Соціально-психологічні вимоги

Характер і рівень цієї групи вимог формується під впливом різ­них чинників соціального середовища (звичаїв, традицій, моди), а та­кож індивідуальних настанов і переконань, звичок і спрямувань, ін­ших соціально-психологічних чинників. Відповідність виробів соціально-психологічним вимогам оціню­ється споживачами за шкалою категорій естетики "прекрасне - огид­не. Естетичні вимоги: можна виразити показниками естетичних властивостей, які включають інфор­маційну виразність, раціональність форми, композиційну цілісність і досконалість виробничого виконання.

Інформаційна виразність характеризується: 1) сучасністю образного вирішення і виразністю оформлення знакових систем, що відбивають характерні особливості виробу з ура­хуванням традицій, звичаїв, статі і віку споживачів, цільового призна­чення, сезону та інших умов використання; 2) відповідністю форми і декоративного оформлення суспіль­ним естетичним ідеалам, стилю та моді, індивідуальним смакам; 3) оригінальністю художнього задуму;

Раціональність форми оцінюється відповідністю конструкції функціональному призначенню виробу, її антропометричною й ер­гономічною досконалістю: 1) її відповідність антропометричним особливостям стоп; 2) функціональну досконалість і правильність вибору конст­рукції, матеріалів, способу виготовлення й оздоблення взуття певного призначення; 3) ергономічну досконалість з точки зору зручності взування і знімання взуття, користування ним, зменшення витрат м'язової енергії тощо.

Цілісність композиції характеризується відповідним комплек­сом зовнішніх ознак - силуетом, формою, конструктивними і декора­тивними лініями, кольором, фактурою матеріалів та ін. Розміри, пропорції, ступінь контрастності, порядок розташування і чергування елементів оформлення, що сприймаються зорово, повинні виражати цілісність і гармонічність виробу.

 

Види та деталі взуття.

Конструкція взуття може включати від 2-3-х до 20-30 дета­лей, які відіграють відповідну роль у формуванні споживних власти­востей. Тильну і бокові поверхні стопи закривають деталі верху, які ви­готовляють з м'яких, еластичних матеріалів. Деталі низу розташовані під плантарною поверхнею стопи, захищають стопу від несприятли­вих впливів поверхні, якою людина пересувається. Залежно від розташування у взутті деталі підрозділяються на зовнішні, внутрішні і про­міжні.

Деталі верху взуття. З'єднані між собою зовнішні, внутрішні і проміжні деталі верху називаються заготовкою. Зношування верху прискорюється під впливом поту, вологи і підвищеної температури всередині взуття, пилу і за­бруднень, що знежирюють шкіру. Характер та інтенсивність зношу­вання залежать від особливостей матеріалів верху. Деталі верху повинні викроюватися з одного або кількох різних матеріалів залежно від конструкції взуття і ступеня відповідальності деталей.

Зовнішні деталі верху. До зовнішніх деталей верху черевиків, напівчеревиків і туфель відносяться носок, союзка, овальна вставка, берці (халявки), задинки, задній зовнішній ремінь, обтяжка каблука і платформи, язичок, клапан, окантувальні деталі, закріпка. Зовнішніми деталями чобіт є перед, халява, задинка, задній зовнішній ремінь або прошва. Носок закриває тильний бік пальців, визначає зовнішній вигляд найпомітнішої передньої частини взуття. При формуванні заготовки носок зазнає найбільшого видовження в різних напрямах для створен­ня сферичної форми, яку він повинен зберігати, наражаючись на твер­ді предмети, які можуть його деформувати, дряпати, стирати. Союзка закриває тильну поверхню плесно стопи. Ця деталь за­знає деформації від багаторазового розтягування, тертя і ударів. Най­частіше союзка буває суцільною без відрізного носка. У ній розріз­няють передню частину і крила, що закривають бокові поверхні стопи. Союзка може складатися з двох частинок, з'єднаних поздовжнім швом, з обсоюзки і овальної вставки, може бути коловою і закривати п'яткову частину стопи (замість задинок) та інших конструкцій. З внутрішнього боку колова союзка буває переважно відрізною (з'єдну­ється із задинкою). Перед чобіт відрізняється від союзки наявністю довгастої ший­ки, яка закриває нижню частину гомілки. На носки, союзки і перед найчастіше використовують найцінніші ділянки натуральних шкір. Берці (халявки) закривають тильну поверхню п'ятково-геленкової ділянки стопи до кісточок (у напівчеревиків і туфель) і частину го­мілки (у черевиків). Берці складаються з двох частин (зовнішньої і внутрішньої), які з'єднуються за лінією заднього шва, а спереду -шнурками або іншими застібками. Халяви закривають гомілку до коліна або вище коліна. Берці і халяви зазнають менших деформацій, ніж союзки. До них ставляться менші вимоги, ніж до союзок, особливо до їх верхньої частини. На ці деталі можуть застосовуватися різні матеріали. Більш високі вимоги ставляться до берців туфель і напівчеревиків. У черевиків берці можуть бути цільними і з відрізними задинками. Халяви і халявки зазнають розтягування під час взування та пересування. Халяви чобіт стираються в нижній частині з внутріш­нього боку внаслідок взаємного тертя утворених складок. Задинки закривають п'яткову частину стопи. Як і цільні берці, задинки можуть викроюватися з менш щільних ділянок шкіри в тих місцях, де вони вкривають задник, проте частини задинок, які межу­ють з берцями або є верхнім кантом заготовки, повинні бути щіль­ними. Задній зовнішній ремінь підвищує міцність з'єднання деталей за лінією заднього шва, особливо у чобіт і черевиків. На цій ділянці взут­тя зазнає значної деформації при зніманні з копилів, взуванні і роззуванні, тому ця відповідальна деталь викроюється з щільних ділянок шкіри і повинна мати мінімальне видовження в повздовжньому напря­мі. Для шкіряних халяв, зміцнюючи задній шов між з'єднувальними деталями, прокладається смужка шкіри, яка називається прошвою. Для зміцнення окремих ділянок з'єднання деталей застосовується також закріпка - невелика смужка матеріалу. Ремінь для застібки і утримування взуття на нозі також виготов­ляється із щільних і міцних матеріалів. Язичок закриває передній розріз берців, запобігаючи проник­ненню води і забрудненню, зменшує тиск блочків і шнурків. Широкий язичок, пришитий до халявок частково або на всю висоту, називається клапаном. Таку ж саму назву має внутрішня деталь підкладки під за­стібку "блискавка". Обтяжка - деталь, що закриває бічну і фронтальну поверхні каблука або торець платформи, підложки, устілки. Вушка - деталь у вигляді петлі, з'єднаної з халявою або берцями, для зручності взування.

Внутрішні деталі верху. Підкладка взуття захищає зовнішні деталі верху і шви від зно­шування і деформації, а також захищає стопу від пошкодження і тер­тя, забезпечує гігієнічні, теплозахисні й амортизаційні властивості, по­ліпшує вигляд внутрішньої поверхні туфель і напівчеревиків. Матеріали підкладки повинні бути гігроскопічними, паропроникними, стійкими до стирання, багатоциклових деформацій, поту.

Туфлі і напівчеревики мають у п'ятковій частині шкіряну під­кладку, а в передній - текстильну. Черевики мають задній внутрішній ремінь із шкіри. Літні сандалети і туфлі можуть мати суцільну шкіря­ну підкладку або лише в п'ятковій і геленковій частинах. Взуття з вер­хом із шкіри підвищеної товщини виготовляється без підкладки. Підкладка зношується від тиску і тертя стопи, особливо на ді­лянці пальців, пучків і п'ятки. Зруйнована підкладка прискорює руй­нування панчіх і шкарпеток. Верхній край берців у черевиках зміцнюється смужкою шкіри або тасьмою. Ця деталь називається штаферкою. Для підвищення міцності закріплення блочків і гачків та надання стійкості передній частині берців можуть застосовуватися підблочники і підгачечники. Чоботи можуть мати підкладку під передами, що називається піднарядом, по всій площі халяв (футор) або лише у верхній частині (підшивка ).

Згідно з ДСТУ 2153-93, до внутрішніх деталей верху відносять:

вкладну устілку, вшивну устілку, вкладну напівустілку, підп'яток і підносочник які викроюють з м'яких матеріалів. Вкладна устілка покращує внутрішній вигляд і гігієнічні власти­вості взуття, вирівнює поверхню основної устілки, збільшує площу опорної поверхні стопи при застосуванні пружно-пластичних мате­ріалів, підвищує теплозахисні властивості, захищає від зношування основну устілку. Деякі з цих функцій виконує напівустілка, яка може застосовуватися в напівчеревиках, і підп'яток у черевиках. Вшивна устілка є характерною для взуття деяких комбінованих методів кріп­лення низу. Підносочник виконує функції вкладної устілки на ділянці відкритої носкової частини. Вкладні деталі повинні бути стійкими до стирання і поту. Вони виготовляються зі шкіри і різних шкіроподібних матеріалів.

Проміжні деталі верху. Ці деталі розміщуються між зовнішніми і внутрішніми деталями з метою збереження форми і підвищення зносостійкості взуття з вер­хом із тонких і тягучих матеріалів. Основні проміжні деталі (міжпідкладка ) викроюють з текстильних матеріалів і наклеюють на зовнішні деталі (союзку, берці, задники). Боковинки розміщують у геленково-пучковій частині для зміцнення цих ділянок. Підносок зберігає форму носкової частини і захищає пальці. Він може бути еластичним і жорстким. Еластичний (пружний) підносок повинен відновлювати форму після зняття деформуючого навантажен­ня. Для жорстких носків нормується величина деформації при певно­му навантаженні. Матеріали для підносків повинні добре формуватися і легко вклеюватися. Задник створює стійке п'яткове гніздо, спроможне утримувати стопу в правильному положенні і захищати її від зовнішніх механіч­них впливів, обмежує зсув п'ятки і створює їй необхідну опору, надає взуттю стабільну форму. Передчасно зношені задники не дозволяють користуватися взуттям і не підлягають ремонту. Виготовляють задни­ки з картонів і жорстких шкір.

 Деталі низу взуття зовнішні. Залежно від методу кріплення кількість деталей низу різна. Ос­новними є підошва і каблук. Підошва розташована під усією плантарною поверхнею стопи і безпосередньо дотикається до поверхні опори. Вона забезпечує комплекс важливих властивостей взуття і повинна відповідати вимогам за багатьма показниками: мати високу стійкість до стирання, роздирання, багаторазового згинання і стискання, бути водонепроникною, твердою, легкою і гнучкою. Підошви виготовляються з різних матеріалів, можуть мати різну форму і характер профілю поздовжнього перетину. За способом виготовлення підошви бувають штамповані з плас­тин гуми або шкіри і формовані. Останні можуть виготовлятися з каблуком і без нього, плоскі і профільовані з неоднаковою товщиною на різних ділянках з урахуванням інтенсивності зношування. Виготов­ляються також підошви з бортиком, до якого кріпляться деталі верху. Каблук призначений для піднесення п'яткової частини стопи на необхідну висоту. Каблуки сприяють правильному розподілу наванта­ження на ділянки стопи, підвищують пружність купола, чим полег­шують пересування. Наявність каблука захищає п'яткову частину взуття від зношування, зменшує площу дотику підошви до опорної поверхні, захищає п'яткову частину від намокання і промокання, під­вищує теплозахисні властивості. Каблуки можуть бути формованими і набірними з кількох шарів матеріалу (фліків). Каблук повинен мати високу опірність стисканню, згинанню, зношуванню, ковзанню, бути стійким до ударів, мати фор­му, що відповідає моді. Набійка прикріплюється до опорної (набійкової) поверхні каб­лука або безпосередньо до підошви безкаблучного взуття. Вона захи­щає каблук чи підошву від зношування. Змінні набійки з пластмас або сплавів металів мають штифти, які вставляються у втулки каблука. Підметка - зовнішня або проміжна деталь, що за формою і роз­мірами відповідає носковопучковій частині підошви та призначена для продовження терміну служби підошви. Накладка підошви аналогічна підметці або кріпиться до всієї по­верхні підошви для підвищення терміну служби, теплозахисних і протиковзних властивостей. Рант буває несучий, накладний і декоративний. До несучого ранту пришивається підошва або підложка. Накладний рант захищає від проривання строчкою затяжний пруг заготовки, до якого кріп­ляться деталі низу. Декоративний рант з полімерних матеріалів засто­совується при клейовому методі кріплення підошви для імітації ранто­вого методу.

