Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Щоденно, щодня, щодень, щоднини

Поиск

Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашій класиці й сучасній українській літературі: «Я єсть той, який щоденно на будові, на посту» (П. Тичина); «Ходив я в садочок щодня виглядати» (Л Глібов); «Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий добрі ребра й серце розбиває» (Т. Шевченко); «Для величних будов Батьківщини, для майбутнього щастя – щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!» (Я. Шпорта).

Усі ці чотири слова мають однаковісіньке значення, хіба тільки з тою різницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленні, але далеко рідше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислівника щоденно, дарма що прикметник щоденний – дуже поширений: «Оце такий мій щоденний наїдок».

Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати – щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини.

ПРИЙМЕННИКИ

У (в) – до, в – на

Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: «Я поїхав у Київ» чи «Я поїхав до Києва», «Вихід у місто» чи «Вихід до міста»?

Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: «Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви» (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): «У Києві на риночку ой пив чумак горілочку» (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до – у (в): «Ми їздили на ярмарок у Косів» (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в):«Він ступив у сад» (Є. Гуцало); «Кидається у свою стихію» (О. Гончар); «Закрадається в серце острах» (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: «Уваливсь у хату» (П. Куліш); «Смерть зайшла до хати» (Д. Павличко).

Як сказано вище, прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: «у вівторок», «у п'ятницю», – або з іменником у місцевому відмінку, коли мовиться про місяці року: «у січні», «у липні». Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний.

Російському вислову дом в три окна відповідає український – будинок на три вікна, а вислову дом в пять этажей – будинок на п'ять поверхів.

Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: «звівся ні на що».

Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вірити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, – а також на позначення переходу з одного стану в інший: «І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся» (С. Гулак-Артемовський).

Російські прийменники у та в мають між собою велику значеннєву різницю, наприклад: «У него собирались гости» і «В его словах чувствовалась уверенность». Між українськими прийменниками у та в нема ніякої різниці. Ми ставимо їх незалежно від змісту речення, а тільки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кінчається на голосну, треба ставити прийменник в («Вона взяла в нього книжку»), якщо на приголосну – тоді у («Він узяв у неї книжку»).

Від – проти, на – проти

«Це ліки від усяких хвороб», – читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по-українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: «Ліки проти ревматизму» (Українсько-російський словник АН УРСР).

Прийменником проти користуються також для порівняння: «І стіл був багатий проти звичайного» (Л. Смілянський), – а також у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год: «Пізно світилося проти п'ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський); «Та це сталося проти Нового року» (з живих уст); «Він не питав більше – куди й чого я піду проти ночі» (С. Скляренко).

Для, задля, на, про, під, до

«У кутку кімнати стояла шафа для одежі»; «Це тобі торбинка для книжок», – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: «стояла шафа на одежу», «торбинка на книжки». Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: «Не для пса ковбаса, не для кицьки сало» (М. Номис); «Цю шафу батько купив для мене» (з живих уст); «Для загального Добра» (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: «Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко» (з живих уст), «мішок на вугілля»; «одяг на свято» (Українсько-російський словник АН УРСР). Так само треба казати: «поштова скринька на листи й газети», «кошик на старі папери», «миска на борщ». Кажуть у народі ще: «мішок під жито», «одежа про свято й про будень», «книжка до читання».

Навіть призначення якоїсь дії передається в фольклорі прийменником на: «Не на те я, запоріжці, Гард розруйнувала, щоб степи ваші широкі та назад вертала» (історична пісня).

Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби – захворіти на що, а не чим: «Занедужав на кір», «Він заслаб на пропасницю» (Словник за редакцією А. Кримського); «Оце вже місяць хворію на очі».

Прийменники для й задля часто виступають як синоніми: «Для тебе сина породила» (Т. Шевченко); «Задля нього зробила» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Погляньте на руки мої: задля миру і щастя народів вони – здатні на труд і бої» (С. Олійник). Інколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонімом слів тому що, через те що: «Макар Іванович... брехав, що купив їх (брошури. – Б. А.-Д.) тільки задля їх дешевизни, маючи потребу в папері» (М. Коцюбинський).

По, за, з, на

Вище ми бачили, що прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше українська класична література й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в літературі, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому, наприклад: «по-моєму, так не можна робити». Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: «На мою думку (або – на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити». Але не слід думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Ні, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: «По Савці свитка, по пану шапка» (прислів'я); «Видно пана по халявах» (прислів'я); «По своєму ліжку простягай ніжку» (прислів'я).

Прийменником по користуються на позначення місця руху: «Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці»; «Мені багато доводилось їздити по містах і селах України». Але неправильно кажуть: «Я живу по вулиці Леніна», – замість: «Я живу на вулиці Леніна».

У фразі «Він по походженню – українець» прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять: «Він за походженням – українець», – бо тут треба прийменника з: «Він із походження (або з роду чи родом) – українець». Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в на фразах: «Одягнений за останньою модою»; «Це зроблено за всіма вимогами науки», – то цього не можна сказати про такі фрази: «Він зробив це за наказом директора»; «За бажанням публіки концерт повторено»; тут слід сказати: «З наказу директора», «На бажання публіки». Вислів «одержати гроші за рахунком (чи за ордером)» – також неправильний, слід: «одержати гроші на рахунок (чи на ордер)». Коли треба вказати на привід, причину або підставу якоїсь дії, тоді краще вживати прийменника з або на: «Чи з доброї волі?» (О. Гончар); «Носили на його бажання дорогі страви» (М. Коцюбинський).

Принагідно слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по-українському цей вислів буде – з погляду: «з погляду марксизму» (Українсько-російський словник АН УРСР), «із цього погляду» (Російсько-український словник АН УРСР).

У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по («Ми ходили по гриби» – П. Воронько), якщо напрям руху – прийменник за («Пливи, косо, тихо за водою, а я піду слідом за тобою». – Народна пісня; «Я йду по лікаря, бо хворому дуже тяжко», але «Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт»).

При чи за?

З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмі й з уст. Візьмімо такі фрази: «При будуванні клубу ми застосували всі нові технічні досягнення»; «При бажанні цього можна досягти»; «Це можна здійснити при всіх обставинах» – У всіх цих фразах прийменник при стоїть на позначення часу. Погляньмо, коли саме наша класика й живе народне мовлення користуються цим прийменником: «Була в мене небога, при мені вона і зросла» (Марко Вовчок); «Три явори посадила сестра при долині» (Т. Шевченко); «Він такий у нас чоловік, що все при начальстві крутиться» (з живих уст). У всіх цих прикладах прийменник при позначає місце. Уживають його й як відповідника до російського прийменника в: «Як живе чоловік при вбозтві, то й хороший зробиться поганий, а як при волі, то й ледащо покажеться гарне» (Б. Грінченко), – або в таких висловах, як при розумі, при здоров'ю: «Був чоловік середніх літ, при здоров'ю» (Ганна Барвінок).

Далеко рідше ми натрапляємо на прийменник при з відтінком часу: «При слові "ключниця" Зоя злісно стиснула губи» (Леся Українка); «При такій інтенсивній праці треба добре їсти» (М. Коцюбинський); «При згоді були люди» (Словник Б. Грінченка). У цих фразах можна поставити й описову конструкцію: «Коли почула слово "ключниця"...», «Коли так інтенсивно працювати...», «Коли згоджувалися...».

Якщо в фразі мовиться про історичний або тривалий час із життя певної людини чи багатьох людей, тоді класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: «Ото було за наших часів – Верді, Россіні...» (Леся Українка); «За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася, а за Павла Тетеренка – не поправиться й теперенька» (М. Номис); «За царя Панька, як земля була тонка» (приповідка); «Це було ще за життя мого батька» (з живих уст).

Із цих прикладів випливає, що й у трьох перших фразах слід було сказати: «Коли будували (або – Будуючи) клуб, ми застосували»; «Коли є бажання (або Бажаючи), цього можна досягти»; «за всіх обставин».

СПОЛУЧНИКИ

Аби, щоб (щоби), жеб (жеби)

Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як-би. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник).

У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «...щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!»

Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (żeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 371; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.129.8 (0.008 с.)