За характером поверхні: гладка; тиснена; ворсова; лакова; замшеподібна.

Синтетичні шкіри (поромерики) матеріали, які мають розгалужену мікропористу структуру, сформовану з розчинів поліуретану (ПУ) методом коагуляції на нетканій волокнистій основі. За структурою синтетичні шкіри бувають: одноосновними; двоосновними; триосновними; чотириосновними. Порвеір - безосновна синтетична шкіра. Показник штучних та синтетичних шкір: товщина, мм; Поверхнева густина, г/м³; розривне навантаження Н; видовження під час розриву, %; паропрони-кність, мг/см^год; вологопоглина-льність мг/см^год; морозостійкість у динамічних умовах при -25°С, кілоцикли; стійкість проти багатократного згинання (для лицьового шару), кілоцикл.

 

35. ТЕКСТИЛЬНІ ВЗУТТЄВІ МАТЕРІАЛИ.

Для зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей верху широко застосовують різні текстильні матеріали, що забезпечують комплекс необхідних властивостей (гігієнічність, зносо- та формостійкість, захист від низьких температур тощо), розширюють асортимент взуття. Застосовуються матеріали різних способів виготовлення - тканини, трикотажні і неткані полотна, фетр, повсть, стрічки, тасьми, шнури. Тканини. Бавовняні і змішані тканини застосовують переважно для верху літнього повсякденного взуття і взуття для прогулянок. Найпо­ширенішими є кирза двошарова, полотно башмачне, напівдвонитка, репси, вельветони, різні артикули дрібновізерункових, строкатих і вибивних тканин спеціальних структур для жіночого взуття, джинсові тканини, гобелени тощо. Шерстяні тканини для верху утепленого і домашнього взуття повинні мати короткий густий ворс, щільну поверхню. Викорис­товують переважно напівшерстяні тонко- і грубосуконні тканини типу драпів і сукон з вмістом віскозних, капронових, лавсанових та нітро­нових волокон. Шовкові тканини застосовують на деталі верху взуття ошатного, домашнього, для прогулянок. Виготовляються гладкофарбовані, стро­каті, ворсові тканини з ниток і пряжі віскозної, ацетатної, лавсанової, алюніту, суміші різноусадкових нітронових волокон. Лляні тканини не знаходять широкого застосування через утруд­нення під час формування. Для літнього і домашнього взуття можуть застосовуватися льоно-лавсанові тканини. Взуття, крім безпідкладкового, чобіт і сандалів, виготовляється з підкладкою і проміжними деталями з текстильних матеріалів. Для ос­танніх найчастіше застосовується бязь, тиксаржа, спецдіагональ, бай­ка взуттєва, фланель, меланжеве сукно, бумазея-корд. Тканини мо­жуть бути вибілені, гладкофарбовані, сирові. Для підкладки утеп­леного взуття застосовують напівшерстяні байки, сукна і драпи. Неткані матеріали. Для верху взуття виготовляють холстопрошивні полотна з відходів шерстяного виробництва і капронових ниток гладкофарбо­вані з обробкою лицьової поверхні звалюванням. Полотно холстопрошивне для підкладки виготовляється з фар­бованої в масі віскози і бавовни, прошивається капроновою ниткою. Для підкладки виготовляється також тканопрошивне штучне хутро. Для каркаса використовують тканини і неткані полотна з ба­вовни і різних сумішей хімічних волокон, для верху - пряжу шер­стяну, напівшерстяну з хімічними волокнами, хімічні волокна і пряжу. Штучне хутро, вив'язане петлями з волокон, проклеюють синтетич­ним латексом БС-50 або чимось іншим. При застосуванні каркаса з лавсано-віскозної тканини, ворсу з суміші акрилових і нітронових во­локон отримують хутро з густим гладким ворсом, а якщо його обробити гарячою водою, формуються завитки під овчину. У штучного нетканого хутра з каркасом із полотнопрошивного нетканого полотна для ворсу застосовують поліакрилонітрильну пря­жу або лавсанове волокно. Матеріал фарбують у різні кольори. Полотно голкопробивне виготовляють з суміші волокон нату­ральної та відновленої шерсті, сополіефірних високоусадкових і ПВХ-волокон. Призначене для підошов домашнього взуття для дітей ясельного і дошкільного віку. Суміш може бути з волокон різного кольору. Трикотажні полотна. Взуттєві полотна виготовляють на основов'язальних машинах гладким і візерунковим переплетеннями різного колористичного оформлення з гладкою і ворсованою поверхнею. Капронові і віскозні полотна призначені для домашнього взуття. Трикотажне штучне хутро для підкладки взуття виготовляють з бавовняної, лавсанової та іншої пряжі. Ворс з чесальної стрічки може мати різний склад - з шерстяних, лавсанових, поліакрилонітрильних і волокон різних сумішей. Для закріплення ворсу ґрунт обробляють різними плівко-утворюючими препаратами, які не мають неприємного запаху і шкід­ливих речовин. При застосуванні пряжі для в'язання з термоплас­тичних волокон хутро може виготовлятися без обробки ґрунту полі­мерами. Штучне хутро з шерсті та її суміші з нітроновим волокном рекомендується для взуття, що експлуатується в неінтенсивних умовах носіння, дозволяється виготовляти з нього і шкільне взуття. Повсть і фетр. Повсть виготовляють методом валяння суміші шерстяних воло­кон без додавання або з додаванням штучних і синтетичних волокон. Валяння проводиться на циліндрових багатовалкових валяльних ма­шинах. За складом суміші виготовляється тонкошерстна повсть марки А, що містить тонку овечу вовну, Б - таку саму вовну і В - двошарова з вмістом хімічних волокон у нижньому шарі. Призначена для зимового взуття. За товщиною розподіляється на шість груп, за кольором - на натуральну і фарбовану. Повсть підошовна виготовляється з грубої овечої вовни (натуральної, заводської, відновленої) натурального кольору. Для підложок, платформ і устілок розпилюють на шари товсту повсть. Фетр виготовляють з напівгрубої овечої вовни, козячого пуху, хутряної вовни гребінних і апаратних начосів. Призначений для верху утепленого взуття переважно дитячого асортименту.

