком ВУАН, з 1929 року – академіком АН СРСР. Автор понад 1800 наукових праць, серед яких „Очерк истории украинского народа" (1904), „Ілюстрована історія України" (1911),,,Украинский народ в его прошлом и настоящем" (1914), „Історія України-Руси", „Історія української літератури" та ін.

Макаренко Андрій Гаврилович (1886-1963) – український політичний діяч. У1917 році один із організаторів діяльності українських залізниць, голова Спілки залізничників. У період Гетьманату – директор департаменту міністерства залізниць. З 14 листопада 1918 року – член Директорії УНР. Після поразки української революції емігрував. Жив у Німеччині, США. Близький родич відомого радянського педагога А.Макаренка.

Махно Нестор Іванович (1888 – 1934) – найвідоміший український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні в 1917–1921 роках. З 1906 року член анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що виникла і діяла на Катеринославщині. Помер в еміграції.

Петлюра Симон Васильович (1879-1926) – відомий український громадсько-політичний і державний діяч. Походив з родин козаків та священиків. За революційні переконання був виключений з Полтавської духовної семінарії. З 1900 року - член Революційної української партії. Після розпаду РУП у 1905 році став членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У роки І світової війни працював у союзі земств і міст, обіймав посаду голови Українського військового комітету Західного фронту. Один з провідних діячів Української національно-демократичної революції, член Української Центральної Ради (голова Українського військового генерального комітету, Генеральний секретар у військових справах). За часів П. Скоропадського очолював Київське губернське земство і Всеукраїнський союз земств. 14 листопада 1918 року обраний до складу Директорії. З лютого 1919 р. очолив Директорію. У квітні 1920 року підписав у Варшаві антибільшовицький договір з польським урядом Ю. Пілсудського. Після поразки української революції емігрував до Франції, де організував видання українського тижневика "Тризуб". Убитий Є.Шварцбардом. За свідченнями самого вбивці (виправданого французьким судом), він мстився за петлюрівські єврейські погроми. За неофіційною версією вбивця – більшовицький агент.

Пілсудський Юзеф (1867 – 1935) – визначний польський політичний, військовий та державний діяч, маршал. Член польської соціалістичної партії. Навчався на медичному факультеті Харківського університету (за участь у студентських політичних виступах був виключений), потім у Віденському університеті. У листопаді 1918 року обійняв посаду тимчасового керівника Польської держави. Проводив агресивну політику щодо ЗУНР. У 1920 році підтримав С. Петлюру в його боротьбі проти більшовиків, уклавши з ним Варшавський договір. У квітні 1920 року став маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну в 1920 році і підписав Ризький мирний договір 1921 року. У 1930 році був ініціатором жорстоких агресивних акцій проти українського населення, спрямованих на придушення українського національно-визвольного руху.

Раковський Християн Георгійович (1873-1941) – один з лідерів європейської «лівої» соціал-демократії, визначнийукраїнський радянський державний діяч. Голова Раднаркому УСРР (1919-1923). Вимагав більшої поваги до українського питання, наполягав на розширенні політичної та економічної самостійності України у складі СРСР. Критикував позицію Сталіна з національного питання. Після зняття з посади голови уряду УСРР до 1927 року перебував на дипломатичній роботі (представник у Великій Британії та Франції). У 1927 році повернувся до України і організував так звану «Ліву опозицію», за що був виключений з партії. У 1936 році заарештований за звинуваченням у шпигунстві і засуджений на 20 років ув’язнення. У 1941 році розстріляний.

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945) – український державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України (1918). Нащадок старовинного козацького роду. Професійний військовий, генерал царської армії, учасник російсько-японської та І світової війни, командував корпусом. Улітку 1917 року став на чолі І Українського корпусу. 29 квітня 1918 р. за підтримки німецької армії здійснив державний переворот. Протягом 7,5 місяця очолював Українську державу. Усунений від влади в результаті повстання, очолюваного Директорією. В еміграції жив у Німеччині. Загинув у кінці квітня 1945 року під час бомбардувального нальоту союзної авіації.

