Поняття про морфологію, морфологічні норми. Частини мови як основні морфологічні одиниці, принципи їх класифікації. Морфологічні категорії та синтаксичні властивості самостійних частин мови.

Морфологія – розділ мовознавчої науки, що вивчає слова як частини мови. У сучасній українській мові виокремлюють 10 частин мови.

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія. Частини мови діляться на:

1)  Самостійні (мають лексичне значення, мають граматичне значення, виконують синтаксичну роль):

- іменник – називає предмет (хто? що?);

- прикметник – виражає ознаки предметів (який? чий?);

- числівник – означає число, кількість, порядок предметів при лічбі (скільки? котрий?);

- займенник – указує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх (хто? що? Який? Чий? Котрий? Скільки?);

- дієслово – називає дію або стан предметів (що робити? Що зробити?)

А) дієприкметник (форма дієслова) – виражає ознаку предмета за дією або станом (який?):

Б) дієприслівник (форма дієслова) – називає додаткову дію або стан (що роблячи? Що зробивши?);

- прислівник – виражає ознаку дії, стану предмета або іншої ознаки (як? де? куди? коли? Звідки? чому?);

2) Службові (не мають лексичного значення, не мають граматичного значення, самостійно членами речення не бувають):

- прийменник – визначає відношення між словами в реченні;

- сполучник – сполучає однорідні члени речення й частини складного речення;

- частка – надає реченню або його членам смислових відтінків, утворює певні граматичні форми;

- вигук (особлива частина мови) – виражає почуття та волевиявлення, не називаючи їх.

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук Членами речення можуть бути тільки самостійні частини мови, в той час як службові – тільки виконують граматичну роль у поєднання членів речення.

Іменник зазвичай буває підметом або додатком (у непрямих відмінках).

Також іменник може виступати в ролі неузгодженого означення, обставини (частіше – у місцевому відмінку), прикладки та іменної частини неузгодженого присудка, але це неосновна синтаксична роль.

Прикметник – це типове узгоджене означення.

Однак у нетиповому варіанті прикметник також може виступати іменною частиною складеного присудка.

Числівник часто буває підметом (часто – разом з іменником), але в непрямих відмінках може виступати додатком та означенням.

Займенники, що вказують на предмети в реченні відіграють роль підмета та додатка. А займенники, які вказують на порядок при лічбі та ознаки, звичайно, стають означеннями.

Дієслово – це типовий присудок. Але не тільки! Дієслова іноді можуть виступати в ролі підмета, додатка, обставини та навіть означення.

Що стосується дієслівних форм, то дієприкметник у реченні – це означення чи іменна форма складеного присудка; а дієприслівник – це обставина.

Прислівник частіше за все буває обставиною та тільки іноді – неузгодженим означенням.

 

Службові частини мови не є членами речення, але давайте розберемо, яку граматичну роль вони відіграють.

Прийменник слугує для оформлення іменника як члена речення, але вживається у відмінках окрім називного.

Сполучники сурядності існують у реченні для приєднання однорідних членів та частин складносурядного речення. Сполучники підрядності єднають підрядне речення з головним у складнопідрядному реченні.

Частка потрібна для вираження чи підсилення конкретного слова або словосполучення. Також за допомогою частки окреслюється питання, ствердження чи заперечення в реченні.

А ось вигук іноді може виступати членом речення, якщо замінює самостійне слово. Хоча це відбувається рідко. Зазвичай частка просто слугує вираженням емоції, спонукання чи оклику..