Проміжні і внутрішні деталі. Обвідка - смужка шкіри або штучного матеріалу, що кріпиться за периметром неходової поверхні підошви і забезпечує її щільне при­лягання до сліду взуття. Кранець - аналогічна обвідці деталь, що кріпиться до верхнього фліка каблука для його щільного прилягання до підошви. Підложк а за формою і розмірами відповідає підошві, застосову­ється переважно у взутті комбінованих методів кріплення для поліп­шення гігієнічних і теплозахисних властивостей взуття. Платформа за формою відповідає носково-пучковій частині пі­дошви по всій її поверхні. Виготовляється з картону, повсті, шкіри з обтяжкою торця матеріалом верху. Геленок - проміжна деталь із сталі, пластмаси або картону, яка розміщується між підошвою й устілкою для забезпечення пружності і міцності геленкової частини низу взуття. Простилка - проміжна деталь, що заповнює об'єм, обмежений краями затяжного пруга сліду затягнутого взуття; підвищує аморти­заційні, гігієнічні і теплозахисні властивості низу взуття. Жорсткий підп'яток відповідає формі п'яткової частини основної устілки, підвищує міцність кріплення каблука. Устілка - основна внутрішня деталь і основна деталь взуття як конструкції. До неї кріпиться затягнений пруг заготовки верху і деталі низу взуття. У безустілкових конструкціях устілка відсутня або не бе­ре участі у кріпленні деталей низу. Основна устілка повинна бути стійкою до стискання, багаторазового згинання, стирання у вологому стані, розшарування, дії поту і мікроорганізмів, добре поглинати, про­водити і віддавати вологу при висушуванні. Устілки можуть бути одно- і двошарові, комбіновані з двох матеріалів, плоскі і формовані. Шкіряні устілки руйнуються через роздублювання під дією по­ту, високої вологості і підвищеної температури. Вони стають жорстки­ми, жолобляться, розтріскуються. На устілках з картону виникають поперечні складки в пучковій і геленковій частинах, переломи, розша­рування, скачування. Зруйновані устілки не піддаються ремонту. Напівустілка - внутрішня або проміжна деталь, як за формою і розмірами відповідає п'ятково-геленковій частині основної устілки. Застосовується у взутті на високому каблуці. Виготовляється з кар­тону підвищеної жорсткості.

 

Види шкіряної сировини

Шкури ВРХ. Мають високу міцність і щільність. Сосочковий шар мало розпушений волосяними сумками і залозами. Сітчастий шар досить розвинений, складається з товстих, міцних волокон і жмутиків, які формують у всіх напрямах щільну тугу в'язь. Шкури телят розподіляються за віком, а дорослих тварин - за статтю.

Опойок - шкури телят з первинним волосяним покривом, мають площу 70-120 дм², товщину 1,3-1,5 мм. Якість шкури залежить від годування і умов утримання. Молочний опойок дає шкуру високої якості. Виросток - шкури телят, які перейшли на рослинні корми, з вторинним після линяння волосяним покривом. Вага свіжої шкури до 10 кг, площа 100-160 дм², товщина до 3 мм. Переробляється на щільні високоякісні шкіри для верху взуття. Напівшкурок - шкури телиць і бичків масою 10-13 кг, площа 120-220 дм, товщина 2,5-3,5 мм. Отримують від тварин віком 1-1,5 роки. Бичок - шкури молодих кастрованих і некастрованих бичків масою 13-17 кг. Площа 200-275 дм², товщина 3-4 мм. Яловиця - шкури корів масою понад 13 кг. Залежно від маси поділяються на легку (13-17 кг), середню (17-25 кг) і важку (більше 25 кг). Площа в межах 200-400 дм², товщина 2,5-5 мм. Бичина - шкури кастрованих биків масою 17-25 кг (легка) і більше 25 кг (важка). Площа 300-570 дм², товщина 3,5-5 мм. Бугай - шкури некастрованих биків. За масою аналогічні бичині, товсті, мають глибокі складки на воротку і передній частині чапрака. Шкури опойка, виростка, напівшкурка переробляють на шкіри для верху взуття, підкладки і галантерейних виробів, бичка - пере­важно на юхтові і устілкові шкіри. Із шкур бичини і яловиці, залежно від товщини, отримують різні шкіри - хромового дублення, юхту, спи­лок, устілкові, підошовні, лимарно-сідельні, технічні.

Шкури коней відрізняються від шкур ВРХ густішим волосяним покривом, розвиненою системою потових залоз, менш розвиненим сітчастим шаром, меншою щільністю і міцністю, більшими прижит­тєвими вадами.

Шкури лошат мають масу до 5 кг, площу 60-130 дм², товщину до 1,4 мм. У зв'язку з непридатністю для виготовлення хутра пере­робляють на шкіри для верху взуття і рукавичок. Вимітка - шкури кінського молодняка масою понад 5 кг. Площа 120-200 дм, товщина передини 1,5-2 мм, хазу - 2-2,5 мм. Пере­робляється на шкіри для верху взуття. Кінські шкури розподіляють на легкі (10-17 кг) і важкі (понад 17 кг). Площа сягає 400 дм. Передини переробляють на шкіри хромового дублення і юхту, хази -на устілкові і підошовні шкіри.

