Коефіцієнт кореляції Пірсона

Величина r є показником тісноти зв'язку і називається вибірковим коефіцієнтом кореляції Пірсона:

,

або

(3)

Критерій Вілкоксона парних порівнянь є непараметричною альтернативою t-критерію для залежних вибірок. Після вибору опції на екрані з'явиться діалогове вікно, у якому можна вибрати змінні із двох списків. Кожна змінна першого списку порівнюється з кожною змінною другого списку. Це те ж саме розташування даних, що й в f-критерії (залежні вибірки) у модулі Основні статистики й таблиці. Передбачається, що розглянуті змінні ранжирувані. W – статистика Вілкоксона дорівнює сумі рангів елементів другої вибірки в загальному варіаційному ряді двох вибірок. Спостереження двох груп поєднуються, будується загальний варіаційний ряд й обчислюється сума рангів другої групи в побудованому ряді. Вимоги до критерію Вілкоксона більш строгі, чим до критерію знаків. Однак якщо вони задовольняються, то критерій Вілкоксона має більшу потужність у порівнянні з критерієм знаків.

48. Охарактеризувати методи експертних оцінок та ефективність їх застосування в інформаційно-аналітичній діяльності департаментів з міжнародних відносин.

Під експертними оцінками розуміють комплекс логічних та математичних процедур, спрямованих на отримання від спеціалістів інформації, її аналіз та узагальнення з метою підготовки та вироблення раціональних рішень. Методи експертних оцінок можна розділити на дві групи: методи колективної роботи експертної групи та методи отримання індивідуальної думки членів експертної групи.

Методи колективної роботи експертної групи передбачають отримання загальної думки під час спільного обговорення проблеми, що вирішується. Іноді ці методи називають методами прямого отримання колективної думки. Головна перевага цих методів – можливість різностороннього аналізу проблем. Недоліки – складність процедури отримання інформації, складність формування групової думки за індивідуальними судженнями експертів, можливість тиску авторитетів у групі.

Методи колективної роботи експертів:

Мозкова атака (мозковий штурм) – колективна генерація ідей або мозковий штурм, дискусійний метод. Заснована на вільному висуванні ідей, спрямованих на вирішення проблеми. Модифікації процедури проведення «мозкового штурму»: метод індивідуального мозкового штурму, письмовий мозковий штурм, метод прямого мозкового штурму, метод масового мозкового штурму, метод подвійного (парного) мозкового штурму, метод мозкового штурму з оцінкою ідей, обернений мозковий штурм, метод корабельної ради, метод конференції ідей.

Метод аналогій - виокремлення проблеми, що виникла, та спроба вирішити її за допомогою ідей з інших сфер життя та науки. Певний час цей метод використовувався дуже активно, на його основі народилася ціла наука синектика. Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію насамперед асоціативного мислення людини. Найчастіше застосовується особиста аналогія - прийом, за допомогою якого людина ототожнює себе з аналізованим об'єктом.

Метод 635 - шість чоловік висловлюють по три ідеї на задану тему/проблему за п’ять хвилин. Потім папір з особистою думкою передається по колу. За наступні п’ять хвилин учасник повинен ознайомитися з усіма пропозиціями сусіда та деталізувати їх. Так діють, поки кожен учасник не деталізував/проробив усі ідеї.

Метод модерацій - участники заповнюють по три картки з коротким описом проблеми (анонімно). Модератор оголошує зміст та пропонує віднести картки до певної групи. Проблеми розбивають на групи (кластери). Кожен кластер обговорюється.

Метод сценаріїв - є різновидом модельного підходу. Значною мірою сценарій є засобом описання стабільних процесів, проте метод дозволяє описувати й нестабільні ситуації. Розвитком сценарного підходу є метод синоптичної інтеграції. Його підґрунтям є припущення складності об'єкта, що досліджується. На першому етапі застосування методу синоптичної інтеграції формується ціла низка різноманітних часткових сценаріїв. На другому етапі відбувається узгодження результатів, обираються ті точки множини, до яких узгоджено призводять хоча б по одному з різнорідних сценаріїв.

Методи отримання індивідуальної думки членів експертної групи. Головні переваги: оперативність; можливість повною мірою використати індивідуальні можливості експерта; відсутність тиску з боку авторитетів; низькі витрати на експертизу. Головний недолік: високий ступінь суб’єктивності отриманих оцінок через обмеженість знань одного експерта.

Метод «Дельфі» - Процес ітерацій, який включає надання всім експертам результатів обрахунку колективного рішення з метою внесення коректив у власну позицію. Процес продовжується поки не буде досягнуто потрібного рівня конвергенції (згоди).

Номінальний груповий метод (НГМ) - має місце стисла аргументація власної позиції.

49. Охарактеризувати міжнародні документи та стратегії боротьби з міжнародним інформаційним тероризмом.

Кіберзлочинність та інформаційний тероризм стали актуальною проблемою світової спільноти ХХІ століття. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема у таких міждержавних угодах, як Резолюція Ради ЄС «Про законний моніторинг телекомунікацій» від 17 січня 1995 р. та Конвенція Ради Європи «Про кіберзлочинність» від 23 листопада 2001 р.

З розвитком глобальної інформаційної мережі Іnternet і формування нових економічних технологій (торгівля через «віртуальні» магазини, брокерські операції, кібербанки тощо) з’явилися нові види злочинів – «кіберзлочини». Кіберзлочинність і її наслідки являють собою нову форму антигромадської поведінки, що лише нещодавно одержала визнання як явище, яке представляє собою загальну загрозу безпеці і нормальному функціонуванню суспільства. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, розв’язання проблем попередження і розслідування злочинів даного виду являє собою складне завдання для правоохоронних органів, тому що тільки 10% розкритих злочинів у сфері комп’ютерної інформації можуть бути виявлені своєчасно, тоді як 90% з них виявляються тільки випадково. Наведені дані красномовно свідчать про високий рівень латентності таких видів злочинів. Державні і комерційні структури, які зазнали нападу, не дуже схильні афішувати наслідки таких дій.

Прикладом суспільної небезпеки кіберзлочинів можуть слугувати події, коли була вчинена кібератака хакерів з різних частин світу на 13 провідних міжнародних серверів світової комп’ютерної мережі Інтернет, з яких залишилися цілими тільки чотири. На думку експертів, у результаті цієї акції було завдано економічних збитків у різних державах на суму, що перевищує 1 трлн дол. США. Під загрозу було поставлено існування всієї міжнародної системи комп’ютерної телекомунікації.

Звичайно до даної проблеми слід також віднести питання моралі, несанкціонованого доступу до приватних даних, можливість розкриття приватних даних за певних визначених законодавством умов.

Вагомим аспектом також є питання захисту інформації, шифрування даних. Гарним прикладом є нещодавній саміт в рамках ООН з приводу питання захисту приватної інформації в Інтернет. На нього були запрошені представники Mіcrosoft, Facebook, а також представники нової соціальної мережі Dіaspora. Ця соціальна мережа відрізняється від своїх аналогів тим, що має найбільш надійну систему захисту персональних даних користувачів, що значно надійніша за систему захисту Facebook. На саміті йшли обговорення стосовно включення цієї системи в інші Інтернет-проекти.