Текстильні взуттєві матеріали: тканини: д ля зовнішніх деталей верху взуття: бавовняні; вовняні; лляні; шовкові. Для внутрішніх деталей взуття: бавовняні; шовкові; вовняні. Для проміжних деталей взуття: бавовняні; лляні. Неткані матеріали: Для зовнішніх деталей верху взуття: холстопрошивні полотна. Для внутрішніх деталей взуття: ниткопрошивне штучне хутро; холстопрошивне полотно; голкопрошивне полотно. Для проміжних деталей: голкопрошивне полотно; ниткопрошивне полотно. Повсть і фетр. Трикотажні полотна :  д ля верху взуття: капронові сітки; дубльовані полотна. Для внутрішніх деталей взуття: трикотажне штучне хутро.

 

36. Моделювання та конструювання взуття. Сучасні напрямки моди взуття.

Моделювання - розробка моделей та шаблонів для викроювання деталей верху та низу взуття. Фасон взуття - визначається формою носково-пучкової частини, формою та висотою каблука. Модель взуття - конкретний виріб, якому властиві індивідуальні ознаки конструкції, матеріалів та зовнішнього оформлення взуття:моделювання та конструювання; створення ескізу; підбір матеріалів верху та низу взуття; вибір методів скріплення деталей; побудова шаблонів деталей; виготовлення дослідного зразка; представлення на художню раду; виготовлення серії шаблонів на всі розміри та повноти.

 

37. Взуттєві копили: види, розміри, повноти, фасони

Антрометрична відповідність взуття вимогам споживачів, його асортимент за розмірами, повнотами і фасонами залежить від застосованих для формування заготовок копилів. Виготовляються копили з твердих порід деревини (бука, граба, берези, клена) або поліетилену. Копили і виготовлене з них взуття характеризуються довжиною сліду, периметрами обхвату, висотою піднесення п'яткової частини, формою і профілем носкової частини. Довжина сліду характеризує розмір взуття, а периметри обхвату - повноту. Для означення розміру взуття застосовуються різні системи нумерації - метрична в міліметрах (№ мм) і сантиметрах (№ см), штихмасова (№ ш), англійська (№ а).

За міжнародною метричною системою нумерації, прийнятою в нашій країні, розмір взуття означає довжину стопи в міліметрах (№ мм). В іншій метричній системі розмір взуття означає довжину сліду в сантиметрах (№ см) при функціональному припуску 10 мм. Інтервал між розмірами 0,5 см. За штихмасовою системою розмір означає довжину сліду в штихах: 1 штих дорівнює 2/3 см (6,67 мм). Англійська система має два умовних розміри. Перший розмір (1-13) відноситься до дитячого взуття. Другий - починається для шкільного взуття і може мати більше 13 розмірів. Інтервал між повними розмірами по довжині сліду становить 1 берлікон, який дорівнює 1/3 дюйма, або 8,46 мм. Взуття випускається з інтервалом 1/6 дюйма (4,23 мм).