Теми доповідей і повідомлень

1. М.Грушевський – науковець і політичний діяч.
2. В.Винниченко – митець і політик.
3. С.Петлюра: політичний портрет. 4. Від царського ад’ютанта до гетьмана України: риси до портрета П.Скоропадського.

5. Діяльність Х.Раковського. 6. Н.Махно – ватажок повстанського руху на півдні України.

Література.

Історія Академії наук України (1918–1923 рр.): Документи і матеріали. – К., 1993; Історія Академії наук України. 1918–1993. – К., 1994. Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 рік). – Львів, 1993. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів, 1996. – С. 218–251. Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України: курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / Під заг. ред. В.І.Ніколаєнка. – Х., 2001. – С. 187–217. Історія України: курс лекцій: у 2-х кн. Кн.. 2. ХХ століття: Навч. посібник / Мельник Л.Г., Верстюк В.Ф., Демченко та ін. – К., 1992. – С. 150–176. Історія України: Навч. пос. / Під заг. ред. В.А.Смолія; керівник авт. кол. – С.В.Кульчицький. – К., 1997. – С. 184–261.

Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К., 1995. Карр Э. История Советской России. – Кн. 1: Тт. 1 и 2: Большевистская революция. 1917-1923. Перевод с англ. – М., 1990. Конституційні акти України. 1917–1920 рр. Невідомі конституції України. – К., 1992.

Початок революції.

Завдання:

1 група. З позиції прихильників УЦР довести
вмотивованість рішень та дій УЦР.

2 група. Через призму опозиції до УЦР показати всі
помилки УЦР і визначити альтернативний шлях
розвитку суспільства в 1917 – 1918рр.

3 група. Аргументувати діяльність влади за часів
Гетьманату.

4 група. Підготувати виступ опозиції до Гетьманату.

5 група. Підготувати неупереджений аналіз позицій
Директрорії щодо влади в Україні.

Заповніть таблицю

Література.

Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1990. – Ч. 1– 3. Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. – К., 1994. Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995. Грушевський М.С. Новий період історії України (за роки від 1914 до 1919). – К., 1992. Деникин А.И. Поход на Москву (“Очерки русской смуты”). – К., 1990. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів, 1996. – С. 218–251 Махно Н. Воспоминания. – Киев-Париж, 1991 – Т. 1-3. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994. Останій гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–1945 рр. – К., 1993. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917–1919 рр. – К., 1995. Петлюра С. Народе український. – К., 1992. Петлюра С.В. Вибрані твори та документи. – К., 1994.

Семінар 4.

Методичні рекомендації

Вивчення першого питання необхідно розпочати з характеристики становища в Україні після закінчення війни. За допомогою конкретних даних і фактів студент повинен охарактеризувати негативні наслідки громадянської війни та іноземної інтервенції в економічному, соціальному та культурному житті України, висвітлити стан економіки, об’єктивні та суб'єктивні фактори, що призвели до занепаду сільського господарства і голоду І92І-І923 рр. З метою більш ґрунтовного вивчення цього питання бажано заслухати спеціальну доповідь або реферат.

Готуючись до другого питання, студент повинен усвідомити, що являла собою політика "воєнного комунізму", в чому полягали її характерні риси, чому навіть під час громадянської війни вона не виправдала себе і потребувала негайного перегляду. Далі треба висвітлити:

а/ причини впровадження НЕПу;

б/ її зміст у місті та на селі;

в/ наслідки для економіки України.

Готуючись до третього питання, студент повинен розібратися з тим, що являв собою національно-державний устрій України, які відносини існували у неї з іншими радянськими республіками.

