Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Недоречний випадок і капосний раз

Поиск

Якось мені випало переглядати закордонний фільм в українському перекладі. Переклад був загалом непоганий, тільки подеколи різало слух недоречне вживання слова випадок у різних фразеологічних конструкціях: «Після того, що сталось, я ні в якому випадку до вас не прийду» або «Як собі хочете, а я в усякому випадку на це своєї згоди не даю».Звичайне чуття мови мало б порадити перекладачеві, що треба сказати: «ні в якому разі до вас не прийду», «Я в усякому разі на це своєї згоди не даю», – але виявляється, що на брак такого чуття слабують часом і наші журналісти. Ось фраза з одної газетної статті: «В усякому випадку з минулого року в країні скасовані закони, що стояли на заваді порнографії». Поминаючи те, що правильно було б написати «скасовано закони», ми відчуваємо, що й тут слово випадок стоїть не на своєму місці й треба було б висловитись: «У всякому разі, з минулого року...», тимчасом як у дальшій фразі з цієї статті слово випадок стоїть до речі: «Такого випадку ще не траплялось там». А що спантеличило перекладача й журналіста? Чи не російське слово случай, яке стояло б у кожній із цих фраз, якби їх перекласти по-російському? Це слово має аж три українські відповідники: випадок, нагода й раз, і коли та як ними користуватись – завдає клопоту, виходить, не тільки перекладачам.

Візьмімо три речення: «Дід пристав до загальної розмови й розповів кілька кумедних випадків із свого життя» (П. Вершигора); «В кожному разі я прохав би Вас прислати для коректи дальші аркуші того видання» (М. Коцюбинський); «Жінка ніде не розлучалася з ґвинтівкою, але нагоди стріляти їй не траплялося» (М. Шеремет). У цих фразах теж стояло б слово случай, якби їх перекласти російською мовою, але чи можна було б його українські відповідники ставити тут довільно? Якщо в третій фразі можна замість слова нагода поставити випадок, дещо при цьому втрачаючи щодо нюансу вислову, то в перших двох фразах ніякі інші слова замість випадок і раз не підійшли б, через те що між ними є певна значеннєва різниця. Слово випадок означає «конкретна подія в минулому, теперішньому чи майбутньому», тимчасом як вислів у кожному разі, в усякому разі каже не стільки про подію, скільки про можливість якихось подій; слово нагода вбирає в себе поняття обставин, що спричиняють певну подію.

Щоб виразніше побачити різницю між словами випадок і раз, дамо два такі приклади: «У цьому незвичайному випадку я вчинив би інакше» (бо тут мовиться про конкретну подію), але – «У такому разі я вчиню інакше» (бо конкретності події, як то було в попередньому реченні, вже не відчувається).

Зрідка трапляється, що слова випадок і раз виступають у реченні як синоніми: можна сказати «на випадок смерті» – «в разі смерті», «на випадок потреби» – «в разі потреби».

З цього випливає, що не слід безоглядно вдаватись до слова випадок, але воднораз треба й обачно послугуватися словом раз, яке також уживається в кількісному значенні («Раз мати породила, раз і помирати». – Прислів'я) та в значенні прислівника («Раз якось Остапові не спалося». – М. Коцюбинський) і сполучника («А раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх – командирів». – П. Панч).

З чого лізти – зі шкіри чи зі шкури?

В одному художньому творі я прочитав: «Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток». Таких випадків, коли «вилузуються», лізуть, пнуться, рвуться чомусь зі шкіри, а не зі шкури, трапляється чимало – їх можна побачити на сторінках наших книжок і на газетних шпальтах. У чому причина? Чи не думають автори, що шкіра – більш українське слово, ніж шкура?

В українській мові є слова шкіра й шкура, до того ж слово шкура значно частіше вживається в народному мовленні, а з нього в широкому значенні проходить і в літературу, наприклад: «У нас тепло, як сядеш на сонці, то шкура злазить з лиця, так пече» (М. Коцюбинський). Проте в сучасній українській літературній мові розрізняють ці два слова, надаючи кожному з них певного значення: шкіра – «зовнішнє покриття тіла», а шкура – «покриття з шерстю або вовною», а також у фразеологічних висловах на зразок: «Так обріс тілом, що аж із шкури преться» (О. Кониський). Отож, у науковій термінології – медичній, ботанічній тощо – буде шкіра, шкірка, шкірний («шкірні або нашкірні хвороби». – Російсько-український словник АН УРСР 1968 р.); якщо йдеться про тварин, слід писати й казати – шкура («З одного вола двох шкур не деруть». – Прислів'я; «Дужі кожум'яки... м'яли своїми міцними руками волові шкури». – О. Довженко).

Отже, «залити сала за шкуру», «бути в овечій шкурі», «лізти (вилазити, пнутися) зі шкури», «вбиратися в шкуру» тощо.

Жах і страхіття

Коли в одному художньому творі я прочитав фразу «Цілу ніч його переслідували всякі жахи», я відчув ніяковість, подібну до тої, що зазнає росіянин, коли хтось серйозно каже по-російському не люди, а человеки. Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині; до них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, сум, смуток тощо. Не кажем-бо: «Він визначався любовами до багатьох людей» або «Нас охопили великі суми». Виняток становить хіба що іменник страх, бо в Марка Вовчка знаходимо: «Не нагадуй про страхи: поминулися вони».

