Класифікація небезпек. Класифікація надзвичайних ситуацій

 

Однією з передумов розробки ефективних заходів, спрямованих на запобігання небезпек та усунення їх наслідків, є ідентифікація небезпек, тобто з’ясування типу небезпеки і встановлення її характеристик.

Систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдавати шкоду людині, називається класифікацієюабо таксономією небезпек. Прикладом таксономії небезпек може служити такий розподіл:

- за джерелами походженням (природна, техногенна, соціальна, політична);

- за локалізацією (атмосферні, літосферні, гідросферні, пов’язані з космосом);

- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

- за типом (соціальна, технічна, екологічна);

- за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

 

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, відповідно до якої всі небезпеки поділяються на групи: природні, техногенні, соціальні і політичні, комбіновані.

Природні небезпеки – це природні об’єкти і явища, стихійні лиха, які можуть завдати шкоди людині чи становити загрозу для її життя чи здоров’я (землетруси, зсуви, селі, виверження вулканів, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, сонячне і космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси).

Техногенні небезпеки – це аварії, пов’язані з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР); аварії, пов’язані з викидом радіоактивних речовин; пожежі та вибухи; аварії, пов’язані з транспортними засобами; гідродинамічні аварії.

До соціальних небезпек належать: небезпеки, спричинені низьким духовним і культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, паління. Джерелами цих небезпек є незадовільне матеріальне становище, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на етнічній, расовій чи релігійній основах.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні і збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні опади, озонові «діри», «парниковий ефект», пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення їх родючості, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які виникають внаслідок людської діяльності.

Природно-соціальні небезпеки: епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність; професійний травматизм; психічні відхилення і захворювання, викликані виробничою діяльністю; масові психічні відхилення і захворювання, спричинені впливом на свідомість і підсвідомість людини засобами масової інформації.

 

НС в залежності від типів і видів надзви­чайних подій, що лежать у їх основі, класифікуються:

- НС природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, при­родні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційні захво­рювання людей, тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів і біосфери;

- НС техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптові руйнування споруд і будин­ків, аварії на інженерних системах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах;

- НС соціально-політичного характеру: ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного напрямку; здійснення чи реальна загроза терористично­го акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об’єк­тів ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) або знищення судна, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, розкрадання зброї, виявлення застарілих боєприпасів;

- НС воєнного характеру пов’язані з наслід­ками застосування зброї масового ураження або сучасних звичай­них засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелект­ростанцій, складів і сховищ радіоактивних, токсичних речовин, відходів нафтопродуктів, вибухових речовин, сильнодіючих отруй­них речовин (СДОР), транспортних та інженерних ко­мунікацій.

Показниками масштабу поширення НС є не тільки розміри територій, які безпосередньо піддавались впливу вражаючих факторів, а й можливі непрямі наслідки, які можуть яв­ляти собою тяжкі порушення організаційних, економічних, соціальних та інших важливих зв’язків, що діяли на значних відста­нях, а також тягар наслідків.

За масштабом поширення з урахуванням тяжких наслідків НС можуть бути класифіковані:  

- НС об’єктового рівня – це НС, наслідки яких обмежуються межами об’єкта господарювання;  

- НС місцевого рівня – це НС, що виходять за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загро­жують поширенню самої ситуації або її вторинних вражаючих фак­торів у простір, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ре­сурси обсягом, що перевищує можливості потенційно-небезпечно­го об’єкта;

- НС регіонального рівня – це НС, що виникають на території двох чи більше областей (Авто­номної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або загрожу­ють переходу на територію суміжної області України, а також у ви­падку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресур­си обсягом, що перевищує можливості окремого району;

- НС загальнодержавного рівня – це НС, що відбуваються на території двох і більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) або за­грожують поширенню на територію іншої держави.

 

Небезпека проявляється в результаті дії на людину небажаних чинників або факторів. Фактор (лат. factor – діючий) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер чи окремі його риси.

Усі фактори поділяються на вражаючі, небезпечні і шкідливі.

Вражаючі фактори призводять до руйнування систем життєзабезпечення і загибелі людини.

Небезпечні фактори призводять до травм, раптового погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану) і, навіть до раптової смерті.

Шкідливі фактори можуть спричинити захворювання чи зниження працездатності людини, як у явній, так і в прихованій формах; можуть викликати смерть як результат захворювання.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні і шкідливі досить умовний. Один і той самий фактор може стати причиною загибелі людини, захворювання, або не завдати ніякої шкоди, завдяки силі і здатності організму до протидії.

1.5. Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки

 

Небезпека сама по собі вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди. Для оцінки її імовірності та тяжкості прояву застосовують поняття ризику – кількісної характеристики оцінки ступеня небезпеки.

Величина ризику (R) визначається за формулою:

R = n / N,

де n – кількість подій з небажаними наслідками;

N – максимально можлива кількість цих подій (кількість подій n та  N обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше – за рік).

Приклад.

За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.

.

    Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.

 

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності – виробництві, управлінні народним господарством тощо. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих на його мінімізацію. Такий підхід, який полягає в тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, зветься ризикорієнтованим підходом (РОП). Концептуально РОП складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.

Оцінка ризику – це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації.

Управління ризиком – розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Концепція РОП деякою мірою протилежна тому підходу, при якому необхідність і можливість досягнення кращого результату диктується жорсткою системою нормативів, правил, стандартів. Оцінка ризику не обов’язково включає використання сучасних методів математичного апарату. Вибір методу для оцінки ризику, визначається різними факторами. Серед цих методів є такі:

- інженерний, котрий ґрунтується на статистиці, розрахунках частоти, ймовірностному аналізі;

- модельний, заснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи;

- експертний – імовірність різних подій визначається досвідченими фахівцями-експертами;

- соціологічний, заснований на досвіді й опитуванні населення і працівників.

 

Розвинуті країни (Німеччина, США, Англія та інші) використовують методологію РОП як в стратегічному плануванні так і в повсякденній оперативній діяльності в різних галузях діяльності. Сучасні закони, що розробляються і запроваджуються в нашій країні, також орієнтуються на використання РОП.

Ризик оцінюють і класифікують за ступенем його припустимості:

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи технічні, економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись нізаяких умов.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку нині сприймає суспільство, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та полі­тичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає можливість розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається ризик, який дорівнює 10 ^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини – 10 ^-8 на рік. Для країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10 ^-3 на рік, що на декілька порядків вищий за нормативний рівень, встановлений в країнах ЄС.

     Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Те наскільки ризик є прийнятим чи неприйнятим – вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємством, установою тощо.