ТОП 10:

Позиційні зміни голосних у мовленнєвому ланцюзі



Звуковий устрій

В усіх мовах світу існує дві категорії звуків мови: голосні та приголосні. Сукупність голосних утворює вокалізм, сукупність приголосних – консонантизм.

Французька Російська Українська

Голосні 16 7 6

Приголосні 20 35 32

Разом 36 42 38

Голосні і приголосні розрізняються функціонально, артикуляційно і менш усього – акустично.

Основне розходження голосних і приголосних полягає в складотворенні, де голосний утворює вершину складу, приголосний не є складотворним. Пор.: французька: fe-sti-val; російська: ре-че-вой; українська: дже-ре-ло.

Артикуляційне розходження голосних і приголосних полягає в різній напруженості мовленнєвого апарату. Пор.: французька: bonne, l'еаu; російська: вода, метро; українська: курінь, шатро.

Акустичне розходження голосних та приголосних полягає у наступному: голосні протиставляються шумним, тобто, глухим приголосним; між голосними і шумними розташовуються, з одного боку, дзвінкі приголосні, а з іншого боку - сонорні (до них відносять російський та український звук [j], а також бічні, дрижачі, носові звуки: [l], [m] у французькій мові, [н], [р] – в українській і російській мовах.

За Гаком В.Г., деякі типи голосних можуть переходити в приголосні та навпаки. Якщо вокалізація (перехід приголосного у голосний) не властива сучасним французькій, російській та українській мовам, то консонантизація (перехід голосного в приголосний), навпаки, спостерігається в усіх трьох мовах (консонантизм – це засіб уникнення двох підряд голосних).

У французькій мові голосні [і], [u], [у] у позиції перед іншими голосними заміщуються звуками [j], [w], [η].

Наприклад: piété [pjé-΄té] - [і]­[j]; мouette [´mwεt] - [u]-[w]; рuis [΄pųi] - [у]-[ų]

У російській мові консонантизації піддається звук [и]. Наприклад: наваждение – наважденье; творение – творенье.

В українській мові консонантизації піддається звук [і]: віолончель [вjолон'?чел'] - [і] - [j]

Вокалізм

Парадигматичні відносини між голосними у французькій, російській і українській мовах описуються за допомогою диференціальних ознак, завдяки положенню органів мови, що беруть участь в артикуляції фонеми. Це – язик, нижня щелепа, губи, піднебіння і порожнина глотки. У залежності від участі цих органів виділяються наступні ознаки:

1. Ряд

задіяні язик і щелепа

2. Піднесення

3. Лабіалізація (участь губ)

4. Назалізація (положення піднебіння)

5. Фарингалізація

6. Довгота

Однак не всі ці ознаки обов'язково реалізуються в окремій мові. Наприклад, ознака назальності притаманна тільки французькій мові: beau – bon, tas – temps.

За Гаком В.Г., універсальна типологія припускає, що в основі вокалічних систем усіх мов лежить первинна система, що складається лише з трьох фонем, що розрізняються за ознаками піднесення, ряду та лабіальності:

і u

 

а

Універсальними ознаками вокалізму є піднесення, ряд та лабіальність.

У французькій мові система голосних характеризується більшою ускладненістю в силу наступних факторів:

1. Кількісна перевага голосних у французькій мові.

2. Наявність двох фонем [а] і [α] у французькій мові замість одного середнього [а] у російській мові та українського заднього [а].

3. Більш наявна реалізація у французькій мові ознаки лабіалізації. Якщо в російській і українській мовах лабіалізованими виявляються лише два звуки заднього ряду - [у] і [о], у французькій мові лабіалізованими є голосні переднього ряду [у], [œ], [о], [ɔ] та голосні заднього ряду [и], [о], [ɔ].

Лабіальні голосні у французькому тексті складають 38,2% усіх голосних, у російському - 18,3% і в українському - 20,4%.

На відміну від російської та української, у французькій мові є чотири носові голосні: [ã], [õ], [ε̃], [œ̃].

Якщо в російській та українській мовах довгими є лише голосні у наголошеному положенні, у французькій мові довгота може бути історичною та позиційною. Історична довгота: носові голосні [ã] , [õ], [œ̃], [ε̃]; звуки [а], [о], [Ø], іноді відкритий [ε]. Ритмічна довгота: голосний подовжується в наголошеному складі перед приголосними [r], [v], [z], [vr].

Кількісна зміна голосних

Французька. Російська. Українська

1. Голосні звуки під наголосом набувають довготи

+ + +

Morose [mo ΄ro:z] мороз [ма ΄ро:с] мороз [мо ΄ро:з]

2. Історично довгі голосні носові перед приголосним, закриваючим склад

+ - -

3. Довгота перед подовжуючими приголосними [r], [z], [v], [g], [vr]

Chèvre [΄∫ε: vr]

+ - -

Якісна зміна голосних

У французькій мові позиційним змінам піддається, переважно, ознака відкритості/ закритості, тобто, ознака піднесеності. У ненаголошених відкритих складах відкриті звуки закриваються, а закриті відкриваються. Таким чином, послабляється опозиція в парах: е -ε, Ø - œ, о -ɔ, а -α.

Ряд і лабіалізація - стійкі ознаки французьких голосних.

У російській мові фактори змін дуже різноманітні, зміні піддаються піднесення, ряд і лабіальність [4; с.123].

Факторами зміни є:

- положення ненаголошеного складу стосовно ударного; зміна є менш глибокою в першому переднаголосному складі, ніж у другому переднаголошеному чи післянаголошеному: водяной [въд ' а ΄ноj], поросль [΄поръс 'л'];

- прикриття складу: у неприкритому складі зміни менше, наприклад: голова [гъла΄ва], оборот [аба΄ рот];

- навколишні приголосні: після шиплячих і м'яких приголосних зміна більш глибока, наприклад: шуметь [ шъм '΄эт'], мировой [ м 'ъра΄воj].

У ненаголошених [о] і [у] зникає лабіалізація, наприклад: мороз [маֲрос], [о] переходить в [а]; моросить [мъра΄с’ит'], [о] переходить у [ъ]; топнуть [΄топнът’], [у] переходить у [ъ].

У російській мові розходження по ряду мають тенденцію до нейтралізації, у ненаголошеному складі простежується просунення артикуляції вгору та до передньо-середньої частини ротової порожнини.

В українській мові позиційні зміни не настільки різноманітні, як у російській. Зміні піддається тільки ознака піднесення. Голосні [а], [у], [і] практично не змінюються в ненаголошеному стані. Звук [о] також звучить чітко в більшості ненаголошених складів, за винятком випадків, де [о] стоїть перед наголошеним складом з [у].

Ознаки лабіалізації та ряду в українській мові так само є стійкими, як у французькій.

В цілому, основна відмінність французьких голосних у мовному ланцюзі полягає в надзвичайній напрузі мовних органів при артикуляції будь-якого звукового комплексу незалежно від його місця стосовно наголосу, і звідси збереження тембру ненаголошених голосних французької мови.

У російській мові, на відміну від французької та української спостерігається тенденція до нейтралізації ненаголошених голосних по ряду і піднесенню.

Консонантизм

Система приголосних у французькій, російській та українській мовах парадигматично характеризується трьома диференційними ознаками:

1. Місцем утворення (приголосні поділяються на губні, передньо-, середньо-, задньоязикові та увулярні);

2. Способом утворення (проривні і щілинні);

3. Участю голосу (шумні, котрі, у свою чергу, поділяються на дзвінкі і глухі, і сонанти).

За місцем утворення у французькій, російській та українській мовах існують ті самі ряди. Єдине, що в російській мові немає увулярного звуку, тоді як у французькій мові його представляє [r], а в українській - [м].

За способом утворення відмінність французького консонантизму від російського полягає в відсутності африкат, тоді як у російській ці звуки є: [ц], [ч], [дз], та в українській: [дз],[дз'], [дж], [ц], [ц'], [ч]. Як видно, українська мова більш багата африкатами. Крім того, у російській та українській мовах є дрижачий звук [р].

За участю голосу, французька мова представляє більш багатий ряд сонантів: [m], [n], [w], [l], [r], [η], [ų] - вісім фонем.

Пом'якшення (палаталізація) приголосних у російській і українській мовах є окремою диференційною ознакою в системі. У російській мові палатальність охоплює п'ятнадцять пар фонем, в українській - дев'ять пар. У французькій мові вона не є ознакою, що розрізняє парні фонеми, але вважається конститутивною ознакою.

Позиційні зміни приголосних

У французькій, російській та українській мовах у результаті випадання проміжних голосних, на стику слів і морфем, у результаті асиміляції виникають довгі, імініровані приголосні: французька verrez [vε΄r:е]; російська сшить ['ш:ыт']; українська під дубом [пі'д:убом].

У французькій, російській та українській мовах має місце лабіалізація приголосних. Пор.: французька tuer – taxi; російська пух – пихта; українська чути – чiп.

Палаталізація має місце в усіх трьох мовах.

У французькій мові: перед голосним [і], іноді [у]; у звуках [k], [g] перед [α].

У російській мові: - палаталізовані приголосні - окремі фонеми, а не варіанти твердих приголосних. Наприклад: стол - столик , ['стол] - ['стол'ик]

В українській мові:

- окрема група м'яких приголосних: [д'], [т'], [з'], [с'], [дз'], [ц'], [н'], [л'], [р'];

- звук [j] - завжди м'який

- звуки [ж[, [ч], [ш], [дж], [б], [п], [в], [м], [ф] частково пом'якшуються перед [і]

- звуки [r], [к], [х], [г] палаталізації не підлягають.

Зміни за глухістю-дзвінкістю мають місце у всіх трьох мовах.

У французькій мові при асиміляції усередині слова; на стику слів усередині ритмічної групи. Наприклад: medecin [mεt΄sε]

На відміну від російської та французької мов дзвінкі українські приголосні в середині слова не поглушуються перед глухими: казка [΄казка], діжка [΄д'іжка].

Повна редукція приголосних

Має місце в усіх трьох мовах.

У французькій мові можуть випадати [r] і [l] після приголосних на кінці слова і перед [j]. Наприклад: quat(re) chapeaux, i(ls) disent, million [mi'jδ].

У російській мові явище редукції представлене дуже широко. Це випадання приголосних у групах. Наприклад: со(л)нце, мес(т)ный, поз(д)ний.

Українській мові невластивий збіг багатьох приголосних. Спрощення тут є нормою мови. Порівняйте: користь – корисний; поїзд – поїзний; тріск – тріснути.

Інтонація

До засобів інтонації відносять наголос, мелодику, темп, паузу, тембр. Інтонація виконує в мові такі функції:

1. Структурно-синтаксична. Вона є ознакою закінченості фрази і формує різні типи висловлювання: оповідальне, питальне та спонукальне речення.

2. Логіко-комунікативна - виділяє інформативне ядро речення.

3. Емоційно-експресивна - допомагає виразити почуття, різні смислові відтінки речення.

Мелодика фрази

Мелодика - це важливий компонент інтонації. Вона характеризується наступними основними ознаками:

1. Рух тону: висхідний, спадний, рівний.

Сполучення цих типів тону дають ще наступні варіанти:

- увігнутий висхідний і спадний;

- опуклий висхідний і спадний;

- переломлений висхідний і спадний.

2. Інтервал - існує чотири рівні висоти голосу.

3. Положення мелодійного піка - рухливе \ нерухоме

4. Напрямок руху тону - що змінюється \ що не змінюється

У цілому, можна відзначити, що темп французької мови швидший, ніж російської і української тому що паузи між фразами французької мови різкіші, а самі ритмічні групи вимовляються в більш швидкому темпі.

Наголос

Наголос - це один з інтонаційних засобів, що служить для виділення складу в слові чи в мовному ланцюзі. За об'єктом виділення наголос буває складовим, словесним і фразовим.

У французькій мові наголос є фіксованим, він завжди падає на останній склад окремого слова, ритмічної групи чи фрази.

У російській та українській мовах наголос нефіксований і може відноситися до будь-якого складу в слові і слову у фразі. Пор.: французька сonstitution [ko:stity΄sjo]; російська конституция [кън'с'т'и΄туцыjа]; українська конституція [консти΄туціjа].

У російській та українській мовах наголос відіграє смислову роль. У реченні він самостійно виділяє логічний предикат; диференціює слова та їхні форми. Наприклад: рос. 'замок -за'мок; укр. 'руки - ру'ки.

Вправи до теми “Вокалізм ”

1. Назвіть диференційні ознаки, що реалізуються в голосних:

Французька: і, а, Ø, ã

Російська: и, у, а, ы

Українська: е, і, о, у

2. Назвіть диференційні ознаки, що розрізняють голосні в наступних парах фонем:

французька: і - e; і - u; ε - ε̃; о - u; ε -ɔ ; і -y; у - u; ое - ɔ; a -α; Ø - о; е - Ø

російська: у-о; а-о; а-е; и-е; и-у; ы-и

українська: і-е; и-е; і-у; е-о; и-у; а-о; а-у

3. Назвіть диференційні ознаки голосних, що розрізнюють слова:

