Охарактеризувати технологію створення Web-сторінок та протоколи ІP та TCP мережі Інтернет

TCP/ІP – це абревіатура терміну Transmіssіon Control Protocol / Іnternet Protocol (Протокол керування передачею / міжмережевий протокол). Фактично TCP/ІP не один протокол, а декілька. Саме тому ви часто чуєте, як його називають набором, або комплектом протоколів, серед яких TCP і ІP – два основних. Фактично TCP/ІP представляє цей базовий набір протоколів, відповідальний за розбивання вихідного повідомлення на пакети (TCP), доставку пакетів на вузол адресата(ІP) і збирання (відновлення) вихідного повідомлення з пакетів (TCP).

Рівні стека TCP/ІP

Прикладний рівень. Протоколи прикладного рівня TCP/ІP визначають процедури стосовно організації взаємодії прикладних процесів (програм) різних мережних комп'ютерів і форми подання інформації за такої взаємодії. По ознакам взаємодії прикладних процесів виділяють два типи прикладного програмного забезпечення: програма-клієнт та програма-сервер. Протоколи прикладного рівня зорієнтовано на конкретні прикладні завдання. Серед традиційних послуг, котрі забезпечують протоколи прикладного рівня із сімейства TCP/ІP, сьогодні найбільш популярними є електронна пошта – протоколи SMTP та POP3, передавання файлів – FTP та TFTP, емуляції віддаленого терміналу – TELNET тощо.

Транспортний рівень. Протоколи транспортного рівня TCP/ІP надають транспортні послуги прикладним процесам. Основними протоколами транспортного рівня TCP/ІP є протокол керування передаванням TCP (Transmіssіon Control Protocol) і протокол користувальницьких діаграм UDP (User Dataggam Protocol).

Мережний рівень. Протоколи мережного рівня TCP/ІP забезпечують взаємодію поміж мережами різної архітектури тощо. Основним протоколом мережного рівня технології TCP/ІP є міжмережний протокол ІP та його допоміжні протоколи: адресний протокол ARP; реверсний адресний протокол RARP (Reverse ARP); протокол діагностичних повідомлень ІCMP (Іnternet Control Message Protocol), який надсилає повідомлення вузлам мережі про помилки на маршруті, які виникають при передаванні пакетів тощо. Головне завдання міжмережного протоколу ІP – це маршрутизація пакетів даних поміж різнотипними комп'ютерними мережами.

Web-сторінка - це створений за допомогою мови HTML текстовий файл, який можна відобразити у вікні Web-браузера. Для створення і редагування HTML-файла можна скористатися будь-яким текстовим редактором. Якщо HTML-файл відкрити за допомогою засобів перегляду, наприклад, Іnternet Explorer, він відображає текст, графіку і гіперпосилання на інші Web-сторінки.

Гіперпосилання - це фрагменти тексту або зображення на Web-сторінці, які дозволяють клацанням на них відкривати інші Web-сторінки. При клацанні на гіперпосиланні відкривається зв'язаний з ним документ. Гіперпосилання дають можливість користувачу переходи на Web-сторінках від одного матеріалу до іншого.

Користувачі WWW можуть не тільки переглядати чужі Web-сторінки, але и створювати свої. Щоб створювати Web-сторінки, нема необхідності вивчати мову HTML. Можна конвертувати у Web-сторінки документи, створенні за допомогою текстового процесора, проте конвертовані документи містять, як правило, багато зайвих чи нераціонально використаних елементів, що значно сповільнює роботу з ними, особливо в умовах несучасних каналів зв'язку.

Мова HTML (мова гіпертекстової розмітки) призначена для опису Web-сторінок і не є мовою програмування. Вона призначена для розмітки текстових документів, тобто для їх форматування. Всі Web-сторінки, які є в Іnternet, створені за допомогою мови HTML.

Керуючим елементом мови HTML є тег, який визначає, як буде виглядати відповідний фрагмент на екрані броузера.

Тег – це команда HTML формування вигляду фрагменту Web-сторінки, яка завжди записується в кутові дужки.

84. Охарактеризувати та визначити специфіку PR- цілей в державних установах.

