Проблема землекористування на рівні нашої держави

 

Україна є однією з найбільш багатих країн світу на природні ресурсі. Однак їх використання в національній економіці є вкрай нераціональним. Розширення використання власних мінеральних ресурсів, особливо надмірне експортування сировини і продукції з неї з низьким рівнем доданої вартості викликають для України не тільки негативні економічні наслідки, а й екологічні, зокрема забруднюється навколишнє середовище, посилюється деградація земель, зростають техногенні загрози. У сукупності з кліматичними змінами і загрозами вони суттєво впливають на вибір державних рішень стосовно забезпечення ефективного сталого економічного розвитку країни. Ці рішення можуть базуватися лише на ефективному екологобезпечному сільськогосподарському землекористуванні.

Сьогоднішнє реформування виробничих (економічних) відносин в аграрному секторі не повною мірою торкається природокористування і охорони навколишнього середовища, а в екологічному регулюванні застосування ринково орієнтованих економічних методів господарювання є недостатнім. Проблема екологізації агропромислового виробництва значною мірою залишається предметом теоретичних досліджень. Постійне списання боргів сільськогосподарських і агропромислових підприємств, певна їх відокремленість від загальної системи екологічних платежів призвели до утилітарного ставлення до агроприродних ресурсів і погіршення асиміляційних властивостей природного середовища. Все це послужило причиною порушення рівноваги між природою і суспільством.

Викликає занепокоєння якісна сторона земельної реформи в Україні, яка залишається поза увагою. Більше того, очевидного соціального, економічного та екологічного прогресу у розвитку земельних відносинах не досягнуто. Про це свідчить, той факт, що на селі понад 90% сільського населення проживає за межею бідності; продуктивність використання сільськогосподарських земель у розрахунку на кожного жителя України в 6 разів нижча за аналогічний показник в країнах Західної Європи; деградація земель посилюється і в окремих регіонах набуває загрозливого характеру при тому, що агроохоронні заходи зведені нанівець.

Важливим елементом сталого землекористування, безумовно, є становлення земельного ринку. Вирішувати питання необхідно за рахунок формування інституціонально-правової бази регулювання земельних відносин з урахуванням поліфункціональності використання земельних ресурсів [21, c. 159-162].

В нашій державі поки що не створені умови для вільного ринкового обороту сільськогосподарських земель, навіть у законодавчому плані. У зв'язку з цим доцільно було б звернутися до світового досвіду країн із цивілізованою ринковою економікою, в тому числі й стосовно ринку сільськогосподарських земель. Доцільно відзначити, що у більшості держав з так званим вільним оборотом земель існує дозвільна система на відчуження сільськогосподарських земель.

У правових системах зарубіжних країн земельне право як самостійна галузь, як правило, не виділяється, а земельні відносини регулюються нормами цивільного, адміністративного права, або спеціальними законами, присвяченими окремим видам земельних відносин (земельній оренді, земельному обороту і т.д.), а також законами про аграрні і земельні реформи. Початкові положення регулювання земельних відносин закріплені в конституціях зарубіжних країн. Європейська інтеграція є пріоритетом міжнародної діяльності уряду України, який планує вживати усіх необхідних заходів, що дозволили б перейти від декларативності до конкретних кроків, які виведуть взаємини з ЄС на рівень перспективи членства. Зважаючи на це, відповідальним елементом євроінтеграційних спрямувань України має стати розробка та впровадження стратегії адаптації законодавства, щодо використання та охорони земельних ресурсів. Адже саме у цьому розділі, права відносини власності тісно переплітаються з економічною та екологічною політикою, питаннями оподаткування та місцевого розвитку, а також багатьма іншими сферами суспільних відносин.

Розглядаючи сучасний стан землекористування в Україні крізь призму зарубіжного та власного історичного досвіду, приходимо до висновку про необхідність запровадження нового механізму організації управління земельними ресурсами. Його суть полягає в передачі в управління сільським радам земельних ділянок, які отримали люди в процесі приватизації. Таким чином сільська громада матиме вплив на власників та потенційних землекористувачів і зможе, за рахунок ефективного використання землі, заощаджувати кошти для місцевого бюджету, на виконання своїх програм, які спрямовані на поліпшення сільського життя.

Вирішення зазначених задач дасть змогу досягти сталого розвитку землекористування. В економічній сфері - підвищиться інвестиційна привабливість українського землекористування; завдяки більш раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу земель зросте ефективність виробництва; в екологічній сфері - гарантуватиметься техногенно-екологічна безпека життєдіяльності людини, збереження та збагачення довкілля; у соціальній сфері - буде поліпшено умови праці й життя сільського населення, створиться та підтримуватиметься повноцінне життєве середовище, також будуть усунуті регіональні відмінності в умовах життєдіяльності на усій території України.