Кожний розмір взуття випускається кількох повнот. Повноти взуття вітчизняного виробництва позначаються порядковими цифрами, у європейських країнах - буквами латинського алфавіту: Е, Р, О, Н, СН, І, К. У американському взутті найменші повноти - ААА, АА, А, найбільші - ЕЕЕ, Р. Взуття виготовляється парних або непарних повнот залежно від того, якою є середня повнота даної групи споживачів і виду взуття. Повноти відрізняються обхватом в пучках і прямому підйомі. Для кожного розміру і повноти нормується ширина сліду в пучках і п'ятковій частині, обхват в пучках і в підйомі.

Копили усіх повнот виготовляються з одним уніфікованим слідом середньої повноти. Залежно від виду взуття копили розподіляються на такі групи: 1 - закрите взуття; 2 - домашнє, дорожнє, сандалі; 3 - літнє відкрите; 4 - зимове; 5 - особливо ошатне; б - юхтове; 7 - хромові чоботи; 9 -спеціальне. Розміри копилів 8 групи для спортивного взуття нормуються окремим стандартом.

Залежно від піднесення п'яткової частини (висоти каблука) копили розподіляють: для взуття без каблука, з низькими, середньої висоти, високими  і особливо високими.

Фасон копиліві взуття визначається висотою і формою каблука і формою носка, що залежить від розміру декоративного припуску. Індекс копила складається з п'яти знаків: 1 - означає статево-вікову групу; 2 - вид взуття; 3 - висоту каблука в сантиметрах; 4 - форму носкової частини (1 - широка, 2 - середня, 3 - вузька); 5 - порядковий номер моделі у групі копилів. Крім того, індекс може доповнюватися такими літерами: М - модельне взуття; П - для людей літнього віку;.С - весняно-осінні чобітки.

 

38. Вплив технологічних процесів виробництва на формування споживних властивостей взуття

Схема формування споживних властивостей взуття: 1) моделювання та конструювання - ергономічні властивості, естетичні властивості; 2) матеріали деталей верху і низу - ергономічні та гігієнічні властивості; 3) розкрій деталей взуття - антропометричні властивості; 4) підготовчі процеси - ергономічні та естетичні властивості; 5) складання заготівки – довговічність; 6) формування заготівки - антропометричні властивості; 7) п рикріплення підошви – надійність; 8) о поряджування взуття - естетичні властивості.

Підготовчі процеси: Обробка деталей верху: клеймування; вирівнювання за товщиною; спускання країв; обробка країв (загинання, обпікання, фарбування); перфорування; декоративне оздоблення; тонування; наклеювання міжпідкладки, пікладки. Обробка деталей низу: вирівнювання товщина, спускання країв; скуйовджування по периметру; профілювання; прикріплення геленка; формування губи на устілці; обробка урізу підошви клейового методу кріплення. При складанні заготовок використовують ниткові шви, клейові та зварювальні. Ниткові шви: настрочний; зшивний; виворотний; перемотувальний. Декоративне оздоблення заготовок:  канти; протяжки; бізики; окантовка; перфорація; відсічка; ажурна строчка; декоративна строчка; тиснення; друк фольгою.

Формування заготовок: обтяжно-затяжний спосіб; безобтяжний.

 

39. Операції розкроювання, обробки деталей.

Розкрій матеріалів на деталі верху взуття. Зовнішні деталі верху взуття можуть виготовлятися з одного, двох і, рідше, трьох видів матеріалів для забезпечення необхідних властивостей взуття, більш раціонального використання ресурсів напівфабрикатів, оздоб­лення і зниження вартості взуття. Матеріали для верху взуття повинні бути зносостійкими, водо­стійкими з лицьового боку, стійкими до поту, мати високі показники вологопоглинання і вологовіддачі, бути м'якими, формостійкими, не повинні виділяти шкідливих для організму речовин. Підкладкові матеріали теж повинні мати відповідний комплекс механічних властивостей, високу гігієнічність, стійкість до поту, стій­ке до сухого і мокрого тертя пофарбування. Залежно від розташування в заготовці, виконуваних функцій, характеру впливу стопи і зовнішніх чинників до деталей верху і їх ді­лянок ставляться різні вимоги. Деталі розподіляються на: відповідаль­ні, менш відповідальні і маловідповідальні. До відповідальних від­носяться носки, союзки, переди, задні зовнішні і черезпідйомні ре­мінці. Маловідповідальними є язички, клапани, закріпки; решта дета­лей є менш відповідальними. Ступінь відповідальності ділянок деталей дещо змінюється за­лежно від виду взуття.

За градацією на чотири рівні за ступенем від­повідальності виділяються такі ділянки: 1) у туфлях: передня частина союзки приблизно до сере­дини стопи; передня ділянка другої частини верху; верхня час­тина берців (задинок) п'яткової частини; нижня частина задинок; 2) у напівчеревичках: носок і передня частина союзки; крила союзки, передня і верхня частина берців, крім крайніх ділянок п'яткової частини; п'яткова частина берців; язичок; 3) у чоботах: передня частина переда; крила і шийка переда; задинки і нижні 2/3 халяви; верхня частина халяви.

Нормативні документи регламентують товщину зовнішніх де­талей і підкладки у відповідних межах залежно від виду, призначення і статево-вікової групи взуття, виду матеріалів. Установлені також ді­лянки шкір, з яких повинні викроюватися деталі. Усі відповідальні деталі викроюють із чапрака, а решту деталей - з усіх ділянок, крім пахвин. Деталі шкіряної підкладки також розподіляються на відпові­дальні (під союзку піднаряд, під берці, задній внутрішній ремінь, ки­шеня для задника) і менш відповідальні (штаферка, підкладка під кант союзки, футор, підшивка, вкладна устілка, напівустілка, м'який під­п'ятник).

Розкрій матеріалів на деталі верху взуття проводиться в роз­крійному цеху. Перед розкроєм шкіри оглядаються, відмічаються неприпустимі дефекти. Кожна шкіра розкроюється окремо механіч­ним або ручним способом. Механічний розкрій проводять на пресах з допомогою різаків - ножів, замкнутий контур леза яких відповідає шаблонам деталей. Шкіру кладуть на плиту або колоду преса, і встановлюють різак. Під тиском ударника преса різак вирубує деталь. Для моделей взуття, які випускаються невеликими партіями, виготовлення різаків невигідне, тому застосовують ручний розкрій спеціальним вузьким ножем, обводячи його навколо лекала (картонного шаблона), окантованого смужкою тонкої сталі. Робота виконується на розкрійних дошках.

Обробка деталей верху. Перед складанням заготовки деталі обробляють. Основними операціями є: 1) комплектування деталей на пару взуття, 2) клеймування, 3) вирівнювання за товщиною, 4) спускання країв, 5) обробка країв загинанням, 6) обпіканням або фарбуванням, 7) пер­форування, тиснення, тонування, 8) наклеювання міжпідкладки і під­кладки. Комплект деталей на пару взуття клеймують методом холодного тиснення, позначаючи номер партії взуття, номер пари в партії, роз­мір, повноту, номер закрійника зовнішніх деталей. Для забезпечення однакової, рівномірної і відповідаючої нор­мативам товщини деталі вирівнюють на двоїсто-стрічкових машинах. По лінії з'єднання краї деталей стоншують до визначеної товщи­ни і ширини на машинах з чашоподібним ножем, а потім обробляють загинанням, обпіканням або фарбуванням. Краї (торці) деталей з щільних шкір, бахтарм'яного, штучних шкір на нетканій основі, синте­тичних шкір фарбують водостійкою фарбою у колір лицьової по­верхні. Обпіканням (термічною обробкою при температурі 500-1000 °С) обробляють краї деталей із шкір після стоншення до меншої товщини. Загинання деталей зміцнює край і надає виробу гарного зовніш­нього вигляду. Для склеювання застосовують термопластичні клеї і клеї-розплави. Краї деталей із штучних і синтетичних шкір обпікаються стру­мами високої частоти з одночасним тисненням строчок, декоративних візерунків, перфоруванням. Перфорування деталей виконується на пресах з допомогою мат­риць, у які вмонтовані пробійники - порожнисті стрижні з ріжучим лезом. Візерунок перфорації повинен бути чітким, без залишків висічки, з чистим зрізом отворів, розташовуватися без перекосів і не потрапляти під затяжний пруг. Тиснення візерунка може застосовуватися на деталях і ділянках, які не зазнають значної деформації під час формування. На деталях, що підлягають тисненню, можуть бути лицьові дефекти, допустимі на них без тиснення. Глибина тиснення не повинна перевищувати тов­щини деталі, візерунок повинен бути чітким, рельєфним, без пошкод­ження лицьового шару. Тонування деталей здійснюється нанесенням фарби методом розпилювання під певним кутом. Фарбу слід наносити рівномірно й однаково в обох півпарах.