Основну ціль зв’язків з громадськістю в державному управлінні можна охарактеризувати, як сприяння державі у вирішенні обєктивних протиріч між плюралізмом політичної сфери суспільства і цінністю державної влади. Відповідно до загальнодемократичних тенденцій суспільного розвитку державні установи повинні вдосконалюватися та сприяти формуванню громадського суспільства, для чого пріоритетним напрямком діяльності є налагодження двосторонньої комунікації прямих і зворотніх зв’язків із громадянами.

До основних завдань пиару у системі державного управління є:

- участь у демократизації державного управлянні

- сприяння становленню громадянського суспільства

Існує пряма залежність між рівнем управляння й особливостями пиар служб: у регіональних і муніципальних органах влади широко реалізується комунікативна функція і спілкування з громадянами відбувається постійно й організовано. На національному рівні піар робота більше сконцентрована на взаємодії зі ЗМІ, аналітичній й прогностичній діяльності. Взагалі діяльність державнох пиар служби забезпечує узгодження загальносуспільних, корпоративних і приватних інтересів.

Основні напрямки роботи за цільовими аудиторіями державної установи:

Населення (цілі, задачі – залучення цільової аудиторії до реалізації державної програми)

- зустрічі із населенням

- проведення опитувань, референдумів

- пакети «Ласкаво просимо» - знижки на міські комунальні послуги

- щорічні доповіді, звіти

- нагороди громадянам від урядовців

- зв’язки з місцевими асоціаціями

- залучення громадян до роботи в департаментах

- організація діяльності у громадських місцях

- гарчі лінії

Виборні посадовці (ціль: налагодити стабільну комунікацію)

- офіційне та неофіційне спілкування

-неофіц. Інформаційні листи

-контроль скарг

-персональні контакти

-обмін фін інформацією

Співробітники(ціль: формування згуртованого коллективу)

- зустрічі з колегами в неформальній обстановці

-групові зустрічі спів роб. Із керівництвом

-друкована інфа

-електронна пошта

-гарячі лінії

ЗМІ (ціль – забезпечення оперативного та об’єктивного висвітлення подій та діяльності держ структур)

- надання ЗМІ календаря заходів

-організ. Спец заходів для ЗМІ

- регулярне надання інфи на запити ЗМІ

85. Охарактеризувати типологію інформаційних ресурсів зовнішньополітичних установ.

ЗПВ за мету своєї інформаційної діяльності визначають: пошук, збирання та аналіз зовнішньополітичної(ЗП) інф.

Відповідно до поділу ЗПВ: територіальні та функціональні управління.

У світовій практиці до територіальних управлінь відносять відділи які вивчають спеціальні території:

· Північна Америка;

· країни центральної та південної Америки;

· країни Азійсько-Тихоокеанського регіону;

· країни континентальної Європи;

· країни Близького Сходу та Азії;

· країни Африки, Австралії та інших територій.

До функціональних управлінь відносять:

· управління політично-аналітичні та планування зовнішньої політики(ЗП);

· управління інформацією;

· упр. оперативного зв’язку з дипломатичними представництвами;

· прес центри;

· упр. зв’язків з громадськістю.

Територіальні управління готують такі матеріали:

1. аналітичні довідки для дипломатичного і прес досьє;

2. ІА матеріали для візитів;

3. повідомлення для прес-релізів;

4. інтерв’ю для міністра;

5. ІА матеріал для дипломатичних представництв;

6. проводять моніторинги ЗМІ відповідних країн, з метою вивчення суспільної думки, щодо ЗП;

7. проводять аналіз оперативної інф., яка надходить із зарубіжних установ до територіальних управлінь.

Серед функціональних управлінь найбільш важливим є управління політичного аналізу та планування ЗП, до його функцій відносять:

- аналіз міжнародних подій глобального характеру;

- розробка ЗП прогнозів в цілому та на фактичний момент;

- підготовка рекомендацій для галузі ЗП.

В рамках функціонального управління зовнішньої політики проводиться моніторинг зарубіжних ЗМІ, особливо негативних матеріалів щодо ЗП з певними рекомендаціями і пропозиціями.

До персональної картотеки відносять групи тиску: фінансові круги, які забезпечують проведення ЗП.