Слово жах означає «надзвичайний страх»: «Тоді латинців жах напав: утратили і дух, і силу, побігли, хто куди попав» (І. Котляревський); «Обгорнений невимовним жахом, утикає хлопець голову під подушку» (М. Коцюбинський).

Слово страхіття означає в українській мові «чудовисько або потвора, що наганяє страх на людей» («І напевно ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку». – Н. Забіла); часто це слово, надто в множині, виступає як синонім іменника жах («Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі». – І. Муратов). Тим-то й Українсько-російський словник АН УРСР наводить як відповідник до російського вислову «ужасы войны» – «страхіття війни», а не «жахи війни», як то необачно написав автор художнього твору.

На підтвердження сказаного вище можна навести ще фразу з журналу «Комуніст України»: «Син кріпака, Шевченко рано пізнав усі страхіття підневільного життя, життя напівраба». Не треба визначатись особливо тонким чуттям мови, щоб відчувати, яким фальшивим у цій фразі було б «жахи підневільного життя»...

Вибирати чи обирати?

Здається, між словами вибирати й обирати нема ніякої значеннєвої різниці, кажем-бо: «Завтра йдемо на вибори, де будемо обирати депутатів до Верховної Ради УРСР»; «Депутати обирають із-поміж себе президію, яка обере когось на секретаря (чи за секретаря) й на (чи за) голову президії». Аналогічне читаємо й в українській класичній і сучасній літературі: «А що, хлопці, так обираєте його на ватажка?» (О. Стороженко); «Багатого голову скинули, а обрали за голову чередника» (І. Нечуй-Левицький); «Колгоспники радо обрали тов. Борзила на голову правління» (Остап Вишня). Поряд із дієсловом обирати інколи вживають дієслова обібрати: «Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати» (Б. Грінченко). Скрізь у цих прикладах бачимо дієслово обирати чи обібрати, а не вибирати. Чому? Перше ніж відповісти, наведемо ще кілька прикладів із дієсловом вибирати: «Вибирав злу дорогу» (П. Куліш); «Пугач вибрав дорогу через Криворівню» (В. Гжицький); «Не було чого й вибирати на базарі, бо самі вибірки тільки зосталися» (з живих уст).

Як бачимо, слово вибирати стоїть там, де мовиться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати («От баба вибирав пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи». – О. Іваненко), відокремлювати («Кукіль з пшениці вибирати». – М. Номис), виймати («Бодай дідько очі вибрав!» – М. Номис). Там, де йдеться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, як це бачимо в перших прикладах, слід послуговуватись дієсловом обирати (обібрати). Цим словом користуємося ще, коли мовиться про наречену, дружину, («Та ви, певно, когось уже обрали собі, – так ви й кажіть». – Марко Вовчок), покликання, фах («Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність». – А. Кримський) або влюблене місце («Сестри обрали затишне місце, вкрите густою травою і квітами». – Л. Смілянський). Із цього погляду в фразах, узятих із сучасної літератури: «З найкращих дівчат на селі він вибрав собі Устю»; «Я вибрав літературу», – краще було написати: «обрав собі Устю», «обрав літературу».

Наглість без зухвалості

«Таку наглу відповідь я не стерпіла», – читаємо в одному сучасному прозовому творі й дуже часто натрапляємо на випадки, коли на письмі й з уст прикметнику наглий і прислівнику нагло надають не того значення, що вони мають у нашій мові. Звернімось до української класики: «Максим виправивсь, тріпнувсь; розкрив широко очі; провів ними хижо по всіх... То був останній погляд – погляд наглої смерті» (Панас Мирний); не цураються його й сучасні українські письменники: «Спогадами захопились обоє... Та перепинив розмову наглий і сильний стук» (О. Ільченко). В обох цих прикладах слово наглий виступає як синонім слів несподіваний, раптовий, а не зухвалий, як помилково вжив його автор у фразі, наведеній на початку, замість того, щоб написати: «такої зухвалої відповіді...» Український вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть.

Інколи прикметник наглий буває синонімічний словам невідкладний («Я не вечеряю. А ще до того роботу наглу маю». – Леся Українка), крайній, конче потрібний («Поясненням таким розчарував я вас, ласкавий мій читачу, тож пояснити все потребу наглу бачу». – М. Рильський).

Відповідниками до російських слів дерзкий, наглый будуть українські зухвалий («Федоренка охопив якийсь дивно веселий настрій зухвалого мисливця, що сам один вийшов полювати на великого звіра». – Я. Качура) – нахабний («Нахабний і впевнений тон молодого Варчука ледве не виводить із себе Мірошниченка». – М. Стельмах).

Що саме робить каменяр?

Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по-російському каменщик, будує кам'яниці, цебто кам'яні будинки. Мабуть, саме тому в одній газетній статті читаємо: «Будинки споруджують колективи будівельників – і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники». Правду сказано: на місці спорудження будинку землекопи копатимуть котлован, матимуть чимало роботи арматурники, не байдикуватимуть і слюсарі; от тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка «Каменярі» («На шляху поступу ми лиш каменярі»), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю («Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях». – Словник за редакцією А. Кримського).

А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі («Під вітром муляр мур виводить». В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 299; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.78.117 (0.007 с.)