Написання історії хвороби на кафедрі

ПРОПЕДЕВТИКИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ

Для студентів 3 курсу медичних факультетів

вищих медичних навчальних закладів

ІV рівня акредитації

ВСТУП

Одне з найважливіших завдань клінічної підготовки студентів-медиків (опанування навичками діагностичного обстеження хворого, методами профілактики і лікування захворювань) нерозривно пов'язане із засвоєнням ними методів клінічного обстеження пацієнта, а також формування і написання історії хвороби.

Опанування методикою складання та написання історії хвороби спрямоване насамперед на формування у студентів на різних етапах клінічного навчання у вищому навчальному медичному закладі усталеної і логічної системи та послідовності дослідження хворого безпосередньо біля його ліжка та оформлення отриманих даних у вигляді історії хвороби.

Історія хвороби - один із найважливіших медичних документів, який оформляється на кожного хворого, що знаходиться на стаціонарному лікуванні. Історія хвороби, крім суто медичного, є водночас юридичним, біографічним та соціально-історичним документом.

В історії хвороби віддзеркалюється різноманітна медична інформація про хворого, зокрема, паспортні дані, відомості про його захворювання, методи і результати медичного обстеження та лікування, рекомендації відносно реабілітаційного лікування і вторинної профілактики після залишення хворим стаціонару.

Згідно з основними принципами формування історії хвороби, які опрацьовані корифеями вітчизняної медицини М.Я Мудровим, СП. Боткіним, Г.А. Захар’їним, В.П. Образцовим, М.М. Губергрицом, вона складається, із наступних послідовних фрагментів.

Спочатку збирають анамнез, потім проводять фізичне (фізикальне) обстеження хворого із застосуванням таких методів: огляд, пальпація, перкусія, аускультація.

Після попереднього висновку щодо вияснення сутності захворювання, тобто формування загального діагностичного висновку, визначають план діагностичних, лабораторних та інструментальних досліджень.

В подальшому в історію хвороби заносять нові відомості про хворого в динаміці від моменту вступу до клініки (лікарні) аж до його вибуття з неї. Тобто, в історії ведеться щоденник стану хворого в динаміці його хвороби.

При складанні історії хвороби слід дотримуватися деонтологічних принципів, вміти внести в атмосферу спілкування з хворим дух взаємної довіри та поваги. Варто знати, що формальне ставлення до процесу обстеження хворого, необережно сказане слово, порушення деонтологічних принципів у спілкуванні з недужою людиною, недотримання етичних норм, особливо в питаннях, які торкаються інтимних аспектів його життя, можуть зруйнувати довірливу атмосферу бесіди, негативно вплинути на весь процес обстеження хворого і навіть викликати у нього ятрогенні (тобто навіяні лікарем) захворювання.

Офіційна історія хвороби у стаціонарних лікарняних установах заповнюється на спеціальних бланках, форма яких затверджується Міністерством охорони здоров'я України.

Треба відзначити, що в останні роки «Історія хвороби» як документ стаціонарного хворого офіційно стала називатися «Карта стаціонарного хворого», проте в учбових цілях більш зручно користуватися закоренілою в медицині назвою, тим паче, що в більшості закордонних країн такого перенайменування не відбулося.

Студенти закладів вищої медичної освіти для написання історії хвороби можуть використовувати окремі зброшуровані аркуші паперу. В процесі навчання на першій клінічній кафедрі - пропедевтики внутрішньої медицини студенти пишуть фрагмент історії хвороби у таких об'ємах:

а) суб'єктивне обстеження (скарги, анамнез)

б) об’єктивне фізикальне обстеження: огляд – загальний і місцевий (огляд окремих частин тулуба); огляд, пальпація, перкусія, аускультація грудної клітки; дослідження пульсу на периферійних артеріях, визначення артеріального тиску на плечовій та стегновій артеріях за Коротковим; огляд, пальпація прекардіальної ділянки, перкусія, аускультація серця, аускультація великих судин; огляд, пальпація, перкусія, аускультація живота; фізикальні методи дослідження сечової, ендокринної систем, опорно-рухового апарату; результати лабораторних та інструментально-діагностичних методів дослідження (можуть бути викопійовані із офіційної історії хвороби, яка оформлена і ведеться лікуючим лікарем хворого).

Фрагмент історії хвороби закінчується висновком із метою встановлення попереднього діагнозу (діагностичної гіпотези).

Написання історії хвороби розпочинають із заповнення її по­чаткової частини (титульної сторінки), яка оформляється за таким зразком: