Дії прокурора щодо підготовки та пред’явлення позовної заяви до суду в справах щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочинами. Участь прокурора у судових засіданнях в суді першої інстанції.

 

При виявленні збитків, заподіяних в результаті злочинів, перш за все, необхідно вжити роз'яснювальних заходів щодо можливості добровільного відшкодування таких збитків винними особами.

У разі відмови добровільно відшкодувати заподіяні збитки, повернути незаконно одержане винною особою майно, воно чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

При цьому, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України від 08.04.99, згідно з яким «інтереси держави» є оцінним поняттям, і прокурор чи його заступник визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави. Інтереси держави не завжди збігаються з інтересами державних органів, державних підприємств і організацій, яким заподіяно збиток злочином, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає наявність порушень державних інтересів або необхідність захисту конституційних прав громадян.

Джерела одержання інформації для підготовки і пред'явлення позовних заяв: кримінальні справи.

    Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

Можливе пред'явлення позовів наступних категорій:

1. про відшкодування збитків завданих незаконним діями посадових особ;

2. про відшкодування збитків, завданих нецільовим використанням бюджетних коштов;

3. про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам чи установам державної (комунальної) форми власності;

4. про стягнення витрат на проведення експертизи;

5. про стягнення коштів на лікування потерпілих в медичних закладах;

6. про відшкодування судових витрат;

7. про відшкодування збитків, завданих довкіллю, навколишньому середовищу (порубка дерев, лісу…..);

8. з питань земельних відносин;

9. відшкодування громадянам шкоди, спричиненої зло чином;

10. відшкодування шкоди, заподіяної злочинами з ознаками корупції;

11. про відшкодуванню шкоди, завданої недержавним интересам;

12. З питань оплати праці - стягнення заборгованості по зарплаті;

13. Про відшкодування збитків, завданих самовільним виловом риби, незаконним рибним промислом;

14. Про стягнення збитків, завданих перевитратами;

15. стягнення коштів на поховання потерпілого;

16. про стягнення коштів на розшук засудженого;

17. про повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю;

18. Про стягнення невиплачених страхових внесків неоформленим офіційно працівникам (ст. 172 КК України);

19. про стягнення збитків шляхом викрадення лінії электропередач;

20. про стягнення донарахованих внесків платежів;

21. Про відшкодування шкоди, заподіяної злочином у сфері оподаткування;

22. про захист прав неповнолітніх;

23. стягнення збитків державним банкам;

Форма і зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам ст.121 ЦПК України.

В тексті позову необхідно також мотивувати підстави для пред'явлення позову прокурора, визначені ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”, такі, як захист державних чи громадських інтересів.

    Прокурор пред'являє позови в тих випадках, коли з передбачених кримінально-процесуальним законодавством підстав кримінальна справа закрита в стадії досудового слідства або в порушенні кримінальної справи відмовлено, але особа, яка спричинила збитки, від матеріальної відповідальності не звільняється.

    Необхідно також звернути увагу на застосування цивільно-правових заходів по відшкодуванню державі коштів на проведення експертиз у кримінальних справах, закритих по амністії, оскільки, згідно зі ст.93 КПК України, судові витрати, до яких відносяться витрати по проведенню експертиз, покладаються на засуджених. Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання з нереабілітуючих підстав, суд має право покласти на нього судові витрати. Але це не означає, що прокурор по кожній кримінальній справі повинен пред’являти позови по відшкодуванню державі коштів на проведення експертиз, оскільки закон надає повноваження суду на стягнення таких витрат.

    Крім того, прокурор пред'являє в порядку цивільного судочинства позови, які витікають з кримінальної справи, якщо цивільний позов у кримінальній справі залишений без розгляду (ст.328 КПК України) або взагалі не був заявлений і спричинені державі злочинними діями матеріальні збитки залишилися не відшкодованими.