Управління інф. ЗПВ створює систему управління інф. потоками і розподіляє всю інф, що надходить до міністерства за критеріями важливості та довгостроковості.

Управління інф. готує аналітичні матеріали для інф. інших урядових структур, для дипломатичних представництв у країні перебування, для інформаційно-культурних центрів.

Управління оперативного зв’язку з дипломатичними установами реалізує постійний обмін інформації з метою впливу на події, заяви, двосторонні відносини, а також для попередження небажаних ситуацій в двосторонніх міжнародних відносинах.

Прес центр здійснює акредитацію зарубіжних кореспондентів, а також ЗМК певної країни, проводить брифінги з метою інформування позиції держави на міжнародній арені з метою формування офіційної точки зору на будь-які події.

Управління інф. створює систему управління інформаційних потоків для ЗПВ за такими критеріями:

- визначення джерел інф.;

- урядова інф.;

- статистична інф.;

- економічна інф.;

- соціальна інф.;

- фінансова інф.;

- інф. науково досвідних установ, які реалізують ЗП.

 

Інф. системи МЗС реалізують 3 цілі: запобіжну; експертну; прогнозтичну. Запобіжна мета – це аналіз подій, які можуть бути поза межами основної ситуації, але які можуть бути причиною майбутньої напруженості. Експертна мета – компетентна оцінка інф., яка здійснюється фахівцями-аналітиками і вміщує пропозиції та рекомендації щодо діяльності на міжнародній арені. Прогностична мета – прогноз про можливий розвиток подій та їх вплив на міжнародну ситуацію. Вся інф. яка надходить до МЗС шифрується 3 грифами: блискавка, терміново, поточна. Також існують спеціальні позначки: загроза. До інформаційного забезпечення МЗС відносять такі з аспекти: ідеологічне забезпечення (розробку і висунення ініціатив та пропозицій, які б відповідали національним інтересам, а також відбивали б тенденції сучасних політичних процесів);--- практичне забезпечення ( піднесення міжнародного авторитету держави, її активного впливу на формування міжнародної політички. Практичне забезпечення здійснюється в таких напрямках і формах: використання можливостей ООН та Ради Безпеки; відслідковування на регулярній основі розгляду тих чи інших пропозицій, участь у врегулюванні міжнародних конфліктів (пропозиції щодо превентивної дипломатії або постконфліктне будівництво);-- організаційне забезпечення (адекватне кадрове забезпечення дипломатичних місій, оптимальний рівень координації місії з центром та іншими закордонними дипломатичними установами. Співробітники ЗП відомств готують аналітичні дослідження у вигляді т.зв. “Поточного огляду зовнішньої та внутрішньої політики держави”, а ЗП

86. Охарактеризувати утворення та діяльність ООН.

Після невдалих спроб та рішень Ліги Націй (1919-1946), до якої принципово не приєднувалися Сполучені Штати Америки, в 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру і розвитку співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Перші задуми та конкретний план для нової всесвітньої організації було підготовлено під егідою Державного департаменту США у 1939 році. А Франклін Д. Рузвельт тоді вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін був вперше офіційно використаний 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Атлантичну хартію, взявши на себе зобов'язання продовжувати воєнні дії. 25 квітня 1945 Конференція ООН зі створення міжнародної організації почала діяти в Сан-Франциско, на якій були присутні 50 урядів і ряд неурядових організацій, що брали участь у розробці Статуту Організації Об'єднаних Націй. Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 після ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки - Францією, Республікою Китай, СРСР, Великобританією і Сполученими Штатами і більшістю - 46 іншими сторонами, що теж підписали цей договір-статут. Перше засідання Генеральної Асамблеї, з 51 країнами учасниками, і Ради Безпеки, відбулося у Центральному залі Вестмінстера в Лондоні в січні 1946 року.

Організа́ція Об'є́днаних На́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Діяльність:

Миротворча місія

Важливим інструментом підтримки миру і міжнародної безпеки є миротворчі операції ООН [7]. Їх діяльність визначена низкою резолюцій Генеральної Асамблеї, прийнятих відповідно до Статуту Організації. У самому Статуті ООН проведення миротворчих операцій не передбачено. Однак вони можуть бути обумовлені цілями і принципами ООН, тому Генеральна Асамблея регулярно розглядає питання про необхідність тієї чи іншої миротворчої місії.

Здійснення миротворчої операції ООН може виражатися в:
* Розслідуванні інцидентів і проведення переговорів з конфліктуючими сторонами з метою їх примирення;
* Перевірці дотримання домовленості про припинення вогню;
* Сприяння підтримці законності і правопорядку;
* Наданні гуманітарної допомоги;
* Спостереження за ситуацією.
Першою миротворчою місією ООН був контроль за перемир'ям, досягнутим в арабо-ізраїльському конфлікті в 1948 році. Також відомі проведення миротворчих місій на Кіпрі (в 1964 році - для припинення військових дій і відновлення порядку), в Грузії (в 1993 році - для врегулювання грузино-абхазького конфлікту), Таджикистані (1994 році - для врегулювання релігійного конфлікту), а також миротворчі місії ООН, спрямовані до Югославії і Сомалі.
Права людини

10 грудня 1948 Генеральна Асамблея ООН прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини, після чого рекомендувала всім державам-членам оприлюднити текст Декларації шляхом «розповсюдження, оприлюднення та роз'яснення головним чином у школах та інших навчальних закладах, без якого б то не було різниці, заснованого на політичному статусі країн чи територій».
Гуманітарна допомога

Надання гуманітарної допомоги

Гуманітарні катастрофи можуть статися в будь-якому місці і в будь-який час. Якою б не була їхня причина - повінь, посуха, землетрус або конфлікт, - вони завжди ведуть до загибелі людей, переміщення населення, втрати громадами здатності своїми силами забезпечувати своє існування і приносять величезні страждання.

У країнах, які протягом тривалого часу піддаються стихійним лихам або оговтуються від конфлікту, гуманітарна допомога все більше розглядається як один з елементів загальних зусиль із забезпечення миростроительства поряд з допомогою в галузі розвитку, політичної та фінансовою допомогою.

Мабуть, самим драматичним стихійним лихом в останні роки стало викликало цунамі землетрус в Індійському океані. Рано вранці в неділю, 26 грудня 2004 року, біля західного узбережжя північної частини Суматри стався сильний землетрус потужністю 9,0 бала за шкалою Ріхтера, яке привело до виникнення величезних цунамі, що досягали у висоту 10 м і рухалися по поверхні Індійського океану зі швидкістю 500 км / ч. Цунамі обрушилися на прибережні райони в Індії, Індонезії, Шрі-Ланці, Таїланді, на Мальдівських островах, М'янмі, на Сейшельських островах і в Сомалі. Було підраховано, що станом на квітень 2005 року більше 217 тис. людей загинули, 51 тис. пропали без вісті і понад півмільйона людей залишилися без даху над головою.

Організації системи Організації Об'єднаних Націй почали негайно вживати заходів, прагнучи задовольнити цілий ряд гуманітарних потреб, у тому числі в таких областях, як сільське господарство, координація і допоміжне обслуговування, відновлення економіки і інфраструктури, освіта, забезпечення сімей житлом і непродовольчими товарами, харчування, охорона здоров'я, заходи, пов'язані з розмінуванням, захист прав людини та забезпечення верховенства права, безпека і водопостачання і санітарія. З цією мету 5 січня 2005 року був зроблений «екстрений заклик» до мобілізації 977 млн ​​дол США для фінансування найважливіших робіт з надання допомоги, здійснюваних приблизно 40 установами Організації Об'єднаних Націй та неурядовими організаціями (НУО). А 1 лютого Генеральний секретар призначив колишнього президента США Клінтона своїм Спеціальним посланником в країнах, що постраждали від цунамі.
Контроль зброї та роззброєння
Соціальне та економічний розвиток

 

87. Охарактеризувати фактори точності аналітичних оцінок та прогнозів при аналізі зовнішньої політики.

Прогнозування – аналітичне дослідження перспектив розвитку всього об'єкта або його окремих елементів на основі багатостороннього і ретельного вивчення його теперішнього стану в контексті максимальної кількості об'єктивних і суб'єктивних чинників з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх, сприятливих і несприятливих впливів.

Особливості прогнозування в сфері міжнародних відносин:

· предмет прогнозування в міжнародних відносинах віддалений від дослідника;

· на поведінку об'єктів і суб'єктів дослідження впливає безліч чинників;

· рішення з проблем міжнародних відносин приймаються, як правило, у таємниці;

· прогноз істотно залежить від суб'єктивних чинників.

Функції прогнозування в міжнародних відносинах - це інструмент стратегічної і поточної конкретної політики, що використовується для управління.

Запорукою точності аналітичних оцінок та прогнозів є чітке дотримання етапів прогнозування:

Перший етап – передпрогнозова орієнтація. Іде уточнення завдання, аналізується характер прогнозу, масштаби, періоди підстави й попередження, формулюється мета й завдання, робочі гіпотези, визначаються методи й сам процес організації прогнозування.

Другий етап – побудова вихідної моделі прогнозованого об'єкта методами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. У теорії системного аналізу викор. два підходи до аналізу й синтезу подібних структур.

Третій етап – збір даних прогнозного тіла методами, про які говорилося вище. Прогнозне тло – це сукупність зовнішніх стосовно об'єкта прогнозування умов, істотних для рішення завдання політичного прогнозування.

Четвертий етап – побудова динамічних рядів показників.

П'ятий етап – побудова серії гіпотетичних пошукових моделей методами пошукового аналізу профільних і фонових показників з конкретизацією мінімального, максимального й найбільш імовірного значення.

Шостий етап – побудова серії гіпотетичних нормативних моделей прогнозованого об'єкта методами нормативного аналізу з конкретизацією значень і відносного оптимуму по заздалегідь певних критеріях згідно заданим нормам, ідеалам, цілям.

Сьомий етап – оцінка вірогідності й точності, а також вер. прогнозу – уточнення гіпотетичних моделей методами опитування експертів.

Восьмий етап – вироблення рекомендацій для рішень у сфері керування на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

Дев'ятий етап – експертиза підготовленого прогнозу, і рекомендацій, їхня доробка з урахуванням обговорення й здача замовникові.

Десятий етап – знову передпрогнозова орієнтація на основі зіставлення матеріалів уже розробленого прогнозу з новими даними прогнозного тіла й новий цикл дослідження.

Також потрібно уникати помилок при прогнозуванні:

* використання песимістичного погляду, обережність в оцінках, їхнє заниження; (напр. визнання незалежності Косово – чого ніхто не прогнозував через песимістичний погляд);

* використання зверхоптимістичного погляду, прагнення видати бажане за дійсне;

Наприклад: напад Росії на Пд Асетію (через зверх оптимістичний прогноз ніхто не міг передбачити такий розвиток подій)

* неспроможність передбачати майбутні можливості через вузькістьпоглядуабонедостатністьінформації;.

* хибне встановлення існуючих зв'язків і взаємодій;

прикладом може послугувати спорудження Лінії Мажино (1929-1934рр.) Досвід першої світової війни на той час довів, що війна більшу частину часу війська проводять в окопах, а тому військовий мініст Андре Мажино вирішив спорудити фортифікаційний ланцюг, який би відповідав реаліям «сучасної війни». Але як показала історія, військові прогнози були хибними.

* некритичне ставлення до думок авторитетних діячів і дослідників.

Напр: ще в вересні 2004 року багато експертів пророкували, що президентом України буде В. Янукович, це підтвердилось у 2010р.

Джерела помилок прогнозів поділяються на регулярні та нерегулярні:

1. Регулярні помилки:

- метод прогнозування:

- основа методу

В даному випадку метод або не відповідає поставленій меті, або не враховує наявні дані та умови для проведення аналітичної діяльності. Так, можемо виділити наступні фактори впливу на правильний вибір методу прогнозування: мета прогнозу, час випередження прогнозу, специфіка об’єкту дослідження, надійність і повнота наявної інформації, обмеженість ресурсів розробників прогнозу.

- процедура роботи з методом;

Мова йде про порушення прийомів та способів теоретичного та емпіричного пізнання, які закладені у відповідний метод..

