Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вонивиконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах (рис. 19).

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

Підробка печаток штампів відбитка шляхом хизування тягне у себе поява таких ознак, як прокол паперу на центрі відбитка круглої друку ніжкою циркуля, коли він використовувався для нанесення рамки, неоднорідність за розміром та малюнку однойменних літер,нерадиальное розташування окремих літер тексту і несиметричне розташування їх за відношення до розділовим знакам, тексту чи малюнку у внутрішній рамці. У підробленому у такий спосіб відбитку можуть спостерігатися також орфографічні й сенсові помилки. Для відбитків з виготовленого кустарним способом кліше крім зазначених вище ознак характерно дзеркальне зображення окремих літер, відсутність деяких елементів друкованих знаків. При вологійкопировке справжнього відбитка виробляєтьсяперетискивание його заподделиваемий документ. Основним ознакою такий підробки є перевернуте (дзеркальне) зображення відбитка. Щоб уникнути дзеркальності зображення, вдаються до проміжноїперекопировке на будь-якої липкий матеріал (яєчний білок, фотопапір).
Відбиток на документі у разі відповідає оригіналу, але він має знижену інтенсивність забарвлення (виглядає блідим), навколо неї може бути виявлено мікрочастинки матеріалу проміжного кліше і змінена люмінесценція паперу на ультрафіолетових променях. Рідше зустрічаються більш кваліфіковані способи підробки відбитків чи самих печаток і штампів. Отже, існує значна частина способів підробки документів, такі як підчистка, хімічне травлення тексту, дописка, додрукування, виправлення тексту, заміна частин документа, підробка підписів, відбитків печаток і штампів. Кожен з цих способів має розпізнавальні ознаки підробки.

24 Техніко-криміналістична експертиза документів:
- Дозволяє встановити відносну давність документа.
- Допомагає визначити спосіб виготовлення документа та його реквізитів.
- Відновлює цілісність тексту.
- Встановлює послідовність нанесення реквізитів та відтисків печаток і штампів у документі.
- Відновлює видалені та закриті барвниками тексти.
- Встановлює чи мають місце: дописки, вставки, до печатки, переклейки карточок.
- Ідентифікую друкарські машинки, печатки, штампи тощо, а також друкарські пристрої – принтери, телетайпи, телеграфні апарати тощо.
- Дозволяє встановити групову належність матеріалів письма: олівці, чорнила, пасти, клеї тощо.
Особливе й досить вагоме місце в криміналістичному документознавстві належить техніко-криміналістичному дослідженню документів, яке здійснюється в рамках судово-технічної експертизи документів (СТЕД) — одному з найпоширеніших видів судових криміналістичних експертиз.
Техніко-криміналістична експертиза документів (ТКЕД) є одним із складних видів експертиз. Це зумовлено перш за все великою кількістю завдань, що вирішуються в процесі таких досліджень, а також різноманітністю об´єктів, що надходять на експертизу, та складністю їх дослідження. З урахуванням загального поняття об´єкта дослідження та завдань, як правило, і дається визначення техніко-криміналістичного дослідження документів.
Техніко-криміналістичне дослідження документів — це галузь криміналістичного документознавства, що вивчає: технологію виготовлення документів і використовувані при цьому матеріали, засоби та речовини; способи їх підробки й використовувані при цьому матеріали, засоби та речовини; ознаки, що притаманні їх виготовленню та підробці; методики їх дослідження з метою використання отриманої інформації при розкритті та розслідуванні злочинів [11, 127].
Предмет судово-технічної експертизи документів становлять факти, що мають значення для кримінальної чи цивільної справи, пов´язані з виготовленням документів, ототожненням матеріалів документів і засобів їх виготовлення, що встановлюються на основі спеціальних знань у галузі техніко-криміналістичного дослідження документів і в передбачуваному законом порядку. Спеціальні знання при цьому ґрунтуються на даних криміналістичної техніки, фізико-технічних, хімічних і технологічних наук [12, 75

Основні питання, що вивчаються за допомогою технічної експертизи документів, за характером поділяються на ідентифікаційні та неідентифікаційні.
До першої групи питань належать: 1. Ідентифікація конкретних предметів за їх матеріально фіксованим відображеннями (літер друкарських машин, штампів, печаток, компостерів, матриць касових апаратів, друкуючих форм, пишучих приладів, фоторецепторів розмножувальних машин тощо). 2. Встановлення осіб, які виготовили документ. 3. Ідентифікація документа за його частинами (частиною).
До другої групи належать такі завдання: 1. Встановлення способу виготовлення документа або його частин, при цьому виявляють: спосіб виготовлення бланку; чи використовувався для виготовлення документа завчасно надрукований бланк; чи використовувався для виготовлення (складання) документа частина іншого документа (з підписом або іншими реквізитами); спосіб нанесення тексту, підписів тощо. 2. Встановлення факту зміни попереднього змісту: використання хімічних реактивів; видалення частини тексту за допомогою підчистки; дописуванням (додруковуванням), переклеюванням або вклеюванням окремих фрагментів. 3. Виявлення слабовидимих або невидимих записів: утворених у результаті знебарвлення під дією хімічних реактивів, кисню тощо; знищення механічним шляхом; залитих, закреслених (заштрихованих); незабарвлених, вдавлених; таких, що відобразились на копіювальному папері тощо. 4. Встановлення часу (абсолютного або відносного) виготовлення документа або його частин. 5. Встановлення природи речовини: травлячих чи змиваючих; фарбуючих; клеючих (органічного чи неорганічного походження). 6. Встановлення родової належності матеріалів документа (чорнил, паст для кулькових ручок, паперу тощо). 7. Встановлення єдиного джерела походження документів (за місцем та умовами зберігання).
У криміналістичній практиці трапляються також класифікаційні завдання, коли важливо (особливо на початковій стадії розслідування) встановити клас, тип, марку копіювально-множильного апарата, матеріалу документа тощо.
Під об´єктом дослідження будь-якої судової експертизи розуміють джерело даних, за яким встановлюють певні факти, що цікавлять слідство. Тобто — це носії інформації, що піддаються дослідженню [7, 219]. Основну частину досліджуваних об´єктів техніко-криміналістичної експертизи становлять документи. До них належать: відомості, накладні, посвідчення особи, чеки, гроші, платіжні документи тощо.
Ефективність роботи з документами при розслідуванні злочинів досліджуваної категорії залежить від факторів об´єктивного (фізичний стан документа, його інформативність, зв´язок з іншими документами) та суб´єктивного (рівень сприйняття слідчого, ступінь володіння методикою розслідування, знання обставин і матеріалів справи, добір відповідних спеціалістів) характеру.
Усі техніко-криміналістичні дослідження документів можна поділити на дві групи: дослідження матеріалів документів і дослідження їхніх реквізитів. Безсумнівно, йдеться про дві взаємопов´язані частини документа. Крім цього, необхідно пам´ятати, що будь-який реквізит документа, справжнього чи підробленого, є носієм інформації про ті засоби й барвники, що використовувалися для його створення. Вона може бути використана для вирішення ряду завдань як діагностичного характеру, так й ідентифікаційного [11, 128].