Шкури овець. На шкіру переробляються шкури овець, які за станом волосяного покриву непридатні для виготовлення хутряної і шубної овчини. Шкури овець значно відрізняються за породою, віком, сезонним забоєм та іншими чинниками. Найкращими за якістю є шкури тварин, забитих влітку і восени. Весною тварини виснажені, шкура тонка і пухка. Залежно від породи тонкорунних овець розрізняють шкури від щільної і міцної до пухкої і слабкої. Сітчастий шар овчин формується тонкими волокнами, розта­шованими майже паралельно поверхні шкури, має велику кількість жирових клітин. Висока густина вовни, звивистість волосяних сумок, численність сальних (від 2 до 5 на кожний волос) і потових залоз зумовлюють пухкість і незначну міцність при підвищеній розтяжності. Мерея овчин тонка, майже гладенька, тому що епідерміс прони­кає лише у волосяні сумки, розташовані досить рівномірно за площи­ною. У чапрачній частині отвори розташовані чіткими рядами. Шкури овець грубошерстих короткохвостих порід щільні.Переробляються на шкіри для верху взуття (шеврет), одягові, рукавичні, галантерейні. Овчина жирнохвостих порід дає шкіру меншої міц­ності. Ще нижча міцність шкір із овчин курдючних і каракульницьких порід.

Шкури кіз. Козлина відрізняється від овчини щільнішою дер­мою. Виготовлені із козлини шкіри досить міцні, м'які і гнучкі. Мерея досить своєрідна. Чітко виділяються глибокі борозенки і нерівності, групові отвори у формі півмісяця від остьового волоса і малі отвори від пухового волоса, які йдуть викривленими рядами. Молочні породи кіз мають тонку шкуру з розвиненим сітчастим шаром, волосяні сумки залягають порівняно неглибоко. Козлина розподіляється залежно від віку тварин. Дрібна козлина - шкури козенят віком 2- 3 міс., площа до 25 дм. Переробляється на лакові і рукавичні шкіри. Легка козлина - шкури козенят віком 3-5 міс., площа 25-40 дм. Використовується для виготовлення високоякісного шевро. Середня козлина - шкури кіз віком 6-10 міс., площа до 60 дм. Шкури товсті, щільні, еластичні. Використовується на шевро. Важка козлина - шкури дорослих кіз і цапів. Площа 60-90 дм. Переробляються на козлину хромового дублення.

Шкури свиней.  Особливість свинячих шкур полягає у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми, яка не розподіляється на шари. Це зумовлює високу пористість виготовлених шкір. Досить товстий епідерміс (5-6 % товщини дерми) своїми висту­пами глибоко проникає у дерму, надаючи лицьовому шару своєрід­ного рисунку - мереї. На бахтарм'яному боці чітко помітні отвори, які залишаються після видалення щетини. У верхній частині дерми тонкі колагенові волокна і жмутики розташовані рівномірно: до середини дерми потовщуються і утворюють щільні переплетення. У полах в'язь жмутиків досить пухка. Шкури поросят мають площу до ЗО дм², середні - 70-120 дм. Великі шкури дорослих маток і хряків площею понад 120 дм мають товщину 2,7-3,7 мм. Зі шкур поросят виготовляють рукавичні і галантерейні шкіри, дрібних і середніх - шкіру для верху взуття, підкладкові і галантерейні вироби; з важких крупонів - підошовні, устіл­кові шкіри, юхту, сирицю, лимарно-сідельні шкіри.

Шкурки собак і кролів, непридатні для переробки на хутро через стан волосяного покриву, можуть перероблятися на шкіру. Ці шкурки мають порівняно щільну дерму. Площа шкурок собак становить 15-50 дм², товщина 0,5-2,5 мм. Використовуються для отримання висо­коякісної шкіри хромового дублення і лайки. Шкурки кролика пло­щею до ЗО дм і товщиною 0,5-1,2 мм переробляються на галантерейні та взуттєві шкіри.

Шкури північних оленів мають глибоке залягання волосяних су­мок, значно більшу товщину сосочкового шару, ніж сітчастий, значну пухкість і пористість. Шкури молодих тварин (до 1 року) площею 70 -90 дм² і товщиною 2-3 мм є найціннішими для виготовлення взуттєвої замші і рукавичних шкір. Зі шкур виготов­ляють галантерейну та технічну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів.

Шкури верблюдів мають глибоке залягання волосяних сумок, пористі й пухкі. Шкури верблюденят масою до 10 кг порівняно тонкі. З них виготовляють шкіри для верху взуття і підкладки та галантерей­них виробів. Шкури дорослих верблюдів площею 340-460 дм² мають товщину на озадку 3,5-5 мм, а поли і шия значно тонші. Використо­вуються на шкіри різного призначення.