Розруб матеріалів на деталі низу. Деталі низу вирубують із шкіри, ґуми, картону та інших матеріалів у штампувальних цехах на потужних пресах, застосовуючи різаки. Характер обробки деталей за­лежить від їх виду і призначення, конструкції та методу кріплення з деталями верху. Товщину шкіряних деталей вирівнюють на прохідних валкових машинах з нерухомим ножем шляхом зрізання надлишків з бахтарм'яного боку. Всі деталі однакового призначення повинні мати товщи­ну згідно з вимогами галузевого стандарту. Підошви зі шкіри і шкірволону для жіночого взуття профілю­ють ( спускають краї ). Шкіряні устілки і підошви після зволоження формують на пресах для надання профілю сліду копила даного розміру і фасону. Широко застосовується попередня обробка урізу підошви для клейового методу кріплення замість обробки після кріплення. Це доз­воляє зменшити припуски на обробку, знижується трудомісткість за рахунок скорочення кількості операцій і застосування автоматів для одночасної обробки стосу підошов, а не кожної зокрема.

40. Складання, декоративне оздоблення та оформлення заготовок

Деталі верху з'єднують між собою нитковими швами, склеюван­ням, зварюванням. Найпоширенішим є з'єднання нитками на швейних машинах, застосовують бавовняні нитки. Для з'єднання деталей застосовують шви різних конструкцій. Найпоширенішим є настрочний шов, якщо одна деталь накладається бахтарм'яним боком на лицьову поверхню іншої деталі. У п'ятковій частині застосовується переважно тугий зшивний шов, якщо деталі зшиваються лицьовими поверхнями, а потім розпрямляються. Такий шов може закріплюватися заднім зовнішнім ремінцем або прошвою. По верхньому канту верх з підкладкою може оброблятися в обрізку - з'єднанням зшивним швом берців і підкладки. Потім шов оббивають і прострочують по краю зовнішньої деталі. Міцність ниткового шва залежить від міцності ниток, довжини стібка, кількості строчок, відстані між строчками і строчок від краю деталі, утяжки шва та ін. Основні вимоги до складання заготовок такі: 1) колір ниток повинен гармоніювати з кольором деталей; 2) краї підкладки не повинні виступати за передній край союзок, передній і верхній краї берців - за бокові краї черезпідйомних ремінців; 3) у безпідкладковому взутті вздовж лінії верхнього краю для зміцнення канта прикріплюють смужку підкладкової шкіри; 4) у чобітках і черевиках, крім малодитячих і для ясельного віку, обов'язкове застосування розширених до низу задніх внутрішніх ремінців; 5) у черевиків шкіряні штаферки можуть замінюватися штаферочною тасьмою; 6) у чобітках і черевиках з утепленою підкладкою, а також у її дитячих, малодитячих і для ясельного віку штаферка не обов'язкова; 7) у заготовках з дубльованих матеріалів допускаються підблочники з тих самих матеріалів, а їх передній край повинен окантовуватися. Технологічні нормативи скріплення деталей такі: 1) краї з'єднуваних деталей повинні співпадати з наколами; 2) строчки повинні бути паралельні краям деталей і між собою; 3) довжина стібка, кількість строчок, відстань між строчками і строчки від краю деталі повинні відповідати технологічним норма­тивам; 4) нитки повинні бути добре втягнутими і щільно заповнювати проколи; 5) нитки не повинні бути забрудненими і скуйовдженими; 6) у строчці не повинно бути обривів ниток і пропуску стібків; 7) кінці ниток повинні бути протягнуті всередину, закріплені вузлом, приклеєні або сплавлені; 8) зшивні шви повинні ретельно розпрасовуватись, деталі не повинні бути зморщеними або стягнутими по лінії швів. Технологічні нормативи складання заготовок залежать від кон­струкції взуття і його призначення, застосованих матеріалів. Формування заготовок. Формування проводиться для надання заготовці форми і розмірів копила. Надана форма повинна зберігатися після знімання взуття з копила, при його зберіганні та експлуатації. Основними способами формування є обтяжно-затяжний безобтяжний (одноопераційний). Залежно від способу формуванні застосовуються різні за формою заготовки: плоскі, напівплоскі, просторові (об'ємні). Для плоских заготовок, які не мають шва, з'єднуючого союзку з берцями, застосовують обтяжно-затяжний спосіб фор­мування. Для напівплоских заготовок, крім зазначеного способу. застосовують спільну обтяжку і клейову затяжку пластинами. На вибір операцій і режимів формування впливає матеріал підносків та задників, спосіб їх вклеювання і формування, матеріал заго­товки, спосіб кріплення затяжного пруга до устілки, матеріал устілки, характер розміщення затяжного пруга відносно устілки, метод кріплення підошви. Найпоширенішим є обтяжно-затяжний спосіб, формуванню передують підготовчі операції. Шкіряну заготовку зволожують для полегшення формування і збільшення залишкової деформації. Підноски і задники, залежно від матеріалу, змазують клеєм, обробляють роз­чинником або розігрівають і вклеюють у заготовку. Копили відповідних фасонів підбирають у необхідному асор­тименті за розмірами і повнотами, ремонтують, чистять, вкривають емульсією тальку в п'ятковій і носковій частинах для полегшення формування і знімання взуття. До сліду копила прикріплюють устілку фрезерують її за периметром для досягнення відповідності сліду копила. Першою операцією формування є надягання заготовки на копил, установка п'яткової частини. Заготовку кріплять до устілки одним цв‘яхом, який проходить через задній шов, задник і підкладку. При цьому задній шов проходить посередині заокруглення п'яткової частини, висота взуття і задника повинна відповідати нормативам і бути однаковою у півпарах. Обтягування заготовки проводиться на машині, яка має передні й бокові кліщі. Після формування взуття сушать у сушарках для релаксації на­пружень. Взуття повинно формуватися на парних чистих копилах, затверджених і узгоджених фасонів, які за своїми параметрами відповідають стандарту. Жорсткі й настрочні носки повинні бути симетричними в парі взуття, однакової довжини, розташовуватися без перекосів. Поперечний край носків повинен бути перпендикулярним осьовій лінії взуття. Передні краї берців повинні спрямовуватися до центру носкової частини і мати однакову висоту з обох боків. Задники по всій поверхні повинні щільно з'єднуватися з дета­лями верху і підкладки, симетрично розташовуватися, мати однакову довжину крил і висоту згідно з нормативами стандарту. У доброякісному взутті деталі верху не мають тріщин, розривів, подряпин та інших механічних пошкоджень, поверхня носків і задни­ків гладенька, без горбків, вм'ятин, зморшок і складок. Бокові поверх­ні заготовок рівні, гладкі, без зморшок і складок. Поверхня устілки рівна і гладка, без виступаючих кінців цвяхів і скоб, шерехатості від проколів.

