Екологічні права закріплені також у законах України:

- «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

- «Про відходи»;

- «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань»;

- «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та ін.

Екологічні права громадян розглядаються й в аспекті суб’єктивних прав, що становлять сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології. За таких умов екологічні права гро­мадян - це персоніфіковані права, які належать кожній фізичній особі.

Слід розмежовувати екологічні права та екологічні інтереси (які не є персоніфікованими й тому належать усім громадянам (суспільству). Екологічні права громадян розглядаються як забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених за­конодавством формах надані повноваження в галузі екології. Екологічні інтереси - це природні та соціально зумовлені по­треби осіб у відповідній галузі, які випливають зі змісту норм еко­логічного законодавства.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються системою соціально-правових гарантій. Екологічні інтереси задовольняються в процесі реалізації сукуп­ності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічного порядку.

Екологічні права громадян  -   це закріплена в законі й гарантована правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дозволя­ють задовольняти потреби громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечен­ня екологічної безпеки.

Екологічні права громадян забезпечуються:

1) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

2) обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів;

3) участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

4) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

5) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

6) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

7) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації. (Частину першу статті 10 доповнено пунктом «є» згідно із Законом № 254-ІУ від 28.11.2002).

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

У теорії екологічного права екологічні права громадян за рівнем правового регулювання поділяють на основні та інші. Перші — фундаментальні – закріплені в Конституції України, другі – в законах України.

 

 

2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЕКОЛОГІЧНІ

ПРАВА ГРОМАДЯН

Серед конституційних екологічних прав громадян чільне місце посідає їх право на безпечне для життя і здоров ’ я навколишнє природ­не середовище, яке належить до основних (фундаментальних) при­родних прав і закріплене в ст. 50 Конституції України і ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цьому праву відповідає обов’язок кожного і дер­жави щодо його забезпечення.

Право людини і громадянина на безпечне навколишнє природ­не середовище являє собою юридичну можливість проживати в нав­колишньому природному середовищі, яке б не заподіювало шко­ди його здоров ’ ю і життю, а в разі порушення цього права - вима­гати його захисту в установленому законодавством порядку. Це загальне визначення охоплює всі основні ознаки даного суб’єктив­ного права.

У законодавстві, на жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття «безпечне» вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки. Еко­логічно небезпечним вважається такий стан довкілля, «при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей» (ст. 50 Закону Укра­їни  «Про охорону навколишнього природного середовища»). На сьогодні єдиними реально визначеними критеріями якості навко­лишнього природного середовища, на підставі яких здійснюється висновок щодо безпеки довкілля, є екологічні стандарти та норма­тиви (статті 31- 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Але вони не позбавлені певних недоліків і не можуть умістити всі аспекти (критерії) безпеки.

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля за своїм харак­тером - пасивне право, бо підставою для його виникнення є нор­ма закону, а тому суб’єктові не обов’язково входити у відповідні стосунки. На відміну від цього права, право на відшкодування шкоди, заподіяної порушен­ням права на безпечне довкілля, - це активне право особи. Його ре­алізують шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров’ю, а й майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Підставою виникнення цьо­го права є склад екологічного правопорушення.

Шкода, заподіяна порушенням права на безпечне довкілля, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосуван­ня норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за за­бруднення навколишнього природного середовища й погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, ма­ють право на відшкодування неодержаних прибутків за час, не­обхідний для відновлення здоров’я, якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням (ст. 69 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»).

Право громадян на одержання екологічної інформації розгля­дається як «вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища і вільне одержання, використання, поширення і збере­ження такої інформації, за винятком обмежень, установлених за­коном»  (п. «е» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Екологічна інформація - це відкриті, повні й достовірні відо­мості про природні явища, події, предмети, процеси та осіб у сфері приналежності природних ресурсів, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення й охорони навколишнього при­родного середовища, які надаються своєчасно. Терміни отримання інформації передбачені в законах України «Про інформацію» та «Про звернен­ня громадян».

До складу екологічної інформації входить:

- інформація про забруднення природних ре­сурсів (ґрунтів, атмосферного повітря, вод та ін.);

- інформація про рівень забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами (як у комплексі, так і окремо щодо кожного шкідливого елемента);

- про стан захворювання населення тощо.

Громадянам надане право звертатися за одержанням екологічної інформації як до державних органів, так і до суб’єктів господарської діяльності. Йдеться насамперед про Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища України та його органів на місцях. Саме вони зобов’язані забезпечувати інформування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення про екологічний стан територій та об’єктів, у тому числі ядерних установок і прилеглих до них територій, випадки та причини екстремального забруднення довкілля. Це Міністерство готує разом з іншими органами виконавчої влади і подає в установленому поряд­ку Національну доповідь про стан навколишнього природного се­редовища.

Загальною умовою одержання екологічної інформації є її від­критий характер. За своїм поширенням інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Інфор­мація про стан навколишнього природного середовища, його вплив на здоров’я людей завжди є відкритою і не може бути визнана конфіденційною чи таємницею. Певна інформація екологічного ха­рактеру, що перебуває у віданні суб’єктів господарської діяльності, може мати ознаки комерційної.

Відповідно до законодавства склад й обсяг відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначається керівником підприємства в наказі.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» передбачена відповідальність за:

¾ порушення прав гро­мадян на екологічно безпечне природне середовище;

¾ відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан нав­колишнього природного середовища, а також про джерела забруд­нення;

¾ приховування випадків аварійного забруднення навколиш­нього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 68).

 

 

 3. ГАРАНТІЇ  РЕАЛІЗАЦІЇ  ЕКОЛОГІЧНИХ

 ПРАВ  ГРОМАДЯН

Держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». На ради, спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів покладено обов’язок подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.