Екологічня безпека, як неконфліктна політика природокористування

 

Практична реалізація засад і принципів сталого розвитку можлива в першу чергу за умови поступового зниження конфліктного потенціалу сучасної системи природокористування. Сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів, що економіка (економічна діяльність господарюючих суб’єктів) й природні екосистеми знаходяться у стані глибокого конфлікту. Ступінь втручання економіки в екосистеми невпинно зростає, антиекологічні тенденції в соціально-економічних системах стають дедалі чіткішими, набуваючи ознак реальних екологічних конфліктів (ЕК) [19, c. 11-22].     

На думку академіка В.М. Шестопалова, «…ми зіштовхнулися з принципово новим характером труднощів, не подолавши які, ризикуємо викреслити себе з подальшої історії планети. Стрімке нарощування штучних технологій і виробництв, особливо в останні два століття, і активне збільшення чисельності людства призвели до відчуження людини від природи, агресивного ставлення до неї» [23].

Пов’язані вони перш за все зі зміною технологічних укладів, структурними перетвореннями у світогосподарській системі, викликаними зміною вектору економічного розвитку, ресурсними обмеженнями і необхідністю розроблення нових орієнтирів екологічної політики. Основою майбутнього прогресу має стати кардинально новий імператив: «Головною цінністю має бути якісний розвиток, а не зростання» [6].

Незважаючи на радикально протилежні погляди на роль і місце природних ресурсів у забезпеченні економічного зростання (економісти оцінюють природні ресурси, як засіб досягнення матеріальних інтересів, носій вартості; інтереси екологів сконцентровані, пер за все, на їх екологічній цінності та екосистемних функціях, обмеженості у часі), розуміння невідворотності екологічної кризи спонукає економічні суб’єкти до пошуку ефективних механізмів розв’язання/врегулювання еколого-економічних протиріч і ЕК.

Основними принципами механізму розв’язання/врегулювання ЕК мають бути:

адекватність політики конфліктним викликам;

узгодженість інтересів сторін конфлікту;

можливість розроблення «других кращих» і субоптимальних рішень;

узгодженість організаційно-економічного й правового інструментарію врегулювання ЕК;

законодавча адаптованість процедур врегулювання ЕК як до національних, так і міжнародних норм, стандартів і правил;

можливість її реалізації та ресурсна забезпеченість;

наявність відповідного (адекватного конфліктній ситуації) структурного забезпечення;

відповідність діючим обмеженням (правовим, фінансовим, ресурсним, моральним тощо);

функціональність зв’язків;

можливість моніторингу як конфліктної, так і постконфліктної ситуації.

При розробленні ефективних варіантів врегулювання ЕК мають бути визначені, проаналізовані й враховані аспекти, які тією чи іншою мірою характеризують конфліктну ситуацію.

Складовими механізму врегулювання ЕК є окремі антиконфліктні заходи (дії), які й дозволяють реалізовувати комплексну політику запобігання/вирішення ЕК (табл. 3.2).

 

Таблиця 3.2. Складові антиконфліктної політики природокористування

Політика (сфера ресурсовикористання)	Антиконфлікті заходи
Водна	Економія ВР (у промислово-виробничих системах і домогосподарствах)
	Адекватна цінова політика (досягнення ринкової ціни ВР)
	Збільшення обсягів поставок ВР
	Управління попитом
	Використання найбільш ефективних механізмів (методів) розподілу ВР
	Налагодження процедур транскордонної співпраці при використанні спільних ВР з метою ефективного управління та запобігання транскордонним водним конфліктам
	Імплементація політики торгівлі «віртуальною» водою
	Використання інноваційних та інформаційних технологій в управлінні ВР і споживанні ВР
Продовольча	Запровадження стандартів якості продовольства
	Урахування тенденцій глобального ринку продовольства
	Управління попитом
	Управління обсягами «віртуальної» води, імпортованої/експортованої у продовольстві
	Державна підтримкам виробників/імпортерів/експортерів продовольства
	Програми надання продовольчої допомоги
Мінеральна	Урахування тенденцій глобального ринку мінеральних ресурсів
	Зміна моделей виробництва і споживання
	Управління попитом
	Заміщення мінеральних ресурсів у моделях виробництва і споживання
	Адекватна цінова політика
	Неконфліктний доступ до мінеральних ресурсів, у т.ч. й транскордонних
Лісова	Забезпечення доступу до лісових ресурсів, у т.ч. й екосистемних функцій
	Ліквідація нелегального вирубування
	Політика сертифікацій лісових ресурсів
	Політика відновлення лісових ресурсів
	Суттєве скорочення нелегальної торгівлі лісом
	Створення дієвих Лісових рад (на місцевому й національному рівнях)
Скорочення масштабів бідності	Забезпечення доступу до ресурсів, у т.ч. й екосистемних функцій
	Поступова ліквідація «екологічної дискримінації»
	Диверсифікація засобів до існування
	Освітні програми
	Реалізація програм скорочення бідності, у т.ч. міжнародних
	Широке залучення громадськості до прийняття соціально-економічних і екологічних рішень
Загальної адаптації і зниження конфліктного потенціалу	Розроблення стратегій диверсифікації засобів існування
	Техніко-технологічне переозброєння виробництва
	Використання можливостей інноваційного розвитку
	Широке застосування освітніх програм і технологій
	Розроблення програм сталого розвитку домогосподарств
	Залучення світового досвіду з неконфліктного ресурсовикористання тощо

Підсумовуючи викладене вище, можна зазначити, що запропоновані науково-методичні підходи до формування механізму запобігання/вирішення ЕК, на нашу думку, сприятимуть розробленню неконфліктних варіантів екополітики і реалізації визначених складових екологічно збалансованого розвитку.

Висновки

 

У науковій літературі та міжнародній практиці застосовують різні підходи до вимірювання сталості розвитку, кожен з яких передбачає відповідні індикатори, що стосуються окремих аспектів людської діяльності та її впливів на довкілля, а також індикатори, що інтегрують у собі окремі складові компоненти розвитку.

Особлива увага в монографії приділена так званій «зеленій економіці». Здійснений аналіз напрацювань зарубіжних та вітчизняних авторів в новому напрямку наукової та практичної діяльності який набув назви зелена економіка. Визначено основні підходи та принципи, історія та джерела розвитку нової галузі діяльності, що ґрунтуються на безпекових цінностях. З досить високою вірогідністю можна вважати зелену економіку новим етапом ідеології сталого розвитку, що стає більш предметним і відповідає не тільки побажанням експертного середовища, але й інтересам власників великого бізнесу та керівництва країн, які динамічно розвиваються. Приділено увагу сучасному стану землекористування в Україні крізь призму зарубіжного та власного історичного досвіду. Висновки - необхідність запровадження нового механізму організації управління земельними ресурсами. Його суть полягає в передачі в управління сільським радам земельних ділянок, які отримали люди в процесі приватизації. Таким чином сільська громада матиме вплив на власників та потенційних землекористувачів і зможе, за рахунок ефективного використання землі, заощаджувати кошти для місцевого бюджету, на виконання своїх програм, які спрямовані на поліпшення сільського життя.

Обґрунтовано необхідність застосування еколого-економічних інструментів для забезпечення неконфліктної політики природокористування.

Найважливіший чинник реформування існуючої системи управління природоохоронною діяльністю на нинішньому етапі - це створення організаційних основ і відповідних спонукальних стимулів розвитку екологічного менеджменту в Україні, як якісно нової парадигми управління природокористуванням. Однак на сьогодні цей напрям розроблено ще явно недостатньо. Це потребує не тільки підвищення активності щодо розробки програмних дій, а й збільшення їх практичної результативності на основі осмислення нових концептуальних підходів до вибору ефективних екологоорієнтованих управлінських рішень. Сучасна європейська держава, якою має стати Україна, має забезпечити умови для підтримки механізмів екологічного управління, аудиту та сертифікації виробництва, розвитку та впровадженню механізмів активізації чистого виробництва, а також поширення інформації щодо впровадження ресурсо-, енергозберігаючих, безвідходних технологій, підготовці кадрів, створенні державної інфраструктурної та фінансування екологічно чистих технологій, участі в виконанні пілотних та міжнародних демонстраційних проектів.

Саме такий шлях вбачається продуктивним і перспективним у просуванні до сталого розвитку і забезпеченні екологічної безпеки розвитку продуктивних сил, особливо за часів докорінних трансформаційних зрушень та пошуку українського шляху до євроінтеграції, що набуває з кожним роком все більш чітких рис.

 

Список джерел

 

1. Аверинцев С.С. Философский энциклопедический словарь - 2-е изд. - М.: Сов. Энциклопедия, 1989 - 815 с., 460 с.

. Андрєєва Н.М., Бараннік В.О., Бєлашов Є.В. та ін. Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях /Сімферополь: ПП «Підприємство Фєнікс», 2010. - 582 с.

. Гвишиани Д.М. Пределы роста - первый доклад Римскому клубу.

. Данилов-Данильян В.И. Потребление воды и ее дефицит: экологический аспект, М.: Наука, 2008. - 346 c.

. Дугин А. Эволюция парадигмальных оснований науки. М.: Арктогея, 2002.

. Донелла Медоуз. Пределы роста. 30 лет спустя. М.: ИКЦ «Академкнига», 2007. - 342 с.

. Коптюг В.А. Возможна ли разработка стратегии устойчивого развития России в настоящее время?, Лекция, Новосибирск: 1997.

. Кохановский В.П. Философия и методология науки. Учебник для высших учебных заведений, Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. - 576 с.

. Кузнецов О.Л. Начала теории устойчивого развития социо-природных, Дубна: МУ-ПОЧ, 2001. - 50 с.

. Кульчицький Я.В. Екологізація економічних систем у контексті посіндустріального парадигмального дискурсу та економічної компаративістики / Регіональна економіка. - 2008. - №1. - 95 с.

. Кун Т. Структура научных революций. М.: Прогресс, 1977.

. Купцов В.И. Философия и методоло-гия науки. Издат.: Аспект Пресс - 1996. 396 с.

. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. М.: «Медиум», 1995.

. Липтон Б. Биология веры; Недостающее звено между Жизнью и Сознанием. М.: ООО Издательство «София», 2008. - 256 с.

. Майминас Е. Информационное общество и парадигма экономической теории -1997. - №11. - 112 с.

. Орехов А.М. Методы экономических исследований. Учебное пособие.

. Розов Н.С. Ценности в проблемном мире: философские основания и социальные приложения конструк-тивной аксиологии - Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та. - 1998. - 292 с.

. Розов М.А. Методологическое мышление и задачи университетского образования - 2000. №1. - 23 с.

. Сабадаш В.В. Антиекологічні тенденції соціально-економічного розвитку: конфліктний потенціал екологічного фактора, 2009. - №3. Том 1. - 25 с.

. Фейерабенд, П. Избранные труды по методологии науки / М.: Прогресс, 1986. - 542 c.;

. Шашула Л.О. Стале землекористування: проблемні питання. - Сімферополь: ПП «Підприємство Фенікс», 2010. - 178 с.

. Метелев С.Е. Методологические аспекты эколого-экономической оценки перехода общества к устойчивому развитию. Режим доступу до журн.: http://www.m-economy.ru

. Шестопалов В. Від квазіцивілізації до ноосфери. Про стратегію подолання глобальної екологічної кризи // Сайт газети «Дзеркало тижня. Україна», №14 (693), 12 квітня 2008 р.

. Большаков Б.Е. История и методология науки. Режим доступу: http://lt-nur.uni-dubna.ru

. Большаков Б.Е. «Естественнонаучные основы теории системы «природа-общество-человек». Режим доступу: http://www.uni-dubna.ru

. Данилов-Данильян В.И. Перед главным вызовом цивилизации Режим доступу: http://paisie.freehostia.com/Civilizatie/Ecologie/001.1_PGVC.htm

. Кузьмина М.А. Метафора как элемент методологии современного научного познания. Режим доступу: http://www.kirdina.ru/pdf.

. Левин Д.Я. Информационное общество и устойчивое развитие. Режим доступу: http://www.rfbr.ru/old/pub/vestnik/V3_99/1_6.htm