Основой обеспечения эффективной борьбы с кибертерроризмом является создание эффективной системы взаимосвязанных мер по выявлению, предупреждению и пресечению такого рода деятельности. Для борьбы с терроризмом во всех его проявлениях работают различные антитеррористические органы. Особое внимание борьбе с терроризмом уделяют развитые страны мира, считая его едва ли не главной опасностью для общества. Но полностью обезопасить общество от террористов невозможно, можно лишь снизить угрозу превентивным контролем за «интересными» для террористов местами и борьбой с непосредственными исполнителями террористических актов. Задача состоит в том, чтобы сузить варианты действий террористов и контролировать те, что останутся. Но тотальная слежка за всеми - это нарушение прав человека. Например, правоохранительные органы России основные надежды в борьбе с компьютерными преступниками возлагают на установку подслушивающих устройств в Интернете, с помощью которых можно просматривать сообщения, присылаемые по электронной почте, и отслеживать обращения пользователей к страничкам Интернета.

50. Охарактеризувати міжнародні, субрегіональні, регіональні та національні стратегії інформаційного суспільства: визначити спільні та відмінні характеристики.

Інформаційне суспільство – одне з численних понять низки концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) та І.с. (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський).

Розробка флагманської міжурядової програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» була розпочата у 2000 році, і восени 2001 року ця Програма була прийнята на 31-й сесії Генеральною конференцііЮНЕСКО. Концепція Програми - це уявлення про світ, в якому кожна людина має до- ступ до інформації, важливої ​​для нього, і в якому він має мож- ливість і необхідні навички використання отриманої інформації для вирішення життєво важливих проблем і побудови більш досконалого суспільства. Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх 2008-2013» включає такі основні напрямки: сприяння формуванню масиву знань про важливу роль інформації в розвитку поряд з обміном ефективним досвідом; зусилля з обліку інформаційної політики в рамках політики розвитку; надання підтримки шляхом фінансування проектів новаторських форм використання інформації з метою розвитку; співпрацю з Міжнародною програмою розвитку комунікації (МПРК);

Результатами обох етапів стало прийняття декількох важливих документів: «Декларації принципів побудови інформаційного суспільства: глобальна задача нового тисячоліття», «Плану дій з побудови інформаційного суспільства», «Туніського зобов’язання», «Туніської програми для інформаційного суспільства». Декларація принципів містила стратегію міжнародної програми, яка включала критерії інформаційного суспільства як нового етапу розвитку людства з охопленням усіх країн світу та створення глобального інтелектуального потенціалу для вирішення проблем, що стосуються всього людства, зазначала необхідність забезпечення загальних прав людини, права на доступ до інформаційних ресурсів, розвитку науки з інформаційних технологій та їх вплив на всі сфери життєдіяльності людства, зазначала виникнення нових форм співробітництва, важливість забезпечення економічного зростання та подолання цифрового розриву. План дій містив загальні кроки, які має здійснити кожна держава для побудови глобального інформаційного суспільства: створення системи е-врядування, розбудова інформаційної інфраструктури, розвиток інтелектуального потенціалу з високих технологій, побудова системи інформаційної безпеки, розвиток е-освіти, е-медицини, е-зайнятості, е-охорони довкілля, науки і культури, інформатизації сільського господарства.

Кожен з 5 основних географічних регіонів світу – Європейський, Африканський, АТР, Латинської Америки та Близького Сходу – має свої особливості розвитку, а також економічної, політичної, культурної систем, що спричинює необхідність розробки власних стратегій побудови і.с. Субрегіональні стратегії створюються об’єднаннями декількох близьких за розвитком та умовами країн великого регіону. Як правило, такі стратегії передбачають спільне вирішення декількома країнами певних питань, тісну кооперацію та обмін досягненнями. План дій базується на проголошених у регіональних та міжнародних стратегіях цілях і ставить своєю метою, в першу чергу, досягнути такого рівня розвитку, який дозволив би робити вагомий внесок у спільний розвиток інформаційного суспільства в рамках всього регіону та світу.

Національна стратегія є тим документом, який відображає стан, цілі, завдання та методи контролю за їх виконанням в інформаційній сфері країни. Кожна держава світу покликана знаходити та використовувати ті ефективні ресурси та способи, які в найближчому майбутньому дозволять покращити внутрішні показники її розвитку та посилити геополітичний стан на вже існуючій інформаційній мапі світу.

· Спільним для стратегій всіх рівнів є визначення загальних напрямків дій, цілей, завдань, кроків виходячи з існуючих проблем;

· Стратегії «ієрархічно вищого рівня» формують більш загальне коло питань, які потрібно вирішити порівняно з наступним рівнем;

51. Охарактеризувати моделі інформаційного суспільства та основні риси ліберальної, соціальної, інтегрованої та формальної моделей.

Ліберальна модель – характеризується переважанням приватного сектору над державним в розвитку ІКТ, тобто приватний сектор зацікавлений у вкладанні грошей в розвиток технологій; неінституціалізованою саморегуляцією – роль держави полягає лише у виробленні національної стратегії інформаційної політики, законодавчої бази; лібералізацією комунікацій; розвиток і диференціація інформаційного ринку відбувається за законами ринку без втручання держави; соціальна політика теж лежить на плечах приватного сектору. Така модель характерна для: США, Д анії, Швеції, Ірландії, Норвегії, Фінляндії, Японії, Таїланду, Малайзії.

Соціальна модель – в розвитку інформаційного суспільства провідна роль належить державі. Держава виробляє стратегії інформаційного суспільства своєї країни і є головним їх виконавцем. Повинна створювати сприятливі умови, заохочувати та керувати процесом переходу до інформаційного суспільства. Ця модель характерна для країн, в яких у всіх сферах роль державного сектора переважає над приватним. До представників моделі належать: Італія, Греція, Канада, Угорщина, Австрія, Польща, Нова Зеландія...

Інтегрована модель – в побудові інформаційного суспільства та розвитку ІКТ беруть участь багато суб'єктів, тобто і приватні установи, і держава, і ТНК. Роль держави полягає у розробці стратегії інформаційної політики, контролі і спрямуванні діяльності інших суб’єктів, підтриманні макроекономічних показників, здійсненні соціальної політики. При цьому відбувається лібералізація комунікацій, ТНК і приватний сектор розробляють проекти з побудови інформаційного суспільства, вкладають кошти у соціальні проекти (оцифровування культурних надбань, гранти, впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я), громадський сектор бере участь у прийнятті рішень, реалізації державних проектів. Модель характерна для країн Зх.Європи з розвиненою інфраструктурою та інформаційним ринком - Франція, Німеччина, Британія. Цю модель в основу інформаційного розвитку взяли також Україна, РФ, Сінгапур, Південна Корея.

Формальна – інформаційне суспільство лише на декларативному рівні, є стратегія, а конкретні програми не реалізуються через низку більш нагальних проблем (економічних, політичних, соціальних, гуманітарних). Ця модель характерна для країн, що розвиваються (3-ого світу), Латинської Америки, більшості країн Африки та Близького Сходу.

52. Охарактеризувати основні принципи теорії прийняття рішень в міжнародних відносинах.

Прикладна дисципліна під назвою «Теорія прийняття рішень» в західній політологічній науці найчастіше називається як «Методи підтримки прийняття рішень» (Decіsіon Scіence or Dіcіsіon makіng), що підкреслює спрямованість на забезпечення осіб, що приймають політичні рішення (або бізнес-рішення), відповідною методологічною базою та інформаційним продуктом на етапі підготовки та прийняття політичного рішення. Переваги рішень, прийнятих на основі математичного моделювання: упорядковують ментальні моделі, якими ми користуємося; позбавлені неточності та неоднозначності; високий рівень дедуктивної складності; знаходження загальних рішень для різнорідних проблем.

Теорія прийняття політичних рішень – це сфера прескриптивних моделей (вирішити, які міри слід прийняти), а не дескриптивне моделювання (що будуть робити люди насправді). Сьогодні теорія прийняття рішень застосовується переважно для аналізу тих проблем, які можна легко й однозначно формалізувати, а результати дослідження адекватно інтерпретувати.