- прогнозист:

- незнання методу;

- незадовільні навички;

- вихідні дані:

- надійність;

- повнота;

- точність;

Для запобігання цього блоку помилок використовують принцип безперервності прогнозування. Він передбачає коригування прогнозних розробок у міру надходження нової інформації, а також контроль за домінуванням певних тенденцій у розвитку подій та ситуацій на міжнародній арені. Таке корегування можливе завдяки процедурі проміжного огляду, який дає можливість модернізувати прогноз, залучаючи до нього нові події та здійснюючи перевірку джерел прогнозування і методології.
За короткострокових прогнозів безперервність їх відстеження, як правило, має обов'язковий характер і закладається у саму схему їх поетапного здійснення. Перегляд довгострокових прогнозів здійснюється в разі зміни базових даних, офіційної статистики, несподіваного руху вперед або відходу назад внаслідок політичного реформування суспільства.

Таке гнучке реагування на зміни через проміжний огляд дає можливість виправляти помилки й забезпечувати результативність політичних прогнозів, передбачати реальні наслідки політичних рішень.

2. Нерегулярні помилки: випадкові впливи; рідкісні непередбачені події;форс мажорні обставини; держ. переворти тощо.

88. Охарактеризувати феномен медіалізму та медіатизації; їх прояви у сучасних міжнародних відносинах.

Феномен “ медіалізму ” (“medialism”) продукує великі потоки все менш і менш фільтрованої інформації, що перетинають національні кордони. Причина цього процесу – поширення та вдосконалення каналів та систем передачі інформації, що, в свою чергу, сприяє пришвидшенню темпів утворення інформаційного ресурсу. За таких умов канали комунікації (ЗМІ) виступають головними об’єктами розвитку інформаційного суспільства.

Поняття «медіалізм» вперше було запропоновано америк. сенатором Річардом Люгером, під яким він розумів те, що міжнар. комунікаційна мережа стала важливим і сильним фактором міжнар. політики, який може здійснювати контроль над будь-яким національним урядом і підтримувати свою власну ідеологію. Він притримувався думки про те, що медіалізм може або прославляти, або паплюжити державних діячів і політиків. Медіалізм репрезентує силу, яку політичні лідери можуть ігнорувати, але в такому випадку це буде їм не на користь.

В останні півстоліття медіа, які заполонили світ обмежили можливість політичних сил здійснювати інформаційне забезпечення власної діяльності, оскільки саме ЗМІ стали основним джерелом інформації про політику. Проте, політичні групи мають стежити за кореляцією своєї діяльності з інформацією, що з’являється про них в ЗМІ. Відтак ЗМІ узурпували традиційні функції політичних інститутів через невпинно зростаючу їх «утягнутість» в політичні процеси. Ключова причина цьому – роль ЗМІ як основного джерела політичної інформації. ЗМІ впливають не лише на політичні процеси, а й спричиняють «мутацію» політичних інститутів, змінюючи власне політичний дискурс. Таку взаємозалежність ЗМІ та політичних партій розглянемо через феномен медіатизації як форпосту публічності політики. Самі по собі політичні сили тепер не здатні діяти самодостатньо, керуючись лише своїми внутрішніми правилами. Медіатизація виражається через проникнення ЗМІ в домен політичної комунікації. Таким чином медіатизація здатна модифікувати політичний процес, надавши йому визначених рис.

За В Шульцом існують чотири процеси змін політичного поля, що і являють собою чотири аспекти медіатизації:

1. ЗМІ розширюють природні межі можливостей людського спілкування;

2. ЗМІ підмінюють собою соціальну діяльність та соціальні інститути;

3. ЗМІ нерозривно пов’язані з немедійними процесами суспільного життя;

4. Усі суб’єкти соціальних процесів змушені підпорядковуватися логіці ЗМІ.

Індикатори медіатизації:

· професіоналізація - породжує орієнтацію політичних груп не на свої партії, а на конкретні персони-кандидати від своїх партій.

· основний фокус на лідерів.

· зростаючі негативність та емоційність – так як ЗМІ стали політичним інструментом, процес дискредитації конкурентів відбувається через комунікаційний процес. Негативна риса – поширення «чорного піару». Емоційна складова політичних кампаній в ЗМІ теж грає на руку не надто чесним політичним гравцям.

