Практика використання методу проектів у навчанні історії України

В Україні проектне навчання використовується переважно у вигляді методу самонавчання учнів як підготовчий етап для значущого в межах уроку. Вчитель історії рівненської гімназії Л.Червяцова постійно використовує різні види проектів: ігрові проекти, проекти як підготовка до дискусії, творчі учнівські доробки (складання історичних задач, загадок, нестандартних запитань, інтерв’ю), логічні вправи та асоціативне конструювання, ілюстроване проектування (карикатури, малюнки, прийоми „Створюємо музей”, „Вернісаж”), пошуково – дослідницькі проекти (аналіз історичних джерел, додаткової інформації, ілюстративного матеріалу, написання есе, рефератів), учнівські проекти як наочний зразок. Виконання учнями проектів сплановано вчителем таким чином, щоб охопити учнів кілька разів на рік. За спостереженнями вчителя, це надало можливість протягом двох років застосування проектного навчання збільшити кількість учнів з високим рівнем навчальних досягнень з 20,3% до 32,5 % [ 2; 78-80 ].

За аналогічною схемою працює вчитель Калуської гімназії Івано- Франківської області О. Дороніна. Вона розпочинає впроваджувати проекти як ігрові та необов’язкові у 5 класі, у 6-9 класах – кожен учень має виконати обов’язковий щосеместровий творчий, інформативний або пошуковий проект, а в 10-11 класах учні беруть участь в науково – дослідницьких проектах. Але небагато вчителів акцентують увагу саме на проектному навчанні. Вчителі Кіровоградської гімназії № 5 регулярно використовують в своїй практиці проектні завдання. Вивчаючи в одинадцятому класі в курсі історії України тему „Україна в умовах десталінізації (1955-1964 р. р.)” на повторювально – узагальнюючий урок учням дається проектне завдання: на аркуші з написом „Радянська Україна (1962 рік)” заповнити колонки „Про що писала газета?”, „Про що мовчала газета?”. В 10 класі по завершенню теми „Україна в боротьбі за збереження незалежності (1918-1920 р. р.)” учні отримують проектні завдання: на основі аналізу історичних документів підготуватися до виступу від імені політичного діяча на Конгресі українських політиків (умовна дата 1923 рік). На конгрес запрошуються М. Грушевський, В.Винниченко, В. Липинський, С. Петлюра, М. Василенко, П. Христюк (це і є теми індивідуальних проектів). На конгресі розглядаються питання:

1. Якою повинна бути Українська держава за формою правління?

2. Політика якого уряду на початку ХХ століття була ефективнішою?

3. Яких помилок хотілося б уникнути?

4. Чи можна було б утворити єдиний антибільшовицьких фронт?

Звіт про виконання проектиних завдань відбувається на уроці – конгресі.          Учитель ЗОШ № 10 м. Суми Ж.О. Литвиненко також звертається до завдань, які за своєю суттю є проектними. Учні досконало вивчають біографії головних ватажків Коліївщини, щоб з часом з’явитися перед класом в їх образі і відповісти на будь-яке запитання класу або проаналізувати позиції і настрої козацьких полковників напередодні битви під Берестечком, стати учасником рольової гри – засідання козацької ради. Але вчитель не відокремлює завдань від того уроку, на якому відбувається захист, адже для учнів, що готували завдання,- це звіт про виконання проекту, а для більшості учнів класу – це лише джерело інформації, можливість перевірити власні знання.

Також вчителі використовують метод проектів для створення загального уявлення про історичний розвиток в новий період, на базі якого здійснюється подальше заглиблення в навчальний матеріал. Це проекти на зразок „Яким я бачу світ на передодні Другої світової війни?”, „НЕП – джерела і причини” [ 18; 8-11].

1.3. Технологія групової творчої справи у навчанні

Ще одним різновидом проектного навчання є технологія групової творчої справи. В її основу покладено колективну творчу справу (КТС). Сам І. Іванов так характеризував КТС: „Сутність кожної справи – турбота про свій колектив, один про одного, про оточуючих людей, про далеких друзів. Справа ця – колективна, тому що здійснюється дітьми та старшими товаришами як спільна турбота. Справа ця – творча. Колективна, тому що являє собою спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що здійснюється спільно, не тільки виконується, а й аналізується і замислюється, планується, оцінюється” [ 20; 111 ].

Важливе місце у методиці КТС посідає яскравий, емоційно насичений, колективно підготовлений захід (концерт, зустріч, „естафета”). Підготовка до цього заходу, його проведення й аналіз наслідків у загальних рисах визначають методику КТС. Починається підготовка КТС з колективної розвідки – пошуку теми, форми організації справи,визначення завдань і змісту та необхідного забезпечення. Результатом розвідки стають „збори – старт” – спільне засідання учнівського колективу, на якому узагальнюються пропозиції учнів, виробляється загальна фабула сценарію, обирається рада справи. Збори ухвалюють загальний план і коригують поділ учнів на групи. Починається робота в групах. Згідно з загальним планом кожна група розробляє свій план і здійснює відповідну підготовку. Рада перевіряє готовність груп. Лише після цього відбувається підготовлений захід. Але робота не завершується. Кожна з груп готує свій звіт-аналіз, який заслуховується на „зборах-вогнику”, де у невимушеній атмосфері кожен може висловити власну думку щодо проведеної справи [ 19; 116 ]. Думки учнів узагальнюються у вигляді конкретних рекомендацій, реалізацією яких і закінчується КТС.

Ми пропонуюємо для розгляду конкретну групову творчу справу – кінофестиваль за темою „Роки застою (1964 – 1985 р. р.)” при вивченні розділу „СРСР. Відновлені та незалежні держави” із всесвітньої історії в 11 класі. Аргументація вибору: можливість виявити в учнів не тільки навчальні творчі здібності, а й літературні. Музичні, образотворчі, ігрові і         технічно-винахідницькі; наявність у класі таких учнів, що бажають виконувати творчі завдання у визначених групах; наявність літератури, наочного матеріалу і технічних засобів для підготовки ГТС; достатній резерв часу (1-2 години всесвітньої історії, 3 години історії України).                                                    Сутність ГТС: учні класу створюють три творчих об’єднання „кінематографістів”. Вони, користуючись визначеним вчителем мінімумом джерел і додатковою літературою, складають сценарії документальних фільмів, які б розкривали роль Л. Брєжнєва у партійному і державному житті країни. Учитель підбиває попередній підсумок: перевіряє готові сценарії і вносить корективи. Після цього учні беруться за створення фільму. Під фільмом у даному разі розуміють ілюстративний матеріал. Що змінюється на екрані. Супроводжується дикторським текстом та музичним оформленням. Кульмінацією ГТС є фестиваль фільмів. На якому творчі об’єднання презентують фільми. Демонструють їх і відповідають на запитання щодо змісту фільму та авторських інформацій. По завершенні обговорення члени журі висловлюють свої думки з приводу переглянутих фільмів та нагороджують за кращу режисуру, кращий сценарій, краще музичне оформлення.                           Мета групової творчої справи:

- розвивальна: виявляти літературні, музичні, художні здібності учнів; розвивати уміння працювати з усіма доступними джерелами знань, самостійно відшукувати історичну інформацію за темою. Оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на отримані знання, на основі альтернативних поглядів на проблему; аргументовано на основі історичних фактів відстоювати власні погляди на проблеми, толерантно ставитися до протилежних думок, визначати помилки та прояви упередженості в міркуваннях, критично ставитися тенденційної інформації; підсилювати наукову інформацію музичними та художніми засобами;

- навчальна: розкрити характерні ознаки розвитку радянського суспільства в часи „застою”, вплив тоталітарної держави на розвиток галузей суспільного життя в СРСР та роль Л. Брєжнєва в подіях та процесах, що відбувалися;

- ціннісні орієнтири: ідеали демократії: рівність. Справедливість, особиств відповідальність за долю країни.                                                                             Отже, технологія групової творчої справи спрямована на розвиток творчих здібностей учнів та можливості, що надає для цього обрана форма навчання.                                                                                                                Наведена технологія ГТС є прикладом гнучкої технології. Це означає, що вона може бути відтворена вчителем в основних рисах, але має бути пристосована для конкретного учнівського колективу та особистих якостей і уподобань

 

Висновки до розділу І

    Отже, як система навчання проектне навчання перебуває в безпосередньому зв’язку з лабораторною системою, тому містить в собі більшість сильних і слабких моментів.                                                                     У сучасній практиці навчання історії метод проектів виступає не як самостійна система, а як її елемент. Це знімає деякі критичні зауваження, пов’язані з універсалізацією проектного навчання як єдиного шляху навчання, і пом’якшує деякі недоліки, що виникають в процесі організації роботи за методом проекту.                                                                                                            Отже, серед сильних сторін проектного навчання слід відзначити його зорієнтованість на розвиток в учнів умінь самостійно здобувати знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, формувати критичне мислення. Метод проектів передбачає розв’язання будь-якої проблеми, пов’язаної з використанням різноманітних методів, форм (індивідуальної, парної, групової) і засобів навчання, а також – інтегрування знань і умінь з різних галузей знань.                                                                                                                Проте проектне навчання не є найкоротшим шляхом отримання знань. Воно вимагає великих витрат навчального часу та неабиякої кваліфікаційної підготовки вчителя.

 

 

Розділ ІІ.