Шкури віслюків подібні до шкур жеребка і виметки, відрізня­ються від кінських шкур ущільненням дерми по всій площі озадка, досить щільні й еластичні. Площа до 200 дм². З них виготовляють м'які шкіри різного призначення.

Шкури буйволів досить пухкі, товсті й важкі. Залежно від тов­щини їх переробляють на взуттєві шкіри для верху і низу, сирицю, технічні шкіри.

Шкури яків за будовою, властивостями і призначенням близькі до шкур ВРХ.

Шкури лосів мають площу 200-400 дм², завтовшки 3,5-5 мм. З них виготовляють товсту, але м'яку і дуже міцну замшу, шкіри хро­мового дублення для спортивних виробів, підошовні шкіри.

Шкури диких кіз (сайгака, джейрана, косуль, гірських цапів, гір­ських баранів, кабарги) прирівнюються до степової козлини. Шкури сайгаків мають площу до 100 дм², тонкі й щільні, придатні для пере­робки на замшу, на шкіри хромового дублення для верху взуття та галантерейних виробів. Шкури косуль мають площу 60-100 дм², використовуються для виготовлення замші та лайки.

У шкур кенгуру сосочковий і сітчастий шари зливаються, шкіри мають високу міцність під час розтягування, гарний зовнішній вигляд, м’які на дотик, застосовуються для виготовлення високоякісного спортивного взуття.

Шкури тюленів мають рівномірну товщину до 4-6 мм і площу 70-250 дм² залежно від віку і виду. Шкіри з цієї сировини недостатньо міцні, мають високі показники розтяжності, водо- і повітропроник­ності. Використовуються на шкіри для верху взуття, одягу та галантерейних виробів.

Шкури моржів мають площу до 600 дм² і значну товщину, до­сить грубі складки і зморшки на поверхні. Переробляються переважно на технічні шкіри, для яких притаманна пухкість, але менша порис­тість, ніж у тюленячих.

Шкури рептилій (крокодилів, ящірок, плазунів) використову­ються як другорядна сировина. Цінність шкіри з них визначається характерним рисунком мереї, що утворюється виступами. Різнома­нітне розташування цих виступів, природне і штучне забарвлення на­дають кожній шкірі своєрідного вигляду. Поряд з цим шкіри мають високий опір розтягуванню та стиранню. Шкіри з традиційної сирови­ни нерідко імітують під шкіри рептилій. Шкури крокодилів найбільш придатні для виготовлення шкір для верху взуття. Вони мають великі виступи прямокутної форми, од­нотонне забарвлення. Із шкур різних видів ящірок, отримують дуже гарні шкіри для верху взуття з своєрідним рисунком, нерідко барвистим. Наприклад, варан, довжина якого сягає 1,5 м, має на спині горбки, а на голові і череві - лусочки. Верхній бік тіла жовтуватий з темними смугами, а нижній - піскувато-жовтий без плям. Жовтобрюх довжиною близько 120 см має плямисте забарвлення - від світло-жовтого до червонуватого. У шкіряному виробництві можуть використовуватися також шкури різних видів уда­вів, полозів, вужів, гадюк.

У шкурах плазунів колагенові волокна розташовані горизон­тально і зв'язані перетинками. Шкіри досить міцні, можуть застосову­ватися для верху взуття і галантерейних виробів.

Шкури риб (акул, тріски, білуги тощо) не мають розподілу на сосочковий і сітчастий шари. Товсті жмутики колагенових волокон щільно розташовані паралельно поверхні і не переплітаються, що на­дає шкірі значної міцності під час розтягування. Верхній шар шкури має тверді горбки та кишені, в яких щільно тримається луска. Завдяки цьому утворюється своєрідний рисунок лицьової поверхні. Шкіри мо­жуть застосовуватися для верху взуття та галантерейних виробів.

Шкури птахів мають великі отвори від грубого пір'я. Гарний вигляд має шкіра зі шкури страуса, що використовується на сумки і портфелі.

 

Будова та топографія шкури

Вихідною сировиною для вироблення шкір є шкури тварин - шкурний покрив, відокремлений від туші. Для виготовлення доброякісної шкіри необ­хідні знання будови, хімічного складу і властивостей шкури. Найцін­нішою сировиною для виготовлення шкіри є шкури великої рогатої худоби (ВРХ), коней, кіз, овець, і свиней. Використовуються також шкури диких, деяких морських тварин і рептилій, придатні для пере­робки на шкіру. Свіжа шкура містить 28-30 % білків, 55-75 % води, 0,5-1,5 % жирів і жироподібних речовин, 0,3-1,0 % мінеральних речовин і 0,2-0,6 % вуглеводів.