 

41. Кріплення деталей низу

Хімічні методи. Перед кріпленням підошви видаляють: цвяхи або скоби, якими устілка кріпилася до копила, надлишки затяжного пруга, після чого кріплять геленок і простилку. Характер інших підго­товчих операцій залежить від методу кріплення підошви. Для хімічних методів кріплення пруг заготовки скуйовджують, знімаючи лицьовий шар абразивними інструментами або дротяними щітками для підвищення адгезії клейової плівки. Приклеювання підошов. Затяжний пруг і неходова поверхня пі­дошов за периметром змазуються клеєм заздалегідь і висушуються. Застосовуються клеї у вигляді розчинів полімерів у органічних роз­чинниках, латексів, розплавів. Найпоширенішими є такі клеї: найритовий, поліуретановий, перхлорвініловий та ін. Застосування того чи іншого клею залежить від матеріалу підошви і верху. Найритовий клей виготовляють на основі поліхлорпренового каучуку наїриту НТ, вулканізуючих речовин, каніфолі і смол. Розчин­ник - суміш етилацетату і бензину. Наїритовий клей застосовують для приклеювання підошов, каб­луків, затягування заготовок, приклеювання штучної гуми рантових устілок. Наїритові клей нестійкі до дії жирів і пластифікаторів, тому їх не можна застосовувати для підошов з ПВХ, у взутті з верхом із вінілштучних шкіри і юхти. У таких випадках і для іншого взуття найчастіше застосовують клей з гідроксилмісткого поліуретану. Клеї-розплави застосовують для загинання країв деталей верху, затягування і кріплення підошов. Вони являють собою композиції термопластичних полімерів - поліамідів, поліефірів, полівінілацетату, сополімерів етилену і вінілацетату, поліуретанів та ін.

Гаряча вулканізація. Кріплення підошви може проводитися в прес-формах або котлах. Прес-форма складається з двох напівматриць, які формують бокові поверхні деталей низу, пуансона, який тис­не на ходову поверхню і формує її, та металевого копила, на який надягається відформоване взуття, зняте з затяжного копила. Для кріплення низу цим методом застосовують термостійкі ма­теріали верху й устілки. Застосовуються устілки з шкіри комбінованого методу дуб­лення, дубльовані картоном. Метод відрізняється меншою матеріаломісткістю, трудоміст­кістю, підвищеною продуктивністю, проте він є енергоємним (важкі умови праці), рентабельність досягається за умови випуску взуття великими партіями. Метод котлової вулканізації полягає в тому, що для низу взуття береться вирубана або формована підошва з сирової гумової суміші. 