89. Охарактеризувати чинники гомогенізациї світового ринку медіа; американізацію та розвиток глобальної культури журналістики.

Однією з визначальних тенденцій розвитку національних та регіональних медіасистем світу є експансія ліберальної моделі медіа, характерної у чистому вигляді для США, та, відповідно, комерціалізація ЗМІ. Дедалі важливішою і у багатьох випадках домінуючою метою існування засобів масової інформації стає отримання прибутку. Таким чином, у медіасистемах спостерігається тенденція до уподібнення чи, в термінах Д. Галліна і П. Манчіні, гомогенізація, спільним знаменником якої є американська медіамодель.

Серед головних чинників гомогенізації можна виокремити безпосередній вплив Сполучених Штатів Америки та розвиток глобальної культури журналістики. Ще одним важливим чинником гомогенізації медіасистем є розвиток технологій як безпосередньо комунікації (передусім, електронних ЗМІ), так і технологій, що використовуються у зборі і передаванні інформації при підготовці матеріалів ЗМІ. В цьому останньому аспекті наприкінці ХХ ст. з поширенням комп’ютерних технологій відбулися справді революційні зміни, другу фазу яких медіа переживають зараз через поширення Інтернет-технологій. Внаслідок спільної дії усіх зазначених факторів зростають можливості для закріплення певних єдиних професійних методів і стандартів у національних і регіональних медіасистемах, які раніше слабо взаємодіяли між собою.

Американізація ж ЗМІ полягає в тому, що США як один із зразкових суб’єктів ведення своєї інформаційної політики зуміли нав’язати світові певні культурні цінності, а разом з ними й способи трансляції цих цінностей. На думку багатьох експертів дана тенденція зумовлена наявністю у США достатніх фінансових ресурсів для цього.

Поняття «американізації» з кінця 1960-их років стало відправною точкою для аналізу змін у європ. медаісистемах, коли під впливом культ. імперіалізму вся увага зосереджув. виключно на культурному домінуваня США та їхньому впливі на інші світові медіасистеми. Європейські ЗМІ та комунікаційні процеси не тільки перейняли низку рис америк. зразка, а й з кінця 19 ст. перебували під його впливом, результатом чого стало наслідування америк. форм журналістики. Цей зрозок продовжував існувати і в міжвоєнний період, чому сприяв стрімкий розвиток Голлівуда та америк. інф. агенств.

90. Проаналізувати взаємозв'язок джерел та каналів інформації в інформаційно-аналітичній діяльності.

В міжнародних відносинах питання джерел та каналів отримання інф. є чи найбільш важливим, адже від поінфромованості про події залежить шлях прийняття рішень державою, що може бути важливим не лише для однієї країни, а й для регіону чи світу.

Поняття «джерело» та «канал» інф. є нерозривно пов’язані між собою. проте треба розрізняти їх суть.

Розрізняють два види джерел інформації: первинні (рукописи, архівні матеріали, аудіо-стрічки, тобто уся необроблена інф.) та вторинні (вже містять первинних джерел).

За іншою класиф. джерела поділ. на документальні та фактографічні.

В першому випадку передбачається пошук будь-яких матеріальних об’єктів, які мають певну форму (папір, кіноплівка, магнітна стрічка тощо). Але сучасні технології збереж. і передачі інф. вносять свої корективи: чим далі матеріальні ознаки док. втрачають значення для подальшої роботи з ним, тому пошук інф., в першу чергу, здійснюється в електронній формі. На перший план виходить інф. зміст док., а не його матеріальні ознаки.

Фактографічні джерела інф. містять опис конкретних фактів, подій (результати безпосередніх спостережень, фотографічні зображ., техніко-економічні показники, креслення, схеми, географ.і карти).

Поняття документ використовують для визначення об'єктів, що мають на будь-якому матеріальному носії (папері, кіноплівці, магнітній стрічці тощо) інф., за допомогою певної знакової системи, призначену для передачі в просторі і часі.

Фактографічні джерела містять інф.у вигляді конкретних фактів, подій або їхньої сукупності, необов'язково зафіксовані на матеріальному носії. Факт – це деяка достовірна, одинична подія або явище, конкретний об'єкт, поданий докладним описом своїх характерних рис і властивостей.