    При відмові в порушенні кримінальної справи за п. 5 ст. 6 КПК України щодо неповнолітнього, вимоги про відшкодування шкоди пред'являються на підставі ст.ст. 1178, 1179 ЦК України до його батьків (усиновителів) або опікунів. За шкоду, заподіяну громадянином, який визнаний судом недієздатним, відповідають за ст.1184 ЦК України опікун або організація, яка зобов'язана здійснювати нагляд за недієздатним.

    Таким чином, у випадку притягнення винного до кримінальної відповідальності прокурор пред'являє позов у кримінальній справі (ст.29 КПК України), при відмові в порушенні кримінальної справи - в порядку цивільного судочинства (ст.45 ЦПК України).

    З метою відшкодування матеріальної шкоди законодавство передбачає накладення арешту на майно обвинуваченого, підозрюваного та майно, придбане злочинним шляхом.

    Особливо важливе значення мають позови прокурора в тих справах, де встановлено факти заподіяння матеріальної шкоди державному бюджету, а також шкоди, заподіяної посадовими особами державних підприємств, установ і організацій. Необхідно враховувати, що відповідно до ст. 134 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі за шкоду, яку завдано з їх вини підприємству, установі, організації діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

    Формулюючи вимоги щодо повернення незаконно отриманих грошових сум, майна і т.п. необхідно ставити питання про визнання угоди недійсною з підстав ст.ст. 215,216 ЦК України.

Наслідки визнання угоди недійсною встановлені законом – приведення сторін угоди в первісне положення.

Крім того, при наявності підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідно ставити питання про застосування передбачених правових наслідків виконання угоди як такої, що порушує публічний порядок.

    Підстави та порядок пред’явлення цивільного позову у кримінальній справі.

    Забезпечення відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, має велике значення для усунення наслідків злочину і поновлення порушених прав громадян, інтересів підприємств, установ, організацій та держави і є однією з важливих умов підвищення ефективності правосуддя. Порушений злочином матеріальний стан фізичних та юридичних осіб при провадженні у кримінальній справі може бути поновлений у такий спосіб:

-   реституція;

-   компенсація;

-   цивільний позов у кримінальній справі.

Кримінально-правова реституція – це відновлення порушеного злочином майнового положення потерпілих осіб шляхом повернення їм неправомірно відчуженого майна – речових доказів, виявлених і вилучених або прийнятих від інших осіб органами, що здійснюють кримінальний процес.

Умови реституції в сучасному кримінальному процесі визначаються положеннями ст.79-81 КПК. Не підлягають реституції речі, вилучені з цивільного обігу, та предмети, вручені як хабар, за винятком випадків вимагання хабара.

Компенсація – добровільне відшкодування шкоди винною особою чи цивільним відповідачем. Це може бути за певних обставин підставою для закриття судом справи із звільненням від кримінальної відповідальності (ст.46 КК – примирення з потерпілим) або визнано обставиною, що пом’якшує покарання (п.2 ст. 66 КК).

Згідно зі ст.28 КПК особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який вирішується судом разом з кримінальною справою.

Цивільний позов у кримінальній справі може бути пред’явлений лише за наявності трьох умов:

1) матеріальної, моральної чи фізичної шкоди, якої зазнав потерпілий,

2) ознак складу злочину в діях обвинуваченого (підсудного),

3) причинного зв’язку між діями обвинуваченого (підсудного) і завданою шкодою.

Цивільний позов може бути пред’явлений під час досудового слідства, так і під час попереднього та судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Особа, яка не пред’явила цивільного позову у кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Переваги розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою очевидні як для громадянина, так і для осіб, які здійснюють процес. У особи, якій заподіяно шкоду, немає необхідності двічі – у кримінальному і цивільному процесі – відстоювати свої права і інтереси, порушені злочином, сплачувати державне мито, а найголовніше – доказувати обґрунтованість своїх позовних вимог згідно правил цивільного судочинства, яке покладає обов’язок такого доказування на позивача.

При вирішенні цивільного позову у кримінальній справі слід керуватись нормами цивільного права.

    Ст. 64 КПК передбачає, що однією з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі є характер і розмір шкоди, завданої злочином, що, як правило, є ціною заявленого цивільного позову.  

У кримінальному процесі недопустимі:

- позов цивільного відповідача до обвинуваченого про стягнення сум, які цивільний відповідач вже сплатив (регресний позов) або повинен сплатити потерпілому;

- зустрічні позови обвинуваченого – відповідача або цивільного відповідача до позивача, за виключенням справ приватного обвинувачення, де цивільні позови потерпілих, як такі, що витікають з взаємних обвинувачень, можуть бути і зустрічними;

- позови, які пов’язані з фактом вчинення злочину, але не є вимогою про відшкодування майнової шкоди (про визнання недійсним ордеру на квартиру, отриманого шляхом дачі хабара);

- позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, до осіб, які до кримінальної відповідальності не притягнуті, оскільки в процесі досудового слідства, попереднього розгляду справи суддею чи судовому розгляді винесені постанови про закриття справи або відмовлено у порушенні справи;

- позови про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред’явленого обвинувачення.

Кримінально-процесуальний кодекс не містить будь-яких вимог щодо позовної заяви. Проте, відповідно до роз’яснень Верховного Суду України за своєю формою та змістом вона має відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України. До позовної заяви додаються її копії відповідно до кількості відповідачів.

Позивач зобов’язаний подати докази слідчому і суду щодо обґрунтованості своєї позовної вимоги. Обов’язок доказування цивільного позову покладається на слідчого в процесі досудового слідства, на прокурора – у судовому слідстві.

При визначенні розміру шкоди, який у більшості випадків є ціною позову, слідчий і суд мають виходити з цін на майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи. При цьому слід керуватись вимогами, встановленими законами України та постановами Кабінету Міністрів України (см. список нормативних документів). Збитками, відповідно до ст. 22 ЦК України, є:

- втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 

Ч.2 ст.1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до цих положень, на користь потерпілого (фізичної особи) у кримінальній справі не передбачено відшкодування упущеної вигоди.      

Відповідно до ст. 29 КПК України, при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Забезпечення цивільного позову провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт (ст. 126 КПК). Питання про вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову може бути вирішено суддею у зв’язку з підготовкою справи до судового розгляду (п.7 ч.1 ст.253 КПК), а також при задоволенні цивільного позову судом до набрання вироком законної сили (ст. 329 КПК).

При підготовці до участі в розгляді справи, прокурор повинен чітко визначити цивільного позивача та цивільного відповідача, приймати активну участь у розгляді справи, дослідженні доказів, бути об’єктивним, справедливим і неупередженим, сприяти суду у правильному вирішенні справи.

Так, цивільним позивачем, згідно ст.50 КПК України, визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст.28 КПК.     

Про визнання особи цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, суд – ухвалу. Про те, що особа бажає бути цивільним позивачем, від неї відбирається або окрема заява, або у протоколі допиту робиться відповідна відмітка.

    Процесуальні поняття „потерпілий” і „цивільний позивач” є нерівнозначними. Юридична особа може брати участь у справі тільки в якості цивільного позивача, тоді як громадянин може одночасно бути і цивільним позивачем, і потерпілим. Обсяг прав потерпілого (ст. 49 КПК) є ширшим, ніж обсяг прав цивільного позивача (ст. 50 КПК). Останній, зокрема, не має права оскаржувати вирок суду у повному обсязі.

Як цивільні відповідачі відповідно до ст.51 КПК притягуються батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, підсудного.

    Про притягнення особи як цивільного відповідача дізнавач, слідчий, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу (ч.1 ст.51 КПК).

    Якщо питання про визнання особи цивільним позивачем або відповідачем вирішується у стадії судового розгляду, у протоколі судового засідання робиться відповідний запис, у тому числі і про роз’яснення особам їх процесуальних прав, передбачених ст.ст.50,51 КПК.

    Відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України суд, встановивши, що позов пред’явлений не до тієї особи (фізичної або юридичної), яка повинна відповідати за позовом, може за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінити первісного відповідача належним відповідачем. 

    Якщо позов заявив прокурор або позов заявлено юридичною особою, у випадку порушення інтересів держави (ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”), прокурор підтримує і суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника (ст.291 КПК).

    Позовна заява оголошується на початку судового слідства цивільним позивачем чи його представником (ч.3 ст.297 КПК). У підсудного і цивільного відповідача головуючим суддею з’ясовується питання, чи визнають вони цивільний позов (після відповіді на питання, чи зрозуміле підсудному обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання – ст.298 КПК). У протоколі судового засіданні про це зазначається окремо.

У стадії судового слідства суд за участю сторін та за допомогою прокурора, керуючись загальними правилами кримінального процесу, досліджує зібрані докази, у тому числі ті, які стосуються заявленого цивільного позову.

    Порушення в ході судового розгляду передбачених ст.ст.50,51 КПК України прав цивільних позивачів і цивільних відповідачів є підставою для скасування вироку в частині вирішення цивільного позову.

    Цивільний позов по суті вирішується лише у вироку. Питаннями, які стосуються вирішення цивільного позову, є:

    1. чи заподіяно потерпілому шкоду і чи тим злочином, який скоїв підсудний;

    2. чи є ця шкода матеріальною або моральною і чи підлягає вона відшкодуванню;

3. який розмір заподіяної шкоди, в яких межах і в який спосіб вона підлягає відшкодуванню;

4. хто повинен нести обов’язок відшкодування шкоди і в якому порядку (солідарному чи дольовому). 

Згідно з ч.4 ст.1193 ЦК суд не може зменшити розмір відшкодування шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями підсудного.

Дослідивши зазначені питання, суд відповідно до ст.328 КПК України приймає одне з таких рішень:

а) задовольняє цивільний позов;

б) відмовляє у його задоволенні;

в) залишає цивільний позов без розгляду.

Таким чином, цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або нез’явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання (ст.ст.291,328 КПК України). Крім того, не вирішуються судом цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Рішення про задоволення позову може бути постановлено лише при постановленні обвинувального вироку, тобто якщо в суді буде встановлено, що мала місце подія злочину, в діях підсудного є склад злочину, підсудний є винним у вчиненні злочину, між його протиправними, винними і кримінально-караними діями та шкідливими наслідками є причинний зв’язок. 

При постановленні виправдувального вироку суд:

а) відмовляє у задоволенні цивільного позову, якщо не встановлено подію злочину або не доведено участь підсудного у вчиненні злочину;

б) залишає позов без розгляду у випадку виправдання підсудного за відсутністю складу злочину.

Невстановлення події злочину означає непідтвердження факту вчинення дій, якими заподіяно шкоду. Недоведеність же участі підсудного у вчиненні злочину означає лише, що даний підсудний до злочину непричетний і тому позов заявлено до неналежного відповідача.

    Виправдання за відсутністю складу злочину означає, що дії, з якими позивач пов’язував заподіяння йому шкоди, дійсно мали місце і вчинені ним або невинно, або за обставин, які виключають суспільну небезпеку вчиненого. Виправдання з цієї підстави не позбавляє виправданого обов’язку відшкодувати завдану ним шкоду в порядку цивільного судочинства, але виключає можливість задоволення такої вимоги у кримінальному процесі, де необхідною умовою такого задоволення є заподіяння шкоди злочином. Якщо підсудного виправдано за відсутністю складу злочину, це означає, зокрема, що підсудний певні протиправні дії вчинив, але вони не є кримінально-караними (адміністративне правопорушення або цивільно-правовий делікт). У цих випадках цивільно-правова майнова відповідальність не виключається.  

    Залишення позову без розгляду не перешкоджає позивачу або прокурору в інтересах громадянина або держави пред’явити свій позов до виправданого в порядку цивільного судочинства і посилатися при цьому на ті ж факти, які складали зміст обвинувачення.

    Вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки особи, відносно якої винесено вирок, лише у питаннях, чи мали місце ці дії і чи вчинені вони даною особою.