Структура курсової роботи (практичної роботи, котра виконується переважно на IV курсі)

1. Титульна сторінка

2. ЗМІСТ

3. ВСТУП – обґрунтовується актуальність теми, її значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження.

4. Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.

– Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літератури відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки із визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.

– Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького завдання та розробку навчально-методичних та досліджуваних матеріалів.

5. ВИСНОВКИ

6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ На всі наукові джерела, що представлені в бібліографії, повинні бути посилання в тексті курсової роботи.

7. ДОДАТКИ (з потреби).

 

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою курсової роботи є титульна (титульний аркуш), яку включають до загальної нумерації сторінок, але не нумерують. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини курсової роботи, “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ” не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати “1. Вступ”, або “6. Висновки”.

Цифру, що вказує на порядковий номер розділу, ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після неї крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу також має стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими, а також після номера, ставлять крапку, наприклад: “1.3.2.”(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту, хоча такого заголовка пункт може й не мати.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що й пункти.

У разі використання у тексті курсової роботи додатків, висновків, пропозицій, запозичених з різних джерел, посилання на них обов’язкові. Теоретичні положення та висновки рекомендуються ілюструвати матеріалами опублікованої та неопублікованої практики. При цьому необхідно робити посилання на джерело, звідки вони взяті. Виконана курсова робота до встановленого терміну здається на кафедру та передається на рецензування науковому керівнику. Відгук керівника пишеться у вільній формі, але у ньому обов’язково слід відзначити переваги роботи, помилки та інші недоліки, відповідність роботи встановленим вимогам та вказати, допускається вона до захисту чи ні.

Не допускаються до захисту курсові роботи:

- виконані лише на основі підручника, без використання аналізу сучасних теоретичних та практичних матеріалів (за останні 10 років);

- виконані не самостійно, а шляхом переписування, без посилань на автора та джерело, або ті, що являють собою конспект підручника;

- ті, що не розкривають зміст теми та містять грубі помилки;

- недбало та неправильно оформлені.

Такі роботи повертаються для усунення недоліків. До повторно виконаної роботи студент зобов’язаний додати відгук керівника про первісно виконану роботу, щоб він міг перевірити, чи усунені відзначені ним недоліки. Студент захищає роботу перед науковим керівником або на наукових зборах кафедри чи студентського наукового товариства.

 

 

2. Організація, планування дослідження та основні вимоги до випускних дипломних робіт

 

Дипломна робота бакалавра, дипломна робота спеціаліста, та магістерська робота – це випускні кваліфікаційні роботи, що є самостійними (виконані під керівництвом фахівця) науково-теоретичними або експериментальними дослідженнями однієї з актуальних тем у конкретній області знань, в якій випускник має показати:

- рівень оволодіння необхідними теоретичними знаннями та практичними навичками, які дозволяють йому самостійно вирішувати професійні проблеми;

- уміння одержувати інформацію за допомогою наукових методів;

- уміння осмислити одержану інформацію;

- загально біологічну ерудицію та вміння логічно мислити;

- уміння працювати з науковою літературою;

- загальну грамотність та мовну культуру;

- володіння навичками роботи з комп’ютерною технікою;

- обізнаність з правилами оформлення рукописів.

Завданнями випускної дипломної роботи є:

- розвиток навичок самостійної роботи, одержаних протягом навчання, у проведенні наукового дослідження за темою;

- уміння самостійно розробляти конкретну наукову проблему;

- чітке розуміння стратегії у вирішенні досліджуваної проблеми, включаючи критичну оцінку літературних джерел та різних поглядів вчених та практиків;

- вміння докладно систематизувати дані, одержані з періодичної та спеціальної літератури, робити аргументовані висновки та пропозиції;

- узагальнення усього комплексу знань, одержаних під час навчання у вузі.

Під час обрання теми дипломної роботи необхідно враховувати:

- актуальність теми дослідження;

- практичну значимість;

- можливість використання у дипломній роботі конкретного фактичного матеріалу, зібраного протягом проходження виробничої та науково-дослідної практик.

У ході планування наукових досліджень також необхідно:

– чітко визначити мету дослідження та усвідомити, наскільки обсяг цієї роботи знаходиться у межах можливого;

– згідно з правилами випадкового відбору без будь-якого упередження підготувати експериментальну та контрольну групи (наприклад, піддослідних тварин);

– виявити наявність додаткових та другорядних факторів, які можуть вплинути на об’єм досліджуваних явищ;

– підібрати найбільш адекватні методи статистичної обробки одержаних результатів, а також можливість обробки результатів за допомогою ЕОМ;

– скласти таку схему досліджень, яка дозволила б порівняти одержані результати між собою та з результатами інших дослідників.

Системність у роботі, зосередженість і наполегливість у вирішенні поставлених завдань, критична і скромна оцінка одержаних результатів – запорука успіху науково-дослідної роботи. Тільки плановість, чітка послідовність виконання завдань, регулярний самоконтроль і перевірка виконання забезпечать належну продуктивність будь-якої роботи.

Загальні правила проведення експерименту:

1. Якщо це можливо, необхідно усунути найбільшу кількість випадкових впливів на досліджувану ознаку. При цьому експериментальні тварини мають бути одного біологічного виду, однієї генетичної лінії, однієї статі та віку. Тварини кожної групи повинні утримуватися в однакових умовах (раціон, тривалість світлової доби, кількість тварин у клітці, розміри кліток тощо). Для рослин крім виду та віку велике значення має вік окремих його частин, а якщо це деревна рослина – сторона світу, з якої відбирають зразки.

2. Для запобігання можливих випадкових помилок необхідно:

– проводити усі вимірювання в ході одного експерименту на одному й тому самому приладі;

– точно готувати розчини, використовуючи так звані маточні розчини, концентрати;

– усі виміри одного плану повинні проводитися за можливості однією людиною.

3. Реєстрація результатів. Усі умови та результати експерименту повинні в обов’язковому порядку бути зафіксованими в лабораторному журналі або протоколі досліду. Туди заносять дату проведення експерименту, мету, прізвища виконавців, умови проведення, результати. Протокол має бути підписаний керівником, що дозволяє задекларувати свій пріоритет на отримані дані. Лабораторний журнал або протокол є офіційним документом. Це первинні результати будь-якої наукової роботи: диплому, статті, дисертації.

Лабораторні тварини

Більша частина експериментальних досліджень у біолого-медичного напрямку, особливо в фізіології, біохімії, а також тестуванні нових фармакологічних препаратів за доклінічних випробуваннь проводяться з використанням різних піддослідних тварин. Лабораторні тварини умовно можна розділити на такі групи:

1. Традиційні (звичайні, конвенційні) лабораторні тварини. До цій групи входять тварини, які вже протягом 50–100 років використовуються для проведення науково-дослідної роботи (безпородні білі миші та щури, собаки, кішки, кролі, морські свинки, жаби тощо).

2. Домашні і сільськогосподарські тварини, які використовуються як лабораторні (кози, свині, вівці, телята, коні, кури, гуси, качки тощо).

3. Генетично контрольовані тварини, використання яких дає можливість отримувати однорідні результати (інбредні та конгенні лінії, гібриди різних ліній, мутанти). До цієї групи належать лінійні тварини – гомозиготні тварини однієї породи, яка походить від одного самця – родоначальника лінії, який має господарські або інші цінні якості. Інбредні лінії лабораторних тварин, які мають додатковий чужерідний ген, називаються конгенними (коізогенними) лініями.

4. Гнотобіоти (“стерильні” лабораторні тварини) – це тварини, в організмі яких немає мікроорганізмів, гельмінтів, членистоногих тощо, такі тварини контролюються щодо мікрофлори. До безмікробних належать, зокрема, безвірусні тварини. Ще одна група “стерильних” тварин – це безантигенні. Найширше використовуються в дослідах безмікробні (стерильні) і проміжні між гнотобіотами та звичайними лабораторними тварини: миші, щури, морські свинки, рідше – собаки, мініатюрні свині, телята.

5. Нові види лабораторних тварин. До цієї групи входять такі дрібні лабораторні тварини-гризуни, як золотистий, сірий і джунгарський хом’ячки, піщана монгольська, звичайна, руда, темна, степова полівки, білки, бабаки, ховрашки; морські тварини: дельфіни, морські їжаки та морські зайці, восьминоги; сумчасті: кенгуру, опосуми; плазуни: ящірки, крокодили; деякі представники риб, земноводних, комах, деякі види мавп. Ці види тварин є необхідними для моделювання найбільш адекватних захворювань людини і тварин, для вирішення питань трансплантації тощо.

З урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей тварин, інтенсивності їх росту, змін у статевій системі тощо розроблена класифікація вікових періодів індивідуального розвитку білих мишей та щурів, морських свинок, кролів, собак, кішок, золотистих хом’ячків. Згідно з цією класифікацією, постнатальний розвиток тварин умовно поділений на чотири періоди (І – період молочного годування (вік новонароджений, вік підсисний); ІІ – період статевого дозрівання (вік нестатевозрілий – інфантильні тварини, вік до спарювання – ювенільні тварини); ІІІ – період репродуктивний (вік молодий, вік зрілий); ІV – період виражених старечих змін (вік передстаречий, вік старечий, вік гранично старечий).

У процесі підбору лабораторних тварин для проведення довготривалих досліджень, у тому числі для вивчення хронічної дії різних чинників довкілля, а також харчових, лікарських та інших речовин, необхідно враховувати такі фактори:

– стійкість відібраних тварин до інфекційних хвороб;

– дані про середню тривалість життя тварин;

– дані про каріотип, особливості вікової зміни імунного статусу, анатомо-фізіологічні, біохімічні, морфологічні та інші ознаки;

– особливості живлення і діяльності органів травлення;

– особливості утримання піддослідних тварин та догляду за ними відповідно їх життя на волі.

У певних випадках виникає потреба введення в організм лабораторних тварин досліджувані препарати, а також взяття крові для аналізу. Розроблені такі способи введення хімічних препаратів до організму тварин: оральне, інтраназальне, ректальне, шкірне, підшкірне, внутрішньошкірне, внутрішньом’язове, внутрішньочеревне, внутрішньовенне, внутрішньосерцеве, внутрішньомозкове, субокципітальне.

Тварини, у яких унаслідок експерименту знизилася життєздатність, підлягають умертвінню (евтаназії) гуманним способом. Умертвіння тварин не повинно виконуватися у приміщенні, де знаходяться інші тварини. Умертвіння тварин для вилучення досліджуваних органів і тканин рекомендується проводити декількома способами. Дрібних тварин умертвляють часто шляхом декапітації, при цьому доцільно використовувати спеціальні гільйотини. Крупні тварини умертвляються, як правило, шляхом передозування наркотичних речовин (ефіру, хлороформу, барбітуратів тощо). Свиней, великих собак та інших великих тварин умертвляють, пропускаючи електричний струм накладанням електродів у ділянку довгастого мозку та крижів. Ще одним способом умертвіння є відтворення множинної повітряної емболії внутрішньовенним введенням повітря або повним обезкровлюванням з використанням різних методів обезболювання. У разі необхідності дослідження ультраструктури органів дрібних тварин застосовується метод миттєвого умертвіння шляхом замороження в рідкому азоті.

З метою додержання принципів наукового проведення експериментальних досліджень на лабораторних тваринах і гуманного ставлення до піддослідних тварин у ряді міністерств та академій України створені комісії з експериментальної роботи з тваринами. Україна є членом Міжнародної федерації із захисту тварин, яка ухвалила спеціальні постанови щодо обмеження використання тварин для експериментів, а також правила поводження з ними. Для виконання експериментальних досліджень на тваринах допускаються лише особи, які мають відповідну вищу освіту, причому після того, як ними будуть засвоєні правила поводження з лабораторними тваринами і отримані практичні навички. Особи, які мають відповідну середню освіту, лаборанти і студенти, можуть виконувати нескладні і безболісні процедури на тваринах тільки і лише після ознайомлення з правилами поводження з лабораторними тваринами і оволодіння певними навичками під контролем наукового співробітника.

Порушення вимог проведення експерименту і правил гуманного ставлення до тварин ставить під сумнів наукову цінність досліджень, тягне за собою дисциплінарне покарання, а також заборону наукових публікацій і захист дисертацій.