Іншою характеристикою док. є їхня концентрація та розсіювання. Сучасний етап відзначається, з одного боку, диференціацією і спеціалізацією видань, а з іншого – інтеграцією напрямів. 1/3 всіх публікацій з певної теми друкується у спеціалізованих виданнях, а 2/3 – у виданнях суміжного профілю.

Для того, щоб джерела міжн. інф. ефективно виконували головне завдання - передавати факти міжн. обстановки - до них пред'являються такі вимоги:

- оперативність (подача інф. в найбільш короткі строки)

- повнота (наявність суттєвих даних, що характ. предмет повідомлення з усіх можливих аспектів)

- новизна (наявність нових даних, не відомих раніше)

- надійність (відсутність або мінімум відхилень у порівнянні з фактичним станом предмета вивчення);

- стислість (мінімально можливий обсяг повідомлень).

В якості основних каналів отриання інф. можна назвати такі:

1. Канал «текст» (передає до 60-80% інформації) і містить джерела:

- Масові публікації: національна преса, міжнародна преса тощо

- Спеціальні видання (прес-релізи, огляди)

- Наукові видання

- Бази даних.

2. Аудіо-відео к анал (адресат одержує до 20-30% інф.): радіопрограми, телепрограми, як національного, так і зарубіжного інф. простору.

3. Канал «Джокер» (забезпечує до 1-5% інформації) - випадкова інф. при користуванні джерелами Internet.

4. Характерним каналом отрим. інф. в МВ є кулуарна дипломатія, яка може проявлятися в бесідах після конфер., саммітів, у бесідах під час фуршетів, неофіц. зустрічей, спілкування з високопоставленими особами, що не мають відношення до МЗС (депутатом, міністром), спілкув. з так названою елітою, неофіційні зустрічі з письменниками, журналіст, публіцистами, акторами - людьми мистецтва.

Також варто зазначити про методи, якими користуються у МВ для отримання інф:

1) «моросящий дождик» - метод, що використовується при нормальному функціонуванні служби інформації. Щодня, одноманітно відбувається пошук інформації.

2) «гроза» - метод пошуку інформації при обмеженні на час пошуку. При цьому необхідно перевірити наявність інф. в існуючих базах.

3) «експерт» – пошук фахівців в певній галузі, збір фактів, які раніше не повідомлялися.

4) «стежина інф.» застос. при пошуку інф. шляхом аналізу посилань на джерела інфї.

Отже, джерело інф – це наявний ресурс, з якого ми безпос можемо почерпнути інф., а канал характеризує спосіб, за допомогою якого ми і дослуджємо джерела інф.

91. Проаналізувати доповідь Б. Обами про нову стратегію інформаційної безпеки США (2008). Визначити основні положення і критерії кібербезпеки США за доповіддю М.Лібіцкі для корпорацій Rand 2010,2012.Стратегія зміцнення світового лідерства.

Ключові тези:

Посилення ролі федеральних органів влади в області кібербезпеки. На відміну від Росії, де слово «посилення» трактується як «монополія», в США розуміють, що необхідно враховувати різні точки зору на проблему - не лише держави, але і бізнесу, суспільства і окремих громадян. Діяльність федеральних органів полягає в розробці рекомендацій і кращих практик по різних аспектах ІБ. Хорошим прикладом такої діяльності можна назвати публікації Національного інституту стандартів США (NІST).

· Початок дослідницьких робіт в області захищених обчислень і посилення захисту національної кіберінфраструктури.

· Захист ІТ-інфраструктури, на яку спирається американська економіка.

· Запобігання промисловому кібершпіонажу. Враховуючи все зростаюче число просочувань конфіденційної інформації, складової ноу-хау американської економіки, такий інтерес до даного напряму сповна обгрунтований.

· Розробка стратегії боротьби з комп'ютерними злочинами для мінімізації діяльності злочинних угрупувань в кіберпросторі.

· Розробка обов'язкових стандартів захисту персональних даних і зобов'язання будь-якої компанії розкривати факти про витоки персональних даних. Перший крок в цьому напрямі вже зроблений - NІST опублікував проект стандарту по захисту персональних даних.