Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Щоденно, щодня, щодень, щодниниСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашій класиці й сучасній українській літературі: «Я єсть той, який щоденно на будові, на посту» (П. Тичина); «Ходив я в садочок щодня виглядати» (Л Глібов); «Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий добрі ребра й серце розбиває» (Т. Шевченко); «Для величних будов Батьківщини, для майбутнього щастя – щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!» (Я. Шпорта). Усі ці чотири слова мають однаковісіньке значення, хіба тільки з тою різницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленні, але далеко рідше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислівника щоденно, дарма що прикметник щоденний – дуже поширений: «Оце такий мій щоденний наїдок». Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати – щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини. ПРИЙМЕННИКИ У (в) – до, в – на Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: «Я поїхав у Київ» чи «Я поїхав до Києва», «Вихід у місто» чи «Вихід до міста»? Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: «Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви» (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): «У Києві на риночку ой пив чумак горілочку» (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до – у (в): «Ми їздили на ярмарок у Косів» (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в):«Він ступив у сад» (Є. Гуцало); «Кидається у свою стихію» (О. Гончар); «Закрадається в серце острах» (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: «Уваливсь у хату» (П. Куліш); «Смерть зайшла до хати» (Д. Павличко). Як сказано вище, прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: «у вівторок», «у п'ятницю», – або з іменником у місцевому відмінку, коли мовиться про місяці року: «у січні», «у липні». Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку: ближче буде до нашої мовної традиції цього року, а не в цьому році, 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році, позаторік, а не в позаминулому році; аналогічні будуть і прикметники – торішній, а не минулорічний, позаторішній, а не позаминулорічний. Російському вислову дом в три окна відповідає український – будинок на три вікна, а вислову дом в пять этажей – будинок на п'ять поверхів. Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: «звівся ні на що». Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вірити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, – а також на позначення переходу з одного стану в інший: «І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся» (С. Гулак-Артемовський). Російські прийменники у та в мають між собою велику значеннєву різницю, наприклад: «У него собирались гости» і «В его словах чувствовалась уверенность». Між українськими прийменниками у та в нема ніякої різниці. Ми ставимо їх незалежно від змісту речення, а тільки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кінчається на голосну, треба ставити прийменник в («Вона взяла в нього книжку»), якщо на приголосну – тоді у («Він узяв у неї книжку»). Від – проти, на – проти «Це ліки від усяких хвороб», – читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по-українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: «Ліки проти ревматизму» (Українсько-російський словник АН УРСР). Прийменником проти користуються також для порівняння: «І стіл був багатий проти звичайного» (Л. Смілянський), – а також у висловах на означення часу відповідно до російських на пятницу, под Новый год: «Пізно світилося проти п'ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський); «Та це сталося проти Нового року» (з живих уст); «Він не питав більше – куди й чого я піду проти ночі» (С. Скляренко). Для, задля, на, про, під, до «У кутку кімнати стояла шафа для одежі»; «Це тобі торбинка для книжок», – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: «стояла шафа на одежу», «торбинка на книжки». Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: «Не для пса ковбаса, не для кицьки сало» (М. Номис); «Цю шафу батько купив для мене» (з живих уст); «Для загального Добра» (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: «Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко» (з живих уст), «мішок на вугілля»; «одяг на свято» (Українсько-російський словник АН УРСР). Так само треба казати: «поштова скринька на листи й газети», «кошик на старі папери», «миска на борщ». Кажуть у народі ще: «мішок під жито», «одежа про свято й про будень», «книжка до читання». Навіть призначення якоїсь дії передається в фольклорі прийменником на: «Не на те я, запоріжці, Гард розруйнувала, щоб степи ваші широкі та назад вертала» (історична пісня). Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби – захворіти на що, а не чим: «Занедужав на кір», «Він заслаб на пропасницю» (Словник за редакцією А. Кримського); «Оце вже місяць хворію на очі». Прийменники для й задля часто виступають як синоніми: «Для тебе сина породила» (Т. Шевченко); «Задля нього зробила» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Погляньте на руки мої: задля миру і щастя народів вони – здатні на труд і бої» (С. Олійник). Інколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонімом слів тому що, через те що: «Макар Іванович... брехав, що купив їх (брошури. – Б. А.