Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження

Письмова мова - це вираження думок людини за допомогою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.об'єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторозпавства -

письмова мова людини.За почерком криміналістика вчить і допомагає встановлювати виконавця

тексту (рукописного) чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою -

автора як рукописного, гак і іншим способом викопаного тексту документа.

Відмінність писемного від інших способів фіксації мови по-лягає в тому,

що думки та мова людини відображаються у вигляді літер, символів,

знаків.

Своєю чергою, в письмі визначають дві сторони: змістовну та графічну.

Змістовна сторона письма - це письмова мова, а графічна -це почерк.

Письмова мова - зміст документа, який характеризується специфікою

мовно-змістовних засобів.

Почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для

виконання письма.

Ознаки письмової мови поділяються на:

• Загальні ознаки письмової мови.

• Окремі (або індивідуальні) ознаки письмової мови. Загальні ознаки

характеризують письмову мову людини в

цілому; вони притаманні всім людям що вміють письмово ви-словлювати свої

думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи

машинописних текстів перш за все за сту-пенем володіння письмовою мовою.

До загальних ознак відносять:

• загальний зміст документа;

• рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності (тобто

граматичні ознаки);

• лексичні ознаки;

• стиль викладу (стилістичні ознаки);

• ознаки просторової орієнтації (топографічні ознаки письмової мови);

• ознаки загального рівня розвитку автора письмової мови.

Загальний зміст документа - його суть та сенс.

Виходячи із загального змісту документа можна виснувати про:

- умови, за яких складався документ;

- мотиви, якими керувався автор;

- цільове призначення документа;

- інтереси, які враховувалися під час складання документа;

- ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів.

Усе це сприяє попередньо (наближено, а подеколи точно якщо є відомості

зі змісту про автора, які можна перевірити тощо) робить можливим

визначити коло осіб серед яких доцільно шу-кати автора.

Граматичні ознаки відображають ступінь дотримання автором системи

граматичних норм мови, яких його свого часу навчали у школі чи іншим

способом. Засвоєння (навчання) гра-матичного ладу мови відбувається

поступово з дитинства через повторення мови дорослих, навчання у школі

нормативної гра-матики та самоосвіту.

Граматичні ознаки поділяють на:

- орфографічні;

- синтаксичні;

- пунктуаційні.

Загальний рівень грамотності може бути:

- високим - за відсутності орфографічних, синтаксичних помилок та

обгрунтованого розставлення розділових знаків;

- середнім - за відсутності грубих помилок у нескладних ви-падках

правопису, але їх наявності у складних;

- низьким - за наявності численних орфографічних, синтак-сичних і

пунктуаційних помилок, не обов'язково у складних ви-падках.

Лексичні ознаки є відображенням у змісті документа мовних засобів

письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукоиисі чи

машинописному тексті.

Стиль викладу (стилістичні ознаки) письмової мови -це сукупність

використання лексичних, фразеологічних і зо-бражувальних засобів мови;

манера викладення думок, зворотів у реченні, синтаксичній структурі,

структурі фраз і побудові тексту в цілому.

Топографічні ознаки (розташування тексту і його частин на папері,

тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші

незначні звички письмової мови

Отже, аналізом загальних та окремих ознак письмової мови як носіїв

криміналістично значущої інформації під час установлення автора

документа може бути наближено виснувано про:

- стать автора;

- національність;

- вік, професію (спеціальність);

- місце праці, місце проживання;

- за певних умов - партійність;

- наявні хворобливі стани чи хронічні захворювання;

- інші характерні ознаки особи.