Прийняття політичного рішення – це по суті вибір одного найкращого рішення з деякої множини варіантів або декількох найкращих варіантів. Політичні рішення приймаються за допомогою: інтуїції (відчуття, що це правильно); суджень (вибір, обумовлений знанням чи досвідом); методом раціонального вирішення проблеми (процес, що складається з взаємозалежних етапів). Основні категорії методів прийняття рішень: альтернатива - можлива дія або позиція особи, яка приймає рішення; критерій - певний параметр або атрибут, який характеризує альтернативу, і за яким проводитися порівняння альтернатив; вага критерію - порівняльна важливість параметру або атрибуту з точки зору особи, яка проводить оцінку; ціна альтернативи - кількісне або якісне значення, яке привласнюється альтернативі за певним критерієм; корисність - очікуваний прибуток від використання певної альтернативи за певними критеріями.

Першим етапом прийняття політичного рішення є – етап постановки задачі прийняття політичного рішення. Другим етапом можна вважати - «формування множини альтернатив», оскільки спочатку можемо не мати навіть альтернатив, серед яких потрібно зробити вибір. На цьому етапі множина альтернатив як правило є аморфною, тобто не має структури, оскільки ми не можемо сказати, яка альтернатива краще, яка гірше. Таким чином, наявні альтернативи потрібно структурувати, тобто класифікувати, стратифікувати чи ранжувати.

Прийняття політичних рішень – це складний динамічний процес, гіперкомплексна структура якого створює масштабну проблему для побудови адекватних теоретичних моделей. Цілісної концепції процесів прийняття політичних рішень досі не існує. Два основних метапідходи до прийняття політичних рішень: нормативно-прескриптивний; дескриптивно-експлікативний.

Нормативно-прескриптивний. Політичні дії оптимізуються за допомогою формальних правил, норм і процедур, задачі вибору на рівні формального алгоритму. Переваги підходу: дозволяє раціоналізувати та оптимізувати процес прийняття політичних рішень (ППР); чітко визначити оціночні критерії; зробити математично чіткі розрахунки вигід та витрат альтернативних варіантів рішень. Недоліки підходу – абстрагування від неідеальної політичної практики з її екстрараціональними факторами соціально-гуманітарного плану (індивідуальні та групові інтереси, цінності, емоції, традиції тощо).

Дескриптивно-експлікативний підхід. Увага фіксується не тільки на формалізованих нормах і процедурах, але й на тіньових механізмах і неформальних правилах гри. Враховуються різні фактори - соціальні мережі, індивідуальні мотивації, макроекономічні умови, організаційні ієрархії, соціокультурні стереотипи. Переваги підходу – орієнтація на детальний емпіричний аналіз, комплексність теоретичних моделей ППР. Недолік – відсутність практичних висновків та рекомендацій.

У реальності на практиці дослідники використовують поєднання сильних сторін обох метапідходів.

53. Охарактеризувати особливості використання кореляційного аналізу в дослідженні міжнародних відносин.

За допомогою кореляційного аналізу виявляються неявні залежності. Кореляційний аналіз можливий лише тоді, коли досліджувані показники приведені до єдиної системи координації. Виявлення залежності дозволяє визначити причинно-наслідкові звязки та сприяє прийняттю рішення. Кореляція – залежність між випадковими величинами, коли зміна однієї призводить до зміни розподілу іншої.

Кореляційний аналіз - сукупність методів виявлення кореляційної залежності між випадковими величинами чи ознаками.

Основна задача кореляційного аналізу – ввиявлення зв'язку між випадковими змінними та оцінка його тісноти.

Кореляційною залежністю між двома змінними величинами називається функціональна залежність між значеннями однієї з них та умовним математичним очікуванням іншої.

Кореляційна залежність може бути представлена модельними рівняннями регресії у вигляді:

(1)

(2)

де j(x) та y(y) – модельні функції регресії.