-Д.) тільки задля їх дешевизни, маючи потребу в папері» (М. Коцюбинський). По, за, з, на Вище ми бачили, що прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше українська класична література й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в літературі, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому, наприклад: «по-моєму, так не можна робити». Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: «На мою думку (або – на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити». Але не слід думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Ні, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: «По Савці свитка, по пану шапка» (прислів'я); «Видно пана по халявах» (прислів'я); «По своєму ліжку простягай ніжку» (прислів'я). Прийменником по користуються на позначення місця руху: «Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці»; «Мені багато доводилось їздити по містах і селах України». Але неправильно кажуть: «Я живу по вулиці Леніна», – замість: «Я живу на вулиці Леніна». У фразі «Він по походженню – українець» прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять: «Він за походженням – українець», – бо тут треба прийменника з: «Він із походження (або з роду чи родом) – українець». Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в на фразах: «Одягнений за останньою модою»; «Це зроблено за всіма вимогами науки», – то цього не можна сказати про такі фрази: «Він зробив це за наказом директора»; «За бажанням публіки концерт повторено»; тут слід сказати: «З наказу директора», «На бажання публіки». Вислів «одержати гроші за рахунком (чи за ордером)» – також неправильний, слід: «одержати гроші на рахунок (чи на ордер)». Коли треба вказати на привід, причину або підставу якоїсь дії, тоді краще вживати прийменника з або на: «Чи з доброї волі?» (О. Гончар); «Носили на його бажання дорогі страви» (М. Коцюбинський). Принагідно слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по-українському цей вислів буде – з погляду: «з погляду марксизму» (Українсько-російський словник АН УРСР), «із цього погляду» (Російсько-український словник АН УРСР). У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по («Ми ходили по гриби» – П. Воронько), якщо напрям руху – прийменник за («Пливи, косо, тихо за водою, а я піду слідом за тобою». – Народна пісня; «Я йду по лікаря, бо хворому дуже тяжко», але «Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт»). При чи за? З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмі й з уст. Візьмімо такі фрази: «При будуванні клубу ми застосували всі нові технічні досягнення»; «При бажанні цього можна досягти»; «Це можна здійснити при всіх обставинах» – У всіх цих фразах прийменник при стоїть на позначення часу. Погляньмо, коли саме наша класика й живе народне мовлення користуються цим прийменником: «Була в мене небога, при мені вона і зросла» (Марко Вовчок); «Три явори посадила сестра при долині» (Т. Шевченко); «Він такий у нас чоловік, що все при начальстві крутиться» (з живих уст). У всіх цих прикладах прийменник при позначає місце. Уживають його й як відповідника до російського прийменника в: «Як живе чоловік при вбозтві, то й хороший зробиться поганий, а як при волі, то й ледащо покажеться гарне» (Б. Грінченко), – або в таких висловах, як при розумі, при здоров'ю: «Був чоловік середніх літ, при здоров'ю» (Ганна Барвінок). Далеко рідше ми натрапляємо на прийменник при з відтінком часу: «При слові "ключниця" Зоя злісно стиснула губи» (Леся Українка); «При такій інтенсивній праці треба добре їсти» (М. Коцюбинський); «При згоді були люди» (Словник Б. Грінченка). У цих фразах можна поставити й описову конструкцію: «Коли почула слово "ключниця"...», «Коли так інтенсивно працювати...», «Коли згоджувалися...». Якщо в фразі мовиться про історичний або тривалий час із життя певної людини чи багатьох людей, тоді класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: «Ото було за наших часів – Верді, Россіні...» (Леся Українка); «За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася, а за Павла Тетеренка – не поправиться й теперенька» (М. Номис); «За царя Панька, як земля була тонка» (приповідка); «Це було ще за життя мого батька» (з живих уст). Із цих прикладів випливає, що й у трьох перших фразах слід було сказати: «Коли будували (або – Будуючи) клуб, ми застосували»; «Коли є бажання (або Бажаючи), цього можна досягти»; «за всіх обставин». СПОЛУЧНИКИ Аби, щоб (щоби), жеб (жеби) Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як-би. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник). У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «...щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!» Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (żeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 371; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.100.82 (0.009 с.) |