французька: lu-loup: fée-fait; mal-mâle;mot-mont; seau-son; tas -temps; ceux-su

російська: сок-сук; дом-дым; пил-пел; сом-сам; мал-мел

українська: сад-суд; ток-так; бур-бор; мир-мур; сіль-сель

4. Порівняйте ненаголошені голосні в наступних словах:

французька російська українська

bocal бокал бокал

brigade бригада бригада

détail деталь деталь

aromate аромат аромат

gopak гопак гопак

protégé протеже протеже

entresol антресоль антресоль

ІМЕННИК

 

Категорія роду

Рід служить для класифікації слів по родових класах. У французькій і російській мовах він є обов'язковою властивістю імені. В обох мовах значення категорії роду пов'язано з істотністю об'єктів, що позначаються іменниками. У істот категорія роду семантична: вона відбиває різницю за статтю. У неістот категорія роду асемантична, вона не відбиває ніяких властивостей об'єктів, що позначаються, і є лише частиною зовнішньої форми слова. У французькій мові розрізняються дві форми (чол. та жін. рід), у російській – чол., жін., сер. рід.

У французькій мові категорія роду властива саме іменнику. Вона виражається, головним чином, не формою самого іменника, а за допомогою прикметників, артиклів і детермінативів. Ці останні лише виявляють рід іменника, а не повідомляють йому його. Рід уже визначений самим іменником.

Форми вираження роду

1. У російській мові у переважній більшості іменників неістот рід розпізнається за формою називного відмінка (нульова флексія – ч.р.; -а, -я, - ж.р.; -о, -е – с.р.). Іменники, що закінчуються на -ь, невідмінювані (рагу, кофе та ін.) відходять від цього правила.

У французькій мові формальних ознак роду немає. Непрямими ознаками, що допомагають визначити рід в обох мовах, є суфікси:

1) у французькій мові суфікси –tion, -ure, -ance та ін ж.р.; -ier, -isme – ч.р. Як показник роду сучасна французька мова використовує альтернуючі суфікси, що дають від однієї основи утворення ч. й ж. роду: -ain/ aine hautain/ hautaine; -in/ -ine crétin / crétine.

2) у російській мові всі слова із суфіксом -ость ж.р., із суфіксом -тель – чоловічого роду. Сумнів може стосуватися лише безсуфіксних слів (кость, гость; метель, отель).

2. У російській мові рід вказує на приналежність слова до визначеного словозмінного класу. У французькій мові рід є основою для форм інших категорій. Єдине виключення – іменники ч.р. на -al, -ail, що утворюють множину певним чином: -aux.

3. В обох мовах використовуються наступні основні способи вираження семантичного роду в іменниках істотах:

а) специфічні суфікси іменників: учитель – учительница; poète – poetesse;

б) суфікси і форми, властиві також прикметникам і дієприкметникам: служащий – служащая; employé – employée;

в) форми єдиного роду: плакса, лакомка; enfant, camarade, aide, де конкретне значення виражається аналітично, оточенням;

г) суплетивні форми: отец-мать; père-mère;

У французькій мові словосполучення зі словами homme, femme, garcon, fille, яким в російській мові відповідає слово, утворене за допомогою спеціальних суфіксів; homme de lettres – литератор, femme de lettres – писательница, неологізми: femme pilote, femme écrivain.

Основна розбіжність між двома мовами полягає в тому, що російська мова набагато ширше користується специфічною суфіксацією, тоді як французька мова – способами «б» і «в».

У французькій мові суфікси й способи утворення жіночого роду іменників ті ж, що використовуються прикметниками (un habitant – une habitante і charmant – charmante); у російській мові іменники морфологічно більше відрізняються від прикметника, ніж у французькій мові.

З французькою та російською

Що стосується української мови, то поняття граматичного роду іменників набагато ширше, ніж у французькій і російській мовах. У відповідності зі способами вираження родових значень категорія роду має 2 різновиди: граматичний і семантико-граматичний. Граматичний рід – такий різновид загальної категорії, у якого родове значення іменників не залежить від лексичного, не обумовлюється якими-небудь реальними особливостями предметів, понять і явищ, що означаються, не пов’язане зі статтю людей, тварин, а виражається граматичними способами разом зі словотворчими:

1) у неістот іменників власних назв: чудова Вінниця – ж.р., прекрасний Херсон – ч.р., миле Синельникове;

2) у неістот загальних іменників: новий годинник – ч.р., нова сукня – ж.р., гарне село – с.р. Тобто, в українській мові родова диференціація побудована в більшості іменників на граматичних ознаках слова, а не на реальних ознаках предметів, понять, явищ, позначених іменниками.