Литтєві методи. Лиття каучукових сумішей є результатом удосконалення пресової вулканізації. Лиття термопластів. Для низу взуття застосовують пластикат полівінілхлориду, дивінілстирольні і поліуретанові термоеластати. Слід взуття з текстильним верхом підготовки не потребує. На затяжний пруг з верхом із велюру, нубука наноситься поліуретановий клей, а пруг заготовки з лицьових шкір скуйовджується. Лиття низу на взутті із ПВХ-пластизолів застосовується пере­важно для текстильного домашнього взуття. Для утепленого домашнього взуття може застосовуватися комбіновании низ. Рідке формування низу із поліуритану. Цим методом відли­вається низ взуття, окремі підошви з каблуками, каблуки. Вихідні компоненти поліуретану переміщуються, дозовано подаються в литтєву форму, де в результаті хімічної реакції утворюють відформовану де­таль з поліуретану. Залежно від вихідних компонентів отримують поліуретани з різними властивостями - від твердих і щільних до м'я­ких пористих різної густини. Застосовуються різні варіанти змішування компонентів.

Ниткові методи кріплення підошви. Взуття ниткових методів кріплення має різну конструкцію - устілкову і безустілкову, з кріплен­ням підошви безпосередньо до заготовки і через проміжну деталь - рант. При прошивному методі кріплення затяжний пруг затискається між підошвою і устілкою, підошва кріпиться до устілки, шов прохо­дить через пруг заготовки. Підошви скріплюються також з рантом, пришитим до заготовки, до заготовки й устілки або накладеним на пруг заготовки, загнутій назовні. Нитками кріпляться переважно підошви з шкіри і пористої гуми, з шкіри з подальшим приклеюванням підошви з полімерних матеріалів. Застосовуються дво- й однониткові шви, виконані лляними або капроновими нитками. Початкова міцність кріплення залежить від товщини ниток, співвідношення діаметрів шила і голки, вологості шкіри під час стро­чіння, просочування ниток. У п'ятковій частині кінці ранта зрізають під кутом і з'єднують цвяхом між собою або до підп'ятка. Слід і всю поверхню підошви промазують клеєм і просушують, потім підошву зволожують, вкладають на слід і пресують. Підошву пришивають до ранта двонитковим швом лляними або капроновими нитками. Лляні нитки мають менше видовження  і формують шов більшої щільності. Верхня нитка береться більшої товщини і просочується мильною емульсією.

Допельний метод кріплення полягає в тому, що при формуванні заготовки підкладка приклеюється до устілки, а пруг зовнішніх деталей під час формування загинається назовні і прикле­юється до підошви. На пруг заготовки накладається рант і ці деталі скріплюються з підошвою двонитковим швом, аналогічним рантовому методу. П'яткова ділянка підошви крі­питься цвяхами.

Сандальний метод - підошва пришивається по всьому пери­метру до затяжного пруга аналогічно допельному методу, взуття не має підкладки й устілки. У п'ятковій частині приклеюється набійка.

Підошву взуття прошивного методу кріплення пристрочують переважно двонитковим швом після знімання взуття з копила. У взутті ниткових методів кріплення строчка повинна бути паралельною грані сліду, рівномірною за частотою стібків, щільно втягнутою, без пропуску стібків, петель, обривів ниток і просікання деталей. Кінці ранта повинні заходити під каблук і з'єднуватися між собою або підп'ятком без деформації й щілин.

Кріплення підошви цвяхами. Цвяховим методом кріпляться підошви з непористої гуми у спе­ціальному взутті з верхом із юхти і шкір хромового дублення. Цвях проходить через підошву, затяжний пруг і устілку. Наявність голівки і загинання вістря цвяха на устілці забезпечують міцне і надійне кріп­лення підошви. Устілки вирубують з чапрачної частини шкіри або комбіновані з щільних ділянок воротків або пілок та картону. Після кріплення підошви цвяхи всередині взуття оббивають без пошкодження і деформації взуття.

Кріплення каблуків. Спосіб кріплення каблуків залежить від: конструкції взуття, висоти і матеріалу каблука, методу кріплення підошви. Застосовуються механічні, клейові і комбіновані методи. Низькі шкіряні набірні і ґумові формовані каблуки кріплять цвяхами зсередини або ззовні з попереднім приклеюванням або без нього. Пластмасові і дерев'яні каблуки кріплять комбінованим спосо­бом. У взутті на підошві з крокулем каблук попередньо насаджують шурупом через втулку п'яткової частини копила, підошву приклеюють до сліду і фронтальної поверхні каблука. Після знімання взуття з копила каблук прикріплюють зсередини. Набійки з листових матеріалів до пластмасових і дерев'яних каблуків кріплять цвяхам. У парі взуття каблуки повинні бути однаковими за висотою, розмірами і формою, щільно прилягати до підошви або сліду взуття, насадженими рівно, без зміщення, перекосів і щілин, відповідати роз­міру взуття і формі п'яткової частини. На рівній площині каблуки повинні дотикатися з поверхнею по всій площі набійки. Обтяжка або фарбування каблука повинні гармоніювати з кольором верху взуття.