Чи була вона окремою незалежною державою? Чи були об'єктивні передумови і причини для об'єднання радянських республік? Для цього треба ознайомитися з етапами об'єднавчого процесу в І9І8-І922 рр., пов'язаними з утворенням воєнно-політичного союзу, укладанням господарських угод, роботою комісії під керівництвом І.Сталіна, його проектом "автономізації", що його було відкинуто В.І. Леніним і керівництвом України, документами 1-го з'їзду Рад СРСР ЗО грудня 1922 року. Подумайте, що мала собою являти федерація радянських республік і чому, будучи прого­лошеною, вона не змогла стати реальністю внаслідок утвердження однопартійної системи і командно-адміністративних методів управління державою. Врешті-решт Україна отримала обмежені права автономії.

Готуючись до відповіді на четверте питання, студенту слід усвідомити, що політика колонізації, яка була розпочата у квітні 1923 р., передбачала насамперед дерусифікацію політичного та громадського життя в Україні. Варто також розібратися, як здійснювалася українізація, в чому полягали її здобутки, чому вона викликала такий впертий опір. Хто сприяв її здійсненню, а хто був противником українізації? Треба відмітити, що в умовах зміцнення тоталітарного режиму цей процес тривалим бути не міг. В умовах централізації партійного і державного управління, відсутності демократичних засад суспільного життя політика українізації була приречена на провал. Необхідно розібратися в причинах та обставинах появи та застосування таких штучно вигаданих понять, як "націонал-ухильництво", "шумкізм", "хвильовизм", "волобуєвщина" тощо.

Теми рефератів

1. Міф про націонал-ухильництво в Україні.

2. Повернення М.С.Грушевського.

Питання для самостійної перевірки знань:

1. Назвіть причини відмови радянського уряду від політики „воєнного комунізму” і переходу до НЕПу.

2. Зробіть порівняльну характеристику головних принципів політики „воєнного комунізму” та нової економічної політики (НЕП).

3. Чому було згорнуто нову економічну політику? 4. В чому полягає сутність політики українізації? 5. Виявіть причини встановлення тоталітарного режиму в СРСР.

Література.

Бойко О.Д. Історія України.-К., 1999.-С.325-368.
Буштрук О.В. Підготовка до зовнішнього оцінювання. Тестові завдання. -Х., 2008.-С.54-56.
Гісем О.В., Мартинюк О.О., Трухан О.Ф. Історія України в таблицях.-Х., 2006.-С.315-365.
Субтельний О. Україна. Історія.- К., 1991.-С.332-368.
Історія України / Під. ред. В. Смолія.-К., 2000.-С.289-323.
Турченко Ф.Г. Новітня історія України. 10 клас.-К., 2000.- С.182-221Мовчан О.М. Голод І92І-І925 рр. в Україні //Сторінки історії України,-К.,І99І.-с.45-61Коваль В. Сталінський вирок Миколі Хвильовому //Дні про.-1989 №° 9.- с.81-93

Семінар 5.

Тема. Радянська модернізація України (1929 – 1938 рр.).

План.

1. Індустріалізація в окраїні: мета, методи здійснення та наслідки.

2. Запровадження колгоспного ладу. Голодомор 1932-1933 рр.

3. Політичні процеси 30-х років в Україні. Кінець «українізації».

Методичні рекомендації

Відповідь на перше питання необхідно розпочати із з'ясування причин розробки політики індустріалізації в країні, мети її здійснення. Розкрийте суть індустріалізації, покажіть взаємозв'язок економічних, політичних та культурних завдань. Покажіть місце України в планах індустріалізації СРСР. Чому в першій п’ятирічці вона отримала значно більше капіталовкладень, ніж в другій та третій? Як вплинули на виконання соціально-економічних завдань сталінські методи авторитарного керівництва, завищення планів і скорочення строків їх виконання? Як ви розумієте поняття "стрибок у соціалізм"? Які методи та заходи застосовувало партійне керівництво для підвищення ентузіазму та дисципліни робочих? Подумайте, які джерела фінансування промисловості вишукувала держава, як зосередження коштів у важкій промисловості відбилося на інших галузях промисловості, сільському господарстві, життєвому рівні населення, освіті? Доведіть, що, попри всі витрати та помилки, які мали місце при здійсненні індустріалізації, спорудження десятків тисяч нових заводів п