Семантико-граматичний рід – такий різновид загальної категорії, у якого родове значення залежить від лексичного, котре обумовлює граматичну форму іменника. У них родове протиставлення виражається за допомогою лексичної семантики і суфіксів: а) чоловік-жінка, бугай-корова; б) киянин-киянка, тигр-тигриця.

У семантико-граматичному роді основними є семантичні ознаки іменника. Їх супроводжують і граматичні ознаки, але вони підкоряються лексичним.

На відміну від досліджуваних мов, українська мова має 5 родів: чоловічий, жіночий, середній, загальний і парний.

Іменники парного роду

Іменники, що вживаються лише в множині, не мають способів виявлення категорії роду. У них вона носить імпліцитний характер. Однак у цих іменників категорію роду можна виявити опосередковано. Всі іменники тільки множини – відносяться до неістот, тому узгоджені з ним прикметники, дієслова у формі минулого часу і присвійні займенники цілком співпадають з формами множини іменників неістот ч., ж., с. роду: були такі гострі ножі (від ніж – форма одн. ч.р.). Таким чином, іменник ножиці відноситься до категорії роду, морфологічно не вираженої. Оскільки, безліч іменників цього типу означають предмети, що складаються з 2-х частин (окуляри, штани, ножиці, сани), то їхній рід умовно можна назвати парним.

Іменники загального роду

Потрібно зазначити, що українські лінгвісти не виділяють це явище як окрему самостійну грамему, однак говорять, що така група існує, і до неї відносять іменники, у яких рід семантично не виділяється (староста, базіка), морфологічні способи його вираження неоднозначні (закінчення-а мають іменники ч. і ж.р.), а синтаксичні способи виявлення категорії роду залежать від позамовних факторів. До цієї групи зараховують невелику кількість іменників із значенням особи найчастіше за негативною оцінкою, що мають закінчення -а: писака., читака, волоцюга; а також українські прізвища на приголосний (Стефаник, Федькович), на -ко (Франко, Івашко), невідмінювані іноземні прізвища (Віардо, Дюма), імена на -а, -я (Шура, Валя, Женя). Фактично, це – іменники, що внаслідок своєї семантичної нерозчленованості й морфологічної неоднозначності можуть займати місце чи ч., чи ж.р.

Таким чином, лінгвісти говорять не про загальний рід., а про омонімні способи вираження ч. і ж.р.

Категорія числа

Як у російській, так і у французькій мовах категорія числа включає 2 субкатегорії: однина й множина. Ця категорія є семантичною в іменниках, які можливо порахувати (конкретні істоти і неістоти, неодиничні власні). Вона є асемантичною у іменників, що не піддаються рахунку: речовинних (вода); абстрактних (толщина, увеличение), конкретних одиничних (солнце). В обох мовах є іменники, що не піддаються ліку, котрі мають форму тільки однини (singularia tantum), в обох мовах є іменники, що вживаються тільки в множині (pluralia tantum).

Лише іменники, що піддаються лічбі, мають обидва числа без зміни значення. Приєднання форми множини. до іменників, що не піддаються ліку, свідчить про зміну їхнього значення.

Форми

У французькій мові категорія числа головним чином виражається за допомогою артикля і детермінативів. При цьому існує значне розходження між реалізацією цієї категорії в усному мовленні й у письмовій мові. У письмовій мові як показник категорії числа виступає буква “s” (у вимові [z] реалізується у визначеному контексті (у плані порядку слів) і при наявності liaison): J’apprecie leurs remarques aimables. Однак в усному мовленні дуже часто категорія числа не знаходить вираження: Il s’est tiré d’affaire sans blessure (s); J’apprecie leur(s) remarque(s).

Тут «s» - показник множини не вимовляється, а отже не можна вирішити, чи вжита форма множини чи однини. Тільки liason у подібних випадках може вказати категорію числа.

Прикметник може виражати категорію числа у французькій мові, тоді він відноситься до тієї групи прикметників, що вживаються в препозиції: petit, bon, mauvais, grand, jeune й аналогічні їм, наприклад: de petits enfants.

Категорія детермінації

Логічна категорія детермінації, тобто здатність сприймати предмет (явище) як щось визначене чи невизначене є універсальною властивістю людського мислення; що ж стосується його мовного вираження, то воно не ідентично в різних мовах. У російській й українській значення означеності /неозначеності передаються лексичними, граматичними і просодичними (мелодика, наголос) засобами, при цьому використання їх не є ні регулярним, ні строго обов'язковим; детермінації як категорії граматичної в російській і українській мовах немає. У французькій мові категорія детермінації є граматичною характеристикою іменника і виражається протиставленням артиклів, що регулярно супроводжують іменник; вибір того чи іншого артикля обумовлений особливостями осмислення ситуації мовцем і визначається їм.