Будова шкури та її властивості різні як у різних тварин, так і на різних ділянках однієї і тієї самої шкури, що істотно впливає на влас­тивості шкіри. Шкури диких і свійських тварин мають волосяний покрив і на їх поперечному перерізі розрізняють три основні шари: епідерміс, дерму і підшкірну клітковину.

Епідерміс - зовнішній шар шкури, має клітинну будову. Клітини з'єднані невеликою кількістю міжклітинної речовини. Клітини зов­нішнього рогового шару мертві і поступово відлущуються у вигляді лупи. Внутрішній шар називається ростковим (слизовим, мальпігійовим). Його клітини мають ядро і протоплазму, розмножуються поді­лом. Між цими шарами є ще кілька проміжних шарів. Основною речо­виною епідермісу, як і волосяного покриву, є білок кератин. Товщина епідермісу в різних тварин становить 1 - 5 % товщини шкури. Епі­дерміс є щільним шаром, непроникним для води, хімічних речовин і бактерій, проте його слизовий шар нестійкий до дії цих чинників. Така властивість використовується для видалення епідермісу разом з воло­сяним покривом при виробленні шкіри. У хутряному виробництві епі­дерміс слід зберігати. Епідерміс пов'язаний з дермою проникаючими в неї волосяними сумками і залозами, а також численними сосочками. Висота і форма сосочків дерми, густина і товщина волоса, харак­тер його розташування у різних тварин не однакові, тому після вида­лення епідермісу і волосяного покриву шкіра має різний характер рельєфу поверхні, який називається мереєю. Мерея є однією із основ­них ознак розпізнавання видів шкір з природною лицьовою поверх­нею за видом сировини.

Дерма - основний шар шкури, з якої отримують шкіру. На відмі­ну від епідермісу, вона має волокнисту будову, формується перепле­тенням пучків волокон з'єднувальної тканини. На поперечному перетині у дермі розрізняють два шари, які пос­тупово переходять один в одний. Перший шар, що прилягає до епідер­місу, називається сосочковим, або термостатичним, другий - сітчас­тим, або ретикулярним. Межею між ними є нижній рівень залягання волосяних цибулин і потових залоз. У сосочковому шарі розташовані волосяні сумки разом з м'яза­ми, що піднімають волос, сальні залози, які живлять волос, і потові за­лози. При виробленні шкури перелічені структурні елементи видаля­ються, тому сосочковий шар шкіри має більшу пухкість і меншу в два-три рази міцність, ніж сітчастий. Волокниста структура дерми формується колагеновими, еласти­новими і ретикуліновими волокнами. У сосочковому шарі ці волокна тонші, а на його поверхні розпадаються на тоненькі волоконця й утворюють густу сітку, яка при невеликому збільшенні має вигляд суцільного шару. Його на­зивають лицьовим шаром, лицем, або базальною мембраною. Шкури ВРХ і коней мають досить міцний сосочковий шар. У шкур овець волосяний покрив дуже густий, багато сальних і потових залоз, тому сосочковий шар має низьку міцність. У шкурах свиней щетина пронизує дерму наскрізь, сальні і потові залози розташовані по всій товщині дерми, тому поділ на шари відсутній. Сітчастий шар формується щільною в'яззю жмутиків колаге­нових волокон, які переплітаються між собою під значним кутом від­носно поверхні шкури, що забезпечує високі показники міцності і стійкості шкіри до стирання. У найціннішій частині шкури, яка вкриває спину тварини (чапраку), товщина сітчастого шару шкур різних тварин неоднакова: у бичини - 70-80 %, яловиці - 60, молодих тварин ВРХ - 50-60, козлини - 50, овчини - 30-50 % всієї товщини дерми. Співвідношення між сосочковим і сітчастим шарами впливає на властивості шкіри. Клітини шкури називаються фібропластами і фіброцитами. Є також жирові й пігментні клітини. До складу міжволоконної речовини входять глобулярні білки і білково-подібні речовини - альбуміни, глобуліни, муцини, мукоїди, мукополі-сахариди. У сосочковому шарі їх більше, ніж у сітчастому.

Підшкірна клітковина (міздря) має горизонтальні, нещільно роз­ташовані білкові волокна, між якими знаходяться кровоносні судини, нервові і м'язові волокна, білкові і жирові клітини, жирові прошарки.

