Особливості представництва прокурором інтересів громадян та держави в суді в справах щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочинами.

Одним із пріоритетних напрямків роботи прокуратури є представництво інтересів громадян та держави в кримінальному судочинстві.

Відповідно до ст. 25 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Статтею ст. 29 КПК України на прокурора покладений обов'язок щодо пред'явлення або підтримання поданого потерпілим цивільного позову про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Реалізуючи надані Конституцією України і кримінально-процесуальним законодавством повноваження у ході досудового слідства з метою відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочинними діями осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, прокурори зобов'язані застосовувати цивільно-правові заходи шляхом подання позовних заяв.

Відшкодування збитків, заподіяних злочинами, та діяльність прокурора з цього питання регламентується: 

1) Конституцією України – стаття 121;

2) Законом України „Про прокуратуру” – статті 33, 36-1;

3) КПК України – статті 28, 29, 49, 50, 51, 52, 93-1;

4) ЦК України – статті 22, 23, 1206, 1191;

5) Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 року №545.

У кримінальному судочинстві прокурором здійснюються всі форми представництва. Найбільш трудомісткою та відповідальною є діяльність прокурора з підготовки позовів про відшкодування збитків, заподіяних злочинами.

Особливості відшкодування збитків, заподіяних злочинами, за позовами прокурора полягають у наступному:

1. Прокурор може подати позов лише з метою представництва інтересів громадянина або держави суді. У позові необхідно вказати підстави для представництва інтересів громадян або держави у суді. Підстави для представництва також вказані у статті 33 Закону України «Про прокуратуру» та статті 29 КПК України.

Так, у статті 33 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Аналогічне положення закріплене й у статті 29 КПК України.

2. Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

3. При пред'явленні позовів про стягнення витрат на стаціонарне лікування необхідно керуватися ст.93-1 КПК України та ст. 1206 ЦК України, які регулюють порядок відшкодування шкоди. КПК України передбачає відшкодування витрат лише на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину. У ЦК України зазначається про витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину.

4. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету (стаття 1206 ЦК України).

Стягнуті в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я, в якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я (пункт 4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 року №545).

5.Цивільний відповідач і обвинувачений, підсудний можуть не співпадати.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров’ю тощо), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Відповідно до статті 1172 («відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою») ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Згідно з статтею 1191 («Право зворотної вимоги до винної особи») ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

6. Про визнання цивільним позивачем особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

7. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

8. Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.

9. У КПК України безпосередньо не вказується на право внесення позову про відшкодування моральної шкоди, але враховуючи приписи статті 49 КПК України, такий позов може бути поданий, у тому числі прокурором. Про можливість подати такий позов передбачається також у пункті 17-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Зокрема, у пункті 17-1 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначається, що виходячи з правил статей 4, 5 ЦПК і статей 28, 49, 50 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров’я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред’явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Прокурори переважно на підставі звернення потерпілого пред’являють позови про відшкодування матеріальної шкоди, а потім потерпілі самостійно змінюють позовні вимоги та просять суд відшкодувати ще й моральну шкоду. Прокурор проти таких змін позовних вимог потерпілим не заперечує та у суді їх підтримує. Є чимало судових рішень про стягнення моральної шкоди за участю прокурора.

При вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди суди керуються також постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” із змінами і доповненнями від 25.05.2001р., Методичними рекомендаціями „Відшкодування моральної шкоди” (лист Міністерства юстиції України від 13.05.2004р. №35-13\797).

У позовній заяві має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.    

Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. 

10. У КПК України не містяться вимоги до оформлення цивільного позову у кримінальній справі. Разом із тим, у пункті 17-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що у кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка за змістом відповідає статті 137 («зміст і форма позовної заяви») ЦПК України (стаття 119 «форма і зміст позовної заяви» ЦПК України 2004 року). Отже, при пред’явленні цивільного позову про відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди він має відповідати вимогам ЦПК України.   

11. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Це, в разі наявності підстав, може зробити і прокурор. 

12. Не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред’явленого обвинувачення (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.04 №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Також диференціацію позовів прокурора можна провести в залежності від:

Суб’єкта якому завдано шкоди:

1. в інтересах громадянина, якому злочином завдано шкоди;

2. в інтересах держави в особі юридичних осіб, яким злочином завдано шкоду (за позовами про відшкодування витрат на лікування осіб позивачами можуть бути: заклад охорони здоров’я, орган Державного казначейства України, орган Мінфіну (відповідна рада, оскільки вона є розпорядником коштів і порушені її інтереси)).

Залежно від завданої шкоди:

1. про відшкодування моральної шкоди;

2.про відшкодування майнової шкоди (збитки, понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину).