Розрізняють кілька рівнів деталізації (задання) алгоритму автоматизованого розв'язування задач.

Рівень «інформаційної моделі», або «нульовий», дає уявлення про використовувані вхідні і вихідні повідомлення та форми їх подання. Наводиться графічне (символьне) зображення всіх зазначених повідомлень: вхідних - з одного боку, а вихідних - із протилежного відносно зображення самої задачі. Водночас зазначають, де саме утворюються вхідні і де використовуються вихідні повідомлення. Якщо задача порівняно проста, то такої точності задання алгоритму достатньо для його реалізації.

Наступний (перший) рівень - це рівень, коли алгоритм задається з точністю до робіт з інформаційними масивами й загальних операцій із ними (сортування масиву, вибір, злиття тощо) та з точністю до блоків розрахунків показників за заданими формулами. Багато з таких блоків алгоритму (сортування, добір, обчислення середнього і т.ін.) уже можуть бути реалізовані відповідними командами (операторами) мов високого рівня. У разі одного масиву досить просто за допомогою відповідних команд типу REPORT реалізується блок видавання на друк повідомлення в табличній формі.

Коли у процесі видавання вихідних повідомлень беруть участь два масиви (найчастіше - масив числових значень і кодів реквізитів та масив довідкових даних, який містить розшифрування кодів), доводиться організовувати пошук даних за кодом. Тобто необхідна подальша деталізація алгоритму.

Ще вищим є другий рівень деталізації алгоритму, що означає його задання з точністю до робіт з окремими записами інформаційних масивів, до маніпулювання з полями записів (вибір записів за умовою, пошук за ключем, перехід за номером запису, добір полів, аналіз значень окремих полів і т.ін.).

Як правило, цим рівнем можна обмежитися, коли йдеться про автоматизоване розв'язування економічних задач у фінансово-кредитних установах та про автоматизацію операцій обробки документів. Проте щодо задач математичної логіки, контролю й захисту інформації такої деталізації недостатньо. Доводиться деталізувати алгоритм до рівня роботи зі складовими частинами полів (символами, байтами), а іноді навіть зі складовими елементами байтів - бітами, що є по суті граничним рівнем завдання деталізації алгоритму.

98. Охарактеризувати та визначити специфіку PR- інструментів,PR- цілей,завдань,PR- аудиторій в транснаціональних корпораціях

Сутність міжнародного маркетингу ТНК:
- Ринкова концепція управління міжнародною діяльністю фірми;
- Орієнтація на запити кінцевих споживачів різних країн;
- Формування міжнародних ринків відповідно до міжнародних стратегічними цілями оптимізації і розширення бізнесу фірми;
- Спосіб мислення, філософія, підхід компанії до підприємництва з міжнародних або глобальних позицій. Маркетингова діяльність фірми передбачає переміщення капіталів, товарів, послуг через кордон держав.
Вироблення політики зв'язків з громадськістю починається за згодою примирити інтереси компанії з інтересами тих, від кого залежить її розвиток. Здійснення політики зв'язків з громадськістю полягає в тому, щоб після примирення цих інтересів виробити і реалізувати таку комунікаційну програму, яка дозволила б надалі встановлювати і підтримувати відкриті стосунки з усією сукупністю аудиторії компанії.
Таким чином, діяльність зі зв'язків з громадськістю необхідна в наступних випадках:
1. Встановлення і підтримка зовнішніх суспільних відносин і комунікацій.
2. Розвиток внутрішньокорпоративних відносин.
3. Створення іміджу компанії, підтримка та збереження її репутації.
4. Збільшення попиту за рахунок зростання ступеня обізнаності.
5. Розробка і реалізація системи антикризових комунікацій.
6. Пошук оптимальних виходів з конфліктних ситуацій, вирішення конфліктів з мінімальними втратами.
7. Створення і просування іміджу конкретної особи.
8. Розвиток корпоративних відносин.
9. Просування компанії в умовах сильної конкуренції.
До складових елементів зв'язків з громадськістю відносять паблісіті. У західній практиці часто зустрічається словосполучення «зв'язки з громадськістю і паблісіті».
Паблісіті (від англійського «publicity») в перекладі означає гласність, публічність. У зв'язках з громадськістю під паблісіті розуміють, перш за все, роботу із засобами масової інформації, спрямовану на створення певного іміджу організації. Ретельно відбираються ЗМІ, задіяні в процесі створення паблісіті. Необхідно, щоб формат ЗМІ (особливо друкованих) чітко відповідав формату новини та очікує її цільової аудиторії.
Що стосується особливостей PR-діяльності, які диктує специфіка міжнародного маркетингу, то можна виділити декілька:
• По-перше, PR-стратегії великих міжнародних компаній і ТНК, як правило, є довгостроковими за термінами і міжнародними (в тому числі глобальними) за масштабами реалізації. Практика ряду ТНК компаній показує, що як правило вони запускають і реалізують глобальні програми у зв'язках з громадськістю та промо-акції по підтримці своєї продукції чи послуг в глобальному масштабі на декількох континентах. Через обширної географії та світового масштабу такі програми можуть тривати досить довго. Однак такого роду глобальні програми вимагають дуже ретельного опрацювання, серйозних фінансових ресурсів і великомасштабного організаційного забезпечення, що під силу лише великим міжнародним компаніям з величезними оборотами і високим прибутком.
• По-друге, головним завданням PR в рамках міжнародного маркетингу є створення і підтримку репутації міжнародної компанії або ТНК. Грамотно вибудувана репутація у світовій бізнес середовищі полегшує освоєння нових ринків збуту, створення глобальних альянсів з міжнародними партнерами, доступ до міжнародних ринків капіталу. Іншими словами, відмінна репутація-основа успіху компанії за кордоном. Тому PR-активність в даному випадку спрямована на формування і управління репутацією, і міжнародний PR в компанії кожен розвивається, виходячи з власного бачення найбільш доречного варіанту для підтримки компанії.
В-третє, як показує досвід експертів і практиків, працівники PR-служб міжнародних компаній часто не готові до тих викликів, які їх очікують при виході на міжнародні ринки, а відхилення від загальноприйнятих в іншій країні норм може завдати істотної шкоди репутації компанії. Тому при підготовці і виході на міжнародні ринки багато компаній вважають за доцільне залучати до роботи міжнародні PR-агентства, які можуть легко налагодити процес інформу

99. Проаналізувати стратегії світового розвитку щодо зовнішньої політики держав.

Зовнішня політика – це сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями.

Порівнюючи ключові стратегії світового розвитку, глобалізація є найбільш прийнятним вектором стратегічного розвитку людства, що забезпечує стійке й поступальне функціонування як світової системи в цілому, так і вхідних у неї держав. Процес глобалізації забезпечує створення активного середовища, у яке повинні бути інтегровані всі компоненти національних ресурсів з метою створення, обміну, перерозподілу й кінцевого споживання суспільно значимих продуктів і послуг, а також ідей, знань і культурних цінностей.

Глобалізація протягом останнього десятиліття зробила істотний вплив на МВ: 1) ідеї багатополярності й багатобічної дипломатії; 2) тенденція економічної інтеграції; 3)розвиток міжкультурної комунікації; 4) Проблеми розвитку енергетики в ХХІ ст.; 5) вирівнювання нерівномірності розвитку держав й этнокультурных громад; 6) досягнення збалансованого розвитку економіки й демографічних процесів; 7) зменшення соціальної нерівності у світі.

Рішення глобальних проблем людської цивілізації стали загальновизнаними цілями концепції стійкого розвитку, що у свою чергу окреслило: 1) основні міжнародні організації; 2) акторів всесвітньої інтеграції; 3) конкретні й пріоритетні завдання, які потрібно вирішувати для ефективного розвитку в постіндустріальну епоху; 4) необхідність удосконалювання регіональних інтеграційних процесів з метою повноцінного розвитку не окремо взятих держав, а цілих регіонів; 5) передумови для створення економічно єдиних і цілісних регіональних просторів.

Іншим важливим питанням в процесі формування стратегії світового розвитку є питання інф. безпеки. Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

- створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

- підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

- вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

- розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Ще однією тенденцією стратегії світового розвитку є перехід до інформаційної економіки. Це економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності. Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв’язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів.

Інф. економіка передбачає ведення електронної комерції. Електронна комерція – це широкий набір інтерактивних методів ведення діяльності з надання споживачам товарів та послуг. Також під електронною комерцією розуміють будь-які форми ділових операцій, де сторони взаємодіють через електронні технології, а не в процесі фізичного обміну чи контакту. Загалом же електронна комерція – це використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для встановлення та змін відносин створення вартості між організаціями та між організаціями і індивідами.

100. Проаналізувати цінності та інтереси держав і суспільств у формуванні зовнішньої політики.

Принципи, напрями, пріоритети та ф-ї зовн. політики держави, насамперед, формулюються на основі інтересів держави і сусп. Базовою вимогою у здійсненні зовн. політ. є якнайповніше та якнайефективніше забезпеч. націон. інтересів держ.

Інтереси держави у сфері МВ становлять три основні групи:

По-перше, це стратегічні та геополітичні інтереси, які пов'язані з гарантуванням нац. безпеки країни та захистом її політ. незалежності.

По-друге, це економічні інтереси.

По-третє, це регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутр. розвитку країни.

Цінності та інтереси – це основа, яка в поєднанні з можливостями та обставинами формує зовнішню політику держави.

Зовнішня політика – це послідовна внутрішньоузгоджена взаємодія держави з іншими акторами МВ з метою забезпечення національних інтересів.

Із забезпеченням зовн-політичних інтересів держави тісно повязані наступні поняття:

Стратегічний курс – це план довгострокової діял. держави по реалізації національних інтересів. В свою чергу, національний інтерес – це узагальнення органами держ. влади інтересів громадян держ. у визначеній сфері. Ідентифікацію стратегічних інтересів, пов’язаних з політ. системою, можна ототожнювати з тактичними інтереси, проте вони відрізняться у часовому плані. Стратегічний вибір – це пошук базових орієнтацій в діял. суб’єктів політики в конектсті історично-культуного розвитку. Стратегічні цілі формуються на далеку чи близьку перспективу для реалізації загальних цілей держави.

Традиційно гол. національно-державний інтерес включає три осн. елем.:

- військова безпека;

- економічне процвітання і розвиток;

- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

Сучасні дослідники виділяють наступні інтереси держав і суспільств:

- постійні або фундаментальні (захист території, насел. і держ. інститутів від зовн. небезпеки; розв. зовн. торгівлі та зрост. інвестицій, захист інтересів націон. капіталу за кордоном; взаємовідносини із союзниками і вибір зовн-політ. курсу);

- проміжні (перемога у збройному конфлікті, створ. альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розв. МВ, вступ до міжн. організації);

- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);

- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);

- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру).

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелект., істор., моральних цінностей. Без врахування культ.-істор. традицій і націон. цінностей розуміння міжн. політики буде неповним. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елем. нац. інтересу. В науковій літ-рі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, нац. інтерес є усвідомленням та відображенням в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

Головне завд. зовн. політики б-я держави - це забезп. її внутр.розвитку. Сила держави і сьогодні є важливішим засобом забезпеч. інтересів і досягнення зовн-політ. цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави обов'язково втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення інтересів і цілей засобами сили постійно входить у протиріччя з певними моральними нормами, з універсальними ідеалами.

Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Арістотель, Спіноза, Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як конкретна історична індивідуальність керується у своїй поведінці своїми особливими етичними принципами; вона не підкоряється прямо ніяким зовнішнім відносно неї моральним принципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні міркування про людські права в реалізації свого держ. інтересу, особливо в галузі МВ. В силу такого трактування держави цими філософами не визнавався конфлікт між політикою, з одного боку, і мораллю й справедливістю з іншого. Гегель взагалі вважав абсурдним саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами та обов'язками.

Міжн. політика повинна базуватись на двох принципах: захищаючи й сприяючи реалізації власних інтересів, будь-який суб'єкт МВ повинен з повагою ставитись і до інтересів інших держав. Це означає, що розум держави, виражений в його націон. інтересі, полягає в усвідомленні як власної сутності й природи, так і природи оточення. Цю аксіому і намагається усвідомити сьогодні Укр., розробляючи концепцію зовн. політики та нац. безпеки.

Національна безпека – це державна політика, скерована на створ. внутр. і міжнарод. умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих націон. цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, сусп. та кожного його громадянина. Саме тому політика держави покликана відвести загрози правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям сувере. націон. держави в навколишньому світі.

Аналізуючи цінності та інтереси держав у сісп. в формув. зовн. політ., розглянемо як приклад Україну.

Концептуальну основу націон. стратегії у питаннях безпеки було закладено ще 1990 р. в Декларації про держ. суверенітет України, окремі розділи якої присвячено зовн. і внутр. безпеці, а також МВ. У схваленій на початку 1997 р. Верховною Радою Концепції нац. безпеки Укр. вперше визначено напрями розгляду проблеми наці. безпеки, загрози та заходи з відведення цих загроз.

Надзвичайну роль для гарантув. інтересів країни та її інтеграції до міжн. системи безпеки відіграло прийняття Конституції Укр. В ній багато уваги приділяється безпеці та її складникам - безпеці державній, зокрема екон., інф-ній, екологічній. Згідно з Конст. засновано новий державний орган - Раду національної безпеки та оборони України, попередником якої була створена ще 1992 р. Рада нац. безпеки при Президентові Укр.

За умов зростаючої взаємозалежності світу в ракетно-ядерну епоху попереднє одномірне розуміння безпеки як виключно військово-стратег. проблеми стає надбанням минулого. Зокрема, після аварії на Чорнобильській АЕС для неупереджених політиків і дослідників стала очевидною неподільність безпеки, яка повинна базуватися на взаємовигідній основі, з урахуванням не лише військових, а й політ., екон., еколог., технолог., гуманітарних та інших чинників.

Іншими кроками до стабільності та безпеки на континенті є скорочення озброєнь усіх видів. Зі свого боку Укр.. підтвердила власну відповідальність за виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі, підписавши 5 червня 1992 р. спеціальну угоду учасниць Договору про ОБСЄ. Цей Договір зменшує загрозу несподіваного нападу на Укр. та завчасно підготовлених ззовні великомасштабних воєнних дій.