Іменник може бути охарактеризований з якісної чи кількісної сторони, тому і категорія детермінації, що виражається французьким артиклем, має два аспекти: якісний і кількісний.

Якісна детермінація (означеність/неозначеність) стосується іменників, що піддаються лічбі і виражається опозицією артиклів le/un. Кількісна детермінація – її ядром є значення тотальності, партитивності (частковості) – властива іменникам, що не піддаються лічбі і означають речовину, і виражається протиставленням артиклів le/du. Інші іменники, що не піддаються лічбі – конкретні, одиничні, абстрактні й одиничні власні – детерміновані самим своїм значенням і вживаються з означеним артиклем чи без нього (le soleil, la beauté, la France, Paris). Неозначений артикль des виражає одночасно і якісну, і кількісну невизначеність: des pommes може значити і «якісь яблука», і «декілька яблук».

Якісна детермінація

I. Для вираження значень французьких артикліву їхній первинній функції в російській і українськіймовах використовують наступні основні засоби:

1. Порядок слів. Визначеність у російськійіукраїнськіймовах виражається препозицією підмета, невизначеність – його постпозицією стосовно дієслова, відповідно до формул:

Французька мова Російська і українська мови

Sle +V (Substantif+le+Verbe) S + V

Sun +V (Substantif+un+Verbe) V +S

Le bonhomme les regardait venir Старий скоса поглядав на

du coin de l'оеіl.(LQ) Абеля і Валерію, які наближалися.

Un pecheur, assis sur le quai На набережній сидів рибалка і

jouait de l’harmonica.(LQ) грав на губній гармоніці.

Ця відповідність порушується в двох випадках:

- якщо в російському й українському текстах іменник супроводжується неозначеним займенником чи означенням, що вказує на незвичайність суб'єкта (формула фр. Sun + V = рос. S + V). Пор.: A côté un petit homme replet lavait à seaux sa voiture (LQ); Тут же неподалік низенький повненький чоловічок поливав свою машину.

- якщо речення описує подію нерозчленовано, виступаючи як монорема (формула: фр. Sle + V = рос. V + S). Пор.: Le jour maussade se levait (LQ); Займався хмурий день.

2. Визначення при іменнику. Значення означеності в російській мові виражається займенниками: этот, тот самый, свой, все эти, прикметниками: данный, настоящий. Значення неозначеності виражається неозначеними займенниками: какой-то, некий, какой-нибудь, некоторый и другие;числівником один из; прикметником неизвестный; і, навпаки, означений, особый, целый.

Значення означеності в українській мові виражається займенниками: цей, той (вказівні займенники, що вказують на предмети та їх ознаки), свій, всі (ці); прикметниками: даний, дійсний. Значення невизначеності виражається невизначеними займенниками: якийсь, який-небудь та інші, що вживаються для вказівки на невідомі, неозначені предмети, їх ознаки, якості; числівником: один (з); прикметниками: невідомий; і навпаки, означений, особливий, цілий.

Російському й українському відповідному («нульовому») означенню у французькому тексті можуть відповідати артиклі le і un, у загальній формі вказуючи на означеність чи неозначеність; у свою чергу цим загальним означенням у російському й українськомутекстах можуть відповідати означення більш конкретного значення. От деякі приклади відповідностей: Dès la première minute une idée atroce avait bien passé au traverse de sa tête malade... Mais l'іdée était resté fuyante.– У першу ж хвилину в її хворій свідомості промайнула жорстока думка... Але ця думка залишилася невизначеною; Maintenant l'étudiant est devenu un vieil et célèbre écrivain. – Тепер той студент - старий і знаменитий письменник.

У російськихіукраїнськихперекладах значення неозначеності виражається постпозицією підмета, значення означеності передається присвійним чи вказівним займенником. Так елементи різних рівнів (синтаксис, лексика) використовуються для вираження значень, переданих французькими службовими словами.

Російські й українські неозначені детермінативи один, какой-то – (один, якийсь) і інші передають такі відтінки, що без детермінації виражаються французьким un. Звідси виникають великі труднощі для іноземців, що вивчають російську і українську мови. Так який-небудь, вживається при можливості вибору, якийсь, виражає невизначеність при виборі, що вже відбувся (il a prit un livre – він узяв якусь книгу, але il a voulu prendre un livre – він захотів узяти яку-небудь книгу), один і яке – який - (один, якийсь)уживаються при ясності об'єкта для того, хто говорить, і неясності його для того, хто слухає (Я розповім тобі одну історію. Я приніс тобі деякі книги.)

3. Транспозиція. Невизначеність у російських й українських фразах виражається неозначеними прислівниками (как-то, где-то, как-нибудь и т.п.) - (якось, десь, як-небудь та інші), що функціонально відповідають неозначеним артиклям. Пор.: Une nuit, ils furent réveillés par le bruit d'un cheval. – Якось уночі їх розбудив тупіт коня.

II. У функції нейтралізації (генералізації) звичайно вживається означений артикль. Він підкреслює узагальнений характер, що в російськійіукраїнській мовахнерідко виражається займенниками всякий, весь - (всякий, весь): L’homme est mortel - Всяка людина смертна.

Неозначений артикль з узагальненим значенням вживається у висловленнях з модальним відтінком (побажання, можливість), де передбачається опущення визначень типу “настоящий”, “хороший” и т.д. – (“справжній”, “гарний” та інше). В російськійіукраїнськіймовах ці відтінки передаються відновленням таких визначень: Un étudiant doit travailler régulièrement. – Справжній (гарний) студент повинен працювати систематично.

III. Вторинні семантичні функції артиклів виявляються при їхньому сполученні з іменниками, які не піддаються лічбі.

1. При сполученні з абстрактними іменниками якості і стану означений та неозначений артиклі виражають повноту чи неповноту прояву даного стану, якості. Ці відтінки в російській та українській мовах у разі потреби виражаються відповідно означеннями: весь и что-то вроде, какой-то и т.д. – (весь і щось, якийсь та інші),на зразок: L'іmmіnеnсе du cataclysme... l'аіdаіt sans doute à accepter d'un coeur serein l'іnsоlіtе de ce tête-a-tête. – Неминучість катастрофи звичайно допомогла йому зі спокійним серцем сприйняти всю незвичайність цього побачення; Son dévouement ne procédait pas d'unе foi,mais d'un égoїsme. – Відданість його виникала не тільки з почуття благоговіння, але зі свого роду егоїзму.

Неозначений займенник – прикметник часто супроводжує російський (український) абстрактний іменник, що має при собі специфічне означення: Un attrait inquiet – якась неспокійна, притягальна сила; un frénésie puérile – якесь дитяче буйство.

2. При іменах дії, що являють собою транспоновані дієслова, артиклі des і les позначають множинність суб'єктів дії або неодноразовість самих дій; артикль un показує або неозначеність одиничного суб'єкта (un rire se fit entendre - пролунав чийсь сміх, хтось засміявся),або показує, що позначення дії входить у рему, в інформативно нову частину висловлення, і тоді в російськійіукраїнській використовується інверсія (un silense se fit – запанувала тиша). У російськомуйукраїнськомутекстах французьким віддієслівним іменам часто відповідають прямі дієслівні позначення події, і артиклю – за значенням – відповідають неозначені підмети: кто-то, все и т.д. (хтось, всі та інше). Пор.:Mais comme il allait être 9 heures une agitation se propagea. – Але, оскільки мало пробити 9 годин, усі заметушилися.

Кількісна детермінація

1. У французькій мові частковість виражається артиклем du. У російськійі українськіймовах це значення виражається морфологічно - протиставленням родительного и винительного (родового і знахідного) відмінків - тільки у функції прямого додатку (звичайно при дієслові доконаного виду); порівн.: Il a mangé tout le poisson. – Він з'їв усю рибу. і Il a mangé du poisson.- Він поїв риби.

У сучаснихросійськійіукраїнськіймовах це розходження стирається в множині. Il lui a apporte ́des fleurs може бути переведено: Він приніс їй квіти і Він приніс їй квітів.

2. У російській іукраїнськіймовах вираження кількісної неозначеності не обмежується одним іменником, але може стосуватися і зв'язаного з ним дієслова. Деякі дієслівні видові префікси (на-, пона-, на-…-ся) виражають кількісну характеристику дії, ступінь охоплення їм об'єкта, подробиці, кількісну неозначеність і множинність об'єктів. Дієслова з такими префіксами вимагають обов'язково родительного (родового) відмінка, що виражає кількісну неозначеність. Пор.: Il a mangé des bonbons. – Він наївся цукерок; Il a acheté des livres. – Він накупив книг.