Білки шкури. Властивості дерми залежать від властивостей волокон. Для ли­цьового шару є характерною наявність значної кількості еластинових волокон, які мають підвищену розтяжність, низьку міцність і значну пружність. Ці волокна також пронизують дерму в різних напрямах, утворюючи своєрідний кістяк для колагенових волокон. Основним елементом дерми є волокна колагену І. За різними джерелами суха шкіра містить 80-95 % колагену. Макромолекула колагену, як і інших білків, складається з амінокислот, з'єднаних між собою поліпептидним зв'язком (-СО - NН -). Розрізняють п'ять основних класів будови сітчастого ша­ру дерми. Для першого класу є характерними колагенові жмутики найбільшої товщини, які щільно прилягають один до одного, нерідко згинаються, утворюючи ромбоподібну в'язь. З підвищенням класу зменшується товщина жмутиків, щільність і кут розташування. Найвищу цін­ність мають ділянки шкури зі структурою перших трьох класів. П'я­тий клас має горизонтальну в'язь, характеризується пухкістю, низь­кою міцністю. Властивості колагену. У сухому стані колаген твердий і крих­кий, не розчиняється в холодній воді, розведених розчинах кислот і лугів, але набрякає в них. Ступінь набрякання залежить від рН роз­чину. При нагріванні у воді зразок шкури спочатку зморщується, а по­тім скорочується приблизно на третину. Температура, при якій відбу­ваються ці зміни, називається температурою зварювання. При нагріванні колагену, обробленого кислотами або лугами, з водою при температурі вище 70 °С він повільно перетворюється на желатин або міздряний клей. Основна властивість колагену - спроможність вступати в реак­цію з дубителями і утворювати шкіру.

Топографія шкури

Залежно від того, яку ділянку тіла тварини вкриває шкура, вона по-різному формується і має різні властивості. Ці особливості врахо­вуються при переробленні шкури на шкіри для низу взуття і при роз­кроюванні тонких шкір на деталі верху.

Ділянки шкури, які істотно відрізняються за товщиною, щіль­ністю укладання і характером в'язі жмутиків волокон, густиною волосяного покриву, називаються топографічними. Різниця між ділян­ками посилюється з віком тварин, особливо у шкур ВРХ, коней і сви­ней.

У шкурах ВРХ розрізняють такі топографічні ділянки: чапрак, вороток, поли. Чапрак - центральна ділянка шкури. Має більшу товщину, характеризується високими показниками фізико-механічних властивостей, є найціннішою частиною шкури, займає 40-50 % площі. Чапрак відокремлюється від воротка по лінії, що про­ходить на рівні западин передніх ніг, а від пол - по лінії, що з'єднує западини передніх і задніх пахвин. Задня частина чапрака називається озадком. Ділянка м'якої шкіри з відокремленим воротком називається кулатом.

Вороток - передня ділянка шкури. Має значну товщину, але підвищену пухкість і меншу міцність, нерівну поверхню через наяв­ність складок і зморшок на лицьовому боці, які не розпрасовуються. Займає близько 20 % площі шкури.

Поли - крайні бокові ділянки шкури, розташовані по обидва боки чапрака і воротка. Мають меншу товщину, міцність шкіри невелика, розтяжність підвищена. Поли займають площу близько 15 % кожна. Шкури корів, які телилися, мають більшу площу пол.

Шкури коней розподіляють на дві ділянки: передину і хаз.

Передина має меншу товщину і переробляється на м'які шкіри. Хаз - шкури дорослих коней - товста і щільна ділянка, пере­робляється на шкіри для деталей низу взуття. Ця ділянка вкриває круп коней. Межею цих ділянок є лінія волосорозділу. По обидва боки хребта на хазі розташовані дві овальні ділянки, які мають високу щіль­ність і міцність. На поперечному зрізі вони скло- або хрящоподібні і називаються шпігелі. Хаз займає приблизно чверть довжини шкури по хребтовій лінії.

У шкур дорослих свиней товщиною 2,7-3,7 мм відокремлюють поли, які є пухкими, менш міцними, мають соски, структуру спле­тення волокон четвертого і п'ятого класів. Чапрак з відокремленим озадком називається крупоном.

 

7. Особливості складу шкур різних тварин, їх вплив на якість вичинених шкір.

Особливості будови характеризуються співвідношенням товщини сосочкового та сітчастого шару, товщиною та структурою переплетення колагенових волокон, регулярністю сплетення тощо. Дерма свинячої шкури не поділяється на прошарки.