42. Опоряджування взуття

Опоряджування включає комплекс операцій, спрямованих на поліпшення зовнішнього вигляду взуття. Підошви, які не оброблялися до кріплення, а це стосується, передусім, взуття ниткових методів кріплення, опоряджуються залежно від матеріалу. Уріз деталей низу із шкіри (підошов, каблуків, підложок, рантів) фрезерується за контуром сліду для видалення зайвого, надання поверхні відповідного профілю і гладкості. Після фрезерування уріз шліфують. На уріз деталей із шкіри наносять закріплювач з лаку і міздряного клею для надання водостійкості, полірують нагрітим фу­мелем або вкривають латексними фарбами баз вощіння і полірування. Після такої обробки поверхня урізу повинна бути гладкою і блис­кучою, а площина урізу - перпендикулярною поверхні підошви. Уріз деталей з пористої ґуми лише фрезерується і шліфується, а з шкір-волону, крім того, вкривається лаком. Ходова поверхня шкіряних підошов фарбується і полірується або може мати натуральний колір з поліруванням поверхні воском, покриттям безбарвними латексними фарбами, гарячим тисненням рельєфного візерунка. На підошви з пористої ґуми і шкірволону наноситься апретура. Опоряджування верху складається з таких операцій: чищення верху і підкладки, перевірка і зачищення цвяхів усередині взуття, розпрасовування верху і підкладки, ретушування й апретування. При чищенні деталей видаляють забруднення клеєм, варом, механічним і хімічними способами - змиванням рідинами і розчинни­ками залежно від характеру забруднення. Ретушування проводять тими самими фарбами, що й пофарбована шкіра - для відновлення пошкодженого покриття і зарівнювання незначних пошкоджень. На шкірах анілінового фарбування дефекти можна зарівнювати водо­емульсійними восковими кремами відповідного кольору. Вклеюють вкладні устілки (напівустілки, підп'ятники) латекс­ним клеєм. Розміри цих деталей повинні відповідати розмірам взуття. Взуття з блочками шнурують не менш, ніж на дві пари нижніх блочків. Апретування верху із шкіри є кінцевою операцією надання дета­лям блиску. Апретується взуття з чистою, рівною і добре розпрасова­ною поверхнею, без подряпин, зморшок і слідів клею. Залежно від ви­ду покриття шкіри застосовують такі апретури: водні казеїнові, шелачні, воскові, спиртові, смоляні й на основі нітролаків.

Маркування, пакування і зберігання взуття. Маркування наноситься на кожну півпару взуття, споживчу і транспортну тару. Стандартом передбачено такі показники марку­вання: зміст (види реквізитів), місце розташування на деталях порядок розміщення реквізитів, спосіб нанесення, висота шрифту, чіткість і розбірливість, стійкість до мокрих обробок, реквізити пакувального ярлика. На кожній півпарі вказуються: товарний знак виробника, індекс моделі, розмір, повнота, номер контролера ВТК, номер стандарту, місяць і рік виготовлення. Товарний знак наноситься фарбою або гарячим тисненням через фольгу. Товарний знак розташовується на: геленковій частині шкі­ряної підошви, вшивній устілці, напівустілці і підп'ятку, підкладці під берцями, до вкладної устілки кріпиться ярлик. Інші реквізити у відпо­відній послідовності наносять на одну із деталей підкладки: на під­кладку під берці, на задній внутріш­ній ремінець, штаферку, клапан під застібку "Блискавка

43. 44. Особливості взуття залежно від методу кріплення підошви

Взуттєва промисловість застосовує чимало методів кріплення залежно від виду взуття, його призначення, матеріалів низу і верху, наявного устаткування. Метод кріплення підошви є однією з істотних ознак конструкції. За характером операцій кріплення підошви і матеріалом скріплювачів розрізняють такі методи: механічні (ниткові, цвяховий), хімічні (клейовий, гарячої вулканізації, литтєвий, рідкого формування) і комбіновані.

Взуття хімічних методів кріплення. Найбільшу частку побутового взуття широкого асортименту ви­готовляють клейовим методом кріпленн