У цих конструкціях російської йукраїнськоїмов кількісна неозначеність об'єкта виражається двічі: формою імені (родительный (родовий) відмінок) і формою дієслова (деякі префікси).

3. У вторинних функціях частковий артикль, приєднується до іменників, що піддаються лічбі, абстрактних чи власних імен, виступає як знак зміни значення слова, але частіше вказує на неповноту якості, подібності, і в цьому випадку його значення передається словами какой-то, что-то от и т.п. (якийсь, щось від і т. ін.): Il y a du Hugo dans ce poète. – У цьому поеті є щось від Гюго.

Прикметник

 

В будь-якій мові прикметник як частина мови з атрибутивною і предикативною функцією має категоріальне значення ознаки предмета.

Під ознакою предмета розуміють властивості, якість, відношення, явища, якими характеризується предмет. Це може бути: колір (біла хустка); смак (солодке яблуко); розмір (великий міст); матеріал (цегляний будинок); внутрішні (психологічні) риси людини (добра людина, надійний друг); зовнішні риси людини чи тварини (гарний парубок, худий кінь); властивості предметів (м’яке ліжко) тощо.

Ці ознаки формують відповідно лексико-семантичні групи слів, які становлять семантичну основу (план змісту) прикметника як частини мови.

В сучасній граматиці прикметники класифікуються за двома особливостями:

1. За характером самої ознаки;

2. За способом позначення ознаки.

Одні ознаки предметів є перемінними, тобто такими, що виявляються в різній мірі або в різний час (добрий – добріший, зелений - зеленіший).

Вони вказують на якість предметів.

Інші ознаки предметів є постійними, тобто такими, що не виявляються в різній мірі (цегляний будинок, лісова галявина).

Отже, за характером ознаки прикметники поділяються на:

- якісні (qualificatifs);

- відносні (de relation).

В трьох порівнюваних мовах клас прикметників включає якісні і відносні; перші виражають ознаку своєю основою (rouge; красный; червоний); другі - опосередковано через відношення до іншого предмета (géografique; географический; географічний).

Граматичними категоріями якісних прикметників є рід і число. Вони категоризуються також ступенями порівняння.

Ознаку предмета позначають в різний спосіб. Є два способи маркування ознаки: номінативний і вказівний.

Номінативний спосіб полягає в тому, що ознака предмета називається повнозначним прикметником (якісним або відносним) з прозорим лексичним значенням (блакитний лист, лісові насадження, тепле літо).

Вказівний спосіб полягає в тому, що слово не називає ознаку предмета, а лише вказує на неї словом з непрозорим значенням (той колір, такі насадження, таке літо).

Отже, за способом позначення ознаки предмета прикметники поділяються на повнозначні і займенникові.

На відміну від французької, для прикметників російської та української мов актуальною є граматична категорія членування / нечленування. Тобто прикметники поділяються на повні та короткі.

Але тоді як в російській мові короткими можуть бути і якісні і відносні прикметники (черный – черен; уверенный – уверен), українські відносні прикметники короткими не бувають. Коротку форму мають прикметники лише чоловічого роду і тільки в називному та знахідному відмінках.

Вправи

1. Французькі синтагми une belle maison – la maison est belle відповідають російським красивый дом – дом красив та українським гарний будинок – будинок гарний. В чому міститься в цьому плані особливість вживання прикметників в порівнянні з російською, українською та французькою мовами?

2. В чому міститься трансформація прикметника в прикладах?

l’heure matinale – une personne matinale

l’art poétique – une nature poétique

волчий вой – волчий аппетит, медвежья берлога – медвежья услуга

залізна деталь – залізні нерви, собача лапа – собача вірність

3. Прокоментуйте залежність між лексичним значенням французького прикметника і його місцем в іменниковій синтагмі. Чи можливі такі випадки в російській та українській мовах?

Une histoire véritable – une véritable histoire, des cas différents – de différents cas, une légende merveilleuse - une merveilleuse légende, un méchant livre – un livre méchant.

4. Усі прикметники російської та української мов змінюються у роді та числі. У французькій мові, в плані цих категорій розрізняють:

а) прикметники, що змінюються і в письмовому, і в усному мовленні,

б) прикметники, що змінюються на письмі і не змінюються в усному мовленні.

Наведіть приклади кожного типу прикметників.

5. Перекладіть на французьку мову і прокоментуйте способи вираження ознаки у французькій мові у порівнянні







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.109.82 (0.042 с.)